ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" вересня 2025 р. справа № 300/2258/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідача) про визнання дій протиправними щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати підвищення до пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та у проведенні перерахунку стажу роботи за час перебування у засланні, відповідно до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання здійснити з 28.01.2025 перерахунок та виплату вказаного підвищення до пенсії та перерахунок стажу роботи в пільговому обчисленні за період перебування у засланні з 16.08.1950 по 08.10.1956.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV та є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту “г» частини першої статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення". 28.03.2024 позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії з врахуванням надбавки, як реабілітованій особі в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г» частини першої статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Однак, відповідач відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, мотивуючи таке рішення застосуванням до обчислення спірного підвищення пенсії положень Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 26.07.2008 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення», у та наявністю права виключно на підвищення пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та яких було примусово переселено. Зазначає, що відповідач протиправно не визнає її статусу репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, вважаючи її лише членом сім'ї реабілітованої особи, а також її права на підвищення до пенсії відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки саме позивача було визнано репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи, що дає право на підвищення призначеної пенсії на 50 відсотків пенсії за віком, а не на 25 відсотків. Крім того, позивачка зазначає, що період її перебування в засланні (спецпоселенні) з 16.08.1950 по 08.10.1956 підлягає до зарахування до трудового стажу роботи у потрійному розмірі. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що відповідно до частини 4 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою-третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Водночас кошти на виплату підвищення особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, враховані в Державному бюджеті України у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. Бюджетні призначення на виплату підвищень у інших розмірах, ніж у вказаній постанові, не передбачені. Звернено увагу, що відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно наданої довідки позивач зазнала репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, а тому має право на підвищення призначеної пенсії саме як член сім'ї реабілітованої особи. Щодо зобов'язання здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі за час перебування у засланні зазначено, що позивачка не була притягнута до кримінальної відповідальності, не перебувала під вартою, не відбувала покарання в місцях позбавлення волі та засланні, а також, на примусовому лікуванні, була неповнолітньою, відповідно, відсутні підстави для зарахування стажу у потрійному розмірі. Відтак, вимоги позивачки заявлені у позовній заяві є необґрунтованими.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї (реабілітованих) у розмірі 43,52 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з довідкою УМВС виконкому тернопільської обласної Ради народних депутатів від 07.07.1993 №6/2952 батьки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1949 року народження виселені із села Міжгір'я Монастириського району Тернопільської області на спецпоселення з конфіскацією майна. Вказані особи знаходились на спецпоселенні з 16.08.1950 по 08.10.1956.
На підставі Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах із поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.06.2020 позивач визнана реабілітованою особою та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.9).
Позивач 28.01.2025 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно зі ст.58 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16.08.1950 по 08.10.1956 на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (а.с.11).
За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідач листом від 12.02.2025 повідомив позивача, що підвищення, передбачене Постановою КМУ №654, виплачується в розмірі 43,52 грн. Зазначив, розмір пенсії обчислено відповідно до чинних норм законодавства України, підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні (а.с.12-14).
Вважаючи вищенаведені дії відповідача протиправними та такими, що порушують право на належне пенсійне забезпечення, позивачка звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, з урахуванням норм матеріального права, які їх регулюють та фактичних обставин справи, суд установив наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За змістом ст.1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17 квітня 1991 року (в редакції від 01.11.1992) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд змін до цього Закону.
Так, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України “Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Такі зміни набули чинності 05 травня 2018 року.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до ст.1-1 цього Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно зі ст.1-2 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17 квітня 1991 року (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За змістом ст.4 Закону №962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до п.2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1) за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з п. “г» ч.1 ст.77 Закону “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року (далі - Постанова №654) з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
За змістом ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Відповідно до абз. 1 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум за приписами частини першої статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а.та від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, яку суд враховує відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при вирішенні цього спору.
Судом встановлено, що Згідно з довідкою УМВС Виконкому Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 07.07.1993 №6/2952 батьки позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 1949 року народження виселені із села Міжгір'я, Монастириського району, Тернопільської області на спецпоселення з конфіскацією майна. Вказані особи знаходились на спецпоселанні з 16.08.1950 по 08.10.1956.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач перебувала у засланні на спецпоселенні з 16.08.1950 по 08.10.1956.
Також, зі змісту посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_1 від 25.06.2020 вбачається, що позивач є особою, яка зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована та має право на пільги і компенсації, встановлені Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.9).
Відтак, наведеними вище обставинами встановлено те, що позивачка є репресованою особою, яку згодом реабілітовано.
В той же час, позивач відповідно до п.4 Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., що підтверджується листом відповідача.
Суд звертає увагу на те, що позивачку було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи, а тому позивачка користується пільгами і має право на підвищення до пенсії, що передбачено п. “г» ч.1 ст.77 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
Враховуючи вищенаведене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно відмовлено позивачу у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Крім того, як зазначалось вище, з 05 травня 2018 року набув чинності Закон України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
За змістом ч.1 ст.6 Закону №962-XII у редакції, чинній від 05 травня 2018 року реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Так, з порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону №962-XII вбачається, що частина перша статті 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» зі змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, що діяла до 05 травня 2018 року.
Статтею 58 Закону №1788-XII передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Зі змісту ст.1-1 Закону №962-XII вбачається, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка у період з 16.08.1950 по 08.10.1956 перебувала на спецпоселенні та в подальшому була реабілітована, тобто відповідно до статті 1-1 Закону №962-XII перебувала у засланні, а тому період заслання, вказаний в архівній довідці, необхідно зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, оскільки таке право закріплене наведеними вище правовими нормами, які поширюються на позивача.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що із системного аналізу Закону України “Про пенсійне забезпечення» та Закону №962-XII вбачається, що у таких не міститься правої норми про те, що особа, яка була необґрунтовано репресована (в подальшому реабілітована) та перебувала у засланні у неповнолітньому віці, відповідно, не має права на здійснення перерахунку стажу роботи (трудового стажу) у потрійному розмірі, при цьому, органи державної влади не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону №962-XII, навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов'язки для пенсійних органів.
Щодо строку, з якого слід здійснити перерахунок позивачці, то суд враховує частину четверту статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої:
Перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Позивачка звернулася до відповідача із заявами про перерахунок пенсії 28.01.2025.
З огляду на наведене, з 01.02.2025, а не з 28.01.2025, у позивачки виникло право на перерахунок та виплату їй пенсії з урахуванням передбаченого пунктом “г» статті 77 Закону №1788- XII підвищення, а також право на перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16.08.1950 по 08.10.1956.
Відтак, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та позивачка має право з 01.02.2025 на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки вона є репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, та з метою захисту прав позивачки необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити нарахування підвищення їй пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г» статті 77 Закону №1788-XII та перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16.08.1950 по 08.10.1956 включно на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», починаючи з 01.02.2025.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з врахуванням підвищення до пенсії згідно з пунктом “г» частини першої статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.04.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 01.02.2025 перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 16.08.1950 по 08.10.1956 на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.