Справа № 286/2180/25
25 вересня 2025 року м. Овруч
Овруцький районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Гришковець А. Л. ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
Позивач звернувся до суду із позовною заявою і просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 20 740 грн. 50 коп., з них: 5500 грн. 50 коп. заборгованості за тілом кредиту, 2233 грн. 00 коп. заборгованості за відсотками, 10 780 грн. 00 коп. заборгованості по пені, 2227 грн. 50 коп. борг послуг, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп., мотивуючи тим, що 24.04.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Профі» №3461703197-020294, відповідно до умов якого останній тримав у кредит грошові кошти у сумі 5 500 грн. 00 коп., шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 зі строком повернення до 23.05.2024 включно.
Згідно п. 2.3. вказаного договору за користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою. Розмір процентів за користування коштами складає 1,40% від суми позики, що за календарний рік становить 511% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання позики не враховується при нарахуванні процентів, день повернення позики враховується при нарахуванні процентів.
Відповідно до п. 2.4. договору позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього договору: п. 2.4.1. - комісія за використання позики, яка складає 0,1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення позики в повному обсязі. День надання позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення позики враховується при нарахуванні комісії за використання;
п. 2.4.2. - одноразова комісія за видачу позики у розмірі 1,50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики, шляхом її утримання позикодавцем із суми позики.
Відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти в строк не повернув, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи складається з 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 5 000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
Розгляд справи проводиться відповідно до положень ст.279 ЦПК України в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиву на позов відповідачем до суду не надано, хоча своєчасно та належним чином останній повідомлявся про відкриття провадження у справі з роз'ясненням прав на подання відзиву на позов, що підтверджується поштовим повідомленням. Водночас, відповідачем надано клопотання, в якому останній просить долучити до матеріалів справи копії довідок №08/822 від 14.02.2025 та №08/935 від 17.02.2025, виданих в/ч № НОМЕР_2 , для врахування п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при прийнятті рішення по справі.
04.08.2025 представником позивача надано додаткові пояснення, в яких остання зазначила, що на договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498- IX, вимога пункту 6 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення» Закону не поширюється. Договір позики № 3461703197-020294 був укладений між позивачем та відповідачем 24.04.2024, тобто датою, з якої перехідні положення ЦК України не поширюються на дані правовідносини, та нарахована пеня є законною, а тому підлягає стягненню в судового порядку.
Врахувавши позиції сторін, наведені в їх письмових заявах, та дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В абзаці 2 ч.2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом та не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У статті 3 Закону «Про електронну комерцію» законодавець закріпив, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
В ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» законодавець, в свою чергу, закріпив, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до п.п.15,16 ч.1 ст.1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані - будь-яка інформація в електронній формі.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, що встановлено п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».
Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 07.10.2020 по справі №127/33824/19.
Відповідно до ч. 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу також врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч. 2 ст. 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч. 2 ст. 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Вказаного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ст.89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 24.04.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» та ОСОБА_1 , тобто відповідачем, було укладено договір позики «Профі» №3461703197-020294 (а. с. 22-31).
Відповідно до ч. 2 вказаного договору «Основні умови кредитування» позикодавець надає позичальнику, а позичальник приймає в позику грошові кошти в сумі 5500 грн. 00 коп. на умовах строковості, оплатності та поверненості, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 , а позичальник у встановлений цим договором строк зобов'язується повернути позику, сплатити проценти та комісії за користування позиченими коштами на визначених цим договором умовах.
Строк кредитування (строк позики) за цим договором складає 30 календарних днів, позика має бути повернута у термін до 23.05.2024 включно. У разі невнесення (або недовнесення) суми грошових коштів для виконання грошового зобов'язання до зазначеної дати невнесена (недовнесена) сума грошового зобов'язання вважається прочтроченою заборгованістю, та до позичальника застосовується відповідальність за порушення умов цього договору.
Строк кредитування може бути продовжено виключно за бажанням позичальника шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, яка підписується у порядку, вказаному у п. 1.2. договору. Зміна строку кредитування в односторонньому порядку не допускається.
За користування позикою позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою. Розмір процентів за користування коштами складає 1,40% від суми позики, що за календарний рік становить 511% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання позики не враховується при нарахуванні процентів, день повернення позики враховується при нарахуванні процентів.
Позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього договору: комісія за використання позики, яка складає 0,1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки позичальнику з приводу виконання умов договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення позики в повному обсязі. День надання позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення позики враховується при нарахуванні комісії за використання; одноразова комісія за видачу позики у розмірі 1,50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики, шляхом її утримання позикодавцем із суми позики.
Згідно ч. 6 «Відповідальність сторін» при простроченні виконання умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 2% суми позики за кожен день прострочення з другого дня прострочення до дня погашення заборгованості в повному обсязі.
Частиною 8 договору визначено реквізити та підписи сторін.
Вказаний договір підписано сторонами електронними підписами, зокрема відповідачем (позичальником) - ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y6K7QB. Номер особистого електронного платіжного засобу позичальника зазначено № НОМЕР_1 .
Цього ж дня, сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором було підписано і паспорт споживчого кредиту «Профі» (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), в якому містяться інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному договорі позики «Профі» №3461703197-020294 від 24.04.2024 (а. с. 33-35).
Копія платіжного доручення №8709 від 24.04.2024 свідчить про перерахування ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» на рахунок отримувача - ОСОБА_1 (номер картки № НОМЕР_3 ) грошових коштів в сумі 5 417 грн. 50 коп.. Призначення платежу: надання позики згідно договору кредитування №3461703197-020294 від 24.04.2024 (а. с. 36). Суд відмічає, що вказане платіжне доручення не завірене належним чином (не містить дати, підписів, не завірене печаткою). Однак, факт отримання коштів не заперечується відповідачем у його клопотанні.
Таким чином, укладення вказаного кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача і укладений ним з позивачем правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі. Договір містить всі істотні умови, по яких сторони в належній формі досягли згоди.
При цьому, суд звертає увагу, що без входу відповідача на веб-сайт товариства і здійснення ним всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» не було б укладено.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №3461703197-020294 від 24.04.2024 вбачається, що заборгованість по вказаному кредитному договору станом на 12.06.2025 виведено в сумі 20 740 грн. 50 коп., із них: 5500 грн. 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 2233 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках, 10 780 грн. 00 коп. заборгованості по пені та 2227 грн. 50 коп. заборгованості за послуги (по комісії) (а. с. 61-67).
Поряд з тим, вирішуючи вимоги про стягнення заборгованості по відсотках, комісії та пені, слід врахувати наступне.
З копій довідок військової частини НОМЕР_2 від 14.02.2025 №08/822 та від 17.02.2025 №08/935 вбачається, що ОСОБА_1 з 28 червня 2024 року по даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) Державної прикордонної служби України. З 03.07.2024 по 12.12.2024 безпосередньо брав участь в бойових діяхабо в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії Російської Федерації проти України в Донецькій та Луганській областях.
В п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавець закріпив, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто, на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Оскільки, матеріали справи містять дані, що підтверджують статус ОСОБА_1 , як військовослужбовця, суд приходить до висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.
Таким чином, враховуючи, що відповідач є військовослужбовцем, відповідно нарахування відсотків, штрафів та пені за договором позики «Профі» №3461703197-020294 від 24.04.2024 в сумі 2233 грн. 00 коп. не грунтується на законі.
У рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, яка діяла на час укладання кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 Верховний Суд визначив, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послугу, яку вчиняє банк з метою встановлення, зміни правовідносин, а саме: укладення кредитного договору, внесення змін до нього.
В даному випадку комісія нараховувалася за надання та користування кредитом, а тому позовні вимоги в даній частині задоволенню також не підлягають.
Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", який набрав законної сили 24.12.2023, виключено пункт 6-1 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" щодо звільнення позичальників на період воєнного стану в Україні від сплати неустойки (штрафів, пені) за прострочення виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит. На підставі внесених змін, за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Водночас, положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
В постанові від 31.01.2024 №183/7850/22 (61-14740св23) Верховний Суд зазначив, що тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, норма ЦК України є пріоритетною та превалює над нормою Закону України "Про споживче кредитування", а тому враховуючи, що договір позики між сторонами було укладено 24.04.2024, тобто під час дії воєнного стану в Україні, який триває і донині, відтак, неустойка за прострочення погашення позики підлягає списанню кредитодавцем.
Відтак, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, оскільки, відповідачем не вживаються заходи щодо добровільного погашення суми кредитної заборгованості по договору позики «Профі» №3461703197-020294 від 24.04.2024, суд вважає за необхідне стягнути з нього 5 417 грн. 50 коп. заборгованості за тілом кредиту (з урахуванням сплаченої суми комісії в розмірі 82 грн. 50 коп., яка стягненню не підлягала), а в задоволенні решти вимог слід відмовити.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу регламентовано у ст.ст. 133-137 ЦПК України.
Частинами 1-2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч.48 постанови від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Судом при дослідженні письмових доказів встановлено, що 03.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» та адвокатом - Кшуташвілі Вікторією Олексіївною було укладено договір №03/01 про надання правової допомоги (а. с.17-18).
Відповідно до п.1.1. вказаного договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Пунктом 4.1. договору визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється на підставі наданих актів виконаних робіт.
Однак, будь-яких доказів, які б свідчили про обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також здійснених нею витрат, окрім вищевказаного договору про надання правової допомоги, до матеріалів справи не долучено. Крім того, суд звертає увагу, що договір про надання правової домоги укладено позивачем з адвокатом - Кшуташвілі Вікторією Олексіївною, а представником позивача, на підставі довіреності діє Коваль Аліса Володимирівна, якою і подано вказаний позов.
Відтак, враховуючи, що стороною позивача не доведено понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. в дохід держави, (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі), який відповідно до ст.141 ЦПК підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі (2422,40х26,12%)=632 грн. 73 коп..
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 245, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ТОВ «Фінансова компанія «Технофінанс» (код ЄДРПОУ: 43868852), яке знаходиться за адресою: вул. Глобинська, 2, оф. 207/2 в м. Дніпро, заборгованість за договором позики «Профі» №3461703197-020294 від 24.04.2024 в сумі 5 417 грн. 50 коп., що є заборгованістю за тілом кредиту, та судовий збір в сумі 632 грн. 73 коп..
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
На рішення суду до Житомирського апеляційного суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: А. Л. Гришковець