24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 203/3618/23
провадження № 61-1731св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання правочину недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_4 та за касаційною скаргою адвоката Чебикіна Сергія Віталійовича як представника ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року у складі Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 липня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 06 липня 2017 року за реєстровим № 1912/НМЕ 324618.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що їй завдано непоправної шкоди внаслідок загибелі малолітньої доньки. Вироком Дніпропетровського районного суду від 03 липня 2014 року, зміненим вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року ОСОБА_4 засуджено за частиною другою статті 286 КК України та стягнено на користь позивача 10 554,10 грн матеріальної і 600 000,00 грн моральної шкоди. 03 листопада 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження., але добровільно сплачувати боржник не бажає і ухиляється від примусового виконання. Залишок боргу становить 565 000,00 грн. У грудні 2022 року приватний виконавець встановив, що 06 липня 2017 року ОСОБА_2 безоплатно відчужив квартиру, яка є спільною сумісною власністю його і з ОСОБА_4 та в якій боржниця має щонайменше 1/2 частку, і це майно може бути використане для погашення боргу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 10 червня 2024 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 06 липня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом та Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 06 липня 2017 року зареєстрований за реєстровим номером 1912 (на нотаріальному бланку НМЕ 324618). Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 з метою уникнення на майбутнє звернення стягнення на 1/2 частку майна на шкоду кредитору його дружини ОСОБА_4 , уклав зі своєю матір'ю ОСОБА_3 договір дарування.
Встановив, що строк позовної давності не сплив.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чебикіна С. В. залишив без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, Чебикін С. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 та постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Оспорюваний правочин вчинений відповідно до законодавства, волевиявлення сторін договору було вільним і спрямоване на реальне настання наслідків. Сама по собі нереєстрація ОСОБА_3 у квартирі не може слугувати доказом.
ОСОБА_2 не є боржником щодо позивача, не є учасником виконавчого провадження, де позивач є стягувачем. Боржник ОСОБА_4 не залучена до участі у справі як відповідач. ОСОБА_4 не надавала згоди на відчуження спірного майна, оскільки відповідно до шлюбного договору квартира одноособово належала ОСОБА_2 , а шлюбний договір визнаний недійсним лише 12 липня 2018 року.
Позивачу було відомо про спірну квартиру з вересня 2017 року, тому з урахуванням строку давності позивач могла звернутись до суду до вересня 2020 року, однак звернулась у червні 2023 року. Поважність причин звернення із позовом через шість років суди не встановили.
Позивач подав докази з порушенням встановленого законом порядку, а саме не направив їх іншим учасникам справи, а тому суд не мав брати їх до уваги.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16; справу розглянуто без участі ОСОБА_4 належним чином не повідомленою про дату і час розгляду справи в апеляційному суді (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
ОСОБА_4 не була повідомлена про розгляд справи в апеляційному суді. Відповідачі у цій справі не є боржниками чи учасниками виконавчого провадження, в яких стягувачем є позивач. Разом із тим боржник ОСОБА_4 не є відповідачем у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Чебикіна С. В. як представника ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Зупинено дію рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2024 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4
14 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Апеляційний суд Дніпропетровської області вироком від 19 серпня 2015 року скасував вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного як основного так і додаткового покарання за амністією на підставі пункту «є» статті 1, статті 14 Закону України «Про амністію у 2014 році». Залишив без змін вирок Дніпропетровського районного суду від 03 липня 2014 року, яким ОСОБА_4 засуджено за частиною другою статті 286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки та задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 , стягнено з ОСОБА_4 10 554,10 грн матеріальної та 600 000,00 грн моральної шкоди.
24 вересня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладено шлюбний договір, за умовами якого передбачено визнання майна, зареєстрованого на одного з подружжя, його особистою приватною власністю, а також індивідуальну відповідальність за кредитними та іншими договорами.
06 липня 2017 року ОСОБА_2 уклав договір дарування на користь ОСОБА_3 (матері), за умовами якого подарував їй квартиру АДРЕСА_1 .
При посвідченні договору дарування ОСОБА_2 подав заяву про належність йому на праві особистої приватної власності спірної квартири згідно зі шлюбним договором, укладеним 24 вересня 2014 року.
Апеляційний суд Дніпропетровської області постановою від 12 липня 2018 року (справа № 175/1274/15-ц) скасував рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року, ухвалив нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , яким:
- визнав недійсним шлюбний договір подружжя від 24 вересня 2014 року, укладений ОСОБА_4 з ОСОБА_2 ;
- визнав недійсним договір дарування частки житлового будинку (на АДРЕСА_2 ) від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ;
- визнав недійсним договір дарування земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (на АДРЕСА_2 );
- визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 ;
- скасував державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на 1/3 частину домоволодіння на АДРЕСА_2 , та державну реєстрацію речових прав ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,3256 га на АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, касаційна скарга адвоката Чебикіна С. В. як представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У частині другій статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Вказане положення кореспондується з нормами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Згідно з частинами другою, четвертою, п'ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 вказує на те, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, в результаті чого суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив судове рішення без її участі.
Із матеріалів справи відомо, що судові засідання в суді апеляційної інстанції призначались на 23 жовтня, 28 листопада 2024 року, 15 січня 2025 року.
Конверт, направлений на адресу ОСОБА_4 , із судовою повісткою на 23 жовтня 2024 року повернувся із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», конверти із судовими повістками на 28 листопада 2024 року, 15 січня 2025 року повернулись із відмітками «за закінченням терміну зберігання».
Отже, ОСОБА_7 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом апеляційної інстанції, зокрема 28 листопада 2024 року та 15 січня 2025 року, постанова суду ухвалена за її відсутності. Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно неї порушені через її непоінформованість про дату і час розгляду справи в апеляційному суді.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, а й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.
Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та розглянув справу за відсутності ОСОБА_7 , щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Оскільки ОСОБА_7 не була повідомлена про розгляд справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року підлягає скасуванню, у зв'язку із чим касаційна скарга адвоката Чебикіна С. В. як представника ОСОБА_2 також підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Касаційну скаргу адвоката Чебикіна Сергія Віталійовича як представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов