24 вересня 2025 року місто Київ.
Справа № 761/37671/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12520/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, суддів: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року(у складі судді Пономаренко Н.В., дата виготовлення повного тексту судового рішення - 09 травня 2025 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення компенсації частини доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з порушенням строків їх виплат,-
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як пенсіонер органів внутрішніх справ, перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України. Позивачу була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ.
Зазначав, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №640/18815/22, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку з 01 грудня 2019 року основного розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, зазначених у довідці Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 23 серпня 2022 року за №4817. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 грудня 2019 року відповідно до ст.ст.43, 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 23 серпня 2022 року за №4817 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Вказував, що 10 липня 2024 року за №29621/Р-2600-24 позивач звернувся до ГУ ПФУ в місті Києві, щодо виконання в повному обсязі рішення Київського Окружного адміністративного суду 12 березня 2024 року у справі №640/18815/22. Згідно з відповіддю Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві від 07 серпня 2024 року вих. №31446-29621/Р-02/8-2600/24 на виконання рішення Київського Окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №640/18815/22 Головним управління ПФУ в м. Києві з 01 грудня 2019 року проведено перерахунок пенсії в межа резолютивної частини та здійснено нарахування коштів за період з 01 грудня 2019 року по червень 2024 року включно, в загальній сумі 274410,65 грн.
Позивач вважав, що відповідачем не враховано інфляційні втрати від несвоєчасної виплати цієї суми боргу та ненараховано їх, тому він вважав, що відповідачем порушено його право на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що передбачено та регламентується Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», тому з відповідача в порядку компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з грудень 2019 року - червень 2024 у розмірі 85 773,93 грн.
У зв'язку із викладеним позивач просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 85 773,93 грн компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період грудень 2019 року - червень 2022 року включно.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 рокупозовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів (пенсійних витрат) у зв'язку із порушенням строків їх виплат у розмірі 85773, 93грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві 28 травня 2025 року подавзасобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі вказує, що безпідставними є посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» оскільки його положення підлягають застосуванню виключно за умови порушення строків виплати вже нарахованих та належних до виплати періодичних платежів, у тому числі пенсійних виплат. Позивачу грошові кошти нараховані до виплати у зв'язку з набранням судовим рішенням законної сили та є разовою виплатою.
Вважає, що нараховані на виконання рішення суду кошти будуть виплачені в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, підстави для нарахування компенсації відсутні.
Стверджує, що оскільки пенсія обраховується та виплачується органами Пенсійного фонду України, обрахування суми компенсації має бути здійснено відповідачем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача у встановленому порядку до суду не надходив.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення компенсації у розмірі 85 773, 93грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення районного суду відповідає виходячи з наступного.
Щодо предметної юрисдикції спору апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
За змістом статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі №344/21177/23 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 04 травня 2022 року у справі №761/28949/17 та від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 вважав, що спір за вимогами про компенсацію втрати частини пенсійних виплат, що заявлені з підстав Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, перехованої за рішенням адміністративного суду, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №344/24518/23 посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 03 липня 2019 року в справі № 676/1557/16-ц, від 04 березня 2020 року справі №757/63985/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 вважав, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та застосування компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру, а тому спір саме щодо компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява №4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, яка зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
Щодо вирішення спору по суті заявлених вимог:
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, неотримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 3 Порядку № 159 унормовано, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 07 листопада 2012 року у справі №6-131цс12.
Аналогічна правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі №300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №40/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі №840/3175/18.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, що вбачається з положень ст. ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», та положень Порядку №159, які дають підстави вважати, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17.
Відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, відповідно до яких основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, беручи до уваги доведеність факту невиплати позивачу пенсії у належному розмірі протягом майже п'яти років, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення на користь позивача з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Така пенсія є щомісячною грошовою виплатою та не має разового характеру.
Доводи апеляційної скарги про те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею другою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та що компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру, а у даному випадку нараховані згідно рішення суду кошти будуть виплачені позивачу одноразово тому не підлягають компенсації, не заслуговують на увагу адже заборгованість по виплаті пенсії позивачу виникла у зв'язку з неправильним нарахуванням пенсійного забезпечення, яке має виплачуватись щомісячно та не має разового характеру.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Районний суд при ухваленні рішення обґрунтовано взяв до уваги розмір суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії у розмірі 85 773,93 грн за період з грудня 2019 року по червень 2022 року року включно, оскільки цей розмір визначений позивачем з дотриманням вимог Порядку №159, і відповідачем спростований не був.
Апеляційна скарга не містить розрахунку та конкретних доводів, щодо не відповідності розрахунку позивача вимогам Закону.
Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382- 384 України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова