26 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/4573/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» щодо визнання недійсним витягу від 11 липня 2025 року №18455;
- скасувати лист Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 16 серпня 2025 року №4930/03-19 в частині, якою витяг від 11 липня 2025 року визнано недійсним.
Ухвалою суду від 26 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; залучено до участі у справу Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області як третю особу, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, та встановлено строк для надання пояснень щодо позову та відзиву; витребувано докази у відповідача.
Разом із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд:
- зупинити дію листа Центру оцінювання функціонального стану особи (ЦОФСО) Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 16 серпня 2025 року №4930/03-19 у частині визнання недійсним витягу від 11 липня 2025 року №18455 - до набрання законної сили рішення суд у даній справі;
- зобов'язати відповідача та інші органи влади враховувати витяг від 11 липня 2025 року №18455 як чинний документ не час розгляду справи;
- заборонити Пенсійному фонду України та його територіальним органам, у тому числі Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, вчиняти дії щодо стягнення з ОСОБА_1 переплати пенсії у розмірі 162681,17 грн до вирішення спору.
Заяву обґрунтовано тим, що листом від 16 серпня 2025 року №4930/03-19 Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» повідомив позивача про те, що при оформленні витягу з рішення експертної команди ЦОФСО №ЦО-18455 від 11 липня 2025 року сталась технічна помилка. Зазначеним листом направлено виправлений витяг, водночас зазначено прохання вважати недійсним раніше виданий витяг.
У вересні 2025 року позивач отримав від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листа №2400-1705-8/33044, яким повідомлено про необхідність повернення коштів за виплачені суми пенсії по інвалідності починаючи з 24 листопада 2022 року по 31 липня 2025 року. Зазначена сума становить 162721,49 грн.
З огляду на зазначені обставини, позивач вважає, що в даній справі необхідне вжиття заходів забезпечення позову, оскільки скасування інвалідності ІІІ групи та повідомлені пенсійним органом обставини щодо вчинення дій, пов'язаних із поверненням коштів, можуть, на думку позивача, призвести до стягнення таких коштів з його рахунків у примусовому порядку до вирішення спору у даній справі.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Як зазначено у позові та підтверджується доданими до нього матеріалами, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що слугувало підставою для призначення йому пенсії по інвалідності з проведенням відповідних пенсійних виплат.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 11 липня 2025 року №ЦО-18455 відповідачем здійснено перевірку щодо обґрунтованості рішення про встановлення ОСОБА_1 інвалідності і зроблено висновок про необґрунтованість встановлення позивачу третьої групи інвалідності по загальному захворюванню строком на 1 рік. На переконання комісії, наявні зміни з боку серцево-судинної системи в незначному ступені обмежують життєдіяльність пацієнта (тобто ОСОБА_1 ). Вказано, що переконливих даних для встановлення жодної з груп інвалідності немає з 24 листопада 2022 року.
Листом від 16 серпня 2025 року №4930/03-19 Центр оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» повідомив позивача про те, що при оформленні витягу з рішення експертної команди ЦОФСО №ЦО-18455 від 11 липня 2025 року сталась технічна помилка. Зазначеним листом направлено виправлений витяг, водночас зазначено прохання вважати недійсним раніше виданий витяг.
У вересні 2025 року позивач отримав від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листа №2400-1705-8/33044, яким повідомлено про необхідність повернення коштів за виплачені суми пенсії по інвалідності починаючи з 24 листопада 2022 року по 31 липня 2025 року. Зазначена сума становить 162721,49 грн.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом та заявою про забезпечення позову.
Так, питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення позивачем обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, позивачем не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, з наданням відповідних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження.
Твердження, викладені в обґрунтування поданої заяви щодо існування можливості або ймовірного примусового стягнення з позивача коштів, які, на думку пенсійного органу, вважаються сумою переплаченої пенсії, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача за відсутності належних, достатніх та допустимих доказів можливості настання негативних наслідків.
Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність стягнення з нього коштів у примусовому порядку, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Звертаючись до суду з цією заявою про забезпечення позову, позивачем не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.
При цьому суд зазначає, що позивачем не було надано жодних належних та достовірних доказів того, що саме станом на момент подання заяви про забезпечення позову відносно нього вчинялися (вчиняються) дії, пов'язані з примусовим стягнення коштів у зв'язку з переплатою пенсії; позивачем не надано також і доказів відкриття відносно нього виконавчого провадження з примусового стягнення коштів.
Самі по собі суб'єктивні переконання заявника у можливому вчиненні відносно нього дій, пов'язаних із примусовим стягненням коштів, не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.
Зазначене у сукупності виключає можливість застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач.
Таким чином, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які вказували б на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які мали би реальний характер, та унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у цій справі. Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позивачем не наведені.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Також заявником і не наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову згідно пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень).
Крім цього, суд звертає увагу на те, що вимога заяви про забезпечення позову про зобов'язання відповідача та інші органи враховувати витяг від 11 липня 2025 року №18455 як чинний документ на час розгляду справи не узгоджується з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено вичерпний перелік способів (видів) забезпечення позову в адміністративному судочинстві. При цьому вимога заяви про забезпечення позову заборонити Пенсійному фонду України та його територіальним органам, у тому числі Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, вчиняти дії щодо стягнення з ОСОБА_1 переплати пенсії у розмірі 162681,17 грн до вирішення спору, не узгоджується із предметом даного позову, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення цього позову.
Отже, подана заява задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк