26 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/2794/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.08.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.08.2018 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, обчисливши щомісячний розмір індексації 4083,46 грн., як різницю між сумою індексації, обчисленої в березні 2018 року з застосуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, і розміром підвищення доходу в березні 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач при визначенні розмірів належної йому індексації не застосував як місяць підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року. Також зазначає, що в період з 01.03.2018 до дня звільнення відповідач не врахував положення пункту 5 Порядку №1078 та не визначив розмір належної з березня 2018 року індексації як різницю між таким розміром індексації та розміром підвищення його грошового забезпечення з березня 2018 року до 16.08.2018. Крім того вказує, що під час військової служби в 2015 році отримав статус учасника бойових дій, у зв'язку із чим набув право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів, однак під час проходження служби така відпустка йому не надавалася, а тому мав право на отримання відповідної грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суми індексації виплачено в повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства.
Розглянувши дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також дослідивши подані сторонами документи, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з 26.07.2013 по 16.08.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
На день виключення зі списків особового складу позивачем зазначено, що він не отримав в повному обсязі кошти, а саме в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно відповідач не виплачував індексацію. Крім того, відповідач неправильно розраховував позивачу індексацію з 01.03.2018 по 16.08.2018.
Під час проходження військової служби у Збройних силах України позивач з 07.04.2015 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , копія якого наявна в матеріалах справи.
В січні 2025 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом про нарахування та виплату позивачу індексації за вказаний період в повному розмірі.
Однак, листом від 22.01.2025 за №1231 відповідачем повідомлено, що в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, починаючи з 01.03.2018 здійснювалась без урахування вимог абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.08.2018 у передбачених законом розмірах, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами 1 - 2 статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону № 1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IVПро внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
За приписами пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність з 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до неї.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема до 01.03.2018), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Матеріалами справи підтверджено, що індексація позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.
Аналізуючи наведені правові норми, слід зазначити, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2016 по 28.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами військовослужбовців Збройних Сил України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття постанови №704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Тому суд погоджується із доводами позивача щодо необхідності врахування при проведенні індексації грошового забезпечення за спірний період січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації, відповідно до Порядку №1078, оскільки в період з 01.01.2008 по 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.
Відтак, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, позовні вимоги у вказаній частині належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) - січень 2008 року.
З приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.03.2018 по 16.08.2018, суд враховує таке.
З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовців, у тому числі і позивача, правила нарахування індексації не змінилися та березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). Визначення березня 2018 року як базового місяця у межах цієї справи не є спірним.
При цьому, для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078).
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п'ятий пункту 5 Порядку №1078).
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Таким чином, якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Проте у разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону № 1282-XIIта Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Відповідач, здійснюючи нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за період з березня 2018 року, фактично врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування вимог абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.08.2018 і зобов'язати нарахувати таку індексацію з урахуванням цих вимог.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, суд вважає за необхідне вказати таке.
Як вже зазначалося, під час проходження військової служби у Збройних Силах України позивач отримав статус учасника бойових дій.
При цьому, за матеріалами справи відслідковується, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
З метою отримання компенсації за невикористану відпустку як учасника бойових дій представник позивача 20.08.2024 звернувся до відповідача із відповідним адвокатським запитом, у відповідь на який листом відмовлено у нарахування та виплаті такої компенсації.
Позивач вважає свої права щодо належного отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки порушеними.
Вирішуючи спір у цій частині, судом враховується, що згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III від 05.10.2000 (Закон - №2017-III) державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, абз. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону №504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз викладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 10-1 Закону №2011-XII передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 Закону №2011-XII ).
Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
За змістом пред'явлених до відповідача позовних вимог, позивач просить виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки як учаснику бойових дій.
При цьому, як вже зазначалося позивач є учасником бойових дій з 07.04.2015 та з 16.08.2018 звільнений з військової служби та виключений зі списків Військової частини та всіх видів забезпечення.
Відомості про надання позивачу додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік за період з 2015 року по 2018 рік та отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення у матеріалах справи відсутні.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується зазначеними нормативно-правовими актами.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
Так правові висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі №620/4218/18.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №620/4218/18, у зв'язку із тим, що дана справа в частині позовних вимог щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, є типовою по відношенню до зразкової.
Враховуючи викладене, слід відмітити, що позивач набув права на додаткову відпустку як учасник бойових дій з 07.04.2015, тобто з моменту отримання вказаного статусу, який підтверджується відповідним посвідченням, та зв'язку із невикористанням ним такої відпустки у 2015-2018 роках має право на отримання грошової компенсації за вказану відпустку у зв'язку зі звільненням з військової служби 16.08.2018.
В контексті наведеного суд також відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість, запровадження такого періоду не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні відпустки при звільненні зі служби.
Так, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з ним усіх необхідних розрахунків, зокрема, не проведено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. При цьому, відповідачем факт невиплати компенсації за невикористані дні вказаної відпустку не заперечується.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242 - 246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.08.2018.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.08.2018 з урахуванням положень абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко