25 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8560/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
Стислий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 року №47/в в частині призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у зв'язку із встановленням з 20.02.2023 року II групи інвалідності внаслідок виконанням обов'язків військової служби з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 805 200 гривень,
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у зв'язку із встановленням з 20.02.2023 року II групи інвалідності внаслідок виконанням обов'язків військової служби з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2023 року, в сумі 805 200 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, право на отримання якої у нього є відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Підставою відмови у призначенні допомоги зазначені є та, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок з позивачем під час його останнього звільнення зі служби у 2012 році, а отже, не має жодних законних підстав та повноважень для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, оскільки звільнення відбулось 25 квітня 2012 року з Державної пенітенціарної служби України, а не зі Збройних Сил України. За таких обставин виплату одноразової грошової допомоги має здійснювати саме Державна кримінально-виконавча служба України - Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України.
Із таким рішенням відповідача позивач не погоджується, оскільки друга група інвалідності встановлена за причинного зв?язку, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки в цей період позивач проходив військову службу.
Стислий зміст заперечень відповідача та пояснення третьої особи.
Відповідач позов не визнав, зазначив, що Міністерство оборони України не є тим суб'єктом владних повноважень, на якого законом покладений обов'язок з призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу. Відповідно до імперативних норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, такий обов'язок покладається на державний орган, який здійснював розрахунок з особою під час її останнього звільнення зі служби. Згідно із наданими позивачем документами, його останнім місцем служби є Державна пенітенціарна служба України, з якої позивач звільнений у 2012 році, після звільнення зі Збройних Сил України у 2010 році. Також відповідач звертав увагу суду, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у його задоволенні.
Третя особа пояснень щодо позовних вимог не подала.
Заяви, клопотання учасників справи.
Сторонами не подані до суду заяви чи клопотання.
Процесуальні дії у справі.
Полтавським окружним адміністративним судом від 24.06.2025 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувані судом докази від відповідача, залучена до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України.
Відповідачем надані докази на виконання ухвали суду про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 25.09.2025 виправлена описка в ухвалі про відкриття провадження.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із 23.07-10.08.2025, 25.08.2025, 16.09-18.09.2025 суддя перебував у відпустці.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши заяви по суті справи та наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
Відповідно до матеріалів справи, позивач проходив військову службу у збройних силах СРСР та України з 17.11.1983 по 01.09.2010, та під час проходження військової служби приймав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) з 03.09.1986 по 04.10.1986, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.04.2022 №59.
Під час первинного огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) 30.05.2022 позивач визнаний особою з інвалідністю другої групи та 20.02.23 під час повторного огляду МСЕК визнаний особою з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, після встановлення причинного зв'язку інвалідності позивача Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України (експертний висновок від 29.07.2022 №12832).
Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України листом від 08.02.2024 повідомив позивача, що матеріали для призначення та виплати одноразової грошової допомоги не надходили до Департаменту, тобто така виплата не здійснювалась.
Позивач подав заяву від 09.06.2023 через ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка скерована ІНФОРМАЦІЯ_3 до Міністерства оборони України, для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 27.12.2024 року 47/в (пункт 8), позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги на підставі пункту 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (у редакції на день встановлення групи інвалідності), оскільки особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, встановленої цим Законом, можуть реалізувати його із останнього місця служби під час звільнення, оскільки позивач звільнився із останнього місця служби з Державної пенітенціарної служби України, то у Міністерства оборони України відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги позивачу, а саме:
«Розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги:
8. Громадянину ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), якого 01.09.2010 звільнено з військової служби Збройних Сил України та 25.04.2012 звільнено з Державної пенітенціарної служби України. Під час первинного огляду органами МСЕК 30.05.2022 заявника визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок загального захворювання, на підставі довідки МСЕК серія 12ААВ №471291 від 30.05.2022, та 20.02.2023 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, на підставі довідки МСЕК серія 12ААГ № 101214 від 20.02.2023.
Відповідно п. 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (у редакції на день встановлення групи інвалідності) та пунктом 6 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на день встановлення групи інвалідності) особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Державної пенітенціарної служби України.
Згідно зі статтею 23 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи.
Витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Державній пенітенціарній службі України мають здійснюватися Державною пенітенціарною службою України.»
Судом встановлена обставин спірних правовідносин, яка полягає у тому, що основною та єдиною підставою відмови у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги, є те, що останнім місцем служби, з якого звільнився позивач, є не Збройні Сили України, а Державна пенітенціарна служба України.
Інші підстави для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу в рішенні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 27.12.2024 року 47/в (пункт 8) не зазначені.
ІНФОРМАЦІЯ_3 направив позивачу листом від 22.05.2025 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 27.12.2024 року 47/в (пункт 8).
Тобто про порушення свого права позивач дізнався під час отримання листа від ІНФОРМАЦІЯ_5 направив позивачу листом - 22.05.2025.
Встановлення позивачу органами МСЕК інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, на підставі довідки МСЕК серія 12ААГ № 101214 від 20.02.2023, відбулось після вже після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.
Таким чином на дані правовідносини розповсюджується законодавство приведене у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.
Суду не надані сторонами докази того, що позивач не отримував раніще одноразову грошову допомогу: під час звільнення із Збройних Сил України внаслідок захворювання без встановлення йому інвалідності, або на підставі норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XI, «Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у зв'язку із встановлення інвалідності та причинного зв'язку пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Вважаючи, що відповідачем прийнята протиправна відмова у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом до даного відповідача.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Постановою Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21 (провадження № К/990/16548/22) наданий правовий висновок щодо правовідносин, які виникли після 06.04.2022, а саме:
« 22. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
23. Процесуальне законодавство у сфері адміністративного судочинства зобов'язує адміністративні суди застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії у разі суперечності закону чи іншого правового акта приписам Основного Закону із одночасним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
24. Такий закріплений принцип саме «прямої дії норм Конституції» є фундаментом доктрини прямої (безпосередньої) дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права. Суди мають втілювати в судову практику норми Конституції.
25. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
26. Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України №2011-XIIвизнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
27. Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об'єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважує, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров'я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров'я військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.
28. Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.
Аналіз положень Закону свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.
29. Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
30. Отже, установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції Україниу взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
31. Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв'язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, та динамікою стану здоров'я. Такий правоприпиняючий строк має бути об'єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
32. Таким чином, оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України
33. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй»
34. З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров'я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням нею обов'язків військової служби.
35. Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІобмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.
36. Тому Суд дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.
37. Отже, не зважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 18.06.2018, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк - 18.03.2021, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, Судова палата дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону №2011-ХІІщодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.
38. Застосовуючи наведені вище висновки до обставин справи, Судова палата вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІта пункт 8 Порядку №975 у зв'язку із тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня виставлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.
39. За таких обставин, рішення Міноборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18.03.2021, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 17.06.2021 №96 - протиправне й має бути скасоване.
40. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII(який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
41. З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XIIобмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19.
42. Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яким передбачено, що виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.
43. Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
44. Частиною другою пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
45. Підпунктом 1 пункту 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого закономдля працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.
46. Пунктом 8 Порядку №975 передбачено, зокрема, якщо під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
47. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Наведена правова позиція щодо права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, яка виплачується з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 та Верховним Судом у постанові від 08.04.2024 у справі №240/512/22.»
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Пунктом 1 частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно із пунктом 5 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Частиною 3 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно із частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Стаття 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, визначає осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
* Тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Частина 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв'язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).
У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).Частиною 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Закон № 2011-XII визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Частиною 10 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок №975, у редакції чинній на дату розгляду призначення одноразової грошової допомоги), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Підпунктом 4, 5 пункту 4 Порядку №975 встановлено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
У разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв'язку:
1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі:
300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи (підпункт 1 пункт 17 Порядку №975).
Відповідно до пункту 19 Порядку №975, якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв'язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов'язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).
Згідно із пунктом 32 Порядку №975, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Порядком, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, втратило чинність із набуттям чинності Положення 1338 із 26.11.2024, чинної на час встановлення інвалідності позивачу).
Згідно із пунктами 16, 26 розділу ІІ Положення №1317 встановлене наступне:
16. Комісія визначає ступінь втрати здоров'я, групу і час настання інвалідності та її причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою на підставі таких документів:
для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії, експертного висновку міжвідомчої експертної комісії з установлення причинного зв'язку хвороби, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС про причинний зв'язок захворювання з Чорнобильською катастрофою (далі - експертний висновок міжвідомчої експертної комісії) або постанови військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання з Чорнобильською катастрофою.
Критерії встановлення інвалідності
26. Особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є:
загальне захворювання;
інвалідність з дитинства;
нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
професійне захворювання;
поранення, контузії, каліцтва, захворювання:
- пов'язані з виконанням службових обов'язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Відповідно до п. 21.6 п. 21 розділу ІІ Положення №402:
21.6. При встановленні причинного зв'язку захворювань військовослужбовців з аварією на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об'єктах, учасників ядерних випробувань і випробувань ядерної зброї та тих, що брали участь у складанні ядерних боєприпасів і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, постанови приймаються у формулюваннях (наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії (постраждалого від наслідків аварії) на Чорнобильській АЕС відповідної категорії при встановленні причинного зв'язку обов'язкова):
а) "Захворювання, ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" - якщо захворювання виникли у період ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, загострились або ускладнились, призвели до інвалідності чи смерті у строки, передбачені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 травня 1997 року № 150 "Про затвердження нормативних актів щодо хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв'язок з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 вересня 1997 року за № 448/2252, (далі - наказ МОЗ України від 17 травня 1997 року № 150), і військовослужбовець, особа, звільнена з військової служби має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Правовий висновок Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 366/3493/16-а:
«V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що хвороби, які виявлено у ОСОБА_2, пов'язані як з його участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби, так і отримані при проходженні служби в органах внутрішніх справ.
19. Оскільки на час встановлення позивачу інвалідності та причинно-наслідкового зв'язку між його захворюваннями та службами у відповідних органах (формуваннях), він працював в Державній пенітенціарній службі України, то на нього поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
20. Ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
21. Схожа соціальна гарантія передбачена і Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до ч. 1 ст. 16 якого, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
22. Згідно з ч. 5 ст. 100 Закону України «Про Національну поліцію» та ч. 7 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, визначених з різних підстав іншими законами та нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи.
23. Відтак, для правильного вирішення даного спору визначальним є встановлення за нормами якого з наведених законів позивач бажав отримати одноразову грошову допомогу, з урахуванням того, що хвороби, які виявлено у ОСОБА_2, пов'язані як з участю його в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби, так і при проходженні служби в органах внутрішніх справ.
24. З наявною в матеріалах справи заяви про призначення одноразової грошової допомоги вбачається, що ОСОБА_2 просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 та п.п. б п. 3 ч. 1 ст. 99 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби.
25. У той же час Державною пенітенціарною службою України на зазначену заяву надано відповідь, в якій повідомляється, що оскільки п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено виплату одноразової грошової допомоги поліцейському, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, а не строкової військової служби, у позивача фактично відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до зазначеного закону.
26. Наведені обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, що свідчить що судами не встановлювались обставини, з яких підстав позивач звертався до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, чи така заява розглянута відповідачем у встановленому законодавством порядку та, відповідно, чи є в діях відповідача неправомірні дії, і якщо є, то в чому вони полягають.»
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Суд зазначає, що правовідносинам (предмету та підставам, що виникають у подібних (релевантних) обставинах) Верховний Суд надавав свою оцінку у контексті даних фактичних обставин справи та наявний подібний правовий висновок.
Надаючи правову оцінку подібним обставинам, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 366/3493/16-а.
У подальшому за результатом розгляду справи №366/3493/16-а - прийнята постанова Шостим апеляційним адміністративним судом від 19 січня 2022 року у справі № 640/5889/20.
Аналогічний спір існував раніше та вирішений судами за наслідком двох справ №366/3493/16-а та № 640/5889/20.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для розгляду цієї справи суд враховує правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 366/3493/16-а а також враховує аналогічні висновки, як практичний приклад розв'язання ідентичного спору, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/5889/20.
З огляду на викладене, суд висновує наступне.
Не зважаючи на викладене, як вбачається з матеріалів справи та на чому наголосив Верховний Суд у постанові по даній справі, за отриманням одноразової грошової допомоги позивач звернувся не до Міноборони відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, а до комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) (т. 1 а.с. 12).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 14 січня 2020 року у справі № 366/3493/16-а, з урахуванням правового висновку Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 366/3493/16-а здійснені наступні висновки:
«Частиною 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).
Так, частиною першою статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі:
- загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті працівника поліції внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;
- смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції;
- визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
- визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
- отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;
- отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Частиною другою статті 97 Закону №580-VІІІ визначено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону №580-VІІІ, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений (далі - Порядок №4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (ОГД) і разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Згідно з пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку № 4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. У разі коли такий орган ліквідовано, заява подається до органу за місцем зберігання особової справи.
Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 вересня 2016 року № 916 «Про внесення зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського стосовно випадків, за яких призначається одноразова грошова допомога», пункт 5 розділу I Порядку № 4 доповнено підпунктом 4 змісту щодо пов'язаності інвалідності поліцейського з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що є обставиною, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в ОВС.
Аналіз наведених положень свідчить, що норми Законів №580-VІІІ та № 2713-IV, а також Порядку № 4 не регулюють та не передбачають права колишніх працівників органів Державної пенітенціарної служби України на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної відмови відповідача у призначенні позивачу спірної допомоги відповідно до Закону №580-VІІІ. У свою чергу, не є предметом даного спору відмова у задоволенні звернення позивача щодо отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, до того ж матеріли справи не місять відповідного звернення позивача до органу, повноважного на вирішення цього питання.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №640/5889/20 з урахування результату розгляду справи №366/3493/16-а здійснені наступні висновки:
«Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Таким чином, враховуючи, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, та перебував на обліку в органах Міністерства оборони України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даних правовідносинах призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є обов'язком Міністерства оборони України.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 26.09.2018 у справі №760/9113/17, від 02.11.2018 у справі №825/1558/18, від 18 лютого 2020 року у справі №820/3000/18.
У зазначених справах предметом оскарження також були рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги з підстав відсутності повноважень щодо розгляду заяв осіб через проходження ними військової служби у Прикордонних військах КДБ СРСР.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в зазначених правовідносинах обов'язком саме Міністерства оборони України є призначення і виплата одноразової грошової допомоги позивачу як особі, яка проходила військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР та отримала інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд висновує, що відповідачу, як Міністерству оборони України, достеменно відомо про правовий висновок у справі №640/5889/20, у той же час відповідач повторно виносить подібні та однотипні протиправні рішення.
Позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які на той час підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому є Міністерство оборони України.
Саме Міністерство оборони України зобов'язане розглянути заяву позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивача настала внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період проходження ним військової служби, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Проходження служби в органах пенітенціарної служби та звільнення із цієї служби не впливають на обов'язок Міністерства оборони України розглянути заяву позивача та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу за наявності підстав визначених у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, суд здійснює висновок, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладений обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Збройних силах СРСР під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності та причинного зв'язку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 26.09.2018 (справа № 760/9113/17), від 18.02.2020 (справа № 820/3000/18), від 10.06.2020 (справа № 820/1274/17), від 25.06.2020 (№ 622/1271/16-а).
Відтак, наявні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, оскільки вважаючи себе неуповноваженим органом щодо вирішення питання з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України не здійснило перевірку поданих позивачем документів на предмет відповідності Порядку № 975.
У свою чергу, адміністративний суд не вправі перебирати на себе компетенцію державного органу і здійснювати перевірку відповідних документів самостійно, у тому числі приймаючи рішення про призначення чи відмову у призначенні спірної допомоги.
Аналогічний спосіб захисту у подібних правовідносинах підтримав Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 по справі №820/3492/16.
Враховуючи, що відповідачем не здійснена перевірка поданих позивачем документів у встановленому законодавством порядку, які надійшли до Міністерства оборони України від ІНФОРМАЦІЯ_5 , решта позовних вимог є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки розгляд заяви позивача є незавершеним, внаслідок того, що єдиною підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги є те, що Міністерство оборони України не уповноважене на розгляд заяви про виплату одноразової грошової допомоги.
За встановлених обставин справи в їх сукупності, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, відповідно ст. 9, ст. 245 КАС України, визнає протиправним та скасовує рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю другої групи, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №47/в; та зобов'язує Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з урахуванням висновків суду.
Визначений судом спосіб захисту належним чином та ефективно відновлює право позивача.
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.
В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.
Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність оскаржуваних дій та рішення щодо поновлення позивача на військовому обліку.
Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
З урахуванням викладеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв не відповідно до вимог чинного законодавства.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та аналізуючи наведені положення законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у цій справі частково.
З огляду на викладене, суд здійснив висновки щодо всіх ключових питань, які стосувались підстав, обставин та предмету справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43501242, вул. Ю. Іллєнка, 81, м. Київ, 04050), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю другої групи, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №47/в.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з урахуванням висновків суду.
У іншій частині вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В.І. Бевза