01 вересня 2025 рокуСправа №160/16584/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/16584/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.06.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07.02.2017 року по 28.02.2018 року; зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 07.02.2017 року по 28.02.2018 року включно зі застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2020 року по 07.02.2022 року, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи зі розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року; зобов?язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення період з 01.01.2020 по 31.12.2020 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 зі використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», за період з 01.01.2022 року по 07.02.2022 року зі використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а також зробити перерахунок виплачених за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації аз невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017- 2022 роки на день звільнення з військової служби та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення аз кожний повний календарний рік служби з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно нарахував та виплачував грошове забезпечення за 2020 - 2022 роки без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року для визначення складових грошового забезпечення та не провів перерахунок та доплату із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Також позивач зазначає, що за час проходження служби йому не була нарахована та виплачена в повному розмірі індексація грошового забезпечення. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16584/25. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
20.06.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідачем зазначено, що відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Також відповідач зазначає, що відсутні підстави для застосування для обрахунку індексації позивачу січня 2008 року як базового місяця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін в адміністративній справі №160/16584/25.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період з 07.02.2017 року по 07.02.2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтведжується витягом із послужного списку.
Позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.12.2017 року.
22.04.2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом №25/17/13-Т-339 повідомила позивача, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений постановою КМУ від 30 серпня 2017 року №704 встановлений станом на 01 січня 2018 року, був застосований при виплаті грошового забезпечення в період з 30.01.2020 по 07.02.2022.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, протиправними дії щодо обчислення розміру грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму станом на початок кожного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 2 «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою №1078.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пунктом 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016 року у зв'язку із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 року №77; до 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У зв'язку з прийняттям Постанови №1013, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції Постанови №1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем (приймається за 1 або 100 відсотків) при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 (далі Постанова №1294) підвищено посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до цієї постанови.
Згідно абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Судом встановлено, що зміна посадових окладів відбулась 01.01.2008 згідно з Постановою №1294. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі Постанова №704).
Таким чином, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.
Суд зазначає, що базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови №1294 як місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абзаців 1 і 2, пункту 5 Порядку №1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 року №48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18.07.2017 №248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 року №28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.
Зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики від 09.02.2015 року №024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.
Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01.03.2018.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 09.11.2023 року у справі №420/3131/22, від 26.10.2023 року у справі.
Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.06.2023 року №200/7127/21, від 28.02.2023 року №200/6705/21.
Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01.12.2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати; після 01.12.2015 року є місяць збільшення тарифної ставки (окладу).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.03.2023 року у справі №380/4689/21.
Оскільки визначення базового місяця залежить від зміни розміру тарифної ставки (окладу), тому у межах спірних відносин саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Спори щодо визначення базового місяця для цілей обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців для періодів військової служби до лютого 2018 року включно є поширеними, відповідний базовий місяць неодноразово встановлювався безпосередньо Верховним Судом.
Так, правові висновки про те, що базовим місяцем в таких спорах є саме січень 2008 року містяться у постановах Касаційного адміністративного суду від 23.08.2023 року у справі №380/20441/21, від 30.05.2023 року у справі №380/3632/21, від 23.08.2022 року у справі №420/11625/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21.
Відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 06.12.2016 року по 28.02.2018 року.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 20.10.2022 року у справі №400/426/21.
Отже, за встановлених обставин, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача буде визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Щодо обчислення розміру грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 01.01.2020 року по 07.02.2022 року суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 - 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Судом враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704.
Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у періоді з 29.01.2020 року по 07.02.2022 року відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні його грошового забезпечення розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням розрахованим з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В даному випадку позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно у спірному періоді не здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року.
При розгляді справи суд також вважає за необхідне зауважити, що з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Отже суд відхиляє викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення та інших додаткових виплат визначених у позовних вимогах, відповідно до прожиткового мінімуму за 2020-2022 роки.
Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності Постановою № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї Постанови є незастосовними при розгляді даної справи, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Підсумовуючи вищевикладене, суд у даній справі дійшов переконання, що відповідач безпідставно здійснив обчислення та виплату грошового забезпечення позивача, застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначений Постановою №704, з урахуванням розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018, при цьому допускаючи помилкове тлумачення положень нормативно-правових актів у зв'язку із скасуванням у судовому порядку пункту 6 Постанови №103.
Отже, внаслідок протиправних дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відбулось неправильне обчислення з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, які призвели до порушення прав позивача на отримання належного грошового забезпечення.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи перебування головуючого судді Озерянської С.І. у відпустці, рішення ухвалено у перший робочий після відпустки день.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність, протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2017-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 29 січня 2020 року по 07 лютого 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська