Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
26 вересня 2025 року №520/6076/25
Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар'єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (88 днів) за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за серпень 2020 - вересень 2021, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (88 днів) за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 р. за серпень 2020 - вересень 2021, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та отримував грошове забезпечення відповідно до Закону України "Про Національну поліцію". Після звільнення йому стало відомо, що відповідач не проводив нарахування та виплату грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017. Вважаючи таку бездіяльність позивача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Представник відповідача надіслав через систему "Електронний суд" до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні. У відзиві вказав, що у період з 07 листопада 2015 року по 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП в Харківській області. Відповідно до наказу ГУНП в Харківській області від 21.09.2021 №556 о/с вбачається, що позивача звільнено зі служби в поліції з виплатою компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за період з 01.01.2021 до 22.09.2021 у кількості 30 діб, а компенсація поліцейським невідбутої відпустки за попередні роки не передбачена. Крім того, представник відповідача вказав, що відповідно до функціональних обов'язків та особливостей служби позивач за період з серпня 2020 року по вересень 2021 року не виконував обов'язки з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARSСоV-2, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та останнім не подавалися рапорти про виплату додаткової доплати до грошового забезпечення та оригінали первинних документів, які підтверджують виконання поліцейськими функцій, визначених розділом II Порядку, затвердженого наказом ГУНП в Харківській області від 12.11.2020 № 2165. Отже, перебування позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області безпосередньо не свідчить про його право на отримання додаткової доплати, передбаченої постановою №375, оскільки така доплата розраховується пропорційно до відпрацьованого часу в особливих умовах, а не відпрацьованого часу на відповідній посаді. Щодо зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017 представник відповідача зазначив, що індексація грошового забезпечення поліцейських стала проводитись лише з листопада 2017 року. Тому індексація грошового забезпечення позивачу у період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не проводилась.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 07.11.2015 по 22.09.2021 проходив службу в Національній поліції України.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 21 вересня 2021 року №556о/с "По особовому складу" позивача звільнено згідно із п.2 ч.1 ст.77 законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, через хворобу.
Стверджуючи, що відповідач при звільненні зі служби не здійснив повний розрахунок, не нарахував та не здійснив виплату позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 - 2021 роки (88 діб), додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01.08.2020 року по 22.09.2021 року та не здійснив виплати індексації грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.10.2017 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з таких підстав.
Щодо позовних вимог про нездійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, суд зазначає таке.
Згідно з приписів ст.ст.43, 45 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.
Листом ГУНП в Харківській області від 31.01.2025 р. №7аз/119/05/29-2025 та довідками про доходи і розрахунковими листами, які містяться в матеріалах справи судом встановлено, що позивач, під час проходження служби в Національній поліції України з 07.11.2015 по 22.09.2021 року не використав щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік невикористана частина становить 03 доби основної відпустки), за 2016 рік не використав (невикористана частина становить 30 діб основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки), за 2019 рік використав частково (невикористана частина становить 15 діб додаткової відпустки), за 2020 рік використав частково (невикористана частина - 10 діб основної та 15 діб додаткової відпустки), тобто за період з 07 листопада 2015 року по 22 вересня 2021 року позивач не використав 88 діб чергової оплачуваної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020 роки, а при звільнені не було нараховано та не виплачена відповідна компенсація.
Суд зауважує, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження виплати компенсації чи надання позивачу вищевказаних днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за невикористанні 88 діб чергової оплачуваної відпустки впродовж 2015- 2021 років (03 доби за 2015 рік, 45 діб за 2016 рік, 15 діб за 2019 рік та 25 діб за 2020 рік) є протиправною.
З урахуванням наведеного суд вважає, що для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 88 діб чергової оплачуваної відпустки.
Щодо позовних вимог про здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01.08.2020 року по 22.09.2021 року, судом встановлено наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців
Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив публічну службу на посаді оперуповноваженого кримінальної поліції територіального відділу поліції та за своїми основними обов'язками здійснював правоохоронні функції, тобто позивач проходив службу у підрозділі патрульної поліції територіального підрозділу поліції.
Суд зазначає, що у відповідності до приписів ст.ст.2, 13 закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (зі змінами та доповненнями) завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах, зокрема забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності. У складі поліції функціонують, серед іншого кримінальна поліція.
Приписами ст.ст.2, 5 закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року №2135-XII (зі змінами та доповненнями) визначено, що оперативно-розшукова діяльність це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюється із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, оперативними підрозділами, серед яких підрозділи кримінальної поліції Національної поліції.
Поряд з цим приписами ст.41 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року №4651-VI (зі змінами та доповненнями) визначено, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора. Під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.
Положенням про Департамент карного розшуку Національної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 14.11.2015 року №90 визначено, що завданнями департаменту карного розшуку у межах повноважень є надання поліцейських послуг у сферах охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, а також виявлення і розкриття злочинів, у тому числі на транспорті, розшук осіб, які їх учинили, документування протиправної діяльності учасників та членів організованих груп і злочинних організацій. На карний розшук покладаються обов'язки з попередження, виявлення злочинів, насамперед тяжких та особливо тяжких, а також тих, що набули суспільного резонансу, учинених із застосуванням вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, групою осіб, серійного характеру, розшуку підозрюваних та обвинувачених, осіб, які зникли безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів, для чого здійснюють оперативно-розшукову діяльність, агентурно-оперативну роботу та негласні слідчі (розшукові) дії.
Відповідно до витягу з функціональних обов'язків оперуповноваженого під час проходження служби на нього, зокрема покладались обов'язки з надання поліцейських послуг у сферах охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, протидія злочинності. Діяльність ґрунтується на принципах, зокрема взаємодії з населенням.
З огляду на викладене, відповідно до покладених обов'язків та виконання повноважень позивач під час проходження служби займав посади, на яких забезпечував правопорядок, охорону інтересів держави і безпеку громадян та внаслідок виконання своїх обов'язків мав безпосередній контакт з населенням та окремими громадянами.
Перебуваючи на посаді їй за виконання тих самих службових обов'язків було встановлено додаткову доплату до грошового забезпечення, яка нарахована та виплачена за період з березня по серпень 2020 р. про що йдеться у листі ГУНП в Харківській області та підтверджено довідками про доходи і розрахунковими листами. Більш того відповідачем у відзиві підтверджено фактичне виконання Позивачем обов'язків за займаною посадою.
Крім того з інформації, яка наявна в розрахункових листах та довідках про доходи позивача, які наявні в матеріалах справи, що позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення за виконання обов'язків за займаною посадою, тобто за серпень 2020 - вересень 2021 року. Позивачем виконувались посадові обов'язки із забезпечення правопорядку і публічної безпеки, безпеки громадян.
Разом з тим з листа Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області від 01 квітня 2025 року №4957/19-91/01/12-2025 виходить, що документи щодо виконання Позивачем обов'язків із запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2 знищені під час повномасштабного вторгнення, тому суд виходить із фактичних даних, що наявні в справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року прийнятої у справі №916/3027/21 сформувала правовий висновок, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" №988 від 11 листопада 2015 року (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ст.28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 (Далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови №375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пунктом 5 Постанови №375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Також суд вважає безпідставними доводи представника відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування для здійснення доплати у тому числі для поліцейських Національної поліції із фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом, та її наслідками так як за усталеною судовою практикою відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі №820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі №820/660/17.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про підтвердженість права позивача на встановлення та виплату йому додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01.08.2020 року по 22.09.2021 року.
При цьому належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01.08.2020 року по 22.09.2021 року та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати за службу в особливих умовах, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни" у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно за період з 01.08.2020 року по 22.09.2021 року.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з частиною 5 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 та 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення.
Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву та відзиві позов, що до жовтня 2017 року право на індексацію грошового забезпечення у позивача було відсутнє, у зв'язку з чим остання йому не виплачувалась.
Так, відповідач, обґрунтовуючи правомірність не проведення індексації грошового забезпечення позивача, зазначив, що поліцейські не включені до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, оскільки вказане не було передбачено Порядком №1078 та у зв'язку з відсутністю коштів на проведення індексації.
Проте, суд не приймає до уваги вищезазначену позицію відповідача, оскільки індексація грошового забезпечення прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Так, частиною 2 статті 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
У той же час, згідно з частиною 5 статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Таким чином, право особи на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
При цьому, змін до зазначених положень Закону України "Про Національну поліцію" у спірний період не вносилось, правова норма була чинною.
За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності механізму реалізації законодавчого положення, як причини невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Отже, суд доходить висновку про наявність підстав визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 та як наслідок зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку для звернення до суду є безпідставним з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15.10.2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на момент звільнення позивача з військової служби (початок перебігу строку) не застосовувалися.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 №17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 ч.2).
Згідно чинної редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Згідно з п.п.5.4 п.5 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закон України №2352-IX від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно з Законом України №2352-IX від 01.07.2022 до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022, суд не вбачає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Отже, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Витати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд.13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020 роки у кількості 88 днів, додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за серпень 2020 - вересень 2021, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015, 2016, 2019, 2020 роки у кількості 88 днів, додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №375 від 29.04.2020 за серпень 2020 - вересень 2021, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 26 вересня 2025 року.
Суддя Лариса МАР'ЄНКО