Справа № 201/3446/25
Провадження № 2/201/2509/2025
22 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
21 березня 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, зазначила, що 03 листопада 2024 року о 17 годині 25 хвилин, відповідач керуючи автомобілем «БМВ», д/н НОМЕР_1 , при перестроюванні ліворуч в районі буд. № 67 по пр. Науки в м. Дніпрі не надала переваги у русі, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , під керуванням позивача, яка рухалась в попутному напрямку по тій смузі, на яку здійснювалось перестроювання. Внаслідок вказаної пригоди належний позивачу транспортний засіб «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , зазнав технічних ушкоджень, а його власник матеріального збитку та моральної шкоди. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2024 року, встановлена вина водія відповідача у скоєному ДТП. Відповідно до наданого позивачем Звіту № 44262 від 17 грудня 2024 року складаний оцінювачем ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , з урахування зносу становить 61 518,65 гривень, та без урахуванням зносу на замінні складники 116 054,23 гривні. Позивач зазначає, що страхова компанія «ВУСО», де буда застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача виконала свої зобов'язання, та сплатила позивачу відшкодування в розмрі 61 518,65 гривень, оскільки страхова компанія в силу положень ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює виплату з урахуванням зносу на замінні складники. В той же час, оскільки фактична вартість витрачених позивачем коштів на відновлення пошкодженого майна складає 118 996,50 гривень, на підставі ст. ст. 22,1194, 1192, 1188 ЦК України позивач просить стягнути із відповідача різницю між страховою виплатою та фактичним розміром матеріальної шкоди в сумі 57 477,85 гривень, моральну шкоду 10 000 гривень, та судові витрати по справі.
Представник відповідача 21 вересня 2025 року надав до суду відзив на позов в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що у зв'язку з завершенням ремонтних робіт з відновлення пошкодженого транспортного засобу, позивач в якості доказу надав до суду Акт виконаних робіт №КЕ-00000404 від 07.04.2025 в якому також виконавцем вказано «ПЕРФЕКТ МОТОРС» однак документ окрім назви та логотипу марки автомобіля «Хюндай» не містить, жодних інших реквізитів ТОВ «ПЕРФЕКТ МОТОРС» (код ЄДРПОУ 44134140), та відрізняється за стилем оформлення бланку від Рахунок-фактури № ПМ-00001478. Також в Акті виконаних робіт №КЕ-00000404 від 07.04.2025 вказано вартість без ПДВ, що не можливо оскільки ТОВ «ПЕРФЕКТ МОТОРС» (код ЄДРПОУ 44134140) відповідно до відомостей реєстру платників ПДВ є платником вказаного податку з 01.04.2021. Також, представник відповідача зазначає, що відповідно до норм Податкового кодексу України, платник податку, зареєстрований відповідно до вимог розд. V ПКУ, включає ПДВ до складу вартості товарів/послуг та сплачує його до бюджету, а покупець/споживач компенсує вартість таких товарів/послуг (у тому числі послуг із електропостачання) продавцю за цінами (з урахуванням податку) в момент їх придбання/споживання та незалежно від категорії покупців/споживачів. Вказані вище обставини, на думку представника відповідача, дають підстави для обґрунтованих сумнівів у справжності Акту виконаних робіт №КЕ-00000404 від 07.04.2025 та повноважень осіб які його склали. Додатково представник відповідача вказує на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту спричинення Позивачу моральної шкоди, а тому просить відмовити в позові повністю.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 21 березня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.
До суду 25 березня 2025 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача.
Ухвалою судді від 25 березня 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі.
В судове засідання 10 червня 2025 року сторони не з'явилися, представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
13 листопада 2024 року о 17 годині 25 хвилин, відповідач керуючи автомобілем «БМВ», д/н НОМЕР_1 , при перестроюванні ліворуч в районі буд. № 67 по пр. Науки в м. Дніпрі не надала переваги у русі, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , під керуванням позивача по справі.
Вказані обставини встановленні постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2024 року, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП.
Відповідно до ч.6 ст.82 УПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За викладених обставин зазначена постанова суду, яка ухвалена за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме ДТП за участі сторін, має преюдиційне значення для розгляду цієї справи.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Статтею 14 ЦПК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст.ст.12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Разом із цим, встановлено, та не оспорюється сторонами, що цивільно-правова відповідальність відповідача по справі застрахована страховою компанією ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності водіїв № 221324884.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон, в редакції, що була чинна на день настання спірних правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 9 Закону, страхова сума, це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно ч. 2 ст. 22 Закону, у разі настання події, яка є підставою для виплати страхового відшкодування, страховик, у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Постановою Правління Національного банку України "Про розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 109 від 30.05.2022, затверджено розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цією постановою : 1) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 160000 гривень на одного потерпілого; 2) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, у розмірі 320000 гривень на одного потерпілого. Постанова набрала чинності з 01.07.2022.
Між тим, за положеннями ст. 7 Закону України Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування передбачено в обов'язковому порядку.
Як свідчить наданий позивачем та не спростований відповідачем Звіт про оцінку вартості (розміру) збитку № 44262 від 17 грудня 2024 року складаний оцінювачем ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , з урахування зносу без ПДВ становить 61518,65 гривень, без урахуванням зносу на замінні складники 116 054,23 гривні.
Відповідно до рахунку - фактури № ПМ-00001478 від 03.12.2024 року СТО ТОВ «Перфект - Моторс», попередньо визначена вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ автомобіля «Хюндай», д/н НОМЕР_2 складає 121 467,20 грн.
Фактична вартість відновлювальних робіт вказаного ТЗ склала 118 996,50 гривень, в підтвердження чого позивачем наданий Акт виконаних робіт № КЕ-00000404 від 07.04.2025 року, Фіскальний чек від 11.04.2025 на суму 34 996,50 гривень, фіскальний чек від 10.04.2025на суму 49 000,00 гривень, та фіскальний чек від 09.04.2025 на суму 35 000,00 гривень.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судом ретельно дослідженні надані позивачем докази в підтвердження вартості проведених ремонтних робіт, та проаналізований зміст Акту виконаних робіт №КЕ-00000404 від 07.04.2025 року, Фіскального чеку від 11.04.2025 на суму 34 996,50 гривень, фіскального чеку від 10.04.2025 на суму 49 000,00 гривень, та фіскального чеку від 09.04.2025 на суму 35 000,00 гривень, у яких в призначені платежу зазначена оплата робіт за вказаним актом №КЕ-00000404, співставлений обсяг виконаних ремонтних робіт із Звітом про оцінку вартості (розміру) збитку № 44262 від 17 грудня 2024 року складаний оцінювачем ОСОБА_4 , яких оглядав пошкоджений транспортний засіб та фіксував наявні аварійні пошкодження.
Перевіривши на належність, допустимість, достовірність кожного вказаного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх наявних у справі доказів у їх сукупності, суд не вбачає підстав вважати зазначенні докази в підтвердження фактичної вартості ремонту не належними, або не допустимими.
В свою чергу заперечення відповідача про те, що ремонтна організація повинна бути платником податку на додану вартість, оформлення ремонтної документації відрізається за стилем, а Акт виконаних робіт №КЕ-00000404 від 07.04.2025 року не містить відомостей про нарахування ПДВ не свідчать про відсутність проведення ремонтних робіт автомобіля позивача, а стосується лише податкового та бухгалтерського оформлення видаткових супровідних документів, що відбувається поза волею позивача, який є споживачем та отримувачем таких послуг.
Разом із цим, суд звертає увагу, що на підставі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховою компанією в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленого законодавством.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що на підставі заяви про виплату страхового відшкодування страхова компанія відшкодувала позивачу вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу за договором страхування цивільно-правової відповідальності відповідача в розмірі 61 518,65 гривень.
Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
За приписами частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Отже страхова виплата має певні обмеження та може не у повній мірі покривати потерпілому заподіяний збиток (фізичний знос, за наявності франшиза, ПДВ, ліміт відповідальності).
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 липня 2021 року у справі № 203/3219/15-ц, від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року та у справі № 754/5129/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 757/54513/16 зазначено, що системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню потерпілому для відновлення його порушеного права у повному обсязі є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Як зазначалось вище, відповідно до Звіту № 44262 від 17 грудня 2024 року складаного оцінювачем ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту пошкодженого з вини відповідача автомобіля позивача «Хюндай», д/н НОМЕР_2 , з урахування зносу становить 61 518,65 гривень, без урахуванням зносу на замінні складники 116 054,23 гривні.
Поряд із цим, Звіт про незалежну оцінку майна (експертиза) є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що має бути витрачена на відновлення пошкодженого майна. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18.
Суд також зазначає на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оскільки належними та допустимим доказами по справі підтверджується, що фактична вартість витрачених позивачем коштів на відновлення пошкодженого майна складає 118 996,50 гривень, то залишок матеріального збитку, яка підлягає до стягнення із відповідача становить:118 996,50 грн.- 61 518,65 грн. = 57 477,85 грн.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн., позивач вказує, що внаслідок ДТП був спричинений очевидний емоційним дискомфортом, значні пошкодження транспортного засобу, внаслідок яких з 03 листопада 2024 року позивач не має можливості використовувати належний їй автомобіль. Також, позивачка зазначає, що відсутність з боку винної особи наміру виправити негативні наслідки та компенсувати спричиненні збитки, призвело до необхідності змінювати звичний уклад життя задля відновлення свого порушеного права, звертатись до суду для відновлення свого порушеного права до суду.
У ч. 4,5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).
З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16і23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
В даному випадку, суд вважає, що позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок пошкодження з вини відповідача належного йому майна.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, від 12 липня 2007 року).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Отже, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, моральну шкоду, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд визначає в розмірі 2000 грн., що, на думку суду, є достатнім та спів-мірним із характером завданої шкоди, що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду. Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно доп.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 759/2952/20 (провадження 61-16694св21).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу договір № 06/03/25-1 від 06.03.2025 про надання професійної правничої допомоги, укладений з адвокатським об'єднанням «Радник», та рахунок № 39/2025 (детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару) від 06.03.2025, згідно з яким загальна вартість послуг адвоката становить 15000,00 грн.
Також надано ордер адвоката Чіпа Я.М., копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та платіжна інструкція № 2.104222639.1 від 11.03.2025 року за який позивач оплатив АО «Радник» у повному обсязі правову допомогу в розмірі 15 000 гривень.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема у постанові від 13 березня 2025 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду по справі №275/150/22 виснував, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Відповідачем не подане до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а судом не встановлено критеріїв її неспіврозмірності, а тому такі витрати покладаються на відповідача повністю.
Разом із цим, із відповідача на користь позивача також підлягає до стягнення сплачений при подані позову судовий збір в розмірі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,11,16,23,167,170,173,509,524,633-535,611,625 ЦК України,ст.ст.12,13,76,81,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) матеріальний збиток в розмірі 57 477,85 грн. та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. та сплачений останньою судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Суддя Федоріщев С.С.