Справа № 161/5353/25
Провадження № 2/161/2560/25
19 вересня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Смоковича М.В.
при секретарі судового засідання - Хилько О.В.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
представника третьої особи - Атаманчук А.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
24.03.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася із позовною заявою до відповідача, ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.12.2024 року 26.12.2024 року, о 18 год. 15 хв., в місті Луцьку по вул. Глушець, відповідач ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «Mazda СХ 5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , не врахувала дорожню обстановку, не дотрималась безпечної дистанції, в результаті чого допустила зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Jetta», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , що рухався в попутного напрямку по тій же смузі, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Після дорожньо-транспортної пригоди водії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали електронний європротокол, згідно якого ОСОБА_4 визнала себе винною у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди. На момент дорожньо-транспортної пригоди між НАСК «Оранта» та відповідачем був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР221372070, відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом виступає автомобіль марки «Mazda СХ 5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . Транспортний засіб марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , який в результаті протиправних дій відповідача отримав значні механічні пошкодження, належить їй на праві приватної власності. Позивачем було відновлено пошкоджений транспортний засіб та вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 56200,00 грн. (матеріальна шкода завдана ДТП). НАСК «Оранта» відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР221372070 від 06.06.2024 року було відшкодовано їй шкоду у розмірі 18024,03 грн. Різниця між відшкодованою НАСК «Оранта» шкодою та вартістю матеріального збитку становить 38175,97 грн. (56200,00-18024,03), яку вона просить стягнути з відповідача.
Крім цього, окрім матеріальної шкоди, їй було завдано ще й моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 25000,00 грн. Зазначає, що їй було завдано душевних страждань, у зв'язку з тим, що вона потрапила в ДТП і отримала стрес, а також було пошкоджено транспортний засіб, який не є для її сім'ї предметом розкоші, а слугує допомогою у повсякденних справах. Однак, внаслідок ДТП, вона не могла вести звичний спосіб життя, її життєві зв'язки порушені через неможливість користуватися транспортним засобом. Такі обставини вплинули не тільки на її звичний ритм, а й на режим життя її сім'ї. Душевних страждань завдають також труднощі в отриманні відшкодування та небажання добровільної оплати, її душевні страждання пов'язані з чималими витратами та зусиллями, які вона змушена була понести для відновлення свого права.
Враховуючи вищевикладене, просить суд, стягнути з ОСОБА_4 на її користь майнову шкоду у розмірі 38175,97 грн., моральну шкоду у розмірі 25000грн., а також судові витрати, які понесені нею при розгляді даної справи.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 березня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
08.04.2025 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи, в яких зазначає, що вимоги позивача не підтверджуються належними та допустимим доказами і в сукупності не свідчать про фактично понесені витрати на ремонт автомобіля або його реальний збиток.
11.04.2025 року відповідач, ОСОБА_4 , через свого представника, адвоката Кумановського Л.М., подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесення ним витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля. Крім цього зазначає, що вона не може бути відповідачем в частині позовних вимог, щодо відшкодування майнової шкоди позивачу внаслідок ДТП, так як позивачеві не було відмовлено страховиком у виплаті страхового відшкодування, а виплачене позивачу страхове відшкодування не перевищує страховий ліміт за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 221372070 від 06.06.2024 року, укладеним між нею та ПАТ «НАСК «Оранта», який становить 160000,00 грн. Також зазначає, що позивач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, які стали підставою завдання їй моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні вимог в цій частині.
В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та її представник, адвокат Рущак В.М., заявлені вимоги підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, які зазначені у позовній заяві. Крім цього, позивач зазначила, що інших доказів понесених матеріальних збитків, аніж ті, які містяться в матеріалах справи, у неї не має. Також зазначила, що у зв'язку з ДТП вона заначила моральних страждань, однак доказів їх понесення, окрім її слів, не має.
В судове засідання відповідач не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, делегувавши повноваження на представлення її інтересів своєму представнику - адвокату Кумановському Л.М.
В судовому засіданні представник відповідача, ОСОБА_4 , адвокат Кумановський ЛМ., проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ПАТ «НАСК «Оранта», ОСОБА_6 надала суду пояснення, які є ідентичними з письмовими поясненнями, які містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача майнової шкоди.
Судом встановлено, що 26.12.2024 року, о 18 год. 15 хв., в місті Луцьку по вул. Глушець, відповідач ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «Mazda СХ 5», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , не врахувала дорожню обстановку, не дотрималась безпечної дистанції, в результаті чого допустила зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Jetta», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , що рухався в попутного напрямку по тій же смузі, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Згідно з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду («Електронний європротокол») від 26 грудня 2024 року, відповідач свою вину у вчинені зазначеної ДТП визнала.
Сторони факт дорожньо-транспортної пригоди не оспорюють.
Власником автомобіля марки «Volkswagen Jetta», тип загальний легковий седан-В, номер шасі НОМЕР_3 , 2014 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
Під час ДТП, автомобіль марки «Volkswagen Jetta», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , зазнав пошкодження задньої частини, а саме задня боковина, ліхтар задній внутрішній, бампер задній, панель задка, кришка багажника, кріплення бампера, планка бампера, проставка бампера.
Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Volkswagen Jetta», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , згідно із протоколом огляду транспортного засобу від 26.12.2024 року, розрахунком страхового відшкодування, страховим актом № ОЦВ-24-03-26790/1, заявою про страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31.12.2024 року, становить 18024,03 грн.
31 січня 2025 року ПАТ «НАСК «Оранта» перерахувало суму страхового відшкодування в сумі 18024,03 грн. на реквізити, вказані у заяві про страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31.12.2024 року, що не заперечується сторонами у справі.
В позовній заяві позивач вказує, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу складає 56200 грн. 00 коп., на підтвердження чого нею було надано Рахунок-фактуру № НС-000002 від 13.02.2025 року.
Позивач вважає, що вартість матеріального збитку, який відповідач має їй сплатити становить 38175 грн. 97 коп. (56200 (майнова шкода, завдана ДТП) - 18024,03 (матеріальні збитки, відшкодовані ПАТ «НАСК «Оранта»)).
Відповідач не погоджується з доводами викладеними позивачем з приводу даних позовних вимог та, окрім іншого, зазначає, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП повинен нести страховик в межах суми страхового відшкодування, так як вона застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 стаття 1 Закону України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року N 1909-IX, який набрав чинності 19 грудня 2021 року).
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування).
Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування / категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (стаття 980 ЦК України).
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1 липня 2004 року N 1961-IV, який діяв на момент дорожньо-транспортної пригоди та виплати страхового відшкодування (далі - Закон N 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон N 1961-IV.
Законом N 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону N 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV).
Згідно із частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом N 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17).
Водночас у Законі N 1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі N 753/15214/16-ц (провадження N 14-25цс20)).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні у межах ліміту відповідальності страховика (страхової суми) є страховик завдавача шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (пункт 35), від 3 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі N 465/4621/16-к, від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 (пункт 96)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність.
У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність.
Під час судового розгляду даної справи, судом було встановлено, що позивачу, ОСОБА_1 , та її представнику, адвокату Рущаку В.М., було відомо про розмір страхової суми, який, згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 221372070 від 06 червня 2024 року, становить 160000 грн. 00 коп. та даний факт підтвердила сторона позивача.
31 січня 2025 року ПАТ «НАСК «Оранта» перерахувало суму страхового відшкодування в сумі 18024,03 грн. на реквізити, вказані у заяві про страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Позивач вважає, що вартість матеріального збитку, який відповідач має йому сплатити становить 38175 грн. 97 коп., однак суд не погоджується з такими доводами, оскільки у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик, а не відповідач.
Відповідно до положень чинного законодавства, статті 1194 ЦК України та сталої судової практики відповідач, як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах з посилання на дану постанову Великої Палати зробив Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 127/7370/17-ц, від 10квітня 2019 року у справі №539/447/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 500/3802/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 279/96/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Непред'явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник.
Як зазначалося вище, відповідач застрахував цивільно-правову відповідальність.
Під час судового розгляду даної справи, судом було встановлено, що позивачу, ОСОБА_1 , та її представнику, адвокату Рущаку В.М., було відомо про розмір страхової суми, який, згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 221372070 від 06 червня 2024 року, становить 160000 грн. 00 коп. та даний факт підтвердила сторона позивача.
В даному випадку згідно з нормами Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому, покладається на страховика відповідно до ліміту відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
За правилом частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Відповідно до частини другої статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та інших постановах.
Наведені висновки свідчать про те, що позивач наділений правом на власний розсуд визначити предмет та підстави позову, а також суб'єктний склад відповідачів, разом з цим, саме на суд покладено процесуальний обов'язок визначення належності відповідачів у спорі, проте вирішення питання про заміну відповідача на належного або залучення співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача (частини перша, друга статті 51 ЦПК України).
Водночас, таке клопотання позивача в матеріалах справи відсутнє.
Позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд та отримуючи професійну правничу допомогу від адвоката Рущака В.М., з часу подачі даної позовної заяви та протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції, не скористався своїм правом на подання належних та достатніх доказів обґрунтованості позовних вимог (у тому числі, заявлення клопотання про залучення співвідповідача або заміну неналежного відповідача).
Суд надає позивачу доступ до правосуддя та не може з підстави не визначення належних відповідачів на стадії прийняття позовної заяви до розгляду відмовити у відкритті провадження.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Оскільки процесуальний закон правом визначення відповідача наділяє виключно позивача, суд позбавлений можливості з власної ініціативи здійснити заміну неналежного відповідача на належного чи залучити належного відповідача до участі у справі в якості співвідповідача.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (заявлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом. Такий правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Встановивши, що згідно із Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 221372070 від 06 червня 2024 року та Законом №1961-IV у страховика виник обов'язок з виплати страхового відшкодування потерпілому, тому суд дійшов до висновку, що саме страховик, тобто ПАТ «НАСК «Оранта» повинно бути належним відповідачем по справі, а у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 16 червня 2021 року у справі № 264/4263/18 (провадження № 61-12632св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
За наведених обставин є підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 (подання позову до неналежного відповідача).
Позивач звернулася до суду з позовом лише до винуватця ДТП ОСОБА_4 , тому позивач ОСОБА_1 має насамперед вирішити спір з ПАТ «НАСК «Оранта» в межах установленого ліміту страхової відповідальності останньої для правильного урегулювання спору між позивачем та ОСОБА_4 , у протилежному випадку - до вирішення питання про наявність підстав для відшкодування заподіяної шкоди за рахунок страховика відповідача, зокрема у судовому порядку, позовні вимоги до ОСОБА_4 є передчасними.
Враховуючи, що позивач звернувся із позовними вимогами про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка не перевищує суму страхового відшкодування, згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 221372070 від 06 червня 2024 року, укладеного між страховиком та страхувальником, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Щодо позовних вимог про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12, та ст. 81 ЦПК України.
Так, позивач в своїй позовній заяві зазначає, їй було завдано ще й моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 25000,00 грн. Зазначає, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, у зв'язку з тим, що вона потрапила в ДТП і отримала стрес, а також було пошкоджено транспортний засіб, який не є для її сім'ї предметом розкоші, а слугує допомогою у повсякденних справах. Однак, внаслідок ДТП, вона не могла вести звичний спосіб життя, її життєві зв'язки порушені через неможливість користуватися транспортним засобом. Такі обставини вплинули не тільки на її звичний ритм, а й на режим життя її сім'ї. Душевних страждань завдають також труднощі в отриманні відшкодування та небажання добровільної оплати, її душевні страждання пов'язані з чималими витратами та зусиллями, які вона змушена була понести для відновлення свого права.
Однак, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень.
Так, суду не надано доказів, які б підтверджували, що транспортний засіб позивача тривалий час перебував на ремонті і вона не мала змоги ним користуватися. Наданий позивачем Рахунок-фактура № НС-000002 від 13.02.2025 року, не підтверджує той факт, що транспортний засіб перебував на ремонті у ФОП ОСОБА_7 півтора місяці, як про це стверджує позивач. Більш того, наданий доказ не підтверджує й факту ремонту транспортного засобу та факту понесення збитків у зв'язку з таким ремонтом, так як сам по собі Рахунок-фактура є описом тих робіт, які необхідно виконати в подальшому, а ніяк не доказом виконання таких робіт.
Суд також не приймає доводи позивача про понесення нею душевних страждань у зв'язку з труднощами в отриманні відшкодування та небажання добровільної оплати, так як в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цього. Натомість, відповідно до доказів, які містяться в матеріалах справи, судом було встановлено, що ДТП сталося 26.12.2024 року та вже 31.01.2025 року, страховиком винуватця ДТП (відповідача у справі), ПАТ «НАСК «Оранта» позивачу, в добровільному порядку, було виплачено матеріальну шкоду у розмірі 18024 грн. 03 коп., що нівелює твердження позивача про труднощі в отриманні відшкодування та небажання добровільної його оплати. Доказів того, що позивач зверталася до відповідача або третьої особи з приводу відшкодування у добровільному порядку матеріальних збитків у повному обсязі, після ремонту транспортного засобу, та відмови останніх у такому відшкодуванні, суду не надано.
Крім цього, суд критично ставиться на посилання позивача про те, що вона зазнала душевних страждань у зв'язку з тим, що потрапила в ДТП і отримала стрес, так як за кермом транспортного засобу позивача перебував її чоловік ОСОБА_5 , тоді як її у транспортному засобі взагалі не було, що унеможливлює отримання нею стресу від потрапляння у ДТП. Даний факт було підтверджено позивачем під час судового розгляду.
Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити, у зв'язку з недоведеністю її понесення.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із відмовою у позові, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 12, 78, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Д, ЄДРПОУ 00034186.
Повний текст рішення складений 24.09.2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області М.В. Смокович