Номер провадження: 11-кп/813/2196/25
Справа № 496/736/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12024160000001196 від 24.09.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 15.07.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,
установив
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 15.07.2025 року в процесі судового розгляду кримінального провадження №12024160000001196 від 24.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.332 КК України, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12.09.2025 року з визначенням розміру застави 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 757 000 (сімсот п'ятдесят сім тисяч) гривень.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з огляду на наступне:
- прокурором не доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заході не здатний забезпечити належну поведінку обвинуваченого;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що прокурором не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України;
- судом не враховано, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце проживання із сім'єю;
- судом необґрунтовано визначено розмір застави, який є явно непомірним для обвинуваченого та його родини.
Посилаючись на викладене, захисник просить ухвалу суду першої інстанції змінити в частині визначеного розміру застави та призначити заставу у розмірі 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
24.07.2025 року від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 надійшла заява, в якій він, просить його апеляційну скаргу розглядати без сторони захисту.
Також прокурор, будучи належним чином повідомленим, в судове засідання апеляційного суду не з'явився, подав до суду заперечення на апеляційну скаргу захисника, в яких, крім іншого, просив її розгляд проводити без прокурора.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст.5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення, з огляду на характеристику особи обвинуваченого.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі, з урахуванням даних про особу підозрюваного та наявності у нього міцних соціальних зв'язків, з огляду на таке.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Судом враховано, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання може вдатися до спроб переховування від суду, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та іншими учасниками процесу в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає наявність ризику незаконного впливу обвинуваченого на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Наявність ризику можливості перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином також не виключається.
Щодо продовження існування ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів погоджується з обґрунтуванням наявності зазначеного ризику в ухвалі суду, про те, що обвинувачений не має постійного джерела прибутку, на даний час притягується до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні, що свідчить про можливість вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу обвинуваченого та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м'який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов'язків.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду таких документів також не надано.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Стосовно доводів захисника щодо необґрунтованості визначення місцевим судом розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 4 ст. 182 КПК передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 статті 182 КПК України визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Вказані положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що саме слідчий суддя вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні, зокрема особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також оцінити доведеність обставин, які свідчать про існування виключного випадку.
На думку колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір застави, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, та особи обвинуваченого, який на даний час притягується до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні, є достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Окрім того, позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Апеляційний суд вважає, що місцевий суд при визначенні розміру застави правильно врахував обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, тому не вбачає на даній стадії підстав для зменшення розміру застави.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого та пред'явлене обвинувачення, зокрема в тяжкому злочині, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені судом ризики, які виправдовують обрання саме такого виду запобіжного заходу, в тому числі й щодо визнчеання розміру застави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 15.07.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4