Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 вересня 2025 р. № 520/4930/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Покровська виправна колонія (№17)», код ЄДРПОУ 08564618 (п.і. 64266, Україна, Ізюмський р-н, Харківська обл., селище Покровське) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2021 року по 21 лютого 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 47615 (сорок сім тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 52 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Державну установу «Покровська виправна колонія (№17)», код ЄДРПОУ 08564618 (п.і. 64266, Україна, Ізюмський р-н, Харківська обл., селище Покровське) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2021 року по 21 лютого 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 47615 (сорок сім тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 52 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2021 року (з дня звільнення з ДУ «Покровська виправна колонія №17») по 21 лютого 2025 р. (по час повного розрахунку) є протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 (далі - позивач) в період з 05 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року проходив публічну службу в Державній кримінально-виконавчий службі України, а саме у Державній установі «Покровська виправна колонія (№17)» (далі - відповідач) та у відповідності до Наказу Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 31 березня 2021 року № 49/ОС-21 переведений для подальшого проходження служби, за його ініціативою, до Державної установи «Харківська виправна колонія №43» відповідно до ст. 65 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, з 01 квітня 2021 року.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року, ухваленого у справі № 520/25249/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 05.06.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.03.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 17424,20 грн., які виплатив 21 лютого 2025 р., тобто позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 21 лютого 2025 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з посади за період з 01 квітня 2021 року (дата звільнення з посади) по 21 лютого 2025 р. (по час повного розрахунку), тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2021 року (з дня звільнення з посади) по 21 лютого 2025 р. (час повного розрахунку), позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Зі змісту наведених норм слідує, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом ст.ст. 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення. Щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеним у ст. 46 Основного Закону України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 р. № 12-р/2018).
Статтею 23 закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV визначено, що Держава забезпечує соціальний захист персоналу ДКВС відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п.п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується зокрема Міністерством юстиції.
Згідно п.п. 3, 5 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія.
Виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення.
Приписами п.п. 11, 20 зазначеного Порядку визначено, що у разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права. Якщо в період, за який виплачується грошове забезпечення, в особи рядового або начальницького складу виникає (втрачається) право на отримання посадового окладу, окладу за спеціальним званням та інших видів грошового забезпечення в інших розмірах, за час із дня набуття (втрати) цього права грошове забезпечення визначається відповідно до пункту 9 цього розділу. Грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Разом з цим, приписами ст. 94 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260, проте зазначеними нормативними актами не врегульоване порядок, умови та розмір виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.
Слід зауважити, що Конституційним Судом України в рішення від 07 травня 2002 року ухваленого в справі № 8-рп/2002 за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зроблено висновок, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
У відповідності до частини 9 статті 65 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.
Позивач наявність права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтовує фактом несвоєчасності виплати грошового забезпечення в належному розмірі, що було здійснено відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року по справі № 520/25249/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Разом з тим, суд зазначає, що умовою настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником саме при звільненні у зазначені строки.
Як встановлено судом з матеріалів справи, Наказом Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 31 березня 2021 року № 49/ОС-21 позивач був переведений з Державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» для подальшого проходження служби, за його ініціативою, до Державної установи «Харківська виправна колонія №43» відповідно до ст. 65 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, з 01 квітня 2021 року.
Отже, у даному випадку відсутній факт звільнення позивача зі служби, яку позивач проходив у Державній установі «Покровська виправна колонія (№17)», оскільки фактично відбулось переведення позивача до Державної установи «Харківська виправна колонія №43» для подальшого проходження служби, а звільнення із займаної посади не є тотожним звільненню зі служби.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України, яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з публічної служби, та відсутність підстав для зобов'язання Державної установи «Покровська виправна колонія (№17)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 01 квітня 2021 року по 21 лютого 2025 року, у зв'язку з чим вимога про компенсацію позивачу сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями) також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Покровська виправна колонія (№17)" (с-ще Покровське, Харківська обл., Ізюмський р-н, 64266, ЄДРПОУ 08564618) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов