Справа № 560/6351/25
іменем України
23 вересня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці , Керівника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюка Романа Миколайовича , Державної служби України з питань праці , Голови дисциплінарної комісії Державна служба України з питань праці Мар'єнко Юрія Михайловича , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 - заступник начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління по Вінницькій області про визнання протиправним подання, наказу та зобов'язання вчинити дії,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Керівника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюка Романа Миколайовича, Голови дисциплінарної комісії Державної служби України з питань праці Мар'єнка Юрія Михайловича, в якому просить:
1. Визнати протиправним подання начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Р.Карпюка про застосування заходів дисциплінарного впливу та притягнення до дисциплінарної відповідальності від 05.02.2025 №ЦЗ/1/180-ЦА-25;
2. Визнати протиправним подання дисциплінарної комісії від 25.03.2025;
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці “Про накладання дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 » від 07.04.2025 року № 31-КТ-25а;
4. Стягнути з відповідачів витрати на послуги адвоката в сумі 50000,00 грн.;
5. Стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 31.01.2025 за результатами роботи подав Звіт щодо проведення аналізу дотримання законодавства у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці при видачі, продовженні строку дії, переоформленні дозволів, при відмовах у видачі, продовженні строку дії та переоформленні дозволів за період з 06.12.2022 по 31.12.2024. Звіт, який подано, сформований на підставі звітів начальників управлінь інспекційної діяльності Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Однак, Р. Карпюком зазначено, що у Звіті не надано результатів всебічного і обґрунтованого аналізу, який вимагався згідно листа від 06.01.2025 №ЦА-39/1/10.1-25а, що дало можливість Р.Карпюку подати подання на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Позивач вважає, що висновки ОСОБА_4 не відповідають дійсності, оскільки комісія з дисциплінарного провадження в поданні суб'єкту призначення станом на 05.02.2025 не встановила жодних порушень або розбіжностей у діях позивача. Позивач вважає, що зазначені обставини свідчать про порушення принципу об'єктивності, а також про формальність та упередженість у формуванні підстав для дисциплінарного стягнення, а прийняті відповідачами рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Крім того, позивач вказує, що йому завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації. Завдана моральна шкода виразилась в його моральних стражданнях та переживаннях, в порушенні душевної рівноваги. Просить позов задовольнити.
У поданому відзиві Державна служба України з питань праці зазначила, що дисциплінарна комісія не створювала перешкод у здійсненні своїх прав позивачем, дотримуючись принципу верховенства права, всебічного та об'єктивного розгляду справи та в цілому йшла назустріч позивачу. Вказує, що подання дисциплінарної комісії жодним чином не впливає на права та обов'язки позивача, не є імперативним, має рекомендаційний характер та, по своїй суті, є одним з документів, керуючись яким, суб'єкт призначення приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження. Просить відмовити у задоволенні позову.
Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці у поданому відзиві не погоджується із аргументами та вимогами, викладеними в позовній заяві, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що позивач притягнутий до відповідальності саме за невиконання наказу начальника Міжрегіонального управління, а не за невиконання листа Державної служби України з питань праці ЦА-39/1/10.1-25а від 06.01.2025. А оскільки зміст наказу чітко визначав комплекс заходів, які мав здійснити позивач та ступінь відповідальності за їх невиконання, то потенційне незнання змісту листа Державної служби України з питань праці ЦА-39/1/10.1-25а від 06.01.2025 не могло призвести до неможливості виконання наказу начальника Міжрегіонального управління. Просить відмовити у задоволенні позову.
ОСОБА_5 подав відзив на позов, в якому зазначив, що він, як керівник Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, на виконання посадових обов'язків, в межах повноважень та з дотриманням процедури порушив перед Головою Держпраці (як суб'єктом призначення) питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця ОСОБА_1 , першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Вказує, що свідоме невиконання державним службовцем його посадових обов'язків має прямим наслідком притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Зважаючи, що позивач, окрім того є посадовцем керівного складу (перший заступник начальника Міжрегіонального управління), наслідки порушення ним дисципліни виконання законних розпоряджень та наказів керівника можуть мати вирішальний характер впливу на роботу усіх структурних підрозділів та призвести до підриву діяльності державного органу. Просить відмовити у задоволенні позову.
Голова дисциплінарної комісії Державна служба України з питань праці Мар'єнко Юрій Михайлович у поданому відзиві зазначив, що усі рішення дисциплінарної комісії були прийняті не головою одноособово, а колегіально, шляхом голосування, у відповідності до норм Закону №889 та Порядку №1039. В даному випадку позивачем не надано будь-яких доказів причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними обґрунтуваннями моральних страждань і його діями щодо, на думку позивача, необґрунтованих та безпідставних звинувачень, які полягають у приниженні честі, гідності та ділової репутації. Доводи позивача не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у відповідності до статей 73, 74 КАС України, відтак, не підлягають задоволенню.
Позивач скористався правом на подання відповідей на відзиви, в яких просить позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 28.04.2025 суд відкрив провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд встановив, що згідно наказу від 07.01.2025 №15/ЦЗ, було створено Комісію з проведення аналізу дотримання законодавства при видачі, продовженні та переоформленні дозволів (далі - Комісія) під головуванням першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Олександра Малюзіна.
Відповідальність за якість проведення аналізу щодо дотримання законодавства при видачі, продовженні строку дії, переоформленні дозволів, при відмовах у видачі, переоформленні та продовженні строку дії дозволів, а також повноту та всебічний розгляд і дослідження матеріалів дозвільного характеру згідно наказу начальника Міжрегіонального управління від 07.01.2025 №15/ЦЗ було покладено на голову комісії першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Олександра Малюзіна.
Додатково, згідно наказу начальника Міжрегіонального управління від 17.01.2025 №40/ЦЗ було зобов'язано голову Комісії, за результатами вивчення та опрацювання інформації, наданої начальником відділу надання адміністративних послуг Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Тарасом Самойленком, підготувати та надати начальнику Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці результати аналізу в формі аналітичних записок щодо розгляду заяв про отримання/продовження Дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, згідно встановлених форм.
Згідно службової записки начальника відділу надання адміністративних послуг Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Тараса Самойленка від 03.02.2025 №СП-ЦЗ/12/1094-25 на виконання п. 4 наказу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 07.01.2025 №15/ЦЗ, ним на електронні адреси начальників Управління інспекційної діяльності у Житомирській області Сокова М.А., Управління інспекційної діяльності у Хмельницькій області Логвина О.О., Управління інспекційної діяльності у Вінницькій області Боковця В.А. була надана в розрізі областей інформація в електронному вигляді щодо видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та/або на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; щодо продовження строку дії дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та/або на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; щодо відмов у видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та/або на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за 2022-2024 роки. Також, на запити членів комісії, працівниками відділу надавалися для аналізу первинні документи (заяви, висновки експертизи, листи про відмови у видачі, продовженні строку дії дозволів та інші документи, що стосуються видачі, продовження та переоформлення дозволів). Такі запити надходили від начальників Управління інспекційної діяльності у Хмельницькій області Логвина О.О., Управління інспекційної діяльності у Вінницькій області Боковця В.А.
31.01.2025 за результатами роботи головою Комісії на ім'я начальника Міжрегіонального управління подано Звіт щодо проведеного аналізу дотримання законодавства у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці при видачі, продовженні строку дії, переоформленні дозволів, при відмовах у видачі, переоформленні та продовженні строку дії дозволів за період з 06.12.2022 по 31.12.2024 на підставі наказу від 07.01.2025 № 15/ЦЗ.
Згідно Звіту головою Комісії зазначено, що Комісією під час проведення аналізу порушень вимог законодавства, підвищення ефективності та прозорості процедур видачі, продовження та переоформлення дозволів Центрально-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці не виявлено.
Провівши оцінку поданого звіту, начальник Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Р.Карпюк вніс подання про застосування заходів дисциплінарного впливу та притягнення до дисциплінарної відповідальності від 05.02.2025 №ЦЗ/1/180-ЦА-25, в якому зазначено, що у Звіті не надано результатів всебічного і обґрунтованого аналізу, який вимагався згідно листа від 06.01.2025 №ЦА-39/1/10.1-25а. Разом з тим, зазначено, що у Звіті не надано результатів (висновків та підсумків) всебічного і обґрунтованого аналізу, який вимагався згідно листа Державної служби України з питань праці ЦА-39/1/10.1-25а від 06.01.2025 та наказу начальника Міжрегіонального управління від 07.01.2025 № 15/ЦЗ. Натомість Звіт має формальний характер.
Начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюком Р. було подано до Державної служби України з питань праці Подання про розгляд питання щодо відкриття дисциплінарного провадження у зв'язку з вчиненням першим заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці ОСОБА_6 дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України "Про державну службу" (№ЦЗ/1/180/ЦА-25 від 05.02.2025).
11.02.2025 Головою Державної служби України з питань праці було порушено дисциплінарне провадження щодо державного службовця - заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Олександра Малюзіна та створено дисциплінарну комісію для його здійснення (наказ №13-КТ-25а).
25.03.2025 за результатами розгляду дисциплінарного провадження на ім'я Голови Державної служби України з питань праці було внесено подання дисциплінарної комісії за результатами розгляду дисциплінарної справи відносно державного службовця ОСОБА_1 , першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
07.04.2025 суб'єктом призначення - Державною службою України з питань праці ухвалено наказ №31-КТ-25а "Про накладання дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 ".
Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини 2 статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
На підставі статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VІІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом частини 1 статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону №889-VІІІ).
Згідно з частинами 2, 3 статті 5 Закону №889-VІІІ, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Суд зазначає, що позивач є державним службовцем і на нього розповсюджуються норми Закону України "Про державну службу", які у питанні регулювання правовідносин, що виникають при проходженні та звільненні з державної служби є спеціальними.
Основні права державного службовця визначені в статті 7 Закону №889-VІІІ.
Так, відповідно до частини 1 статті 7 Закону №889-VІІІ державний службовець має право на: 1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; 2) чітке визначення посадових обов'язків; 3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; 4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; 6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; 7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків; 8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів; 9) участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом; 10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності; 11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону; 12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом; 13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; 14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Основні обов'язки державного службовця визначені в статті 8 Закону №889-VІІІ.
Так, відповідно до частини 1 статті 8 Закону №889-VІІІ державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Частиною 1 статті 62 Закону №889-VІІІ визначено, що державний службовець зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені статтею 8 цього Закону, а також:
1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця;
2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців;
3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.
Згідно з частиною 2 статті 62 Закону №889-VІІІ державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов'язки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 Закону №889-VІІІ за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.
Згідно з частиною 1 статті 65 Закону №889-VІІІ підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Частиною 2 статті 65 Закону №889-VІІІ дисциплінарними проступками є:
1) порушення Присяги державного службовця;
2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4) дії, що шкодять авторитету державної служби;
5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;
6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
9-1) порушення вимог Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "А" або "Б";
10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;
12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення;
15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону №889-VІІІ до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Відповідно до частини 2 статті 66 Закону №889-VІІІ, у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням.
Згідно з частиною 1 статті 71 Закону №889-VІІІ порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення дисциплінарного провадження визначає, зокрема: 1) повноваження та порядок роботи дисциплінарної комісії; 2) порядок формування дисциплінарної комісії; 3) порядок здійснення дисциплінарного провадження у разі неможливості утворення або функціонування дисциплінарної комісії у державному органі.
Так, процедуру здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців, визначає Порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2022 №1039 (далі - Порядок №1039).
Відповідно до пункту 33 Порядку №1039 комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити:
- чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження;
- чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку;
- чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби;
- чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності;
- який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення визначені статтею 74 Закону №889-VІІІ:
1. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
2. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.
3. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
4. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
5. Дисциплінарне стягнення до державного службовця застосовується не пізніше шести місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, а також не застосовується, якщо минув один рік після його вчинення.
6. Державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.
7. Державний службовець може користуватися правовою допомогою адвоката або іншого уповноваженого ним представника.
Відповідно до частин 1-3 статті 77 Закону №889-VІІІ рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).
Згідно з частиною 5 статті 77 Закону №889-VІІІ пропозиція Комісії, подання дисциплінарної комісії є обов'язковими для розгляду суб'єктами призначення та враховуються ними під час вирішення питань щодо застосування дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Частиною 1 статті 78 Закону №889-VІІІ передбачено, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 03.10.2024 у справі №260/5092/23 зазначив:
«… 42. Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:
- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;
- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного проступку;
- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;
- чи відповідає застосований вид стягнення вимогам закону…».
Окрім цього, Верховний Суд у своїх постановах у справах про дисциплінарну відповідальність неодноразово вказував на необхідність визначення й розуміння складу дисциплінарного проступку державного службовця та наголошував на тому, що діяння державного службовця можна вважати дисциплінарним проступком тільки тоді, коли наявні всі обов'язкові ознаки складу такого проступку, який утворюють: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. В іншому ж випадку можливе необґрунтоване та несправедливе притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності (такий висновок Верховного Суду зазначено у постанові від 20.03.2025 у справі №520/5107/22).
Об'єктом дисциплінарного проступку державного службовця, є відносини, які забезпечують нормальне функціонування державного апарату, а також відносини, що становлять зміст службової діяльності державного службовця (службовий обов'язок).
Об'єктивною стороною дисциплінарного проступку державного службовця, як обов'язковою ознакою його складу, є зовнішнє вираження протиправної поведінки державного службовця. Об'єктивні риси дисциплінарного проступку виявляються у здійсненні діяння, що завдає або може завдати шкоди певним суспільним відносинам. Протиправне діяння дисциплінарного проступку може бути здійснено у формі дії або бездіяльності, яке несе негативні наслідки, що визначають як завдану шкоду об'єкту такого проступку.
Суб'єктом дисциплінарного проступку є державний службовець.
Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина, під якою розуміється психічне ставлення особи до вчинюваного протиправного діяння і шкідливих наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Дисциплінарний проступок визнається вчиненим з умислом, якщо особа, що його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала їх шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання. Дисциплінарний проступок визнається вчиненим з необережності, якщо особа, що його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх запобігання або ж не передбачала можливості їх настання, хоча повинна була і могла їх передбачати.
Як встановлено судом вище, Державною службою України з питань праці видано наказ від 07.04.2025 №31-КТ-25а "Про накладання дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 ", згідно якого застосовано до ОСОБА_3 , першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального правління Державної служби з питань праці, дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Такий наказ від 07.04.2025 №31-КТ-25а прийнятий відповідачем на підставі подання дисциплінарної комісії за результатами розгляду дисциплінарної справи державного службовця ОСОБА_3 , першого заступника начальника Центрально-Західного міжрегіонального правління Державної служби з питань праці від 25.03.2025, згідно якого комісія дійшла висновку про допущення позивачем дисциплінарного проступку).
Об'єктом дисциплінарного проступку є неналежне виконання ОСОБА_7 наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень, який полягав у неналежному виконанні наказу Міжрегіонального управління від 07.01.2025 №15/ЦЗ.
З цього приводу суд зазначає, що результати (висновки та підсумки) всебічного і обґрунтованого аналізу, який вимагався згідно листа Державної служби України з питань праці ЦА-39/1/10.1-25а від 06.01.2025 та наказу начальника ЦЗМУ від 07.01.2025 №15/ЦЗ було подано службовою запискою з відповідним візуванням усіх членів Комісії 31.01.2025 у встановлені строки, а сам зміст та форма звіту відповідно до наказу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 07.01.2025 №15/ЦЗ взагалі не були передбачені.
Водночас комісія з дисциплінарного провадження в поданні суб'єкту призначення станом на 05.02.2025 не встановила жодних порушень або розбіжностей у діях ОСОБА_1 .
Як встановив суд 31.01.2025 за результатами роботи, ОСОБА_1 , як головою Комісії, на ім'я начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці за №СП/ЦЗ/2/1045-25 від 31.01.2025 подано Звіт щодо проведення аналізу дотримання законодавства у Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці при видачі, продовженні строку дії, переоформленні дозволів, при відмовах у видачі, продовженні строку дії та переоформленні дозволів за період з 06.12.2022 по 31.12.2024 на підставі наказу від 07.01.2025 №15/ЦЗ.
Звіт, який подано ОСОБА_8 , сформований на підставі звітів начальників управлінь інспекційної діяльності Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці О. Логвина, В. Боковця, М. Сокова, які були надіслані йому, як голові Комісії, на електронну пошту.
Крім того, суд звертає увагу, що у Звіті чітко зазначено кількість опрацьованих дозвільних документів та вказано, що при проведенні аналізу дотримання законодавства при видачі, продовженні та переоформленні дозволів порушень не виявлено.
Перед поданням начальнику Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Звіт був завізований всіма членами Комісії, що свідчить про достовірність, якість та об'єктивність проведеної роботи, а також розуміння персональної відповідальності кожного члена Комісії, лише після того підписаний Позивачем, як головою Комісії, та переданий начальнику.
Відтак, висновок дисциплінарного провадження стосовно позивача про з вчинення першим заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці ОСОБА_6 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини 2 статті 65 Закону України "Про державну службу" є помилковим.
Як наслідок, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення.
Як наслідок, наказ Державної служби України з питань праці "Про накладання дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 " від 07.04.2025 №31-КТ-25а є протиправним і підлягає скасуванню.
Враховуючи зазначене, позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 34 Порядку №1039, результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.
Пропозиція (подання) готується Комісією, дисциплінарною комісією після прийняття рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи та підписується усіма її членами, які брали участь у голосуванні.
Пунктом 36 Порядку №1039 встановлено, що за результатами розгляду дисциплінарного провадження суб'єкт призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії приймає рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Відповідно до частини 10 статті 69 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон №889) - результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Частина 2 статті 2 КАС України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Саме подання дисциплінарної комісії жодним чином не впливає на права та обов'язки Позивача, не є імперативним, має рекомендаційний характер та, по своїй суті, є одним з документів, керуючись яким, суб'єкт призначення приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визнання подання дисциплінарної комісії протиправним не відповідає завданням адміністративного судочинства оскільки зазначений документ, за своєю правовою природою, не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Додатково слід звернути увагу на те, що суб'єкт призначення може не погодитись з позицією та рекомендаціями дисциплінарної комісії, які викладені у поданні та прийняти інше рішення.
Нормами законодавства не встановлено обов'язок суб'єкта призначення щодо прийняття рішення, рекомендованого дисциплінарною комісією.
Частиною 4 статті 71 Закону №889 встановлено обов'язок лише щодо розгляду подання дисциплінарної комісії суб'єктом призначення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування подання начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Р.Карпюка про застосування заходів дисциплінарного впливу та притягнення до дисциплінарної відповідальності від 05.02.2025 №ЦЗ/1/180-ЦА-25 та подання дисциплінарної комісії від 25.03.2025 задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн., суд керується таким.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Водночас, на думку суду, наявність моральної шкоди повинна довести потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.
Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілих спричинений правопорушенням, їх переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров'я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.
Крім того, у п. 4 вказаної постанови Пленуму Верховний суд України зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про тривалість душевних страждань особисто його протягом зазначеного ним часу.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту завдання позивачам моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними рішеннями відповідачів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про завдану йому відповідачами моральну шкоду, тому суд відмовляє у задоволенні вимоги про її відшкодування.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Встановлено, що предметом даного позову є 3 (три) вимоги немайнового характеру та одна вимога майнового характеру.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3875,90 грн., тому, враховуючи приписи статті 139 КАС України, витрати в розмірі 968,96 грн. необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Разом з тим, суд встановив, що в адміністративному позові, позивач зазначає, що докази по розмір витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом справи будуть подані до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1 - 4 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, для вирішення питання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу позивач скористався своїм правом, визначеним частиною 7 статті 139 КАС України, подавши відповідну заяву, у якій просить відкласти вирішення питання про стягнення витрат на оплату правничої допомоги, оскільки надати усі докази понесених витрат буде можливим лише після вирішення справи по суті.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне встановити позивачу строк для надання доказів розміру судових витрат на професійну правничу допомогу - 5 днів з дня ухвалення рішення по справі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Керівника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Карпюка Романа Миколайовича, Голови дисциплінарної комісії Державної служби України з питань праці Мар'єнка Юрія Михайловича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 - заступник начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління по Вінницькій області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці "Про накладання дисциплінарного стягнення на Олександра Малюзіна" від 07.04.2025 №31-КТ-25а.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Встановити позивачу строк для надання доказів розміру судових витрат на професійну правничу допомогу - 5 днів з дня ухвалення рішення по справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з питань праці.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 23 вересня 2025 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Центрально- Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Шевченка, 18А, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10008 , код ЄДРПОУ - 44791105) Керівник Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці Карпюк Роман Миколайович (вул. Шевченка, 18А, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10008 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Державна служба України з питань праці (вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01001 , код ЄДРПОУ - 39472148) Голова дисциплінарної комісії Державна служба України з питань праці Мар'єнко Юрій Михайлович (вул. Десятинна, 14, м. Київ, 01601 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Третя особа: ОСОБА_2 - заступник начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління по Вінницькій області (вуя. Магістратська, 37, м. Вінниця, 21012.
Головуючий суддя В.В. Матущак