Справа № 363/1042/25 Головуючий у І інстанції Свєтушкіна Д.А.
Провадження №22-ц/824/10441/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
17 вересня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , до якої приєдналась ОСОБА_3 , на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2025 рокуу справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців Вишгородського відділу державної виконавчої служби в Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , -
У лютому 2025 року до Вишгородського районного суду Київської області Прокопенко А.Д. звернувся зі скаргою на дії, бездіяльність державних виконавців та рішення державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень, у якій просив визнати неправомірними дії та бездіяльність державних виконавців Хмелевої М.В. та Харитонової Н.О. Вишгородського ВДВС в Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення державним виконавцем Хмелевою М.В. постанов від 17.06.2016 року про закінчення виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_1 до боржника ОСОБА_4 і ВП № НОМЕР_2 до боржника ОСОБА_5 , скасувати вказані постанови.
Разом із скаргою подав клопотання про поновлення пропущеного строку на подання зазначеної скарги. Обґрунтовуючи вимоги клопотання зазначав, що постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, оприлюдненою 31 грудня 2024 року, апеляційна скарга на ухвалу Вишгородського районного суду від 21 травня 2024 року з проханням скасувати вказану ухвалу як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, залишена без задоволення з посиланням на те, що постанова державного виконавця від 17 червня 2016 року про закриття виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення Апеляційного суду від 10 серпня 2015 року згідно з виконавчим документом - сторонами у справі не оскаржувалась. З метою розірвання замкненого кола з огляду на невиконане рішення апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у справі № 363/4269/14 в частині зобов'язання відповідачів ( ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ) не чинити перешкод в користуванні майном за наслідками прийняття державним виконавцем постанов від 17.06.2016 р. про закінчення виконавчих проваджень ВП № № НОМЕР_1 до боржника ОСОБА_4 і ВП № НОМЕР_2 до боржника ОСОБА_5 , та на відмову судів першої і апеляційної інстанції, які вважають рішення суду від 10 серпня 2015 року у справі № 363/4269/14 виконаним у повному обсязі. Зазначив, що у відповідності до ч. 1 ст. 448 ЦПК України він звертався до Вишгородського районного суду із скаргою від 10 січня 2025 року та від 30 січня 2025 року на неправомірні дії державного виконавця щодо винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень з зобов'язанням скасувати постанови про закінчення виконавчих проваджень за виконавчими листами, виданими Вишгородським районним судом, однак через невідповідність скарги вимогам статті, якою передбачено додавати докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 43 цього Кодексу, а також відсутності клопотання з обґрунтуванням поважності причин для поновлення пропущеного процесуального строку, скарга була залишена без розгляду і повернута скаржнику з роз'ясненням про право звернутися до суду повторно.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2025 року відмовлено в поновленні строку на подання скарги на дії, бездіяльність державних виконавців та рішення державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень. Скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців Вишгородського відділу державної виконавчої служби в Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) залишено без розгляду та повернуто заявнику.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить скасувати ухвалу та прийняти постанову, якою визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця при винесенні постанов про закінчення виконавчих проваджень та зобов'язати державного виконавця скасувати постанови про закінчення виконавчих проваджень за виконавчими листами, виданими Вишгородським районним судом Київської області у справі № 363/4269/14.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом було недотримано обов'язку щодо належного повідомлення скаржника.
Зазначає, що місцевим судом було не досліджено та не надано належної оцінки обставинам, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою, а саме протиправним діям боржника ОСОБА_4 , шляхом створення іншої перешкоди задля уникнення виконання рішення та прийняття суб'єктом владних повноважень рішень задля унеможливлення виконання судового рішення в частині зобов'язання боржників не чинити перешкод, яке не може бути виконане без скасування постанов державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Також вказує, що судом не було встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена без підтвердження реального виконання судового рішення, у зв'язку з чим така постанова підлягала скасуванню.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що Вишгородським районним судом Київської області не дотримано принципу справедливості судового розгляду, оскільки в ухвалі не враховано право стягувача на повне виконання рішення суду, а також не дотримано інтересів малолітньої ОСОБА_2 , з огляду на те, що судом не встановлено факту не виконання рішення в частині зобов'язання не чинити перешкодити у користуванні майном, тому в цій частині рішення залишилось не виконаним.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 також приєдналась ОСОБА_3 , подавши 15 вересня 2025 року відповідну заяву до Київського апеляційного суду.
Оскільки заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 подано з дотриманням вимог статті 363 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про прийняття її до розгляду разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
У заяві ОСОБА_3 зазначає про підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає також, що суд формально поставився до розгляду скарги, не дав належної оцінки обставинам, наведеним у скарзі, про невиконання рішення від 10.08.2015 року.
Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.
У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
17.09.2025 року ОСОБА_1 направив на адресу Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі, просив задовольнити її вимоги.
Керуючись частиною другою статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутності інших учасників справи, враховуючи їх належне повідомлення.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що Вишгородським районним судом Київської області розглядалась цивільна справа № 363/4269/14 за позовом ОСОБА_1 законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 законного представника ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей і сім'ї Вишгородської РДА про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року було вирішено усунути ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , перешкоди у користуванні 1/2 частиною будинку та 1/2 частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 шляхом передачі ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , законним представником неповнолітньої ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ключів від садового будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати їх не чинити їм перешкод в користуванні зазначеним майном.
На підставі виконавчого листа від 09 березня 2016 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 від 05 квітня 2016 року.
Крім того, на підставі виконавчого листа від 09 березня 2016 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 від 05 квітня 2016 року.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (в редакції станом на день закриття виконавчого провадження, надалі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 червня 2016 року старшим державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Хмелєвою М.В. було постановлено закінчити виконавче провадження, припинити чинність арешту майна боржника, скасувати інші заходи примусового виконання рішення №363/4269/14-ц як таке, що виконане.
Крім того, постановою старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Хмелєвою М.В. закінчено виконавче провадження №50698500, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Звертаючись до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державних виконавців, Прокопенко А.Д., представник за законом малолітньої ОСОБА_2 , посилався на незаконність дій державних виконавців щодо закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, оскільки рішення апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у справі № 363/4269/14 в частині задоволених вимог немайнового характеру боржниками не виконане, не усунуто перешкоди у доступі малолітньої ОСОБА_2 до земельної ділянки та садового будинку.
Відмовляючи у поновленні строку на подання скарги та повертаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи доказів, що з часу, коли заявник дізнався про порушення його права (17.06.2016 року), існували об'єктивно непереборні обставини, які перешкоджали заявнику на протязі майже 10 років оскаржити дії, бездіяльність та зазначені рішення приватного виконавця. При цьому суд першої інстанції зауважив, що наявність у провадженні судів інших справ за заявами ОСОБА_1 не є поважною причиною пропуску процесуального строку на звернення зі скаргою та не перешкоджало останньому вчасно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця у разі незгоди з ними.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Так, гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено також частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Разом із тим, статтею 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення заявника та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19).
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Аналіз частини першої статті 449 ЦПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Порівняльний аналіз змісту термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.
Доведення факту, що сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася своєчасно до суду за його захистом, недостатньо для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду.
Для поновлення строку звернення до суду заявнику потрібно довести наявність об'єктивних обставин, які свідчать про те, що заявник не знав і не міг дізнатись про порушення своїх прав.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Тобто, причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, залишення скарги без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 , , як сторона виконавчого провадження, був обізнаний про наявність постанов про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з червня 2016 року, приймав участь у складанні Акту державного виконавця від 09.06.2016 року про виконання виконавчого листа №363/4269/14-ц, про що поставив свій підпис, зі змістом постанов від 17 червня 2016 року був ознайомлений також з 2016 року.
Фактично, підставою для звернення до суду з даною скаргою є те, що після виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у справі №363/4269/14-ц, між сторонами вказаної справи виникли інші спірні правовідносини, пов'язані з користуванням земельною ділянкою кадастровий №3221888800:38:123:0157, які вирішуються в судовому порядку.
В даному випадку, наявність у провадженні судів інших справ за заявами ОСОБА_1 не є поважною причиною пропуску процесуального строку на звернення зі скаргою та не перешкоджало останньому вчасно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця у разі незгоди з ними.
За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для поновлення такого строку, доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують, є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про залишення скарги без розгляду у цій справі постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2 , до якої приєдналась ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар