Справа № 296/6586/25
2/296/2717/25
25 вересня 2025 року м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі: головуючої судді - Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Корольовського районного суду м.Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 93 895,37 грн станом на 11.06.2025 згідно заборгованості за договором позики та сплату судового збору.
В обґрунтування позову вказує, що 31.05.2019 між нею та відповідачкою по справі ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого вона надала відповідачці в борг кошти в розмірі 2 000 доларів США по курсу НБУ 47 400 грн, які остання зобов'язалась повернути до 31.12.2019. Станом на 11.06.2025 відповідачка не повернула позичені грошові кошти, у зв'язку з чим позивачка змушена звернутися до суду із позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку. Розмір заборгованості складається з 2000 дол.США, що еквівалентно 47 400 грн станом на 31.12.2019, а також інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по травень 2025 в сумі 38 750,34 грн, та трьох процентів річних за період з 31.12.2019 по 11.06.2025 в сумі 7 745,03 грн.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та зобов'язано позивача надати оригінал розписки.
Відповідачка ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подавала. Ухвала про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, двічі направлялись на адресу відповідачки за зареєстрованим місцем її проживання, у відповідності до приписів ЦПК України, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими, востаннє з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Також відповідачка повідомлялась про розгляд справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України.
Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 31 травня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , склала розписку про отримання нею від ОСОБА_1 в борг 2 000 доларів США, який зобов'язалась повернути до 31 грудня 2019 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом розписки від 31 травня 2019 року.
Оскільки відповідачкою ОСОБА_2 позичені кошти ОСОБА_1 повернуто не було, остання звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України.)
Згідно частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, не передання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Вказаний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року по справі № 559/2587/19 за аналогічними обставинами спору між кредитором та боржником.
Верховний Суд звернув увагу, що сам факт підписання боргової розписки за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів.
Враховуючи вищевикладене, приписи ст.1047 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами по справі виникли правовідносини, що випливають з договору позики, укладення якого підтверджується розпискою від 31 травня 2019 року, яка засвідчує факт отримання ОСОБА_2 в борг грошових коштів в розмірі 2 000 доларів США.
При цьому, вирішуючи питання про розмір суми, яка підлягає до стягнення з відповідачки за договором позики від 31 травня 2019 року, суд бере до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №340/385/17 (провадження №14-495цс19), згідно якої позивач має право пред'являти позовну вимогу щодо стягнення заборгованості за договором позики в гривневому еквіваленті.
В позові та доданому до нього розрахунку ОСОБА_1 зазначила, що 2 000 дол.США станом на 31.12.2019 по курсу НБУ становило 47 400 грн.
Разом з тим, як встановлено судом, 2 000 доларів США за офіційним курсом гривні Національного Банку України станом на 31.12.2019 становило 47 372,40 грн (23,6862 грн до 1 дол.США)
Оскільки позивачка ОСОБА_1 скористалась своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явила вимогу щодо стягнення заборгованості за договором позики в гривневому еквіваленті станом на дату повернення боргу, визначену в розписці, тому заборгованість підлягає стягненню в національній валюті України, еквівалент якої визначено за офіційним курсом НБУ на таку дату, тобто станом на 31.12.2019 в сумі 47 372,40 грн.
Щодо вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно ст.625 ЦК України базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, що відповідає позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 12.03.2018 по справі №914/712/16.
Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Беручи до уваги наведене, інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню за період з 01.01.2020 по 23.02.2022.
Кількість днів прострочення за період з 01.01.2020 по 23.02.2022 складає 785 днів, а отже розмір трьох процентів річних за вказаний період становить 3 056,50 грн, розрахованих за наступною формулою: 47 372,40 грн х 3% : 100 х 785 : 365.
Використовуючи для обчислення інфляційних втрат показник індексу споживчих цін, що опублікований на веб-ресурсах за посиланням https://ukrstat.gov.ua та https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/, які є загальнодоступними ресурсами, розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де
ІІС сукупний індекс інфляції за весь період прострочення, ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Сукупний індекс інфляції за період з січня 2020 року по лютий 2022 року включно складає 1,18881409. Отже, сума боргу збільшена на індекс інфляції складає 56 316,98 грн (47 372,40 грн х 1,18881409), а відтак інфляційне збільшення дорівнює значенню 8 944,60 грн (56 316,98 грн -47 372,40 грн).
Отже, позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягає задоволенню частково на суму 12 001,10 грн, де 8 944,60 грн - інфляційні втрати та 3 056,50 грн - 3% річних.
Враховуючи, вищевикладене у сукупності, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 31 травня 2019 року в розмірі 47 372,40 грн (основний борг), а також три процента річних в розмірі 3 056,50 грн та інфляційні втрати в розмірі 8 944,60 грн, а всього 59 373,50 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 766 грн (59 373,50 грн/93 895,37 грн*1 211,20 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31.05.2019 в сумі 47 372,40 (сорок сім тисяч триста сімдесят дві грн 40 коп.), три проценти річних в розмірі 3 056,50 грн (три тисячі п'ятдесят шість грн 50 коп.) та інфляційні втрати в розмірі 8 944,60 грн (вісім тисяч дев'ятсот сорок чотири грн 60 коп..), а всього 59 373,50 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч триста сімдесят три грн 50 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 766 грн (сімсот шістдесят шість грн) витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 25 вересня 2025 року.
Суддя М. В. Петровська