Справа № 761/2605/25 суддя в І-й інстанції Чайка О.С.
Провадження № 33/824/4317/2025 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
Іменем України
22 вересня 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 31 грудня 2024 року серії ЕПР1 № 209241, 31 грудня 2024 року о 03 години 20 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Марії Капніст 10, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Ssang YongActyon», д.н.з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці чи у лікаря-нарколога водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн., із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Ухвалюючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу правопорушення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що він категорично заперечує факт керування транспортним засобом. Автомобіль був припаркований ввечері 30 грудня 2024 року біля будинку його родичів, до яких він приїхав. 31 грудня 2024 року о 03 годині 20 хвилин перебував на вулиці біля під'їзду № 4, на момент приїзду поліцейських не знаходився в салоні транспортного засобу, двигун був заглушений, авто не рухалось. Алкогольні напої вживав після припаркування транспортного засобу ввечері 30 грудня 2024 року. На відеозаписі з боді-камери, долученому до матеріалів справи, відсутнє підтвердження керування транспортним засобом або перебування в ньому, проте зафіксовано перебування особи на вулиці та дії поліцейських поза межами транспортного засобу. Відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 аргументує стресовим станом, нерозумінням ситуації та відсутністю свідків, оскільки була комендантська година. У протоколі ЕПР1 № 209241 від 31 грудня 2024 року не зазначено жодного об'єктивного доказу керування транспортним засобом, однак єдиним доказом є рапорт поліцейського, який містить оціночні припущення «намагався поїхати», що не підтверджується відеозаписом. Суд першої інстанції взяв до уваги покази свідка - працівника поліції ОСОБА_2 , який начебто бачив перебування в автомобілі ОСОБА_1 . У матеріалах справи відсутній повний відеозапис керування, посадки чи перебування у транспортному засобі, прибуття екіпажу поліцейських, моменту «ймовірного керування» чи такої спроби, зафіксовано лише перебування на вулиці біля авто, розмова з поліцейськими, двигун автомобіля заглушений, авто припарковане. Суд першої інстанції обмежився формальним розглядом протоколу та рапорту працівника поліції, не дослідив відеозапис в повному обсязі, не встановив факт керування транспортним засобом, проігнорував пояснення щодо обставин події, надані ОСОБА_1 в судовому засіданні, що є підставою для визнання доказів недопустимими, а самої постанови такою, що підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об'єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.
Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 209241, 31 грудня 2024 року о 03 години 20 хвилин за адресою: місто Київ, вулиця Марії Капніст, 10, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Ssang YongActyon», д. н. з. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці чи у лікаря-нарколога водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що його автомобіль був припаркований ввечері 30 грудня 2024 року біля будинку родичів, до яких він приїхав. 31 грудня 2024 року о 03 годині 20 хвилин він перебував на вулиці біля під'їзду № 4, на момент приїзду поліцейських не знаходився в салоні транспортного засобу, двигун був заглушений, авто не рухалось. Алкогольні напої він вживав після припаркування транспортного засобу ввечері 30 грудня 2024 року. Перебування в стані алкогольного сп'яніння на момент приїзду працівників поліції не заперечує.
За таких обставин окремому з'ясуванню з обґрунтуванням належними доказами підлягає обставина «керування» ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що є обовязковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Досліджені апеляційним судом відеозаписи із нагрудної бодікамери поліцейських не містять будь-яких даних на підтвердження обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
Натомість на відео зафіксовано, що відеозапис розпочато з розмови працівників поліції з ОСОБА_1 біля автомобіля. Останній на відеозаписі вказував поліцейським, що він не керував транспортним засобом. Алкогольне сп'яніння не заперечував, вказуючи що вживав алкогольні напої після того, як залишив автомобіль.
До матеріалів справи долучено рапорт інспектора взводу №1 роти реагування Шевченківського РВ УПО ОСОБА_2, у якому зазначається під час перебування в наряді надійшло повідомлення по лінії 102 про те, що за адресою: м. Київ, вулиця Марії Капніст, буд. 10 особа бігає і агресивно себе поводить.Прибувши за вказаною адресою, виявлено автомобіль марки «Ssang Yong Actyon» номерний знак НОМЕР_2 із заведеним двигуном. Побачивши маяк синього кольору, водій намагався поїхати. Підійшовши до автомобіля, постукавши у вікно, виявлено чоловіка з явними ознаками алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим було прийнято рішення викликали патрульну поліцію для складання адміністративного протоколу.
Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у справі № 524/5741/16-а, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, за умови відсутності інших доказів його вини.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 524/4668/17 зроблено висновок, у відповідності до якого, інспектор є зацікавленою особою при розгляді справи, що ставить під сумнів дотримання вимог щодо об'єктивності з'ясування обставин. Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Зазначене узгоджується з вимогами п. 6 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Не можуть бути залучені як свідки працівники Національної поліції України або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.
Як вбачається з матеріалів справи, окрім рапорту працівника поліції, будь-яких інших доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять. Пояснення ОСОБА_1 , надані ним під час усього часу провадження у справі, є послідовним, а саме, з першої хвилини спілкування з поліцейським він вказував, що не керував автомобілем, а відтак, не має проходити огляд на стан сп'яніння.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Складаючи протокол про адміністративне правопорушення та усвідомлюючи, що особа заперечує факт керування транспортним засобом, поліцейський не виконав свого обов'язку, визначеного ст. 251 КУпАП, не зібрав та не долучив до справи доказів протилежного, а саме, що водій ОСОБА_1 керував автомобілем і перебував при цьому в стані сп'яніння.
Як було зазначено вище, з рапортуінспектора взводу №1 роти реагування Шевченківського РВ УПО ОСОБА_2, вбачається, що під час перебування в наряді надійшло повідомлення по лінії 102 про те, що за адресою: м. Київ, вулиця Марії Капніст, буд. 10 особа бігає і агресивно себе поводить.
На виконання вимог ст. 251 КУпАП, працівник поліції, перед складенням протоколу не встановив свідків, які звертались до поліції на номер 102, пояснень від них не відібрав, не з'ясував чи бачили вони факт керування автомобілем ОСОБА_1 .
Натомість фактично поклав в основу обвинувачення зазначений рапорт працівника поліції, в якому серед іншого також не зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.
Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Оскільки як на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення, так і на момент розгляду справи судом, матеріали справи не містили доказів керування ОСОБА_1 автомобілем, обов'язок пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння у відповідності до вимог п. 2.5 правил дорожнього руху України у нього був відсутній, а відтак, і вимоги поліцейського пройти такий огляд на приписах закону не ґрунтуються.
За таких обставин, відмова ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння, за умови відсутності у нього такого обов'язку, не утворює об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ. У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
На зазначене місцевий суд уваги не звернув, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, фактично послався лише на рапорт працівника поліції. Посилання суду на інші докази, а саме їх перерахунок в постанові з вказівкою на їх дослідження є безпідставним, оскільки постанова не містить їх аналізу в частині наявності конкретних даних, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, апеляційний суд приходить висновку, що наявними у справі доказами не доведена наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за стандартом доказування «поза розумним сумнівом», а тому постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підстав викладеного, керуючись ст. 245, п.1 ч.1 ст. 247, ст. 280, 294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлене 25 вересня 2025 року.
Суддя В.О. Фінагеєв