Справа № 362/5369/25
Провадження № 2/362/3158/25
19 вересня 2025 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Медведєва К.В.,
за участю секретаря Рицької Г.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить зняти арешт зі всього належного їй нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власником нерухомого майна на яке накладено арешт, який створює перешкоду у відчуженні належного їй нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта виданої Приватним нотаріусом Леончук І.Б. Обухівського районного нотаріального округу Київської області 07.05.2025 №425775443 позивачці стало відомо, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено відомості щодо арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер: 1958552, зареєстрований: 11.05.2005, реєстратором: Васильківська міська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова відділу ДВС Васильківського М/Р УЮ № 618-9 від 29.04.2005, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно.
Позивачка зазначає, що наявність відомостей про обтяження на все майно створює позивачу перешкоду у відчуженні належного їй нерухомого майна.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2025 відкрито провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження.
В підготовчому судовому засіданні, позивачка клопотань про витребування доказів не заявляла, повідомила, що не вбачає необхідності у залученні до участі у справі інших відповідачів або заміни відповідачів.
Ухвалою від 09.09.2025, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Відповідач повідомлявся належним чином в судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта виданої Приватним нотаріусом Леончук І.Б. Обухівського районного нотаріального округу Київської області 07.05.2025 №425775443 встановлено, що зареєстровані відомості щодо арешту нерухомого майна позивачки ОСОБА_1 , а саме: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер: 1958552, зареєстрований: 11.05.2005, реєстратором: Васильківська міська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова відділу ДВС Васильківського М/Р УЮ № 618-9 від 29.04.2005, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно.
Ця заборона була зареєстрована Васильківською міською державною нотаріальною конторою, як реєстратором вказаного реєстру в реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів, про що і зазначається у відомостях з реєстру, а також в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Позов про звільнення майна з-під арешту може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Пунктами 1, 2 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз'яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.
За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Таким чином, наявність арешту, накладеного на майно, порушує право власності позивача, в тому числі, й щодо розпорядження належним їй майном.
Згідно із ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
В абзаці 2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що відповідачами в указаній категорії справ є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Предметом позову, який на даний час перебуває в провадженні суду, є зняття арешту з майна.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21) вказано, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено правовий висновок про те, що при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому самому порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17 (провадження № 61-3822св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) також указано, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Позивач ОСОБА_1 пред'явила позов до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт. Тобто виконавча служба не має правового зв'язку із спірним майном й накладеним на нього арештом.
Отже, Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є неналежним відповідачем у справі.
Незважаючи на роз'яснення суду в підготовчому судовому зсіданні, позивачем відповідно до вимог ст. 51 ЦПК України клопотання про заміну неналежного відповідача на належного заявлено не було.
Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.
За викладених обставин, суд дійшов висновку що позивачкою заявлено позов до неналежного відповідача, а тому позов саме до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись статтею 15, 16 ЦК України, статтями 2, 3, 12, 13, 48, 51, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26 вересня 2025 року.
Суддя К.В. Медведєв