справа № 358/1972/24 головуючий у суді І інстанції Лебединець Г.С.
провадження № 22-ц/824/15010/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
24 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Скользнєвою Валерією Владиславівною на рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лебединець Г.С., у місті Богуслав, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У грудні 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»звернулося до суду із позовом в якому просило суд стягнути з відповідача на його корить заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 163 660,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11 жовтня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір № 4047170 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, сума кредиту складала 24 500,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Строк кредиту складає 360 днів: з 11 жовтня 2023 року по 05 жовтня 2024 року. Періодичність платежів зі сплати кожні 30 днів. Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулося через систему iPay.ua на підставі укладеного Договору про переказ коштів № ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Позивач за умовами договору свої зобов'язання виконав, в повному обсязі, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Відповідно до п.1.4.1 Договору процентна ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного п п. 1.3 цього Договору. 24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 24/05/2024, за яким ТОВ «Лінеура Україна» відступив права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4047170 у розмірі 134 260,00 грн., яка складається з: сума кредиту - 24 500,00 грн. та суми процентів за користування кредиту - 109 760,00 грн. За період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року в межах строку договору позивачем були нараховані відсотки за 60 календарних днів в сумі 29 400, 00 грн., виходячи з розміру тіла кредиту 24 500,00 грн. та розміру відсотків 2,00%. Станом на дату звернення до суду, а саме на 17 грудня 2024 року заборгованість відповідача по кредитному договору не сплачена і складається із: тіла кредиту - 24 500,00 грн., нарахованих процентів - 109 760,00 грн., нарахованих відсотків за 60 календарних днів 29 400,00 грн., що в сумі складає 163 660,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що 24 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений договір факторингу № 24/05/2024, відповідно до умов п.1.1 якого ТОВ «Фінтраст Україна» (Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Лінеура Україна»(Клієнт) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1 та є від'ємною частиною Договору. На підтвердження наявності права вимоги до відповідача позивач додав до позовної заяв копію договору факторингу, укладеного між ним та первісним кредитором. Водночас цей договір не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів. Крім цього, позивач надав документи з назвою «Витяг з реєстру боржників до договору факторингу». Проте, ці надані суду документи фактично не є витягами з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Вказаний витяг створений та засвідчений позивачем одноосібно та не містить підпису іншої сторони договору факторингу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» вказує, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності, є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що не можуть бути задоволені, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В судове засідання суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явилася. Від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Скользенєва В.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, на іншу дату для надання можливості представнику відповідача приймати участь у справі в режимі відеоконференції.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, а явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виснував, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Враховуючи зазначене, та те, що сторона відповідача реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, відхиливши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 40047170 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до довідки №3083-3105 від 31 травня 2024 року, наданої ТОВ «Універсальні платіжні рішення», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 11.10.2023 о 10:18:21 на суму 24 500,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 295171812, призначення платежу: Зарахування 24 500,00 грн. на карту НОМЕР_1 .
24 травня 2024 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений договір факторингу №24/05/2024, відповідно до умов п. 1.1 якого ТОВ «ФК«Фінтраст Україна»(Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Лінеура Україна» (Клієнт) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1 та є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 40047170 від 11 жовтня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, станом на 17 грудня 2024 року заборгованість відповідача становить 163 660,00 грн. та складається із: тіла кредиту - 24 500,00 грн., нарахованих процентів - 109 760,00 грн., нарахованих відсотків за 60 календарних днів 29 400,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позичальник взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки не повернула, у зв'язку із чим вимоги щодо стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 163 660,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
У відповідності до вимог ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Вважаючи, доведеним перехід права вимоги до позивача, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів переуступки прав вимоги від первісного кредитора до позивача.
Так, судом першої інстанції не звернуто уваги, що в якості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК «Фінтранст Україна» останнє надало суду лише договорів факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року.
Реєстр боржників, право вимоги до яких передаються позивачу за вказаним договором факторингу, матеріали справи не містять.
Витяг з даного Реєстру боржників до договору факторингу № 24/05/2024 від 24 травня 2024 року(а.с. 54) не підписано представником первісного кредитора та не завірено його печаткою.
Фактично наданий суду витяг не є витягом з реєстру боржників, оскільки являє собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до зазначеного договору факторингу. Іншими словами зазначений документ є лише твердженням позивача, які підлягають доведенню на загальних підставах.
При цьому, позивач не звернув уваги, а суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що подані в такий спосіб витяг, не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру) так і витягу з нього.
У відповідності до вимог ч. 2-5 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оскільки оригінальний реєстр боржників, є документом, що підписується всіма учасниками правочину, витяг з нього, як його частина, що стосується конкретного боржника, також має бути підписана як «Фактором» так і «Клієнтом».
Відсутність підпису «Фактора» на витягу з реєстру боржників не дає суду підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким фактором «Клієнту», тільки тому, що останній стверджує про таку передачу.
На зазначені обставини обґрунтовано посилається апелянт в своїй апеляційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісного кредитора до позивача за договором № 40047170 від 11 жовтня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, що в свою чергу свідчить про відсутність права вимоги у позивача та підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором на користь позивача.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем наявності в нього права вимоги за вказаним договором, що є окремою, достатньою підставою до відмови в задоволенні позову. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем долучено: договір про надання правничої допомоги від 18 липня 2025 2024 року, акт здачі-приймання наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 18 липня 2025 року, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7 000,00 грн та квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 21 липня 2025 року.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Позивачем не вказувалось на невідповідність заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірність понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і, на необхідність зменшення їх розміру.
Оскільки відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених на правову допомогу, а позивач не надав доказів невідповідності заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Скользнєвою Валерією Владиславівною задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», місце знаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2, ідентифікаційний код 44559822 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 3 633,60 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок та витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.