26 вересня 2025 року м. Рівне №640/6679/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., з участю секретаря судового засідання Осташевської І.А. та представників сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: представника відповідача Міністерства оборони України - Грома А.М., представника відповідача - Великої М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом (позовною заявою) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1) та Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо розгляду скарги позивача;
2) зобов'язати відповідача-1 розглянути скаргу позивача у відповідності до вимог ст. 7, 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» та надати на нього відповідь за підписом керівника Міністерства оборони України у строк визначений законом;
3) стягнути з відповідача-1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1500000,00 грн;
4) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо розгляду скарги позивача;
5) стягнути з відповідача-2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1500000,00 грн.
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни та 04.02.2021 звернувся до Міністра оборони України зі скаргою щодо порушення його права на отримання житла, а також на бездіяльність посадових осіб відповідача-1. Водночас зауважує, що в порушення вимог статтей 8, 19, 21, 40 Конституції України, статтей 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» скарга позивача від 04.02.2021 у встановлений законом строк не була розглянута відповідачем-1 та відповіді на таку скаргу позивачу надано не було. Щодо наданої позивачу відповіді на скаргу заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України зазначає, що останній, у розумінні вимог частини 2 статті 15, частини 2 статті 16 Закону України «Про звернення громадян», не наділений повноваженнями розглядати та надавати відповіді на звернення осіб з інвалідністю внаслідок війни, а відтак позивач вважає, що його скарга не розглянута належним чином уповноваженим на надання такої відповіді суб'єктом, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача. З огляду на вказане, позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач-1 скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду свій відзив на позов, де заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що на виконання вимог інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, відповідачем-2 в порядку підпорядкованості було розглянуто скаргу позивача в повному обсязі, зокрема досліджено всі питання, які були задані у скарзі та за результатами надано відповідь, яку позивач отримав. Зауважує, що позивач не надав до суду жодного доказу, який би підтвердив факт вчинення відповідачем-1, його посадовою чи службовою особою незаконних дій чи бездіяльності у відношенні до позивача, а відтак вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач-2 скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду свій відзив на позов, де заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що відповідач-2 діяв на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства України і жодним чином не порушив права та законні інтереси позивача, оскільки скаргу позивача було розглянуто в повному обсязі та надано відповідь. З огляду на вказане вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзиви відповідачів та подав до суду свою відповідь на відзиви відповідачів, у яких позивачем в обґрунтування заперечень на вказані відзиви зазначено, що у пункті 5 наведеної відповідачем-1 інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 визначено, що керівники органів військового управління особисто розглядають звернення і в першу чергу приймають інвалідів - учасників антитерористичної операції, водночас відповіді за результатами розгляду скарги позивача від 04.02.2021 від Міністра оборони України позивач не отримував, що порушує законні права та інтереси позивача. З огляду на вказане, вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана позивачем до Окружного адміністративного суду м. Києва суду 04.03.2021 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв'язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 12.03.2021.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 визначено суддю Келеберду В.І. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 12.04.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. прийняв вказану позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розгляд справи здійснювати одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив учасникам справи строки подання до суду інших заяв по суті спору та роз'яснив учасникам справи їх процесуальні права та обов'язки.
Відповідачі скористались правом на подання відзивів на позовну заяву і подали 28.04.2021, 30.04.2021 до суду відзиви, у яких відповідачі виклали свої заперечення проти позову.
Позивач скористався правом на подання відповідей на відзив відповідачів та подав до суду 07.05.2021 свої відповіді на відзиви відповідачів.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-ІХ), який набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, який відповідно до приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону №2825-ІХ з дня набрання чинності цим Законом припинив здійснення правосуддя.
Згідно з приписами розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону №2825-ІХ адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання вказаних приписів Закону №2825-ІХ Державна судова адміністрація України наказом №399 від 16.09.2024 затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок).
Відповідно до цього Порядку 08.11.2024 здійснено пакетний автоматизований розподіл судових справ, за яким Рівненському окружному адміністративному суду, з урахуванням навантаження та за принципом випадковості, визначено до передачі 460 справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, в тому числі і справу №640/6679/21.
Наказом в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду №45-0д/ка від 31.12.2024 затверджено графік передачі справ, відповідно до якого вказані справи передані Рівненському окружному адміністративному суду 14.02.2025.
На виконання рішення зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду (протокол №3 від 21.11.2024 та №4 від 13.12.2024) комісією прийнято зазначені справи, а Відділом документального забезпечення проведено їх реєстрацію та автоматизований розподіл, в тому числі і справи №640/6679/21.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 березня 2025 року для розгляду справи №640/6679/21 визначено суддю Рівненського окружного адміністративного суду Максимчука О.О.
Ухвалою від 19.03.2025 суд прийняв до провадження адміністративну справу №640/6679/21, а розгляд цієї справи №640/6679/21 вирішив розпочати спочатку та здійснювати одноособово суддею Рівненського окружного адміністративного суду Максимчуком О.О. за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 18 квітня 2025 року.
11.04.2025 відповідач-1 звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів.
17.04.2025 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення у справі.
У підготовче засідання призначене на 18.04.2025 до суду з'явились уповноважені представники відповідачів, позивач в підготовче засідання не з'явився, занесеною до протоколу судового засідання ухвалою суд відклав розгляд справи до 09.05.2025.
У визначені судом дату і час 09.05.2025 підготовче засідання у справі не відбулося у зв'язку з перебуванням у відпустці судді, який розглядає справу.
Ухвалою від 26.05.2025 суд призначив підготовче засідання у справі на 19.06.2025.
У підготовче засідання призначене на 19.06.2025 до суду прибув уповноважений представник відповідача-1, представник відповідача-2 та позивач у підготовче засідання не прибули, занесеною до протоколу судового засідання ухвалою суд у судовому засіданні оголосив перерву до 09.07.2025.
23.06.2025 відповідач-1 подав до суду свої заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче засідання призначене на 09.07.2025 до суду прибули уповноважені представники відповідачів, після вирішення клопотань сторін про долучення до матеріалів справи їх заяв по суті спору та доказів суд занесеною до протоколу судового засідання ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 24.07.2025 за клопотання представника відповідача для надання йому можливості подати до суду клопотання про колегіальний розгляд справи.
10.07.2025 відповідач-1 звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів та клопотанням про колегіальний розгляд справи.
У підготовче засідання призначене на 24.07.2025 до суду прибули уповноважені представники відповідачів, позивач в підготовче засідання не з'явився, занесеними до протоколу судового засідання ухвалами вирішив усі клопотання учасників справи, закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 08.08.2025.
У судове засідання призначене на 08.08.2025 до суду прибули уповноважені представники відповідачів, позивач в судове засідання не з'явився, занесеною до протоколу судового засідання ухвалою суд відклав розгляд справи до 17.09.2025.
У судове засідання 17.09.2025 до суду прибули уповноважені представники відповідачів. Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. У судовому засіданні 17.09.2025 суд заслухав вступні слова присутніх в судовому засіданні представників відповідачів, дослідив матеріали справи і наявні у справі докази, і на підставі статті 227 КАС України після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення і проголошення до 26.09.2025.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Заслухавши в судових засіданнях уповноважених представників відповідачів, розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується виданим позивачу посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.01.2022, а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.03.2015.
04.02.2021 позивач звернувся до Міністра оборони України зі скаргою, зі змісту якої вбачається, що така подана у зв'язку з порушенням права позивача на соціальний захист, зокрема щодо отримання житла, а також на належний розгляд звернень позивача до посадових осіб Міністерства оборони України. У вказаній скарзі позивачем серед іншого порушено питання щодо розгляду такої скарги Міністром оборони України по суті та відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян».
Вказана скарга була зареєстрована на Урядовій гарячій лінії 1545 від 04.02.2021 за №КО-12026669 та розглянута заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, де за результатами розгляду скарги позивача від 04.02.2021 надано відповідь оформлену листом від 24.02.2021 №300/5/22 за підписом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України, в якій повідомлено, що передача у комунальну власність територіальних громад житла, що є державною власністю в особі Міністерства оборони України здійснюється на підставі Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1282 (зі змінами), (далі - Порядок). Пунктом 3 Порядку передбачено, що передача військового майна з державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських районних у містах рад. Враховуючи викладене, з метою отримання такої згоди, квартирно-експлуатаційним відділом міста Чернігів вихідним №236 від 27.01.2021 Голові Чернігівської міської ради направлено лист щодо винесення рішення про надання згоди на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігів чотирьох квартир, в тому числі і квартиру яка розподілена позивачу.
Позивач вважає протиправними дії відповідача-1 щодо нерозгляду його скарги по суті порушених питань відповідачем-1 відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», що слугувало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, а також дійшов до наступних висновків по суті спору.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96 (далі - Закон України №393/96, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 1 Закону України №393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону України №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
За змістом статті 14 Закону України №393/96, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Відповідно до статті 15 Закону України №393/96-ВР посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто. Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України №393/96 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
Статтею 18 Закону України №393/96-ВР визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
В свою чергу, положення статті 19 Закону України №393/96-ВР визначають обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг. Так, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно із статтею 20 Закону України №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов'язаний об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи скарги, невідкладно вжити заходів щодо відновлення порушених прав, виявити та усунути причини та умови, які сприяли порушенням, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону №393/96-ВР та повідомити особу про наслідки розгляду. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі К/9901/55029/18.
Як слідує з матеріалів справи, позивач 04.02.2021 звернувся до Міністра оборони України зі скаргою, зі змісту якої вбачається, що така подана у зв'язку з порушенням права позивача на соціальний захист, зокрема щодо отримання позивачем житла, а також на належний розгляд звернень позивача до посадових осіб Міністерства оборони України. У вказаній скарзі позивачем серед іншого порушено питання щодо розгляду такої скарги Міністром оборони України по суті та відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян».
Вказана скарга була зареєстрована на Урядовій гарячій лінії 1545 від 04.02.2021 за №КО-12026669 та розглянута заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України, за результатами якої було надано відповідь, оформлену листом від 24.02.2021 №300/5/22 за підписом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Позивач в обґрунтування своєї позиції щодо заявлених позовних вимог звертає увагу, що його скарга від 04.02.2021 розглянута неуповноваженою особою, оскільки він як особа з інвалідністю внаслідок війни має право на розгляд його скарги першим керівником державного органу особисто згідно з нормами частини 2 статті 16 Закону №393/96-ВР, а зокрема особисто Міністром оборони України.
Так, згідно частини 2 статті 16 Закону України №393/96 скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
При цьому, суд вважає необхідним звернути увагу на пункт 1 Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» від 07.02.2008 №109/2008, де зазначено, що Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України «Про звернення громадян», упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз'яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; запровадження постійного контролю за організацією роботи посадових та службових осіб зі зверненнями громадян; з'ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків щодо розгляду звернень громадян; забезпечення створення та функціонування гарячих ліній і телефонів довіри, проведення широкої роз'яснювальної роботи з питань реалізації громадянами права на звернення та особистий прийом.
Відповідно до Указу №109/2008 та з метою організації роботи зі зверненнями громадян, їх прийому в системі Міністерства оборони України, прийнято Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яку затверджено Наказом Міністерства оборони України 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 5 розділу 2 Інструкції керівники органів військового управління, командири військових частин особисто розглядають звернення і в першу чергу приймають Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни, інвалідів - учасників антитерористичної операції (далі - АТО), жінок, яким присвоєно почесне звання України “Мати-героїня». Особлива увага приділяється розгляду звернень ветеранів війни та праці, інвалідів, непрацездатних осіб та осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, багатодітних сімей, інших громадян, які потребують соціального захисту та підтримки.
Пунктом 1, 7 розділу 3 Інструкції визначено, що посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Положеннями розділу 4 Інструкції №735 встановлено, що звернення громадян, що надходять від державної установи «Урядовий контактний центр» (далі - УКЦ), розглядаються відповідно до Порядку взаємодії органів виконавчої влади та державної установи «Урядовий контактний центр» із забезпечення оперативного реагування на звернення, що надходять на урядову «гарячу лінію» та Урядову телефонну довідку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року №898 (із змінами). Прийняття, реєстрацію та розгляд звернень громадян, які надійшли до Міністерства оборони України з урядової телефонної «гарячої лінії», з УКЦ, здійснює структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян.
Пунктами 2-4 розділу 4 Інструкції передбачено, що з метою забезпечення оперативного розгляду звернень, що надійшли до Міністерства оборони України, визначається посадова особа на рівні заступника Міністра оборони України, відповідальна за взаємодію з УКЦ, а також посадові особи структурного підрозділу Міністерства оборони України, відповідального за організацію розгляду звернень громадян, які безпосередньо відповідають за розгляд звернень громадян, що надійшли з урядової телефонної «гарячої лінії». Відомості щодо посадових осіб, їх контактні телефони та електронні адреси подаються до УКЦ, який надає індивідуальні коди доступу до бази даних УКЦ.
Для прийняття на розгляд звернень у Міністерстві оборони України створюється електронна база даних, в яку вноситься відповідна інформація. У разі коли питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції Міністерства оборони України, таке звернення не пізніше наступного дня переадресовується іншому органу виконавчої влади, про що вноситься до бази даних відповідна інформація.
Звернення надсилається УКЦ до бази даних Міністерства оборони України у вигляді електронної реєстраційної картки, зміст якої визначено пунктом 4 Порядку взаємодії органів виконавчої влади та державної установи «Урядовий контактний центр» із забезпечення оперативного реагування на звернення, що надходять на урядову «гарячу лінію» та Урядову телефонну довідку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року №898 (із змінами).
Про прийняття звернення на розгляд до бази даних Міністерства оборони України вноситься відповідна інформація, але не пізніше двох робочих днів з моменту надходження звернення.
Згідно з пунктами 5, 6 розділу 4 Інструкції структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян, надсилає їх для надання відповідей по суті до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, військових частин. Керівники органів військового управління, командири військових частин, яким надано відповідне доручення на розгляд звернення, забезпечують своєчасний та об'єктивний розгляд звернень. Якщо звернення не містить достатніх даних, необхідних для прийняття рішення, вживаються заходи для отримання додаткової інформації.
Відповідач-1 у своєму відзиві зазначає, що скарга позивача була розглянута відповідачем-2 за доручення Міністра оборони України в порядку підпорядкованості. Окрім того відповідачем-1 було надано заперечення на відповідь на відзив позивача, зі змісту яких відповідач-1 заперечує щодо доводів позивача про відсутність в матеріалах справи доручення Міністра оборони України на розгляд скарги позивача за підпорядкованістю, зокрема відповідач-1 зазначає, що діючим на той час Міністром оборони України - Андрієм Тараном розглянуто звернення та власноручно підписане доручення на опрацювання звернення гр. ОСОБА_1 як особи з інвалідністю в наслідок війни 3 групи по суті порушеного питання та надати відповідь автору встановленим порядком (№К-1040 від 05.02.2021 о 9 год.30 хв. До: КО-12026669 від 05.02.2021 (Урядовий контактний центр -УКЦ)), вказане доручення було адресовано Головнокомандувачу Збройних Сил України генерал-полковнику ОСОБА_2 . Відповідач-1 вважає, що таке доручення на розгляд звернення позивача відповідає вимогам Інструкції та є правомірною поведінкою відповідача-1 по відношенню до розгляду скарги позивача.
В ході розгляду справи судом встановлено, що матеріали справи містять вказані доручення Міністра оборони України, якими доручено надати відповідь на звернення (скаргу) позивача Головнокомандувачу Збройних Сил України генерал-полковнику ОСОБА_2 (том 1 а.с. 216-217). Водночас суд зауважує, що позивач є інвалідом 3 групи і має права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.01.2022, а також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10.03.2015, а відтак скарга позивача повинна розглядатись першими керівниками державних органів особисто, згідно вимог частини 2 статті 16 Закону України №393/96, тобто в даному випадку Міністром оборони України.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 1, пункту 2 Положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року №671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року №730) (далі - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 9, підпунктом 1 пункту 10 Положення Міноборони очолює Міністр, якого з числа цивільних осіб призначає на посаду за поданням Президента України і звільняє з посади Верховна Рада України. Міністр має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду з числа цивільних осіб та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра. Міністр очолює Міноборони, здійснює керівництво його діяльністю, військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами безпосередньо та через підпорядкованих йому першого заступника Міністра, заступників Міністра та Головнокомандувача Збройних Сил.
Отже, Міністр оборони України є першим керівником органу державної влади - Міністерства оборони України, зокрема, в розумінні Закону №393/96, а відтак скарга позивача від 04.02.2021 підлягає розгляду саме Міністром оборони України.
В той же час, з матеріалів справи суд встановив, що скаргу позивача від 04.02.2021 було розглянуто заступником начальника Генерального штабу ЗСУ, і відповідь на яку оформлено листом від 24.02.2021 №300/5/22, що свідчить про порушення вимог Закону №393/96, який в ієрархії нормативно-правових актів є вищим нормативно-правовим актом порівняно з положеннями Інструкції №735, на дотримання вимог якої посилається відповідач-1.
Аналізуючи наведені норми Закону №393/96 суд зазначає, що пропозиція (зауваження) осіб з інвалідністю внаслідок війни, яка відповідає вимогам Закону №393/96 повинна бути прийнята, всебічно та повно розглянута особисто першим керівником державного органу, до якого вона подана. В порушення зазначених норм, відповідачем-1 було здійснено неналежний розгляд звернення позивача, що полягав у наданні відповіді на таке звернення неуповноваженою на це особою.
Суд також звертає увагу на надану в ході розгляду справи відповідачем-1 відповідь Міністра оборони України, оформлену листом від 23.04.2023 №426/ВихЗВГ/372, якою, на думку відповідача-1, вирішено порушені позивачем питання в його скарзі від 04.02.2021, водночас суд з цього приводу зазначає, що у вказаному листі-відповіді йдеться про опрацьоване звернення позивача на Урядову гарячу лінію 1545, зареєстроване 02.04.2021 №12327246 щодо здійснення права на приватизацію та надання копій документів. Суд зауважує, що у вказаному листі не йдеться про вирішення Міністром оборони України скарги позивача від 04.02.2021, яке зареєстроване на Урядовій гарячій лінії 1545 від 04.02.2021 за №КО-12026669, що свідчить про не розгляд уповноваженою на те особою скарги позивача від 04.02.2021, у відповідності до норм Закону №393/96 та безпідставність посилань відповідача-1 на належний розгляд скарги позивача від 04.02.2021.
Окрім того суд зауважує, що не надає оцінку формі та змісту скарги позивача від 04.02.2021, оскільки таку оцінку має бути надано уповноваженим на розгляд звернення суб'єктом владних повноважень під час безпосереднього розгляду звернення, тобто Міністром оборони України, як і змісту відповіді заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 24.02.2021 №300/5/22, оскільки остання надана неуповноваженим на те суб'єктом в межах спірних правовідносин, що розглядаються судом. Аналогічного правового висновку у тотожних спірних правовідносин дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 року у справі №9901/21/19.
Отже з наведеного слідує, що відповідач-1 допустив неналежний розгляд скарги позивача від 04.02.2021, оскільки таке звернення було розглянуто не особисто Міністром оборони України, як першим керівником державного органу, а заступником начальника Генерального штабу ЗСУ, що є порушенням наведених вище вимог ч. 2 ст. 16 Закону №393/96, відповідно до яких скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи суд вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду скарги позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 неуповноваженою особою та зобов'язати Міністерство оборони України розглянути скаргу позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 у відповідності до вимог частини 2 статті 16 Закону України «Про звернення громадян» та надати на нього відповідь за підписом першого керівника Міністерства оборони України у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян» для розгляду таких звернень з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо розгляду його скарги від 04.02.2021, суд виходить з наступних міркувань.
У своїх додаткових поясненнях від 17.04.2025 відповідач-2 зазначає, що згідно з пунктом 5 Розділу 4 Інструкції №735 структурний підрозділ Міністерства оборони України, відповідальний за організацію розгляду звернень громадян, надсилає їх для надання відповідей по суті до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, військових частин. Звертає увагу, що за змістом статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, до структури яких входить, серед іншого Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління, якому Міністром оборони України було за належність переслано розгляд скарги позивача, як головному органу військового управління, для забезпечення заявнику об'єктивний та всебічний розгляд його скарги.
З цього приводу суд зазначає, що за змістом статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Збройні Сили України мають таку загальну структуру:
- Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління;
- Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України як орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил).
- види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;
- з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України;
- окремий рід військ - Десантно-штурмові війська Збройних Сил України;
- окремий рід сил - Сили спеціальних операцій Збройних Сил України.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Зазначені норми у своїй сукупності вказую на те, що Генеральний штаб Збройних Сил України та Міністерство оборони України є окремими органами військового управління.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що на скаргу позивача від 04.02.2021, відповідь від 24.02.2021 №300/5/22 була надана листом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України, що свідчить про порушення вимог Закону №393/96 та розгляд скарги позивача, який має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, не уповноваженим суб'єктом, а відтак відповідач-2 був неуповноважений на розгляд скарг позивача, з огляду на висновки суду наведені в цьому рішенні з посиланням на норми Закону №393/96, а зокрема статтю 16.
Водночас суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, суд визнав протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо розгляду скарги позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 неуповноваженою особою, з огляду на надане Міністром оборони України доручення Генеральному штабу ЗСУ, що порушує вимоги статті 16 Закону №393/96, а відтак суд вважає, що належним способом захисту позивача буде саме визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо розгляду скарги позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 неуповноваженою особою та зобов'язання Міністерство оборони України розглянути скаргу позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 у відповідності до вимог частини 2 статті 16 Закону України «Про звернення громадян» та надати на нього відповідь за підписом першого керівника Міністерства оборони України у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Щодо стягнення на користь позивача 15000000,00 грн моральної шкоди з відповідача-1 та 15000000,00 грн моральної шкоди з відповідача-2, то суд зазначає, що статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 4 вказаної постанови зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Відтак суд дійшов висновку, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №1340/4056/18, від 18.06.2020 у справі №339/183/16-а, від 03.08.2020 у справі №817/48/18.
Позивач пов'язує свої моральні страждання з протиправними діями/бездіяльністю відповідачів щодо неналежного розгляду його скарги від 04.02.2021. Разом з тим позивач, зазначаючи, що внаслідок протиправних дій/бездіяльності відповідачів йому завдано моральної шкоди, не надав для суду будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між діями/бездіяльністю відповідачів, що є предметом цієї справи, та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров'я, душевних стражданнях, змінах в способі життя.
Враховуючи наведене, а також те, що відповіді на звернення позивача були фактично надані відповідачем, але неуповноваженою законодавством особою, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Крім того, сам по собі факт встановленої судом протиправної поведінки відповідачів також не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів заподіяння такої шкоди позивачу.
За таких обставин, в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування позивачу моральної шкоди з відповідачів, слід відмовити.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України)доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, надані докази та доводи позивача щодо заявлених позовних вимог, а також обраний судом спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо розгляду скарги позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 неуповноваженою особою та зобов'язання Міністерства оборони України розглянути скаргу позивача від 04.02.2021 за №КО-12026669 у відповідності до вимог частини 2 статті 16 Закону України «Про звернення громадян» та надати на нього відповідь за підписом першого керівника Міністерства оборони України у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян» для розгляду таких звернень з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
5. Розподіл судових витрат.
Приписами пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04 грудня 2021 року за №КО-12026669 неуповноваженою особою.
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04 грудня 2021 року за №КО-12026669 у відповідності до вимог частини 2 статті 16 Закону України «Про звернення громадян» та надати на нього відповідь за підписом першого керівника Міністерства оборони України у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян» для розгляду таких звернень, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач-1: Міністерство оборони України (місцезнаходження: проспект Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ: 00034022);
Відповідач-2: Генеральний штаб Збройних Сил України (місцезнаходження: проспект Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ: 22991050).
Повний текст рішення складений 26 вересня 2025 року.
Суддя Олександр МАКСИМЧУК