Справа № 420/20578/25
26 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155350023929 від 29.05.2025 року про відмову в призначенні мені, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до мого, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , страхового стажу періоди роботи:
з 01.10.1990 по 01.01.1993, у зовнішньоекономічній асоціації «Одессос»;
з 04.11.1995 по 04.10.1996, у СП «АДФ».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.05.2025 року він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Одеській області №155350023929 від 29.05.2025 року було відмовлено позивачу у призначені пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Відмова аргументована тим, що за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки від 14.08.1989 НОМЕР_2 , а саме: з 01.10.1990 по 01.01.1993, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті звільнення; з 04.11.1995 по 04.10.1996, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про зарахування.
Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, та на обґрунтування своєї позиції зазначає, що з вказаних записів чітко вбачається їх дата. Крім цього, позивач вказує, що заповнення трудових книжок, внесення в них записів не входило у його компетенцію та до його повноважень, та він не несе відповідальність за заповнення трудової книжки. Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця.
У своїх доводах відповідач посилається на норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, та правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
14.07.2025 року до суду надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, однак на підтвердження своєї позиції аргументів не наводить, фактично виклавши у відзиві текст оскаржуваного рішення.
Що стосується вимоги про зобов'язання Головного управління здійснити зарахування стажу, то відповідач вказує, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії, отже суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
14.07.2025 року до суду від ГУ ПФУ в Одеській області також надійшла копія електронної пенсійної справи позивача.
Інші заяви по суті та клопотання до суду не надходили.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.05.2025 року звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
До заяви про призначення пенсії за віком позивачем додано, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_3 від 14.08.1989 року.
Заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Одеській області, за результатом опрацювання якої, прийнято рішення № 155350023929 від 29.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови визначено відсутність необхідного страхового стажу позивача для призначення пенсії. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено:
«Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) становить 32 роки.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу :
- починаючи з 1 січня 2028 - від 25 до 35 років.
Страховий стаж заявника 30 років 03 місяці 15 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки від 14.08.1989 НОМЕР_2 , а саме:
- з 01.10.1990 по 01.01.1993, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті звільнення;
- з 04.11.1995 по 04.10.1996, оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про зарахування.
Не погодившись з відмовою у зарахуванні оскаржуваного періоду до страхового стажу при призначенні пенсії та відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 20.06.1974 року № 162 у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року № 252 зі змінами від 19.10.1990 року №412.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV), відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до пп. 1.7, 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (надалі - Порядок № 22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Суд встановив, що 21.05.2025 року (не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку) позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області № 155350023929 від 29.05.2025 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком. Приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії, відповідач посилається на те, що особа не має необхідного страхового стажу, визначеного ст. 26 Закону № 1058-IV, для призначення їй пенсії.
Позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи:
- з 01.10.1990 по 01.01.1993, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 14.08.1989 наявне необумовлене виправлення в даті звільнення;
- з 04.11.1995 по 04.10.1996, оскільки в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 14.08.1989 наявне необумовлене виправлення в даті наказу про зарахування.
Дослідивши зміст трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , судом встановлено, що згідно запису №7 позивач прийнятий на посаду заступника генерального директора з адміністративно-господарської роботи за переводом з Зовнішньо торгівельної фірми «Александрія», в графі: «На підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» вказано наказ №8 від 01.10.90 р.
Згідно запису №9 позивач звільнений по переводу в спільне українсько-грецьке підприємство «Югос», в графі: «На підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» вказано наказ №1/ОД/К від 01.01.93.
Також згідно запису №14 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , позивач 04.11.1995 року прийнятий на посаду заступника директора по торгівлі в СП "АДФ", в графі: «На підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» вказано наказ №21/К від 04.11.95.
Згідно запису №15 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , позивач 04.10.1996 року звільнений за ст. 38 КЗПП України (за власним бажанням), в графі : «На підставі чого внесений запис (документ, його дата і номер)» вказано наказ №34/5 від 04.10.96.
Щодо підстав для незарахування пенсійним органом вищезазначених періодів роботи до страхового стажу позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 вказаної статті Закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно статті статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана - на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, у редакції від 20.05.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - Трудову книжку серії НОМЕР_4 дата заповнення 14.08.1989 року.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58).
Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 “Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.
Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - Трудову книжку серії НОМЕР_4 дата заповнення 14.08.1989 року.
Дослідивши зміст та оформлення трудової книжки серії НОМЕР_4 дата заповнення 14.08.1989 року, суд встановив, що записи, що стосуються спірного періоду з 01.10.1990 по 01.01.1993 та з 04.11.1995 по 04.10.1996 зроблені зрозуміло, з даних записів можливо встановити дату прийняття та звільнення позивача з відповідної посади та ці дати корелюються з датами наказів на підставі яких було прийнято та звільнено позивача.
Отже, суд критично оцінює наведені органом ПФУ мотивування, оскільки відповідальність за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок несуть посадові особи підприємства, установи, організації роботодавця, а не працівник, а тому набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Відповідно до ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається й на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.10.1990 по 01.01.1993 та з 04.11.1995 по 04.10.1996, згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_4 дата заповнення 14.08.1989 рок .
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155350023929 від 29.05.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком, як такого, що не відповідає критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до пп. 1.7, 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Як встановлено судом, у межах спірних правовідносин позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою від 21.05.2025 року про призначення пенсії за віком по досягненню 60-річного віку (не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку).
Отже, за наведеного законодавчого регулювання, оскільки позивач звернувся за пенсією за віком не раніше ніж за місяць до досягнення 60-річного віку, то набув право на призначення пенсії з 18.06.2025 року (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Суд також враховує, що страховий стаж, який зараховано відповідачем (30 років 3 місяці 15 днів) та страховий стаж, який безпідставно позивачу не зараховано (періоди роботи з 01.10.1990 по 01.01.1993 та з 04.11.1995 по 04.10.1996) у підсумку перевищує 32 роки, необхідні для призначення пенсії за віком.
Таким чином, суд зауважує про відсутність в даному випадку дискреції у відповідача в питанні призначення пенсії за віком, оскільки позивачка задовольняє усім вимогам законодавства щодо призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону №1058 (після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 роки).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.
Отже суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди роботи з 01.10.1990 по 01.01.1993 у зовнішньоекономічній асоціації «Одессос» та з 04.11.1995 по 04.10.1996 у СП «АДФ», призначивши йому пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 18.06.2025 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що позивачем заявлено одну немайнову вимогу, за яку сплачується судовий збір, а також одну похідну вимогу, за яку судовий збір не сплачується.
Позивач при зверненні до суду по даній справі сплатив судовий збір у сумі 2424,40 грн., а повинен був сплатити 1211,20 грн.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, суд, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, здійснює розподіл судових витрат зі сплати судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у розмірі 1211,20 грн. (де 1211,20 грн. - ставка судового збору за звернення до суду з даним позовом).
Що стосується переплати судового збору, то суд зазначає, що він підлягає поверненню позивачу у порядку ст. 7 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155350023929 від 29.05.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди роботи з 01.10.1990 по 01.01.1993 у зовнішньоекономічній асоціації «Одессос», з 04.11.1995 по 04.10.1996 у СП «АДФ», призначивши йому пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 18.06.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. та 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України
Суддя А.А. Радчук