Справа № 184/408/24
1-кп/214/1/25
23 вересня 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно, ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 187 КК України (внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024041360000040 від 22.01.2024 року),-
Прокурор ОСОБА_5 звернулася до суду із клопотанням про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, ОСОБА_6 вчинив особливо тяжкий злочин, який відповідно до санкції ч. 4 ст. 187 КК України карається позбавленням волі на строк від 8 до 15 років. Під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вивченням особистості обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, в тому числі за вчинення розбійного нападу. Крім цього, досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення відносно раніше знайомого йому ОСОБА_8 та свідком правопорушення є ОСОБА_9 , яка перебуває у близьких відносинах з ОСОБА_6 , яка дала свідчення, що викривають останнього. Наведене вказує, що ОСОБА_6 буде незаконно впливати на потерпілого та свідків, з метою уникнення покарання за вчинений злочин. Також, обвинувачений з метою ухилення від притягнення його до кримінальної відповідальності може залишити відоме прокурору місце свого постійного проживання, з метою ухилення від суду, та унеможливлення реалізації заходів забезпечення кримінального провадження, виконання з останнім необхідних слідчих дій, реалізації прийнятих в ході досудового розслідування рішень та виконання вироку суду в подальшому. Тому є достатні підстави вважати, що перебуваючи на свободі, буде переховуватись від суду. Крім того, в оточені ОСОБА_6 не має особи, яка заслуговує на довіру та може поручитися за виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, відповідно до статті 194 Кримінального процесуального кодексу України і зобов'язатися за необхідності доставляти його до суду на першу про те вимогу. Крім того, вважаю, що майновий стан обвинуваченого, не надає останньому можливості внести заставу. Строк дії обраного запобіжний захід у виді тримання під вартою спливає. Встановлені ризики на цей час не змінилися і не зникли. Тому, є необхідність клопотати перед судом про продовження цього запобіжного заходу.
У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримала та просила його задовольнити, вважала, що більш мякий запобіжний захід буде недостатнім для забезпечення завдань кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Потерпілий ОСОБА_8 клопотання прокурора пдітримав та просив суд його задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це робиться з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Враховуються, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Також, суд враховує наявність дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченому ОСОБА_6 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що останній може переховуватися від суду, оскільки як вбачається із матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, в тому числі за вчинення розбійного нападу, будь-яких соціальних чинників, які б стримували останнього у м. Покров Дніпропетровської області. Крім того, при оцінці ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, суд приймає до уваги тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке може бути призначене обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, що згідно рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду. Разом з тим, суд вважає доведеним ризики, передбачені п.3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення відносно раніше знайомого йому ОСОБА_8 та свідком правопорушення є ОСОБА_9 ..
На час винесення ухвали, судом не дослідженні усі докази обвинувачення, об'єктивні покази свідка ОСОБА_9 та потерпілого в судовому засіданні мають суттєве значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні. ОСОБА_6 перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків та потерпілого з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Однак, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів, враховуючи вищезазначене, тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, суворість покарання за кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, що на думку суду, є підставою для продовження останьому саме виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не забезпечать виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і його належну поведінку.
Судом було досліджене питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано та не зазначено про існування таких доказів. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_6 суд на теперішній час не встановив.
Таким чином, суд, не роблячи передчасних висновків, щодо вини обвинуваченого ОСОБА_6 та приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання обвинуваченому під вартою, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зникли, з урахуванням ст. 183 КПК України, суд не вбачає підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, та приходить до висновку про необхідність продовження відносно останнього дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки його належну процесуальну поведінку може забезпечити лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 318, 331, 350, 372 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 187 КК України на строк, що не перевищує двох місяців, тобто строком до 20 листопада 2025 року.
На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складений та оголошений 24 вересня 2025 року о 12.00 годині.
Головуючий суддя ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3