26 вересня 2025 р. Справа № 440/7780/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/7780/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №1100 від 20.04.2024 "Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_2 , солдата ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , молодшого сержанта ОСОБА_6 , старшого солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , солдата ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_10 , солдата ОСОБА_11 ", в частині, що стосується солдата ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №440/7780/24 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №440/7780/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем вказано, що з матеріалів службового розслідування вбачається, що воно призначалось з метою уточнення причин та умов, що сприяли відмові у виконанні бойового наказу заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , про виконання бойового розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 № 61 від 07.04.2024.
В той же час, як в ході такого розслідування не досліджувались обставини, на які посилався позивач в якості відмови від виконання наказу, що виключає доведеність вини позивача. Більше того, оскаржуваний наказ взагалі не містить відомостей, про врахування характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Таким чином, на думку позивача судом першої інстанції проігноровано, що відповідачем не доведено факт порушення з боку позивача вимог статей 11, 37 Статуту ВС ЗСУ, та, відповідно, вчинення дисциплінарного проступку, а отже підстави для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани та, як наслідок, позбавлення премії та додаткової винагороди, були відсутні.
Водночас, за доводами позивача, оскаржуваний наказ взагалі не містить відомостей про врахування характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Не погоджуючись із доводами приведеної апеляційної скарги відповідачем подано до суду апеляційної інстанції письмовий відзив, в якому він просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважають дане рішення суду законним та обґрунтованим.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , військовослужбовець військової служби за призивом під час мобілізації, прибув з Військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , залучений до складу сил та засобів Військової частини НОМЕР_1 , що бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (здійсненні заходів), зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця-снайпера 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2022 № 354.
09 січня 2024 року солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2024 № 9.
06 квітня 2024 року солдатом ОСОБА_1 , стрільцем-помічником гранатометника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , пройдено медичний огляд військово-лікарською комісією у Військовій частині НОМЕР_4 та отримано довідку військово-лікарської комісії № 1045 від 06.04.2024 з висновком - придатний до служби у Десантно-штурмових військах, що підтверджено довідкою військово-лікарської комісії № 1045 від 06.04.2024.
Відповідно до наказу командира Військової частина НОМЕР_1 № 1237 від 12.04.2024 "Про призначення службового розслідування стосовно ОСОБА_2 , солдата ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , молодшого сержанта ОСОБА_6 , старшого солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , солдата ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_10 , солдата ОСОБА_11 ".
З матеріалів службового розслідування вбачається, що воно призначено з метою уточнення причин та умов, що спряли відмові у виконанні бойового наказу заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , про виконання бойового розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 № 61 від 07.04.2024.
За результатами службового розслідування було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1100 від 20.04.2024 "Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_2 , солдата ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , молодшого сержанта ОСОБА_6 , старшого солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , солдата ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_10 , солдата ОСОБА_11 ", яким за порушення обов'язків військової служби, а саме порушення статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині беззастережного виконання наказів командирів, статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який видав наказ і вказати причини його невиконання, а також за відкриту відмову 08.04.2024 виконати бойовий наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , про виконання бойового розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 № 61 від 07.04.2024, в умовах воєнного стану, без поважних причин, притягнути солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення, оголосити - сурову догану.
Позивач, не погоджуючись із вказаним наказом, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач жодним чином не спростовує встановленого під час службового розслідування факту вчинення ним дисциплінарного проступку, що відповідно свідчить про правомірність та обґрунтованість спірного наказу. Твердження представника позивача про неможливість скористатись своїми правами під час проведення службового розслідування не знаходять будь-якого підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявні відібрані пояснення позивача датовані 08.04.2024, тобто надані в ході службового розслідування. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність наказу відповідача в частині дисциплінарного стягнення до позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут ВС ЗСУ).
Відповідно до статті 3 Статуту ВС ЗСУ військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 9 Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту ВС ЗСУ необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Положеннями статей 26 та 27 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.
Відповідно до статті 49 Статуту ВС ЗСУ військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Водночас, за приписами статі 37 Статуту ВС ЗСУ передбачено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
У відповідності до положень статті 128 Статуту ВС ЗСУ закріплено, що солдат зобов'язаний, зокрема:
підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою;
знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою;
сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням;
постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички;
знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно);
додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни;
бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців;
своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів;
ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки;
виконувати розпорядок дня військової частини;
точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників).
Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
За приписами статей 4 та 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця:
- додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;
- бути пильним, зберігати державну таємницю;
- додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;
- виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;
- поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;
- не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
За стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
У відповідності до статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
За невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення, що передбачено статтею 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовців може бути накладено, зокрема, сувору догану.
Ураховуючи встановлені законодавцем вимоги щодо дотримання військової дисципліни, колегія суддів наголошує на особливості періоду, під час якого виникли спірні правовідносини. Так, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений.
Починаючи з 24 лютого 2022 року, вся країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Ураховуючи обставини, які склались на цей час у державі, дотримання дисципліни та виконання бойових наказів є першочерговим обов'язком всіх військовослужбовців.
Законодавець посилив відповідальність військовослужбовців за невиконання бойових наказів під час воєнного стану, оскільки саме від їх виконання наразі залежить майбутнє держави, її територіальна цілісність та незалежність. Отже, застосування негативних наслідків для військових, враховуючи перебування країни у воєнному стані, пов'язане, насамперед, із захистом країни.
Окрім того, невиконання бойового наказу свідчить про порушення, в першу чергу, військової дисципліни, та тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2024 року у справі №420/17256/22.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Так, згідно зі статями 83-85 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини першої статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.
Пунктом 1 розділу II Порядку №608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування, а саме у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Передбачено також, що службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
З аналізу приведених приписів вбачається, що службове розслідування призначається та проводиться з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини військовослужбовця.
Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації з 09.11.2022 (а.с. 14 том 1).
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2022 № 354 (а.с. 115 том 1) ОСОБА_1 залучений до складу сил та засобів Військової частини НОМЕР_1 , що бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (здійсненні заходів), та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду стрільця-снайпера 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
09 січня 2024 року солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , що витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.01.2024 № 9 (а.с. 116 том 1).
На підставі рапорту командира 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 від 08.04.2024 №15327 (а.с. 68-69 том 1) встановлено, що 08.04.2024 близько 09.10, в тому числі, солдат ОСОБА_1 , відкрито відмовився виконувати бойовий наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , на виконання бойового розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_14 № 61 від 07.04.2024.
Відповідно до наказу командира Військової частина НОМЕР_1 № 1237 від 12.04.2024 (а.с. 70-71 том 1) "Про призначення службового розслідування стосовно ОСОБА_2 , солдата ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , молодшого сержанта ОСОБА_6 , старшого солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , солдата ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_10 , солдата ОСОБА_11 " в порядку статті 85 Дисциплінарного статут Збройних Сил України та на підставі рапорту командира 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 від 08.04.2024 №15327, було наказано провести службове розслідування з метою уточнення причин та умов, що сприяли відмові від виконання бойового наказу військовослужбовцями, зокрема, солдатом ОСОБА_1 , стрільцем-помічником гранатометника 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
За наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який погоджено 17.04.2024 (а.с. 25-67 том 1).
Відповідно до вказаного акту в ході проведення службового розслідування встановлено, що 08.04.2024 о 09.10 заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_12 , відав бойовий наказ військовослужбовцям 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , та зокрема, солдату ОСОБА_1 , який полягав у виконанні бойового розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_14 № 61 від 07.04.2024.
Бойовий наказ було оголошено усно перед вишикуваними військовослужбовцям 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдатом ОСОБА_1 .
Після оголошення вказаного наказу військовослужбовці 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдат ОСОБА_1 , відкрито відмовились виконувати бойовий наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , пояснюючи причину своєї відмови, як незадовільний стан здоров'я.
В той же час, напередодні вчиненої непокори, тобто відкритої відмови у виконанні бойового наказу військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдатом ОСОБА_1 , пройдено медичний огляд військово-лікарською комісією у Військовій частині НОМЕР_4 та отримано довідку військово-лікарської комісії № 1045 від 06.04.2024 з висновком - придатний до служби у Десантно-штурмових військах, що підтверджено довідкою військово-лікарської комісії № 1045 від 06.04.2024 (а.с. 140 том 1).
Також, перед відданням бойового наказу, а саме, 08.04.2024, зокрема, солдату ОСОБА_1 , проведено медичний огляд стану здоров'я начальником медичного пункту медичної роти Військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_15 , та надано висновок, що відповідні військовослужбовці можуть виконувати бойові завдання.
08 квітня 2024 року після вчиненої непокори 08.04.2024, тобто відкритої відмови у виконанні бойового наказу військовослужбовців 1 аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, солдата ОСОБА_1 , доставлено до слідчого відділу Територіального управління Державного Бюро Розслідувань у місті Краматорськ, Донецької області та відкрито кримінальне провадження за фактом непокори № 62024050010001050 від 08.04.2024 органом досудового розслідування Територіального управління Державного Бюро Розслідування у місті Краматорськ, витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань долучений до матеріалів службового розслідування (а.с. 151-152 том 1).
Після відкриття кримінального провадження солдата ОСОБА_1 направлено на повторне проходження військово-лікарської комісії, для визначення ступеню придатності до військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відритим кримінальним провадження за фактом непокори, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №62024050010001050 від 08.04.2024.
В той же час, з приводу вище вказаних обставин на момент проведення службового розслідування ОСОБА_1 надав письмові пояснення, в яких вказав, що «о 09:00 в ПТД 1 АМБ м.Краматорськ отримав бойове розпорядження від заст.ком.бат. з морально-психологічної підготовки майора ОСОБА_12 . Причини мого рішення виходять за межі моєї волі та намірів, але становлять серйозну загрозу моєму життю та безпеці. Вважаю необхідним роз'яснити наступне: існували об'єктивні причини неспроможності виконувати в таких умовах накази своєчасно та в повному обсязі. Аналогічні накази стосовно інших військовослужбовців у більшості випадків призвели до їх травм та поранення без досягнення будь-яких результатів, а отже викликають значні сумніви серед особового складу в їх доцільності. Мною було повідомлено командування про неможливість виконання наказів з наступних причин: 1. Відсутність речового забезпечення на мінімальному рівні для належного ведення бою. 2. Сукупність об'єктивних обставин, що склалися та унеможливлюють виконання поставленого завдання через відсутність численного особового складу потрібного для виконання завдання, а також відсутність зброї та набоїв до неї в достатній кількості для якісного виконання частини окремих завдань» (а.с. 84-85 том 1).
Згідно зібраних матеріалів службового розслідування будь-яких інших поважних причин відкритої відмови виконувати наказ, які б підтверджувались відповідними документами, не встановлено. При цьому, в актів встановлено, що правопорушення має прямий причинно-наслідковий зв'язок з проходженням військової служби, а вина військовослужбовців виражається у формі умислу.
Окрім того, за даними службового розслідування у діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 402 Кримінального кодексу України.
Таким чином, за результатами службового розслідування за порушення обов'язків військової служби, а саме, порушення статті 11 Статуту ВС ЗСУ у частині беззастережного виконання наказів командирів, статті 37 Статуту ВС ЗСУ у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який видав наказ і вказати причини його невиконання, а також за відкриту відмову 08.04.2024 виконати бойовий наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , про виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 № 61 від 07.04.2024, в умовах воєнного стану, без поважних причин, запропоновано притягнути солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення, оголосити - сурову догану.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 1100 від 20.04.2024 "Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_2 , солдата ОСОБА_1 , солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_4 , солдата ОСОБА_5 , молодшого сержанта ОСОБА_6 , старшого солдата ОСОБА_7 , солдата ОСОБА_8 , солдата ОСОБА_9 , солдата ОСОБА_10 , солдата ОСОБА_11 " (а.с. 176-204 том 1) вирішено за порушення обов'язків військової служби, а саме порушення статті 11 Статуту ВС ЗСУ у частині беззастережного виконання наказів командирів, статті 37 Статуту ВС ЗСУ у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який видав наказ і вказати причини його невиконання, а також за відкриту відмову 08.04.2024 виконати бойовий наказ заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 , про виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_13 № 61 від 07.04.2024, в умовах воєнного стану, без поважних причин, притягнути солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накласти дисциплінарне стягнення, оголосити - сурову догану.
Тобто за результатами проведеного службового розслідування констатовано вчинення солдатом ОСОБА_1 дисциплінарного проступку за порушення військової служби, а саме порушення статті 11 Статуту ВС ЗСУ (у частині беззастережного виконання наказів командирів) та статті 37 Статуту ВС ЗСУ (у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який видав наказ і вказати причини його невиконання), що виразилось у відкритій відмові виконати бойовий наказ про виконання бойового розпорядження, в умовах воєнного стану, без поважних причин, за що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани.
Колегія суддів погоджується із правомірністю наказу відповідача в частині застосування дисциплінарної відповідальності до позивача, виходячи з наступного.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечувалось позивачем, що 08.04.2024 останній відкрито відмовився від виконання бойового наказу.
Причиною своєї відмови у своїх письмових поясненнях від 08.04.2024 (а.с. 84-85 том 1) позивач зазначив те, що існували об'єктивні причини неспроможності виконувати в таких умовах накази своєчасно та в повному обсязі, а також те, що аналогічні накази стосовно інших військовослужбовців у більшості випадків призвели до їх травм та поранення без досягнення будь-яких результатів, що викликає значні сумніви серед особового складу в їх доцільності. Водночас, позивачем повідомлено командування про неможливість виконання наказів з наступних причин: 1. Відсутність речового забезпечення на мінімальному рівні для належного ведення бою. 2. Сукупність об'єктивних обставин, що склалися та унеможливлюють виконання поставленого завдання через відсутність численного особового складу потрібного для виконання завдання, а також відсутність зброї та набоїв до неї в достатній кількості для якісного виконання частини окремих завдань.
Таким чином, підставою невиконання бойового наказу щодо бойового розпорядження була незгода позивача із таким наказом та відсутність в такому наказі доцільності, тобто не виконання бойового наказу (розпорядження) позивач обґрунтував його недоцільністю та неможливістю виконання через недостатнє забезпечення.
Поряд з цим, до матеріалів справи не надано жодних доказів чи повідомлень про те, що бойовий наказ він виконання якого відмовився позивач був явно злочинним.
Між тим, за приписами статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ закріплено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Виходячи зі змісту статті 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ військовослужбовець може не виконували лише явно злочинний наказ чи розпорядження.
В той же час, у своїх письмових поясненнях від 08.04.2024 (а.с. 84-85 том 1) позивач вказував на те, що є сумніви у доцільності відданого бойового наказу/розпорядження, надав оцінку його результативності, але не повідомляв про те, що такий наказ/розпорядження є явно злочинним.
Виходячи із матеріалів службового розслідування, колегією суддів також не встановлено підстав вважати, що відданий наказ розпорядження були явно злочинними.
Отже, з огляду на те, що відданий позивачу 08.04.2024 бойовий наказ/розпорядження не був виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк, як цього вимагає стаття 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ, за умови не встановлення ознак такого наказу/розпорядження, колегія суддів вважає, що невиконання бойового наказу свідчить про порушення позивачем військової дисципліни, та тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Твердження апеляційної скарги позивача про те, що відповідачем не доведено факт порушення з боку позивача вимог статей 11, 37 Статуту ВС ЗСУ, та, відповідно, вчинення дисциплінарного проступку, а отже підстави для накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани та, як наслідок, позбавлення премії та додаткової винагороди, були відсутні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки приведені вище обставини спростовують такі доводи.
Доводи позивача про те, що оскаржуваний наказ взагалі не містить відомостей про врахування характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Так, дійсно згідно з статтею 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Тобто приписами Дисциплінарного статуту ЗСУ закріплено, що саме враховується під час накладення дисциплінарного стягнення та обранні його виду.
Приписами Розділу V «Оформлення результатів службового розслідування» Порядку №608 окреслено вимоги до змісту акту за результатами службового розслідування.
Пунктом 1 Розділу VІ «Прийняття рішення за результатами службового розслідування» Порядку №608 передбачено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Водночас, вказані нормативно-правові акти не закріплюють вимоги до змісту безпосередньо рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та накладення стягнення. Такі вимоги відсутні і в інших нормативно-правових актах, зокрема, у Статуті ВС ЗСУ.
Разом тим, при прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення враховано висновки службового розвідування, які викладено в акті, де зазначено, що при проведенні службового розслідування було враховано характер та обставин вчинення правопорушення, його наслідки, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, тривалість військової служби позивача та службову характеристику позивача.
Таким чином, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності не містить відомостей про врахування характеру та обставин вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, спростовується тим, що відповідних вимог до вказаного рішення чинними положеннями законодавства не закріплено.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що при ухвалення судом першої інстанції не було враховано надані позивачем під час проведення службового розслідування пояснення стосовно того, що причиною відмови виконувати наказ є відсутність речового забезпечення на мінімальному рівні для належного ведення бою, відсутність особового складу, необхідного для виконання бойового завдання, відсутність зброї та набоїв до неї в достатній кількості для виконання завдань, а аналогічні накази стосовно інших військовослужбовців у більшості випадків призводили до їх травм та поранення без досягнення будь-яких результатів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не було наведено якого саме речового забезпечення, зброї та набоїв на мінімальному рівні для належного виконання бойового завдання конкретно не було достатньо чи не вистачало позивачу для належного виконання бойового завдання.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи заявника апеляційної скарги у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 по справі № 440/7780/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова