справа № 198/650/25
провадження № 2-о/0198/19/25
26 вересня 2025 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Довгопол О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про встановлення факту смерті,
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті її матері ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в смт Сімейкине Краснодонського району Луганської області.
В обґрунтування заяви заявниця зазначає, що оскільки смерть ОСОБА_2 відбулась на тимчасово окупованій території України, вона позбавлена можливості зареєструвати у встановленому законом України порядку смерть матері. Встановлення факту смерті необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу свідоцтва про смерть згідно з чинним законодавством України.
В судове засідання заявниця не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв з повідомленням причин неявки або з проханням відкласти розгляд справи не надала.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явилась, надавши заяву з проханням провести судовий розгляд за її відсутності. При вирішенні справи покладається на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в заяві, з'ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 25.05.1972.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявницею подано копію довідки про причини смерті № 40 від 26.09.2022, копію лікарського свідоцтва про смерть № 40 від 26.09.2022 та копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 06.11.2022, складених російською мовою та виданих установами, що розташовані на тимчасово окупованій території України, відповідно до яких ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Василівка Юр'ївський район Дніпропетровська область, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Сімейкине Краснодонського району Луганської області.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", територія Краснодонського району Луганської області, до якого входить смт Сімейкине, віднесена до територій, тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно зі ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 № 52/5, передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545, а також рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
За приписами ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). За логікою рішення визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Отже, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
З огляду на викладене, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Василівка Юр'ївський район Дніпропетровська область, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Сімейкине Краснодонського (з 2016 року - Сорокинського) району Луганської області.
На підставі вищевикладеного, а також, враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті, що надасть доньці померлої можливість отримати свідоцтво про смерть у відповідному органі державної реєстрації актів цивільного стану України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 212, 213-215, 234, 256, 257-1, 294, 367ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження село Василівка Юр'ївський район Дніпропетровська область, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт Сімейкине Краснодонського (з 2016 року - Сорокинського) району Луганської області.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано 26 вересня 2025 року.
Суддя І. О. Гайдар