26 вересня 2025 року м. Житомир справа № 640/3724/19
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових вимог,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду у порядку, визначеному Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року № 2825-IX, надійшла адміністративна справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Ухвалою від 17.03.2025 справу прийнято до спрощеного позовного провадження суддею Капинос О.В.
Позивач у позові просить:
визнати незаконними вимоги щодо сплати недоїмки єдиного внеску за 2017 рік;
скасувати податкові вимоги від 03.10.2018 №45913-17 та від 05.12.2018 №45913-17 щодо сплати недоїмки.
В обґрунтування позову позивач вказує, що оскаржувана вимога була винесена на підставі помилково поданого звіту за 2017 рік, в якому було визначено базу нарахування, що призвело до зобов"язання зі сплати єдиного соціального внеску, а тому позивач вважає, що вимоги слід скасувати.
Ухвалою від 05.05.2025 замінено відповідача у справі з Головного управління ДФС у м.Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.
Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до даних, відображених в ITC "Податковий блок", позивачем подано Звіт за 2017 рік , в якому самостійно визначено базу нарахування єдиного внеску та суму до сплати. Враховуючи зазначене, у разі самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску, сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах, а отже, для скасування звіту за 2017 рік підстав немає. Тому, просить у позові відмовити.
У відповіді на відзив позивач просить позов задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до копії свідоцтва Серія НОМЕР_1 від 16.09.1996 ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця та як суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва Серії НОМЕР_2 від 01.04.2005.
07.01.2018 позивачем сформовано та подано звіт за 2017 рік про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, в якому самостійно визначено базу нарахування єдиного соціального внеску.
04.04.2018 позивач подав контролюючому органу заяву в, якій просив зняти актуалізацію з поданого помилково звіту та надати можливість перездати його з вірними показниками та позначкою, у зв"язку з призначенням пенсії.
Листом від 18.05.2018 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви, у зв"язку із самостійним поданням позивачем звіту.
15.06.2018 позивач подав контролюючому органу заяву, у якій просив прийняти звіт з вірними показниками за 2017 рік щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування. Зняти актуалізацію з поданого помилково звіту.
03.10.2018 ГУ ДФС у м.Києві сформувало вимогу про сплату боргу у №45913-17 та від 03.10.2018, у якій вимагає позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 5698,27грн.
За результатами розгляду скарги позивача від 25.120.2018 про скасування вимоги, ДФС України прийняло рішення від 29.11.2018, яким скаргу залишено без задоволення.
У зв"язку з частковим погашенням боргу, ГУ ДФС у м.Києві сформувало вимогу про сплату боргу №45913-17 від 05.12.2018, у якій вимагає позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 5520,78 грн.
Позивач вважає такі вимоги протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
У відповідності до частини 4 вказаної норми особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно абзацу 24 статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Приписами абзаці 22 статті 1 Закону №1058-IV унормовано, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом
Отже, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відтак, перша обов'язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.
До того ж, редакція частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI з 01.01.2018 Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VIII) отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, позивач з квітня 2017 року є пенсіонером за віком, відтак на нього розповсюджується пільга, встановлена частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску з дня призначення пенсії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 814/779/17 дійшла висновку про те, що частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що частина 4 статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком.
Отже, сплата єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку може здійснюватися лише на добровільних засадах, а тому позивач набув права на пільги щодо сплати єдиного соціального внеску з моменту досягнення пенсійного віку.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що подавши звіти з визначенням суми єдиного внеску, позивач самостійно визначив грошове зобов'язання, що підлягає сплаті, оскільки ним не укладалася угода про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із вимогами частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Порядок нарахування, обчислення і добровільної сплати єдиного внеску, врегульований статтею 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, встановлений у частині 3 статті 10 Закону № 2464-VI, а саме, особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449.
З матеріалів справи не вбачається, а відповідач не довів , що позивачка укладала з відповідачем договір про добровільну участь системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2018 рік.
Водночас, подання особою "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та не створює для пенсіонера жодних обов'язків перед фіскальним органом.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №806/1503/16 зазначив, що подання особою звітності про нарахування єдиного внеску не є визначальним для прийняття податкової вимоги, оскільки добровільна участь у сплаті єдиного внеску підтверджується не шляхом подання звітності, а шляхом укладення договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та сплати коштів.
Окремо слід зазначити, що позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив зняти актуалізацію з поданого помилково звіту та подав відкоригований звіт по нарахуванню ЄСВ за 2017 рік, оскільки він є пенсіонером і не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок. Проте, будь-яких дій на задоволення вказаної заяви відповідач не вчинив, посилаючись лише на самостійне подання позивачем звіту.
Враховуючи відсутність у позивача обов'язку щодо сплати єдиного внеску та відповідно обов'язку щодо подання звітності з єдиного внеску щодо себе, суд погоджується із твердженням позивача про помилковість подання ним Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік.
Суд зазначає, що органи ДПС здійснюючи функції з адміністрування єдиного внеску повинні всіляко сприяти платникам внеску в реалізації їхніх прав та обов'язків, а не мати на меті виключно накладення на платників санкції за допущення помилок у формуванні звітності.
Слід зазначити, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, що не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі Rysovskyy проти України, 29979/04, п.71).
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі "Вєренцов проти України", в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Корецький та інші проти України", ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.
У рішенні від 09.01.2013 по справі "Олександр Волков проти України" (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи "доброго врядування" і "належної адміністрації".
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Суд звертає увагу на те, що у період, за який відповідачем було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ, позивач був пенсіонером та мав відповідні пільги визначені податковим законодавством, що відповідачем не було враховано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні вимоги про сплату боргу з єдиного внеску є протиправними, оскільки фізична особа - підприємець , який отримує пенсію за віком, з 27.04.2017 не мала обов'язку зі сплати єдиного внеску незалежно від подачі ним звіту за 2017 рік і визначення у ньому суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень у вказаних правовідносинах діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи.
У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для суду при вирішенні даної справи.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідачем, не доведено суду правомірності своїх вимог. Решта доводів не спростовують висновків суду у даній справі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2018 №45913-17 та від 05.12.2018 №45913-17, з огляду на що, позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у м.Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових вимог задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2018 №45913-17 та від 05.12.2018 №45913-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п"ятсот тридцять шість тисяч вісімдесят гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
26.09.25