Рішення від 17.09.2025 по справі 741/2481/24

Провадження номер 2/741/224/25

Єдиний унікальний номер 741/2481/24

РІШЕННЯ

іменем України

17 вересня 2025 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Крупини А.О.,

з участю секретаря судового засідання Кузьменка І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

23 грудня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Носівського районного суду Чернігівської області звернувся представник позивача ТОВ «ФІНФОРС» Кеню Д.В. із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 року у розмірі 161875 грн, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.02.2024 між первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (www.selfiecredit.com.ua), який є сукупністю інформаційно-комунікаційних систем первісного кредитора, у рамках якого останній реалізує технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють, як єдине ціле, був укладений кредитний договір № 1302424.

Кредитний договір № 1302424 разом із правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до методики Національного банку України складають єдиний договір, у якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

13.02.2024 відповідачеві було надано одноразовий ідентифікатор НОМЕР_7 для підписання кредитного договору № 1302424 від 13.02.2024 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

На умовах, установлених договором, первісний кредитор надав позичальнику кошти у кредит на споживчі потреби. Сума кредиту (загальний розмір) складає 25000 грн; строк кредитування (строк дії договору) - 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Первісний кредитор (через партнера ТОВ «ПЕЙТЕК», з яким укладено договір № 03052022-1 від 03.05.2022) про організацію переказу грошових коштів без відкриття рахунку виплатив відповідачеві кредитні кошти в розмірі 25000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , указаний відповідачем в особистому кабінеті ІКС первісного кредитора, що підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20241212-88 від 12.12.2024 про перерахування кредитних коштів від ТОВ «Селфі Кредит».

Відповідач всупереч умовам кредитного договору, ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. ст. 525, 526, 530, 536, 610, 612 ЦК України порушила вищезазначені умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула в повному обсязі кредит первісному кредитору, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед первісним кредитором за кредитним договором.

Станом на 30.08.2024 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 становить: 161875,00 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 124375 грн - нараховані проценти, 12500 грн - неустойка (штраф).

Ураховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед кредитором 30.08.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» як клієнтом та ТОВ «ФІНФОРС» як фактором було укладено договір факторингу № 43979069-01, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.

Представник позивача вказує, що на момент звернення ТОВ «ФІНФОРС» до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, відповідач не виконала зобов'язання за кредитним договором ні перед ТОВ «ФІНФОРС», ні перед первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит», тому ТОВ «ФІНФОРС» просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 у розмірі 161875 грн, понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

04 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представником позивача Кеню Д.В. подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій указано, що позивач уважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог відповідно до розрахунку заборгованості, виготовленого 03 лютого 2025 року. А тому з урахуванням доданої заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 у розмірі 127120 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 89620 грн - нараховані проценти та 12500 грн - неустойка (штраф), стягнути судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Ухвалою судді від 06 січня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, призначено судовий розгляд справи по суті на 28 лютого 2025 року, надано відповідачеві строк для подання відзиву на позов, а позивачеві - відповіді на відзив.

28 січня 2025 року судом отримано відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, у якому відповідач зазначила, що заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що між нею та ТОВ «Селфі кредит» було укладено договір кредиту № 1251536 від 22.01.2024, який успішно закритий 13.02.2024. Жодних інших кредитів вона у ТОВ «Селфі кредит» не брала. Із доказів, поданих позивачем, убачається, що ТОВ «Селфі кредит» здійснило зарахування коштів на картку № НОМЕР_1 о 17 год 00 хв 13.02.2024, тобто до підписання договору кредиту уповноваженою особою ТОВ «Селфі кредит». Позивачем не надано до матеріалів справи жодної квитанції, виписки по рахунку ТОВ «Селфі кредит», з якої можна було б прослідкувати зарахування коштів за зобов'язанням. Позивач не надав жодних даних з ІКС первісного кредитора щодо генерації в системі ІКС первісного кредитора одноразового пароля НОМЕР_7, яким, як стверджує позивач, був підписаний кредитний договір ОСОБА_1 . Крім того, позивачем не доведено факт отримання відповідачем повідомлення про відступлення права грошової вимоги ні від ТОВ «Селфі кредит», ні від ТОВ «Фінфорс». У квитанціях про оплату за договором факторингу № 43979069-01 від 30.08.2024 не видно підпису та відтиску печатки уповноваженої особи. Також відповідач має сумніви щодо реєстру боржників (додатку № 1 до договору факторингу), оскільки в ньому відсутні відомості в графі про оплату права грошової вимоги та підпис і відтиск печатки первісного кредитора. В акті приймання-передачі реєстру боржників міститься узагальнена інформація, відсутні відомості за договором кредиту № 1302424 від 13.02.2024. Позивачем також не додано до суду додатку 1-1 з повною інформацією по кредитному договору № 1302424 від 13.02.2024, де детально розписана інформація по конкретному боржнику та визначена одинична ціна, за якою ТОВ «Селфі кредит» відступило право грошової вимоги ТОВ «ФІНФОРС». Також відповідач заперечує і щодо ціни позову, указуючи, що нарахування пені є порушенням вимог законодавства, а саме п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого неустойка та штрафи підлягають списанню. Крім того, відповідач указує, що позивачем розраховано заборгованість із грубим порушенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Також відповідач зазначає, що покладання на неї, як споживача, витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним та несправедливим, оскільки фінансові компанії, формуючи договори кредитів та купуючи права грошової вимоги, є обізнаними в юриспруденції та мають більші повноваження в порівнянні зі споживачем.

04 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представником позивача Кеню Д.В. подано до суду відповідь на відзив відповідача, у якому представник позивача звернув увагу суду на те, що спірний кредитний договір є публічним договором, розміщеним на веб-сайті ТОВ «Селфі кредит». Посилаючись на ст. 644, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, представник позивача вказує, що спірний кредитний договір вважається укладеним з моменту прийняття позичальником пропозиції (оферти) про укладення такого договору 13.02.2024 о 16:58 год, а обов'язок щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків виник у позичальника 13.02.2024 о 17:00 год, тобто після отримання кредитним коштів на рахунок боржника. При цьому, підписання первісним кредитором договору 13.02.2024 о 17:02 год не має вирішального значення для розгляду справи, оскільки згідно зі ст. 644 ЦК України договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, тобто кредитор, одержала відповідь від позичальника. Предметом доказування в даній справі є, зокрема, факт отримання кредитним коштів відповідачем, тому представником позивача і подано до суду клопотання про витребування доказів з банківської установи про отримання відповідачем кредитних коштів. Незгода ж відповідача з укладеним договором факторингу не має вирішального значення при розгляді даної справи в силу презумпції правомірності правочину та за відсутності доказів оскарження відповідачем відповідного правочину. Крім того, якщо відповідач не повідомлений про укладення договору факторингу, він має виконувати зобов'язання зі сплати заборгованості за кредитним договором первісному кредитору ТОВ «Селфі кредит», проте зобов'язання за кредитом не виконувалися ні на користь первісного кредитора, ні на користь нового кредитора. Також представник позивача вказує, що витяг з реєстру боржників оформлений відповідно до вимог пп. 12 п. 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 за № 1000/5 та ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України. Щодо незазначення у даному витязі одиничної ціни за відступлення права вимоги представник позивача вказав, що відомості про ціну одиничного відступлення права вимоги є комерційною таємницею, не стосуються предмета спору і не впливає на розмір заборгованості у даній справі, тому така інформація позивачем до суду і не надана. Твердження відповідача про необхідність списання нарахованого штрафу представник позивача вважає неоґрунтованими, оскільки кредитор в силу закону, починаючи з 22 квітня 2024 року, має право на нарахування неустойки (штрафу) за прострочення щодо повернення кредиту та сплати процентів за договорами, які укладені з 24 січня 2024 року відповідно до внесених змін Законом № 3498-ІХ. З приводу перерахування відсотків за користування кредитом відповідно до Закону № 3498-ІХ представник позивача вказав, що одночасно з поданням відповіді на відзив уважає за необхідне надати клопотання про зменшення позовних вимог та новий розрахунок заборгованості, згідно з яким за період з 13.02.2024 по 21.04.2024 нараховано відсотки за ставкою 2,5%, з 22.04.2024 по 19.08.2024 - за ставкою 1,5%, а з 20.08.2024 по 30.08.2024 - за ставкою 1%. А тому з урахуванням доданої заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 у розмірі 127120 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 89620 грн - нараховані проценти та 12500 грн - неустойка (штраф), стягнути судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

04 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представником позивача Кеню Д.В. подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, у якій указано, що позивач уважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог відповідно до розрахунку заборгованості, виготовленого 03 лютого 2025 року, відповідно до якого за період з 13.02.2024 по 21.04.2024 нараховано відсотки за ставкою 2,5%, з 22.04.2024 по 19.08.2024 - за ставкою 1,5%, а з 20.08.2024 по 30.08.2024 - за ставкою 1%. А тому з урахуванням доданої заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 у розмірі 127120 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 89620 грн - нараховані проценти та 12500 грн - неустойка (штраф), стягнути судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Новий розрахунок заборгованості додано до заяви про зменшення позовних вимог.

10 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповідач ОСОБА_1 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких указала, що новий розрахунок заборгованості суперечить законодавству, оскільки несе за собою зміну основної складової спірного договору кредиту. Крім того, у спірному договорі не зафіксовано, що споживач дає згоду на передачу інформації про платіжну карту до ТОВ «Пейтек». Ні спірний договір, ні закон не передбачають можливості зарахування коштів через платіжну систему чи видачі кредиту іншою особою, яка може відбуватися винятково зі згоди споживача у письмовій формі. Отже, ТОВ «Селфі кредит» зобов'язаний був видати позику особисто, натомість позивачем не подано до суду первинного документа, який засвідчив би виконання зобов'язань ТОВ «Селфі кредит» за спірним договором кредиту. Обидва розрахунки заборгованості відповідач уважала такими, що не відповідають законодавству та здійснені з грубим порушенням норм права. Відповідач заперечувала проти позовної заяви, проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, указавши, що такі витрати є неспівмірними з витраченим адвокатом часом за підготовку позову до суду.

27 лютого 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача Кеню Д.В. подав до суду додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що право на зміну розміру позовних вимог шляхом їх зменшення не потребує внесення змін до кредитного договору і є безумовних процесуальним правом позивача, що визначено ЦПК України, й не потребує внесення змін до кредитного договору щодо розміру й порядку нарахування процентів за користування кредитним коштами. Твердження відповідача про необхідність погодження сторонами договору умов про надання кредиту за рахунок партнера ТОВ «Пейтек», з яким укладено договір про перерахування коштів за кредитними договорами без відкриття рахунків, а також щодо відсутності в матеріалах справи бухгалтерських документів про видачу кредиту є помилковими. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Ураховуючи, що кредит за вищевказаним договором було видано на платіжну картку позичальника, усі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу за операціями з використанням платіжних інструментів», відповідно до якої документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. Лист ТОВ «Пейтек», долучений до позову, підтверджує успішність проведених операцій ТОВ «Пейтек», що надає послуги здійснення платежів за допомогою платіжної системи «PayTech». З огляду на викладене ТОВ «ФІНФОРС» належними доказами підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів за спірним договором та наявність заборгованості за ним. Крім того, факт отримання коштів підтверджується і випискою по рахунку ОСОБА_1 , наданою нею самою, що є належним та достатнім доказом отримання відповідачем 25000 грн кредит. Така виписка є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує рух коштів та отримання їх клієнтом. Наведена банківська виписка вкотре підтверджує факт зарахування коштів, оскільки маска карти ( НОМЕР_1 ), час здійснення операції (17:00 год), дата (13.02.2024) та сума кредиту (25000 грн) повністю співпадають у виписці по рахунку боржника та в листі ТОВ «Пейтек», який, у свою чергу, є офіційним підтвердженням перерахування кредитним коштів саме на рахунок відповідача. При цьому, доказів ненадходження таких грошових коштів на банківський рахунок відповідача та/або доказів іншого походження даних коштів відповідачем не надано.

28 лютого 2025 року відповідачем за допомогою підсистеми «Електронний суд» подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких вона стверджує, що нею не підписувався спірний договір кредиту та не отримувалися кошти від ТОВ «Селфі кредит». Якщо позивач і провів перерахунок заборгованості по відсотках, то мав провести його за ставкою 1%. Відповідач заперечує, що виписка по її картці з банку є первинним документом, який підтверджує перерахування їй кредитних коштів, оскільки в ній жодним чином не зафіксовано перерахування коштів саме від ТОВ «Селфі кредит» та не вказаний номер кредитного договору. Кошти в сумі 25000 грн перераховані на її картку фізичною особою, а не ТОВ «Селфі кредит». Саме тому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

28 лютого 2025 року судове засідання у справі не відбулося у зв'язку з відсутністю вільних залів судових засідань, технічно обладнаних для проведення відеоконференцзв'язку, розгляд справи призначено на 30 квітня 2025 року.

Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року задоволено клопотання відповідача, оголошено в судовому засіданні перерву до 03 липня 2025 року.

Ухвалою суду від 03 липня 2025 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек» докази, а саме:

- інформацію про номер та належність рахунку, з якого було здійснено зарахування коштів відповідно до довідки ТОВ «Пейтек № 20241212-88 від 12 грудня 2024 року про успішне перерахування коштів у сумі 25000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , здійснене 13.02.2024 о 17:00:31, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 6731аа7е-3сс2-46аb-b43c-bee19cbee384, session ID - 023111060369 , код авторизації - 307599, банк-еквайр - АТ «ПУМБ»;

- виписку про рух грошових коштів по відрахуваннях за визначеним рахунком за 13 лютого 2024 року,

оголошено в судовому засіданні перерву до 17 вересня 2025 року.

28 липня 2025 року до суду надійшла інформація від ТОВ «Пейтек» на виконання ухвали суду.

15 вересня 2025 року відповідачем подано до суду додаткові пояснення у справі стосовно інформації, наданої ТОВ «Пейтек», у яких відповідач указала, що ТОВ «Пейтек» у відповіді на ухвалу не надало достовірної інформації чи доказу, з якого б можна було встановити дійсність здійснення операції по зарахуванню коштів на її картку від ТОВ «Пейтек». У наданій інформації відсутній номер рахунку та виписка за рахунком ТОВ «Пейтек». Відповідач уважала, що за відсутності цих доказів позовні вимоги не мають юридичного підґрунтя.

У судовому засіданні представник позивача Кеню Д.В. підтримав зменшені позовні вимоги, просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 89620 грн, а також судові витрати, надав пояснення, аналогічні поясненням, викладеним у відповіді на відзив та письмових поясненнях, наявних в матеріалах справи.

У судове засідання 17 вересня 2025 року представник позивача Кеню Д.В. не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» категорично не визнала, заперечувала проти стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, підтримала подані нею відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення, ще раз наголосила суду, що спірного кредитного договору із первісним кредитором ТОВ «Селфі кредит» вона не укладала, кредитних грошових коштів у сумі 25000 грн від ТОВ «Селфі кредит» не отримувала, а стороною позивача позовні вимоги не доведені належними та достатніми доказами.

У судове засідання 17 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, надіслала до суду заяву, у якій просила розглянути справу за її відсутності, указала, що свої заперечення підтримує в повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд проводить судове засідання за відсутності учасників справи та вважає за можливе за його результатами ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд робить нижченаведений висновок.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 49, п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно з частинами 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТОВ «ФІНФОРС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив, що 13.02.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 1302424 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 через веб-сайт кредитодавця шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, ввійшла до особистого кабінету та з особистого кабінету через інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подала заявку на отримання кредиту, де, відповідно, вказала номер свого поточного (карткового) рахунку № НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 32-36).

Кредитний договір було укладено на підставі Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Селфі Кредит». Правила розміщені у вільному доступі на веб-сайті ТОВ «Селфі Кредит» https://selfiecredit.com.ua, і будь-яка особа, яка бажає отримати кредит, в тому числі відповідач, мав та має можливість ознайомитись з цими та іншими документами перед укладанням Кредитного договору (а. с. 19-27).

Згідно з п. 1.2. кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 25000 грн.

Відповідно до п. п. 1.3, 1.4. кредитного договору строк кредиту (строк дії договору) 360 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

Згідно з п. 1.5.1. кредитного договору стандартна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. цього договору.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Відповідно до Листа з описом порядку ідентифікації та верифікації Боржника, укладення кредитного договору з Боржником, підписаного директором ТОВ «Селфі кредит», установлено, що перед укладенням кредитного договору були здійснені наступні дії: боржниця на сайті Товариства: https://selfiecredit.com.ua здійснила реєстрацію в системі ІКС товариства. Процедура реєстрації споживача фінансових послуг здійснюється у відповідності до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Селфі Кредит», які на виконання вимог законодавства оприлюднені і доступні за посиланням https://selfiecredit.ua/wp-content/uploads/2024/02/rules_15_02_24.pdf. При реєстрації в ІКС Товариства боржниця зазначила номер телефону: НОМЕР_3 та подала заявку до Товариства на отримання кредиту. Після аналізу наявної інформації Товариством було прийнято позитивне рішення про можливість укладання з боржницею кредитного договору, про що повідомило боржницю шляхом відправки короткого текстового повідомлення (sms) з одноразовим ідентифікатором (otp) «НОМЕР_7» на номер телефону боржниці. Дата та час відправки otp боржнику - 13.02.2024, 16:58:23. Боржниця була ознайомлена з договором про надання споживчого кредиту та паспортом споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, після чого боржниця підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором НОМЕР_7, як це передбачено ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Дата та час введення otp боржником - 13.02.2024, 16:58:51 (т. 1, а. с. 29).

Згідно з даними листа ТОВ «Пейтек» за вих. № 20241212-88 від 12.12.2024 (а. с. 37) відповідно до відомостей, що містяться в Реєстрі платіжної інфраструктури ТОВ «Пейтек», код ЄДРПОУ 44103264, є фінансовою установою, що має право на надання платіжних карток. Відповідно до отриманої ліцензії від Національного банку України, що переоформлена Національним банком України 24.05.2024, товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Між товариством та ТОВ «Селфі кредит» було укладено Договір про організацію переказу грошових коштів № 03052022-1 від 03.05.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 13.02.2024, 17:00:31, на суму 25000 грн, номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 6731аa7e-3cс2-46аb-b43c-bee19cbee384, номер транзакції в системі ТОВ «Селфі Кредит» - 844се06f4884824e38c61106aa9e416c, банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки: НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 37).

Відповідно до інформації ТОВ «Пейтек» за вих. № 404-25 від 18 липня 2025 року, яка надійшла до суду 28 липня 2025 року на виконання ухвали суду від 03 липня 2025 року про витребування доказів, ТОВ «Пейтек» є зареєстрованою належним чином, відповідно до норм законодавства України, юридичною особою та є фінансовою установою, що здійснює ліцензійну господарську діяльність - послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Товариство надає послуги з переказу грошових коштів ТОВ «Селфі кредит» в рамках укладеного договору, відповідно до якого товариство за дорученням ТОВ «Селфі кредит» на підставі окремо укладеного кредитного договору між ТОВ «Селфі кредит» та споживачем (фізичною особою) за допомогою сервісу товариства здійснює переказ коштів у національній валюті України з метою видачі кредиту від ТОВ «Селфі кредит» на банківську картку споживача (фізичної особи). З метою виконання договірних зобов'язань та проведення платіжних операцій:

1. ТОВ «Селфі кредит» виконало поповнення суми забезпечувального платежу відповідно до договору між ТОВ «Селфі кредит» та товариством № 03052022-1 від 03.05.2022 на рахунок товариства № НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк»;

2. товариство в рамках договору про обслуговування операцій з переказу коштів з використанням платіжних карток № 107/01 від 17.01.2022, укладеним між товариством та АТ «ПУМБ», виконало переказ суми забезпечувального платежу з № НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_5 в АТ «ПУМБ»;

3. АТ «ПУМБ» відповідно до договору про обслуговування операцій з переказу коштів з використанням платіжних карток № 107/01 від 17.01.2022, укладеним між товариством та АТ «ПУМБ», відповідно до якого товариство за дорученням ТОВ «Селфі кредит» на підставі окремо укладеного між товариством та ТОВ «Селфі кредит» договору та за допомогою сервісу товариства, ініціює переказ коштів в національній валюті України на картки МПС Visa International та/або Mastercard отримувачів (фізичних осіб) через АТ «ПУМБ», на підставі кредитної угоди, що укладена між ТОВ «Селфі кредит» та отримувачем (фізичною особою), а АТ «ПУМБ» виконує розрахунки з МПС Visa International та/або Mastercard та з банками-емітентами за операціями ТОВ «Селфі кредит» з використанням карток та/або їх реквізитів, виконало 13.02.2024 о 17:00:31 перерахування грошових коштів з метою виконання ТОВ «Селфі кредит» своїх фінансових зобов'язань в рамках видачі кредиту в сумі 25000 грн на картку НОМЕР_1 .

У зв'язку з вищевикладеним товариство за дорученням ТОВ «Селфі кредит» було здійснено перерахування 13.02.2024 о 17:00:31 25000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 з рахунку ІВАN: НОМЕР_5 , який належить товариству та відкритий в АТ «ПУМБ».

З метою додаткового підтвердження здійснення платіжної операції від 13.02.2024 у сумі 25000 грн на картку НОМЕР_1 товариством здійснено запит до АТ «ПУМБ» щодо успішності здійснення платіжної операції від 13.02.2024. АТ «ПУМБ» листом за вих. № КНО-20/25 від 16.07.2025 підтвердило здійснення платіжної операції і, відповідно, зарахування коштів у сумі 25000 грн на картковий рахунок НОМЕР_1 . Лист АТ «ПУМБ» додано (т. 2, а. с. 15-16).

Із листа АТ «ПУМБ» за вих. № КНО-20/25 від 16.07.2025, адресованого ТОВ «Пейтек», убачається, АТ «ПУМБ» підтверджує здійснення операції в рамках співпраці з ТОВ «Пейтек» за Договором про обслуговування операцій з переказу коштів з використанням платіжних карток № 107/01 від 17.01.2022 і зарахування коштів клієнту, ІД транзакції 023111060369, № картки/рахунок клієнта НОМЕР_1 , дата операції 13.02.2024, час операції 17:00:30, сума операції 250000 грн, ознака успішності: успішна (т. 2, а. с. 17).

Виписками по надходженнях по картці/рахунку НОМЕР_1 , зробленими АТ КБ «ПриватБанк», за періоди 13.02.2024-17.02.2024, 17.12.2023-17.12.2023, 25.12.2023-25.12.2023, підтверджується факт належності вказаного карткового рахунку відповідачеві ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 (т. 1, а. с. 163, 164, 165). Указані докази додані до матеріалів справи самою ОСОБА_1 .

Із виписки про рух коштів по картці/рахунку НОМЕР_1 , зробленої АТ КБ «ПриватБанк», за період 13.02.2024-17.02.2024, убачається, що 13.02.2024 о 17:00 на картковий рахунок НОМЕР_1 , належний відповідачеві, зараховано 25000 грн, деталі операції FUIB MoneyTransfer, Visa Direct (т. 1, а. с. 163).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід зробити висновок про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Тобто спірний кредитний договір є публічним договором приєднання, розміщеним на офіційному веб-сайті ТОВ «Селфі кредит».

Згідно з ч. 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кредитний договір № 1302424 від 123.02.2024 було підписано електронним підписом позичальника 13.02.2024, 16:58:52 (т. 1, а. с. 31), створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора «А0532», що був відправлений та доставлений за допомогою смс-повідомлення на телефон відповідача, що узгоджується зі ст. ст. 6, 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Тобто спірний кредитний договір уважається укладеним з моменту прийняття позичальником пропозиції (оферти) про укладення договору, тобто 13.02.2024 о 16:58, а обов'язок щодо повернення кредитних коштів виник у позичальника 13.02.2024 о 17:00, тобто після отримання кредитних коштів на рахунок боржника. А тому твердження відповідача про те, що кредитні кошти перераховані на рахунок позичальника ще до підписання кредитного договору представником ТОВ «Селфі кредит», яке відбулося 13.02.2024 о 17:02, не має вирішального значення для вирішення цього спору, оскільки згідно зі ст. 644 ЦК України договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, тобто в даному випадку ТОВ «Селфі кредит», одержала відповідь від позичальника.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З позовом про визнання недійсним кредитного договору № 1302424 від 13.02.2024 відповідач не зверталася.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з п. 3 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Указаний закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому докази видачі кредиту не обмежуються документами, визначеними ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2023 № 263/3470/20.

Також у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Проаналізувавши сукупність письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, з точки зору їх належності, достовірності та достатності, а саме:

- спірний кредитний договір;

- лист ТОВ «Пейтек» за вих. № 20241212-88 від 12.12.2024 (а. с. 37) про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит», здійснене 13.02.2024, 17:00:31, на суму 25000 грн; банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки: НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 37);

- інформацію ТОВ «Пейтек» за вих. № 404-25 від 18 липня 2025 року, у якій підтверджено виконання переказу суми забезпечувального платежу на рахунок в АТ «ПУМБ» та виконання АТ «ПУМБ» за операцією ТОВ «Селфі кредит» 13.02.2024 о 17:00:31 перерахування грошових коштів з метою виконання ТОВ «Селфі кредит» своїх фінансових зобов'язань в рамках видачі кредиту в сумі 25000 грн на картку НОМЕР_1 ;

- лист АТ «ПУМБ» за вих. № КНО-20/25 від 16.07.2025 про підтвердження здійснення операції в рамках співпраці з ТОВ «Пейтек» і успішного зарахування коштів клієнту на картку № НОМЕР_1 , дата операції 13.02.2024, час операції 17:00:30, сума операції 250000 грн (т. 2, а. с. 17);

- виписку про рух коштів по картці/рахунку НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 , зроблену АТ КБ «ПриватБанк», за період 13.02.2024-17.02.2024, із якої вбачається, що 13.02.2024 о 17:00 на картковий рахунок НОМЕР_1 , належний відповідачеві, зараховано 25000 грн (т. 1, а. с. 163),

суд не приймає доводів відповідача про неотримання нею кредиту та уважає повністю доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 25000 грн від первісного кредитора ТОВ «Селфі кредит» за кредитним договором № 1302424 від 13.02.

Наведене свідчить, що первісний кредитор ТОВ «Селфі кредит» свої зобов'язання за договором кредиту виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредитні кошти в погодженому сторонами договору розмірі на умовах, передбачених договором.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України, дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із розрахунку заборгованості за договором № 1302424 від 13.02.2024, зробленого ТОВ «Селфі кредит», убачається, що станом на 30 серпня 2024 року позичальник ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 161875 грн, з яких: 25000 грн - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 124375 грн - нараховані проценти, 12500 грн - неустойка (штраф). У примітках до розрахунку зазначено, що з 22 квітня 2024 року товариство здійснює нарахування неустойки (штрафу) за прострочення щодо повернення кредиту та сплати процентів за договорами, які укладені з 24 січня 2024 року, відповідно до внесених змін Законом № 3498-ІХ (т. 1, а. с. 38-41).

Таким чином встановлено, що у встановлений термін відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, у зв'язку з чим у відповідача ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість перед кредитором на вищевказану суму.

30 серпня 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит», як клієнтом, та ТОВ «ФІНФОРС», як фактором, було укладено договір факторингу № 43979069-01, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за спірним кредитним договором (т. 1, а. с. 173-178).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до глави 79 ЦК України фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки, встановлені цим договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.

Згідно з п. 6.2.3. права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами акту приймання-передачі Реєстру Боржників за формою Додатку № 2 цього договору та оплати фактором першого платежу суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей за кредитними договорами.

Згідно з п. 6.2.4. договору факторингу відправлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договору факторингу № 43979069-01 від 30.08.2024 р. від ТОВ «Селфі кредит» до ТОВ «ФІНФОРС» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 161875 грн, з яких: 25000 грн - тіло кредиту, 124375 грн - відсотки, 12500 грн - заборгованості по штрафах/пені (т. 1, а. с. 53). Даний факт підтверджується актом приймання-передачі Реєстру Боржників від 30 серпня 2024 року до Договору факторингу № 43979069-01 від 30 серпня 2024 року (а. с. 54).

Здійснення оплати фактором за договором факторингу № 43979069-01 від 30 серпня 2024 року підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказну коштів АТ «ОТП Банк» № 4396 від 30.08.2024, № 4422 від 13.09.2024, № 4493 від 30.09.2024 (т. 1, а. с. 55, 56).

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".

Твердження відповідача про те, що позивачем при надісланні повідомлення про відступлення прав вимоги була вказана невірна стороння адреса електронної пошти (яка їй не належить) та що вона у зв'язку із зазначенням невірної адреси електронної пошти не отримувала від позивача повідомлення про відступлення прав вимоги, спростовується матеріалами справи, а саме: копією вимоги про усунення порушення (т. 1, а. с. 58), скріншотом про надіслання вищевказаної вимоги на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 59), договором № 1302424 про надання споживчого кредиту, у розділі 10. Реквізити та підписи сторін якого споживачем зазначена контактний e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 35).

Також варто зауважити, що при умові, що відповідач усе-таки з будь-яких підстав не отримала вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Отже, суд уважає, що позивачем доведено перехід права вимоги до відповідача за договором факторингу. Отже, твердження відповідача про недоведення позивачем переходу права вимоги за кредитним договором є помилковим.

З огляду на те, що договір факторингу не є нікчемним за законом та не визнаний судом недійсним, ТОВ «ФІНФОРС» отримало право вимоги до ОСОБА_1 згідно із вищевказаним договором факторингу, оскільки відбулось процесуальне правонаступництво у зв'язку із зміною кредитора.

Позивач з урахування передачі права вимоги за укладеним договором факторингу виконав свої зобов'язання, надавши відповідачеві кошти за кредитним договором у встановленому в договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, однак остання в односторонньому порядку відмовилася від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустила спірну заборгованість.

Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідач суду не надала, не подала будь-яких доказів на спростування користування нею наданими кредитними коштами.

До заяви про зменшення позовних вимог позивачем додано новий розрахунок заборгованості за договором № 1302424 від 13.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 30 серпня 2024 року, виготовлений 03 лютого 2025 року ТОВ «ФІНФОРС» (т. 1, а. с. 125-127).

Згідно з указаним розрахунком заборгованості за договором у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість у загальному розмірі 127120 грн, з яких: 25000 грн - тіло кредиту, 89620 грн - нараховані проценти, 12500 грн - неустойка (штраф) (т. 1, а. с. 125-127).

Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.

Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Водночас судом установлено, що заборгованість відповідача за кредитним договором № 1302424 (основною сумою боргу) становить в загальному розмірі 25000 грн, тобто позивач надав відповідачеві послугу з надання коштів у споживчий кредит на суму 25000 грн. При цьому заборгованість за відсотками позивач просить стягнути в розмірі 89620 грн, що більш ніж у 3 рази перевищує розмір тіла кредиту. ТОВ «ФІНФОРС», надавши відповідачеві послугу зі споживчого кредитування на споживчі (особисті) потреби у розмірі 25000 грн, оцінив її вартість для відповідача як споживача у 2378125 грн, що більш як в 9 разів перевищує тіло кредиту та не може сприйматись судом в якості справедливого прибутку.

Суд уважає, що нарахована позивачем заборгованість по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в електронних договорах такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником яких є відповідач ОСОБА_1 , як споживач, тим самим порушує її права споживача, тому вимога позивача про стягнення суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1302424 від 13.02.2024, доданого позивачем до заяви про зменшення позовних вимог, відповідачу нараховувалися проценти у розмірі 0,875% у день упродовж перших 30 днів з 13.02.2024 по 13.03.2024 включно, у розмірі 2,5 % у день за період з 15.03.2024 по 21.04.2024, у розмірі 1,5% у день за період з 22.04.2024 по 19.08.2024, у розмірі 1% у день за період з 20.08.2024 по 30.08.2024 (т. 1, а. с. 125-127).

Водночас, пунктом 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набув чинності 24.12.2023, унесені зміни до ст. 8 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Так, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, у якій зазначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

А Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнені п. 17, у якому зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Водночас у п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, вимоги п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», діють лише щодо договорів про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом (тобто до 24.12.2023) і лише, якщо строк їх дії продовжувався після набрання чинності цим Законом.

Оскільки кредитний договір у цій справі був укладений 13.02.2024, тобто після набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то суд робить висновок, що на нього не поширюється п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». А тому умови кредитного договору у цій справі щодо нарахування процентів у розмірі 2,5% в день, 1,5% упродовж періоду з 15.03.2024 по 19.08.2024, не відповідають вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а, отже, суд погоджується із відповідачем та вважає, що за цей період підлягає застосуванню процентна ставка в розмірі 1% у день.

Відсоткова ставка встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору, тому суд вважає за необхідне навести власний розрахунок відсоткової ставки, ураховуючи умови договору та норми чинного на час виникнення правовідносин законодавства.

Таким чином, суд погоджується із розміром відсотків 0,875 % у день, нарахованих за період з 13.02.2024 по 13.03.2024, на суму 6562,50 грн (25000 грн х 0,875% х 30 днів);

за період з 15.03.2024 по 30.08.2024 року суд застосовує розмір відсотків 1% у день на суму 44750 грн (25000 грн х 1% х 179 днів).

З огляду на зазначене, загальна сума відсотків за період з 13.02.2024 по 30.08.2024 (у межах заявлених вимог) становить 51312,50 грн (6562,50 грн + 44750 грн). І саме таку заборгованість за відсотками суд уважає за необхідне стягнути з відповідача.

Щодо стягнення із відповідача неустойки у розмірі 12500 грн за порушення позичальником зобов'язання, суд зазначає таке.

Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідач, заперечуючи щодо стягнення із неї неустойки за порушення зобов'язання, у відзиві на позовну заяву посилалася на те, що відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У той же час суд зазначає, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень.

Так відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Кредитний договір з відповідачем був укладений 13 лютого 2024 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому, ураховуючи р. 6 кредитного договору, яким передбачена відповідальність за порушення його умов, вимога позивача про стягнення пені в розмірі 12500 грн є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто нею у позику були отримані гроші для задоволення споживчих потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування".

Зважаючи на викладене, пеня в розмірі 12500 грн за прострочення позичальником виконання зобов'язання підлягає стягненню із відповідача.

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням, суд робить висновок про те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНФОРС» (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 88812,50 грн, з яких: 25000 грн тіла кредиту, 51312,50 грн нарахованих відсотків за період з 13.02.2024 по 30.08.2024, 12500 грн неустойки (штрафу), а в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що позивачем сплачено в рахунок судового збору за звернення до суду із цим позовом 2422,40 грн, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією, а також надано документи на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат (позов задоволено на 69,87 %), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1692,53 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, суду повинні бути надані на підтвердження понесених витрат на правову допомогу договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав копії договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024 року, укладений між ТОВ «ФІНФОРОС» та адвокатом Кеню Д.В. (т. 1, а. с. 61), додаткової угоди про внесення змін до договору про надання професійної правничої допомоги від 08 листопада 2024 року (т. 1, а. с. 62), додатку № 80 до вищевказаного договору від 27 листопада 2024 року, у якому визначено перелік послуг та вартість послуг адвоката (т. 1, а. с. 63), акта приймання-передачі наданих послуг від 20 грудня 2024 року про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом, згідно з яким загальна вартість наданих адвокатом позивачеві послуг становить 15000 грн (т. 1, а. с. 64), платіжної інструкції № 4668 від 29.11.2024 про оплату ТОВ «ФІНФОРС» послуг адвоката по дог. про надання проф. прав. допомоги від 11.03.2024 та додатку № 80 від 27.11.2024 (Литвиненко Н.Б.) на суму 15000 грн (т. 1, а. с. 65), ордера на надання правничої допомоги № 1776140 від 20.12.2024 (т. 1, а. с. 72).

Ураховуючи характер позовних вимог та надані адвокатом послуги, які визначені вищевказаним актом, а саме: консультація (усна) - 1 год, вартість 1000 грн, вивчення проблеми, аналіз законодавства та судової практики - 2 год, вартість 4000 грн, підготовка заяв по суті справи (позовна заява з додатками) - 3 год, вартість 9000 грн, підготовка інших процесуальних документів - 0,5 год, вартість 1000 грн, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд робить висновок про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на складання позову й подання його до суду та значенням справи для сторони. Тому, ураховуючи ціну позову, часткове задоволення позовних вимог на 69,87 %, значення справи для сторін, суд уважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС», ЄДРПОУ 41717584, заборгованість за кредитним договором № 1302424 від 13.02.2024 у розмірі 88812 (вісімдесят вісім тисяч вісімсот дванадцять) гривень 50 копійок, з яких: 25000 грн - тіло кредиту, 51312,50 грн - нараховані відсотки за період з 13.02.2024 по 30.08.2024, 12500 грн - неустойка (штраф).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС», ЄДРПОУ 41717584, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1692 (одна тисяча шістсот дев'яносто дві) гривні 87 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС», ЄДРПОУ 41717584, понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНФОРС», ЄДРПОУ 41717584, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корп. В, каб. 508-2);

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 17 вересня 2025 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА