про залишення позовної заяви без руху
26 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/131/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Григораш В.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Черніков Денис Юрійович до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
13.01.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 01.02.2023 по 14.06.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.02.2023 по 14.06.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 16.01.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Для усунення недоліків позовної заяви запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку, надавши докази на їх підтвердження.
17.01.2025 представником позивача на усунення недоліків позовної заяви подано до суду заяву, в якій просив вважати не пропущеними строки звернення до суду, а у випадку якщо суд дійде висновку про пропуск строку звернення до суду, поновити позивачу строк звернення до суду у зв'язку з поважністю причин пропуску такого. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач не знав та не міг знати про неврахування прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного календарного року при нарахуванні грошового забезпечення, адже покладався на виконання Державою обов'язку за їх нарахування. Позивач за весь період служби не отримував письмового розрахунку про нарахування йому грошового забезпечення з усіма його складовими. Отримавши після звільнення певну суму та за відсутності письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні, позивач звернувся за правовою допомогою, за результатами якої позивачу, враховуючи його розмір грошового забезпечення, було роз'яснено, що за весь період служби йому неправильно розрахували грошове забезпечення. Окрім цього, представник позивача посилався на те, що позивач певний час виконував спеціальні та бойові завдання. Тому, представник позивача просив поновити такий строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 22.01.2025 визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії. Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Черніков Денис Юрійович до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, - повернуто позивачу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 скасовано. Справу направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії надання оцінки відповідності позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України.
Скасовуючи ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.01.2025 суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановляючи вказану оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, в її описовій частині надав оцінку доводам позивача, що викладені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та в резолютивній частині ухвали визнав їх неповажними, повернувши позовну заяву заявнику. Однак, суд не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, за висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції, передчасно повернув позовну заяву позивачу, не залишивши останню повторно без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити інші причини поважності пропуску строку на звернення до суду в разі їх наявності.
При цьому, суд апеляційної інстанції не надавав оцінки суті відзначених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, оскільки факт порушення судом першої інстанції норм процесуального права є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, розглянувши подану 17.01.2025 представником позивача заяву на усунення недоліків позовної заяви з урахуванням висновків Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо підстав скасування ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.01.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 КАС України).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яка відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України може бути подана в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що спірні відносини у даній справі виникли у зв'язку із не обчисленням і не виплатою грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 01.02.2023 по 14.06.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704.
Тобто є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
При цьому, у положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 у справі №300/4201/22 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати при звільненні закріплено ст.233 КЗпП України.
Частинами 1 та 2 ст.233 КАС України від 10.12.1971 №322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022 передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати було визначено вказаними вище періодами.
Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону №2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, ч.2 ст.233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Отже, редакція ст.233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022. Після викладу у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України уведено строки звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Слід також зазначити, що на момент виникнення вказаного права на звернення до суду, згідно ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, строк звернення до суду становить тримісячний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 №172 ОСОБА_1 з 14.06.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже, саме з 14.06.2023 позивач був обізнаний із не виплатою йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 01.02.2023 по 14.06.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд зазначає, що позивача виключено зі списків особового складу військової часини та 14.06.2023, а спірні періоди щодо не виплати йому грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення (з 01.02.2023 по 14.06.2023) виникли після набуття чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, тобто в період дії редакції ч.2 ст.233 КЗпП України чинної після 19.07.2022, якою строк звернення до суду обмежений тримісячним строком звернення до суду.
Таким чином, суд зазначає, що тримісячний строк звернення до суду розпочався з 14.06.2023, однак з даним позовом позивач звернувся до суду 13.01.2025, про що свідчить штамп Чернівецького окружного адміністративного суду, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Аналізуючи зміст наведеної норми, суд наголошує, що ст.234 КЗпП України містить імперативну норму, яка забороняє суду поновлювати строк звернення до суду, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло більше одного року.
Як зазначалось вище, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 14.06.2023, однак до суду з даним позовом позивач звернувся лише 13.01.2025, тобто після спливу одного року та шести місяців, з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Отже, оскільки після прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 №172, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, минуло більше одного року (один рік та шість місяців), то виходячи зі змісту приписів ст.233 та ст.234 КЗпП України у суду відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у поновленні строку звернення до суду.
Посилання представника позивача на те, що перебіг позовної давності зупиняється, якщо позивач перебуває у складі Збройних Сил України або інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан є безпідставними та не обґрунтованими, з огляду на те, що, як свідчать матеріали позовної заяви, позивач з 14.06.2023 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Окрім цього, суд зазначає, що звернення 15.11.2024 представником позивача з адвокатським запитом до відповідача про надання розрахунку грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі щодо щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошової допомогу на оздоровлення за період з 01.02.2023 по 14.06.2023, не змінює момент, з якого позивач мав та повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач та його представник почав вчиняти дії щодо реалізації захисту порушених прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу (більше трьох місяців та більше одного року, з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення).
Відтак, зазначені представником позивача, у заяві на усунення недоліків позовної заяви, посилання щодо дотримання строку звернення до суду так і посилання щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, є безпідставними та не обґрунтованими.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Суд наголошує, що встановлення законом процесуальних строків та строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що подана позивача заява про поновлення строку звернення до суду є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Згідно із п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст.123 цього Кодексу.
Згідно ч. 1. ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Разом з тим враховуючи висновки суду, які викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2025 та приписи ст. 123 КАС України, суд надає можливість позивачу скористатися правом подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 171, 169, 241, 243, 248 КАС України, суд -
1. В задоволенні заяви представника позивача від 17.01.2025 про визнання поважними причин пропуску позивачем звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
2. Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії.
3. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
4. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші причини поважності причин пропуску строку звернення до суду.
5. Роз'яснити, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Григораш