Справа № 569/18043/25
23 вересня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Гордійчук Н.О., розглянувши матеріали, що надійшли від Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, РНОКПП НОМЕР_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2, ч. 3 ст. 173-8 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 11.08.2025 року серії
АА №192539, 11 серпня 2025 року близько 21 год 50 хв в АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство стосовно громадянина ОСОБА_2 , тобто умисно вчинив дії фізичного та психологічного характеру, а саме застосував фізичне насильство до своєї сестри ОСОБА_2 , що не спричинило тілесних ушкоджень, а саме штовхав, ображав, внаслідок чого була завдана шкода фізичному та психічному здоров'ю потерпілої ОСОБА_2 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 26.08.2025 року серії ВАД №752613, 12.08.2025 року близько 23 год 00 хв громадянин ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно сестри ОСОБА_2 , кричав, обзивав нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, гучно стукав у двері, чим завдав шкоди психічному здоров'ю потерпілої ОСОБА_2 , почала себе погано почувати,стан тривоги, головна біль, чим повторно протягом року вчинив правопорушення, яке, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 12.08.2025 року близько 23 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин ОСОБА_1 не виконав вимоги термінового заборонного припису серії АА №264629 від 11.08.2025 року, винесеного на 10 діб, а саме порушив зобов'язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборону на вхід та перебування в місці проживання та заборону контактувати з постраждалою особою, чим завдав шкоди психологічному здоров'ю потерпілій, чим вчинив порушення повторно протягом року, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-8 КУпАП.
ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить його особистий підпис в протоколах про адміністративні правопорушення, та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення судової повістки повернулося на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», однак до суду не з'явився. В матеріалах наявне клопотання про слухання справи за його відсутності. Клопотання про відкладення розгляду справи з причин, що унеможливлюють прибуття за викликом не надіслав.
Практика Європейського Суду з прав людини (зокрема рішення «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008) наголошує, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Вказаним рішенням закріплено принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності правопорушника, на підставі наявних доказів, що відповідає положенню ст. 268 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до такого висновку.
Згідно з ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, виражається у вчиненні домашнього насильства, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого булла завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі що до третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суб'єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення, вчиненого у формі психологічного насильства, характеризується умисною формою вини, тобто дії особи яка вчиняє домашнє насильство зумовлені бажанням спричинити шкоду психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання, словесні образи, погрози утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи і за умови, що такі дії викликали у потерпілого побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні потерпілому.
При цьому суд наголошує на тому, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних побутових конфліктів, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Тоді як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями, ситуацію, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
За диспозицією ч. 2 ст. 173-8 КУпАП адміністративна відповідальність настає за невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, тобто за порушення зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи, заборони на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборони в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
За змістом ч. 3 ст. 173-8 КУпАП адміністративна відповідальність настає за вказані дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
За приписами ст.ст. 1, 24, 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить терміновий заборонний припис стосовно кривдника.
Терміновий заборонний припис може містити такі заходи: 1) зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; 2) заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; 3) заборона вбудь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Кривдник, стосовно якого винесено терміновий заборонний припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов'язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ органів Національної поліції України за місцем вчинення домашнього насильства.
Терміновий заборонний припис виноситься в порядку, затвердженому Міністерством внутрішніх справ України.
Як передбачено Порядком винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 серпня 2018 року за № 654, кривдник, стосовно якого винесено припис, згідно з яким він повинен залишити місце спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, зобов'язаний повідомити про місце свого тимчасового перебування уповноважений підрозділ поліції за місцем учинення домашнього насильства. Повідомлення кривдника до уповноваженого підрозділу поліції про місце свого тимчасового перебування фіксується в журналі реєстрації повідомлень про місце тимчасового перебування кривдника, якому винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника (п. п. 19, 20).
На пітвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2, ч. 3 ст. 173-8 КУпАП у якості доказів долучено: протоколи про адміністративні правопорушення ВАД №752515 від 26.08.2025 року, серії ВАД №752613 від 26.08.2025 року, серії ВАД №192539 від 11.08.2025 року, витяг з бази АРМОР щодо вчинення події та опрацювання виклику поліції та інформації щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , заяви та пояснення ОСОБА_2 , пояснення ОСОБА_1 , копія термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 264629 від 11.08.2025 року.
На переконання суду зазначені докази не є належними та достатніми доказами вчинення особою адміністративних правопорушень, виходячи з наступного.
Суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Суд критично оцінює фактичні дані, які містяться в письмових поясненнях потерпілої ОСОБА_2 , оскільки вони не містять відомостей про вчинення відносно потерпілої домашнього насильства, а стверджують про наявність конфлікту.
Разом з тим, інших доказів, які б підтверджували, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на те, щоб викликати у потерпілої побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинити емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдати шкоди її психічному здоров'ю, суду не надано.
Суд наголошує на тому, що невиконання припису в частині зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи може вчинятися лише з умисною формою вини.
Надаючи оцінку діям ОСОБА_1 суд враховує відсутність достатніх доказів в матеріалах справи для з'ясування обставин на яких підставах останній перебував у житлі, яке він зобов'язаний був залишити на виконання термінового заборонного припису. Окрім цього, за умови відсутності доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністратвиного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, підстав для притягнення останнього за ч. 3 ст. 173-8 КУпАП суд також не вбачає.
При цьому суд наголошує на тому, що ні Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ні Порядок винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника не містять визначення саме об'єктивного способу фіксування кривдником повідомлення про місце свого тимчасового перебування, що б надали підстави стверджувати про невиконання імперативного обов'язку щодо залишення місця проживання постраждалої особи.
Відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальними, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції (справа «Лучанінова проти України»).
У рішеннях «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, у даній справі відсутні належні та допустимі докази, на підставі яких у визначеному законом порядку, поза розумним сумнівом можливо встановити наявність складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2, ч. 3 ст. 173-8 КУпАП, суть яких викладена у протоколах про адміністративне правопорушення, та винність ОСОБА_1 у їх вчиненні, а відтак провадження відносно останнього підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 173-2, 173-8, 247, 283, 284 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, ч. 3 ст. 173-8 К УпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, ч. 3 ст. 173-8 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області.
Суддя Н.О. Гордійчук