25 вересня 2025 року справа № 580/8897/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Кульчицького С.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті та Відділу державного нагляду (контролю) в Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-1), Відділу державного нагляду (контролю) в Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-2), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Олега Лучина про застосування адміністративно-господарського штрафу №136123 від 21.01.2025 відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до роздруківки цифрового тахографа автомобіль не рухався під час вчинення ймовірного порушення та у водія на момент перевірки була наявна діюча картка водія, що в даному випадку виключає відповідальність за відсутність визначених законом документів.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
До суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволені позову у повному обсязі. Представник відповідача зазначила, що під час перевірки транспортних засобів, встановлено відсутність необхідних документів, визначених положеннями Закону № 2344, що підтверджується актом перевірки №112961 від 12.12.2024.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI “Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
За результатами здійснення 12.12.2024 на 142км. а/д /Н-01, Черкаського р-ну, старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Беренком О.В. рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було виявлено, що о 14 год. 35 хв. ОСОБА_1 за допомогою водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом марки Камаз д.н. НОМЕР_1 , здійснював перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт", а саме: індивідуальної контрольної книжки водія, або копії графіку змінності водіїв, чим порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, про що було складено Акт №112961 від 12.12.2024 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Водій з актом ознайомився, про що свідчить особистий підпис та надав наступне пояснення: «З актом не згідний так як нічого не порушив».
Перевірка проводились на підставі направлення на перевірку № НР 001095 від 06.12.2024 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок.
Листом №112433/43/24-24 від 16.12.2024 позивачу завчасно було направлено повідомлення про розгляд справи на 21.01.2025 (з 09-00 год. до 11.30 год.).
За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в. о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області, 21.01.2025 стосовно Позивача винесено постанову №136123 про застосування адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", в сумі 17 000 грн.
Не погоджуючись з даною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Вказаний Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини 4 статті 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.098.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Як зазначено у пункті 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".
Згідно з підпунктом 2, 19 пункту 5 Положення Уктрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За приписами абзаців першого, другого пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.
Згідно із пунктами 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Пунктами 25, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ згідно з оскаржуваною постановою стала відсутність документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, а саме у водія відсутня індивідуальна контрольна книжка, або копія графіка змінності водіїв.
Згідно із абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями частини другоїстатті 18 Закону № 2344-ІІІ регламентовано, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Відповідно до статті 49 ("Основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні") Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
За змістом статті 48 ("Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення") Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Так, 07.09.2005 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2819-ІV "Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)" (норми якого набрали чинності з 11.10.2005 (далі - Закон № 2819-ІV)), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01.07.1970 в м. Женева.
На виконання вимог Закону № 2819-ІV було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11.07.2007 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 914 "Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв'язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб'єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов'язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.
Надалі Міністерством транспорту та зв'язку наказом № 385 від 24.06.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 № 946/18241, було затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України (далі - Інструкція № 385), а наказом від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 №811/18106, - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення № 340).
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України "Про автомобільний транспорт" та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 р. за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 340).
Відповідно до пунктів 1.2-1.3 Положення № 340, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Відповідно до п. 6.1. Положення №340, водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.2 Положення №340 визначено, що облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, відповідно до п. 6.3. Положення №340 веде індивідуальну контрольну книжку водія, або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Відповідно до ст.18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Частиною 2 ст. 18 Закону № 2344-III визначено, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Перевізник повинен вести табель обліку роботи водіїв на підставі обліку водіями свого робочого часу та відпочинку.
Одним із способів контролю водіїв, в разі не оснащення транспортного засобу тахографом відповідно до п. 6.3 Порядку №340 є індивідуальна контрольна книжка, або копія графіка змінності водіїв, які відображають відомості про тривалість змінного періоду керування.
При цьому чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Невиконання вказаного порядку ведення та контролю робочого часу та часу відпочинку водія на практиці призводить до того, що водії працюють більше встановленого часу по декілька днів підряд, не відпочивши, наражаючи себе та учасників дорожнього руху на небезпеку.
Згідно пункту 7.1. Положення № 340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
Отже, обов'язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативних актів, в тому числі Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07 червня 2010 року №340 передбачено чинним законодавством.
З врахуванням вище викладеного, положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так і у водія інших документів, передбачених законодавством.
Суд зазначає, що носієм доказової інформації щодо встановлених обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до правил і процедур, передбачених профільними нормативно-правовими актами.
На місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт № 112961 від 12.12.2024, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що на момент перевірки здійснювалося перевезення вантажу за відсутності «індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв».
До адміністративного позову позивачем надано, зокрема копію індивідуальної контрольної книжки водія, однак вона не спростовує факт відсутності даного документу у водія транспортного засобу станом на час перевірки, що є порушенням вимог статті 48 Закону № 2344-ІІІ, та зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2021 у справі № 420/3371/21 суд зазначає: “50. Отже, позивачем подано до суду документи, які не було пред'явлено під час перевірки, внаслідок чого прийнято оскаржувану постанову від 08 лютого 2021 року № 237018. 51. Проте наведені документи не спростовують факт відсутності встановленого порушення, оскільки обов'язок пред'являти такі документи чітко встановлений статтею 49 Закону № 2344-III».
Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував його посилання на те, що на момент перевірки заповнена індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_2 була в наявності та пред'являлась на вимогу працівника Укртрансбезпеки. Крім того, водій в акті перевірки також в своїх поясненнях про причини порушення не зазначає, що індивідуально-контрольна книжка була в нього в наявності та пред'явлена перевіряючим.
Стосовно твердження представника позивача, що позивача позбавлено можливості реалізувати його право на участь у розгляді справи, висловити обґрунтовані заперечення щодо обставин, викладених в акті № 112961, надати відповідні докази, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 25-26 Порядку № 1567 (в редакції, що діяла на момент перевірки), справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
З матеріалів справи вбачається, що згідно листа № 112433/43/24-24 від 16.12.2024 позивачу, за місцем його реєстрації, що відповідає відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, завчасно було надіслано повідомлення про розгляд справи на 21.01.2025 з 09-00 год. до 11-30 год. Даний лист (№ відправлення 0600994058450), відповідно до фіскального чеку про відправку рекомендованих поштових відправлень було надіслано 27.12.2024 рекомендованим відправленням із повідомленням про вручення, який відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було отримано позивачем 01.02.2025.
На переконання суду, у позивача була можливість надати відповідні заперечення, пояснення та докази до моменту винесення постанови, якщо б він з'явився на розгляд акту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року по справі № 820/4624/17.
Крім того, відповідач не може відповідати за обставини вручення та фактичного отримання позивачем поштової кореспонденції, які від нього не залежать, та обов'язок якого обмежується додержанням відповідного строку направлення повідомлення та виду послуг відправлення.
Надсилання повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням обов'язків відповідачем щодо інформування суб'єкта господарювання про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. При цьому відносини між оператором поштового зв'язку, який доставляє листи, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача).
Позивачем не було вчинено всіх можливих дій на отримання відповідної кореспонденції, хоча позивач мав вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати в повному обсязі наявні засоби та можливості для своєчасного отримання кореспонденції.
Таким чином, неотримання кореспонденції, яка направлялася відповідачем на офіційну адресу позивача, та, в подальшому, посилання позивача на те, що відповідач не повідомив його про дату, час та місце розглядом справи і це є порушенням норм Порядку №1567, не може бути підставою для скасування постанови про накладення штрафу.
Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи та їх оцінка в розрізі норм чинного законодавства дають підстави для висновку, що при прийнятті постанови про застосування штрафу відповідач діяв обґрунтовано та розсудливо, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено факт вчинення позивачем правопорушення, а саме надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
З огляду на вказане, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
У зв'язку з тим, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову позивача до суб'єкта владних повноважень, а відповідач не подав до суду доказів понесення будь-яких судових витрат, суд вважає, що підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України у цій справі відсутні.
Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ