Провадження № 22-ц/803/5311/25 Справа № 212/7281/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 23 вересня 2024 року,
В липні 2024 року АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що позивач є постачальником теплової енергії за адресою проживання та реєстрації відповідачки: АДРЕСА_1 , на квартиру відкрито особовий рахунок, власником зазначена ОСОБА_1 .
Зазначає, що відповідачка не здійснює оплату за отриману послугу централізованого опалення, у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 року у розмірі 31 079,42 грн, яку позивач просить стягнути з відповідачки, також у зв'язку із невиконанням відповідачкою обов'язку щодо сплати заборгованості просить стягнути з неї суму індексу інфляції у розмірі 6 551,18 грн, 3% річних у розмірі 2 193,44 грн, плату за абонентське обслуговування в розмірі 8,24 грн, пеня - 124,10 грн, а також відшкодувати судові витрати по справі у вигляді судового збору у сумі 3028,00 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суму заборгованості по оплаті за централізоване опалення за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі: 31 079,42 грн, суму індексу інфляції у розмірі 6 551,18 грн, 3% річних у розмірі 2 193,44 грн, плату за абонентське обслуговування в розмірі 8,34 грн, пеня - 124,10 грн, а всього 39 957,48 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 23 вересня 2024 року у цивільній справі за позовною заявою АТ «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги залишено без задоволення. Роз'яснено, що заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його ухваленим грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції було проігноровано заяву ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, з якою також звертається до суду апеляційної інстанції.
Посилається на те, що відповідачка не укладала договору з АТ «Криворізька теплоцентраль», а тому між сторонами відсутні будь-які правовідносини, крім того, останнім не доведено належними доказами наявність чи відсутність заборгованості, а також їх розмір.
Від представника АТ «Криворізька теплоцентраль» - Ющенко В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст.7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання з 07 жовтня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 27).
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні у АТ «Криворізька теплоцентраль», на квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення, власником квартири за вказаною адресою зазначено ОСОБА_1 (а.с. 10).
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль», суд першої інстанції, прийшов до висновку, що відповідач, у встановлені законом строки, не вносив у повному обсязі плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Відповідно до положень статті 68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.ст. 4,6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові - послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Так, згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
На підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 12 жовтня 2011 року № 343 та згідно листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25 липня 2013 року № 01/25-0940 щодо надання погодження на передачу теплових мереж та ТРП) державному підприємству «Криворізька теплоцентраль», яке перетворено на АТ «Криворізька теплоцентраль» доручено прийняти функцію забезпечення тепловою енергією споживачів міста у Жовтневому, Саксаганському, Довгинцівському та Інгулецькому районах міста.
Отже, надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалось АТ «Криворізька теплоцентраль».
Відповідач є споживачем послуг, однак оплату за отримані послуги належним чином не здійснював, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 року, склала 31 079,42 грн.
Враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив в плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення та застосування приписів ст. 625 ЦК України шляхом нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Колегією суддів перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат та 3% річних, з яким колегія суддів погоджується та вважає його вірним.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 року в розмірі 39 957,48 грн, яка включає: заборгованість за централізоване опалення - 31 079,42 грн, інфляційні втрати - 6 551,18 грн, 3% річних - 2193,44 грн, плата за абонентське обслуговування - 8,34 грн, пеня - 124,10 грн.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у сторін по справі відсутні будь-які договірні відносини колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та являється власником вказаної квартири, а тому зобов'язана нести витрати по її утриманню.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности, з огляду на наступне.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з жовтня 2016 року по квітень 2024 року відповідачем по справі в опалювальні періоди частково здійснювалась оплата за надані послуги з теплової енергії, а в червні 2018 року, травні 2019 року та травні 2020 року оплата послуг з постачання теплової енергії перевищувала нарахування.
При цьому слід зауважити, що в травні 2018 року оплата за надані послуги з теплової енергії здійснювалась відповідачем тоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку щодо сплати наданих послуг, тому початком перебігу строку позовної давності буде травень 2015 року, який спливає в травні 2021 року.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.
У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
З урахуванням наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій по оплаті послуг з централізованого опалення в період не нарахування позивачем такої оплати та оплаті послуг з централізованого опалення в розмірі, більшому від нарахування, що мали регулярний характер, у зв'язку з чим до вимог про стягнення заборгованості з 01 жовтня 2016 року строк позовної давності не сплив.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за травень 2021 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 01 жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 року.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2025 року.
Головуючий
Судді