Справа № 201/11808/25
Провадження № 1-кс/201/4106/2025
23 вересня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора Маріупольської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 (ВКЗ), захисника ОСОБА_4 (ВКЗ), розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Маріупольської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, у кримінальному провадженні № 22025050000000901, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.09.2025 року, -
Короткий виклад клопотання.
Прокурор звернувся до слідчого судді з вищевказаним клопотанням, в обґрунтування якого посилається на те, що СВ 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені за № 22025050000000901, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.09.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Враховуючи, що ОСОБА_5 у вказаному кримінальному провадженні набув статусу підозрюваного у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, до слідчого за викликами не з'являється, перебуває на тимчасово окупованій території, його оголошено у розшук, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, просив в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Позиції учасників.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав в повному обсязі з підстав, вказаних в клопотанні.
Захисник просив у задоволенні клопотання відмовити з огляду на відсутність конфіденційної бесіди, неузгодження правової позиції, необґрунтовану підозру, недоведення заявлених ризиків.
Встановлені слідчим суддею обставини.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним нормам, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено незаконний «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Так, згідно з Указом голови донецької народної республіки № 5 від 08.11.2014 на підставі Постанови народної ради донецької народної республіки № 17-4 від 17.07.2014 створено незаконний орган «Министерство внутренних дел донецкой народной республики» далі (МВС днр - міністерство внутрішніх справ днр).
Крім того, Указом голови донецької народної республіки № 110 від 23.04.2020 затверджено «Положення про Міністерство внутрішніх справ донецької народної республіки» (далі - положення).
Відповідно до п.п. 1, 2, 10 положення МВС днр є «республіканським органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері внутрішніх справ, у сфері міграції, а також правозастосовні функції з державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ».
Згідно із п. 12 розділу ІІІ положення до системи МВС днр входять «органи внутрішніх справ, що включають поліцію; внутрішні війська; підприємства, установи, організації та підрозділи, створені для забезпечення діяльності, виконання завдань та здійснення повноважень, покладених на МВС днр».
Так, згідно з так званим «Постановлением народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року прийнято «Закон о полиции ДНР». Відповідно ч. 1 ст. 1 так званого закону про поліцію «Поліція - це державний збройний орган виконавчої влади, призначений для захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки». Крім того, відповідно до ст. 24 так званого закону про поліцію встановлено, що «співробітник поліції - це посадова особа, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ Донецької Народної Республіки, яка наділена повноваженнями щодо здійснення обов'язків та прав поліції, та має спеціальне звання, присвоєне у визначеному законом порядку. Співробітник поліції, який проходить службу в територіальному органі, виконує обов'язки, покладені на поліцію, і реалізує права, надані поліції, в межах території, що обслуговується цим територіальним органом, відповідно до посади, що заміщається, і посадовим регламентом (посадовою інструкцією). За межами зазначеної території співробітник поліції виконує обов'язки, покладені на поліцію, та реалізує права, надані поліції, у порядку, визначеному керівником державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ та відповідно до чинного законодавства Донецької Народної Республіки. Співробітнику поліції видається службове посвідчення, зразки яких затверджуються державним органом виконавчої влади у сфері внутрішніх справ».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 (зі змінами)- правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Правоохоронна діяльність - це вид державної діяльності, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку і може бути реалізована через систему правоохоронних органів. З метою здійснення правоохоронної діяльності створюються відповідні органи, які називаються правоохоронними.
Так, правоохоронні органи - це існуючі в суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Під правоохоронними органами розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.
Таким чином, на незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки та його підрозділ - Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр покладено завдання щодо здійснення правоохоронної діяльності на тимчасово окупованій території Донецької області.
Тобто, незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки до складу якого входить Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Аксакова, буд. 56, є правоохоронним органом.
Громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 15.03.2022, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання рф поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій її території, керуючись ідеологічними та корисливими мотивами, діючи умисно, добровільно прийняв рішення у період воєнного стану зайняти посаду у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька, Донецької області правоохоронному органі (мовою оригіналу) «Министерство внутренних дел Донецкой Народной Республики» (МВС днр), усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, а також негативні наслідки, що можуть настати внаслідок їх реалізації, добровільно прийняв пропозицію, надав згоду та зайняв посаду (мовою оригіналу) «Первого заместителя начальника РО - начальника КП Ленинского РО Донецкого ГУ МВД ДНР» (Першого заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної поліції Ленінського районного відділу Донецького Міського управління МВС днр) у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області правоохоронному органі, розташованому за адресою: Донецька область, м. Донецьк вул. Аксакова, буд. 56.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним нормам, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено незаконний «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Так, згідно з Указом голови донецької народної республіки № 5 від 08.11.2014 на підставі Постанови народної ради донецької народної республіки № 17-4 від 17.07.2014 створено незаконний орган «Министерство внутренних дел донецкой народной республики» далі (МВС днр).
Крім того, Указом голови донецької народної республіки № 110 від 23.04.2020 затверджено «Положення про Міністерство внутрішніх справ донецької народної республіки» (далі - положення).
Відповідно до п.п. 1, 2, 10 положення МВС днр є «республіканським органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері внутрішніх справ, у сфері міграції, а також правозастосовні функції з державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ».
Згідно із п. 12 розділу ІІІ положення до системи МВС днр входять «органи внутрішніх справ, що включають поліцію; внутрішні війська; підприємства, установи, організації та підрозділи, створені для забезпечення діяльності, виконання завдань та здійснення повноважень, покладених на МВС днр».
Так, згідно так званого «Постановления народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року прийнято «Закон о полиции ДНР». Відповідно ч. 1 ст. 1 так званого закону про поліцію «Поліція - це державний збройний орган виконавчої влади, призначений для захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки». Крім того, відповідно до ст. 24 так званого закону про поліцію встановлено, що «співробітник поліції - це посадова особа, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ Донецької Народної Республіки, яка наділена повноваженнями щодо здійснення обов'язків та прав поліції, та має спеціальне звання, присвоєне у визначеному законом порядку. Співробітник поліції, який проходить службу в територіальному органі, виконує обов'язки, покладені на поліцію, і реалізує права, надані поліції, в межах території, що обслуговується цим територіальним органом, відповідно до посади, що заміщається, і посадовим регламентом (посадовою інструкцією). За межами зазначеної території співробітник поліції виконує обов'язки, покладені на поліцію, та реалізує права, надані поліції, у порядку, визначеному керівником державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ та відповідно до чинного законодавства Донецької Народної Республіки. Співробітнику поліції видається службове посвідчення, зразки яких затверджуються державним органом виконавчої влади у сфері внутрішніх справ».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 (зі змінами)- правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Правоохоронна діяльність - це вид державної діяльності, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку і може бути реалізована через систему правоохоронних органів. З метою здійснення правоохоронної діяльності створюються відповідні органи, які називаються правоохоронними.
Так, правоохоронні органи - це існуючі в суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі з кримінальними правопорушеннями. Під правоохоронними органами розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.
Таким чином, на незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки та його підрозділ - Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр покладено завдання щодо здійснення правоохоронної діяльності на тимчасово окупованій території Донецької області.
Тобто, незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки та Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр, який входить до загальної частини складу Міністерства внутрішніх справ днр, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Аксакова, буд. 56, є правоохоронним органом.
Так, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов'язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, умисно, з корисливих та ідеологічних мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) - РФ.
У період з 24.02.2022 по 07.03.2022 року громадянин України ОСОБА_5 , діючи в період збройного конфлікту, умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, займав посаду (мовою оригіналу) «Первого заместителя начальника РО - начальника КП Ленинского РО Донецкого ГУ МВД ДНР» (Першого заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної поліції Ленінського районного відділу Донецького Міського управління МВС днр) у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області правоохоронному органі, розташованому за адресою: Донецька область, м. Донецьк вул. Аксакова, буд. 56, де приступив до виконання покладених на нього обов'язків.
Займаючи вищевказану посаду та продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 у складі (мовою оригіналу) «сводной группы СООР (сводного отряда оперативного реагирования) «ТАЙФУН» МВД днр» (зведена група зведеного загону оперативного реагування «Тайфун») приймав участь в «спеціальній військовій операції рф» проти України, а саме приймав участь (мовою оригіналу) «в проведении фильтрационных мероприятий на территории Володарского и Волновахского районов».
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у державній зраді, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало у переході на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Проте всупереч вказаним нормам, Російська Федерація грубо порушуючи свої зобов'язання, встановлені такими міжнародними актами: Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2); Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ III); Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки; Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2), здійснила збройну агресію проти України, супроводжуючи це цинічними і протиправними вимогами щодо зміни конституційного ладу України.
Зокрема Верховна Рада України у заяві «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» затвердженій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, констатувала, що наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалась 20.02.2014, стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. Також згідно тексту вказаної заяви встановлено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року).
Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України
При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації незаконних самопроголошених утворень на тимчасово окупованих частинах території України, з метою створення образу законності окупації частини території Донецької області та утвердження вказаної окупації, надання образу легітимності своїй владі, узурпували виконання владних функцій держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено незаконний «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські («органи державної влади ДНР») та силові органи.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті чого згідно Постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII, Російську Федерацію визнано державою-агресором.
25.09.2018 в ході позачергового з'їзду активу «Общественного Движения «Донецкая Республика» (далі - ОД «ДР») ОСОБА_6 обрано «Председателем ОД «ДР».
20.11.2018 за результатами так званого всенародного голосування ОСОБА_6 , обраний головою так званої «ДНР», та будучи головою органів виконавчої влади почав виконання своїх повноважень на територіях, які згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_7 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 року Указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на всій території України строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація Російською Федерацією території України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону: окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг. Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного закону: тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Так, згідно з Указом голови донецької народної республіки № 5 від 08.11.2014 на підставі Постанови народної ради донецької народної республіки № 17-4 від 17.07.2014 створено незаконний орган «Министерство внутренних дел донецкой народной республики» далі (МВС днр).
Крім того, Указом голови донецької народної республіки № 110 від 23.04.2020 затверджено «Положення про Міністерство внутрішніх справ донецької народної республіки» (далі - положення).
Відповідно до п.п. 1, 2, 10 положення МВС днр є «республіканським органом виконавчої влади, що здійснює функції з вироблення та реалізації державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері внутрішніх справ, у сфері міграції, а також правозастосовні функції з державного контролю (нагляду) у сфері внутрішніх справ».
Згідно із п. 12 розділу ІІІ положення до системи МВС днр входять «органи внутрішніх справ, що включають поліцію; внутрішні війська; підприємства, установи, організації та підрозділи, створені для забезпечення діяльності, виконання завдань та здійснення повноважень, покладених на МВС днр».
Так, згідно так званого «Постановления народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року прийнято «Закон о полиции ДНР». Відповідно ч. 1 ст. 1 так званого закону про поліцію «Поліція - це державний збройний орган виконавчої влади, призначений для захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки». Крім того, відповідно до ст. 24 так званого закону про поліцію встановлено, що «співробітник поліції - це посадова особа, яка перебуває на службі в органах внутрішніх справ Донецької Народної Республіки, яка наділена повноваженнями щодо здійснення обов'язків та прав поліції, та має спеціальне звання, присвоєне у визначеному законом порядку. Співробітник поліції, який проходить службу в територіальному органі, виконує обов'язки, покладені на поліцію, і реалізує права, надані поліції, в межах території, що обслуговується цим територіальним органом, відповідно до посади, що заміщається, і посадовим регламентом (посадовою інструкцією). За межами зазначеної території співробітник поліції виконує обов'язки, покладені на поліцію, та реалізує права, надані поліції, у порядку, визначеному керівником державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ та відповідно до чинного законодавства Донецької Народної Республіки. Співробітнику поліції видається службове посвідчення, зразки яких затверджуються державним органом виконавчої влади у сфері внутрішніх справ».
Таким чином, на незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки та його підрозділ - Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр покладено завдання щодо здійснення правоохоронної діяльності на тимчасово окупованій території Донецької області.
Тобто, незаконний орган Міністерство внутрішніх справ Донецької Народної Республіки та Ленінський районний відділ Донецького МУ МВС днр, який входить до складу Міністерства внутрішніх справ днр, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Аксакова, буд. 56, є правоохоронним органом.
Так, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов'язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, умисно, з корисливих та ідеологічних мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) - РФ.
Станом на 07.03.2022 року (більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) громадянин України ОСОБА_5 , діючи в період збройного конфлікту, умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, зайняв посаду (мовою оригіналу) «Первого заместителя начальника районного отдела - начальника криминальной полиции Ленинского РО Донецкого ГУ МВД ДНР» «Первого заместителя начальника РО - начальника КП Ленинского РО Донецкого ГУ МВД ДНР» (Першого заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної поліції Ленінського районного відділу Донецького Міського управління МВС днр) у незаконно створеному на тимчасово окупованій території м. Донецька Донецької області правоохоронному органі, розташованому за адресою: Донецька область, м. Донецьк вул. Аксакова, буд. 56, де приступив до виконання покладених на нього обов'язків.
Займаючи вищевказану посаду та продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради в умовах воєнного стану, ОСОБА_5 у складі (мовою оригіналу) «сводной группы СООР (сводного отряда оперативного реагирования) «ТАЙФУН» МВД днр» (зведена група зведеного загону оперативного реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») приймав участь в «спеціальній військовій операції рф» проти України, а саме приймав участь (мовою оригіналу) «в проведении фильтрационных мероприятий на территории Володарского и Волновахского районов».
02.08.2022 керівництвом Ленінського РВ Донецького МУ МВС днр ОСОБА_5 представлений до нагородження державною нагородою днр відзнакою (мовою оригіналу) «Георгиевским крестом» IV степени»,
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у державній зраді, вчиненої в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що полягало у переході на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Щодо обґрунтованої підозри.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, передбачених ч.7 ст. 111-1, ч.ч. 1, 2 ст. 111 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- матеріалами, зібраними оперативними підрозділами, відповідно до ст. 99 ч. 2 КПК України доказом, а саме: повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення та рапортом про протиправне діяння ОСОБА_5 ;
- протоколом огляду від 10.03.2025, офіційного сайту мовою оригіналу «ГИС НПА ДНР», де виявлений мовою оригіналу «Указ донецкой народной республіки № 5 от 08.11.2014 «О дате создания Министерства внутренних дел донецкой народной республіки», в якому за зазначено, що мовою оригіналу «17.07.2014 Совет министров донецкой народной республіки принял постановление № 17-4 «О создании министерства внутренних дел донецкой народной республіки». Крім того, на вканому сайті було виявлено мовою оригіналу «Закон днр « О внутренних войсках МВД», затверджений 20.03.2015 мовою оригіналу «Постановлением народного сонета днр»;
- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.04.2025;
- протоколом огляду від 05.06.2025, під час якого було оглянуто додаток - лазерний компактний диск інв. 136т як додатку до протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.04.2015. Під час огляду виявлено файл pdf файл під назвою «2462-01-27_ Ищенко, Киселев, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ». Під час перегляду даного файлу виявлено копія мовою оригіналу «наградного листа министерства внутренних дел донецкой народной республики на ОСОБА_10 , выписка из протокола заседания аттестацтонной комиссии ІНФОРМАЦІЯ_3 на ОСОБА_10 , копии удостоверений про награды ОСОБА_10 , справка информационного центра министерства внутренних дел донецкой народной республики об отсутствии судимости, копии паспорта гражданина донецкой народной республики выданный ОСОБА_10 , 28.06.1991 года рождения»;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , під час якого останній пояснив, що з ОСОБА_5 познайомився приблизно у 2013 році, коли він працював на посаді оперуповноваженого карного розшуку Кіровського РВ Донецького МУ ГУМВС в Донецькій області. В 2014 році не виїхав із окупованого м.Донецька та став працювати в органах МВС днр на посаді начальника карного розшуку ОСОБА_12
- протоколом огляду від 15.06.2025 за участю свідка ОСОБА_13 , під час якого за участю свідка оглянуто копію паспорту мовою оригіналу «гражданина донецкой народной республики, выданный ОСОБА_5 », який містить зображення особи чоловічої статті. В ході проведення огляду свідок ОСОБА_13 пояснив, що на вказаному фотозображенні саме ОСОБА_5 , і що саме у відношенні цього громадянина України він давав свідчення під час свого допиту;
- протоколом огляду від 15.06.2025 за участю свідка ОСОБА_11 , під час якого за участю свідка оглянуто копію паспорту мовою оригіналу «гражданина донецкой народной республики, выданный ОСОБА_5 », який містить зображення особи чоловічої статті. В ході проведення огляду свідок ОСОБА_14 пояснив, що на вказаному фотозображенні саме ОСОБА_5 , і що саме у відношенні цього громадянина України він давав свідчення під час свого допиту.
- іншими матеріалами досудового розслідування в загальній сукупності.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється:
- у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
- у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що виразилося в переході на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
- у державній зраді, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що виразилося у переході на бік ворога в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_5 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Щодо належного повідомлення про підозру та набуття статусу підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України, письмове повідомлення про підозру здійснюється адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Главою 11 КПК України визначається порядок виклику слідчим, прокурором, судовий виклик і привід.
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою-сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Так, стосовно ОСОБА_5 складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, та у зв'язку з неявкою останнього за викликом до слідчого ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях і неможливості йому безпосереднього вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про підозру, а також повістки про виклик підозрюваного за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні для вручення письмового повідомлення про підозру, допиту в якості підозрюваного та виконанні слідчих, процесуальних дій в рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження.
Таким чином, у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного.
Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_5 у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
Щодо ризиків.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому слідчий суддя враховує, що як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися, а обов'язки, про покладення (продовження) яких клопоче орган досудового розслідування у разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, - бути у взаємозв'язку з ними. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження слідчий суддя застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, слідчий суддя має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні, в якому він підозрюється (відповідно до ст. 12 КК України вказане кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів). Санкція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої;
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення;
- неприбуття на виклик до прокурора та не повідомлення прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування;
- спосіб вчинення злочину (вчинено умисно, під час воєнного стану, що має негативні наслідки для всієї територіальної громади та держави України в цілому, знаходиться на тимчасово окупованій території співпрацюючи з окупаційною адміністрацією, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу).
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить:
- тимчасова окупація території України, зокрема, м. Донецьку, що дає йому можливість продовжувати займати вищевказану посаду, діяти в інтересах окупаційної адміністрації, ухилитися від реального відбування покарання, яке може бути призначене останньому у разі його засудження за цей злочин.
Щодо розшуку.
Враховуючи той факт, що місце знаходження підозрюваного на підконтрольній українській владі території не встановлено, за викликом прокурора останній не прибув та про причини неможливості прибуття не повідомив, постановою прокурора від 22 вересня 2025 року на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в регіональний, державний (міждержавний), міжнародний розшук.
Щодо перебування підозрюваного на окупованій території.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 в редакції від 24.03.2024 у п. 7 ч. 1 ст. 1-1 визначено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Частиною 2 статті 3 вказаного вище закону визначено, що адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України № 1085 - р від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» зі змінами, внесеними Розпорядженням Кабінету міністрів України № 128 - р від 18 лютого 2015 року, м. Донецьк Донецького району Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується:
- відповіддю в.о. заступника начальника Східного регіонального управління (з оперативно-розшукової діяльності) на доручення про те, що ОСОБА_5 державний кордон України не перетинав, перебуває на тимчасово окупованої території ;
- загальною сукупністю матеріалів досудового розслідування, які дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України.
Висновки.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстави вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, його оголошено у розшук, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Щодо застави.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, які входять до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Інші питання.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Визначення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, тобто визначення, таким чином строку тримання особи під вартою, здійснюється лише під час застосування щодо особи запобіжного заходу, що відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, можливе після затримання особи, а слідчий суддя, суд не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, зобов'язаний розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід за обов'язкової присутності такого підозрюваного, обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.176-178, 183, 193, 194, 197 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання - задовольнити.
В порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, у кримінальному провадженні № 22025050000000901, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.09.2025 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
Відповідно до ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору Маріупольської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1