18 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 212/6085/24
провадження № 61-6854св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, Служба у справах дітей Олександрійської міської ради,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року у складі судді Власенко М. Д. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, Служба у справах дітей Олександрійської міської ради, у якому просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 , стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 3 196,00 грн щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
У шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24 лютого 2022 року ОСОБА_2 покинула територію Дніпропетровської області. З цього часу він проживає разом із донькою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1. Сімейні відносини з ОСОБА_2 погіршилися.
Під час телефонної розмови відповідач повідомила, що станом на червень 2024 року вона проживає у м. Олександрія Кіровоградської області. Наміру повертатися та відновлювати стосунки не має.
Відповідач не бере участі у вихованні дочки, проживає в іншому місці, не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги на її утримання не надає.
ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області заочним рішенням від 22 січня 2025 року позов задовольнив частково.
Стягнув щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку 3 196,00 грн, починаючи стягнення з 18 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду допущене до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поклав на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Вирішуючи вимогу щодо визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції зазначив, що сторони між собою самостійно врегулювали питання визначення місця проживання дитини з батьком, шляхом укладення договору про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, утримання та виховання. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки дитина зареєстрована та фактично проживає з батьком, то наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання дитини, тому у цій частині відсутнє порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту.
Відмовляючи у задоволенні вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дочки. Також суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, то суд першої інстанції, оцінивши в сукупності наявні у матеріалах справи докази та врахувавши обставини справи та відсутність заперечень з боку відповідача, дійшов висновку, що відповідач зобов'язана та може надавати щомісячне утримання своїй малолітній дочці, яка проживає з батьком, у розмірі 3 196,00 грн, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви до суду - 18 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов В. Ю., залишив без задоволення, а заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи вимоги про визначення місця проживання дитини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки мати та батько, які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати ОСОБА_3 , позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачем.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивач не довів.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення аліментів учасниками справи не оскаржувалося та у порядку апеляційного провадження не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов В. Ю., просить скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини з батьком та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16; у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16 від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, не врахували, що коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків.
Позивач надав належні докази на підтвердження того, що дитина проживає разом з ним, він піклується про дитину, утримує її, сприяє її всебічному розвитку та створив для дочки всі належні умови для проживання, відповідач не довела зворотного, а тому наявні підстави для задоволення вимог про визначення місця проживання дочки разом з позивачем.
Суди помилково послалися на відсутність спору між батьками в частині вимог про визначення місця проживання дитини, оскільки відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом з позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. З висновку Органу опіки та піклування не вбачається, що між сторонами у справі відсутній предмет спору. Крім того, відповідач погрожує відібрати у позивача дитину.
Також суди не врахували, що у разі відсутності предмета спору, суд має закрити провадження у справі, а не відмовляти у задоволенні позову.
Суди не врахували, що відповідач не піклується про здоров'я дочки, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не спілкується з дитиною та не надає матеріальної допомоги на її утримання, тобто мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а тому наявні підстави для задоволення позову в частині позбавлення її батьківських прав.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов В. Ю., подав до Верховного Суду у травні 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 02 червня 2025 року відкрив касаційне провадження, витребував цивільну справу з суду першої інстанції.
У червні 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) уклали шлюб 07 вересня 2013 року, про що Жовтневий відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області зробив відповідний актовий запис № 624 від 07 вересня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, яке видане Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1578 від 16 грудня 2014 року.
Згідно з актом від 12 червня 2024 року № б/н, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_1 , посвідченого директором Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Центробуд», ОСОБА_3 , 2014 року народження, проживає разом із своїм батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 веде гарний спосіб життя, без шкідливих звичок, дбає про доньку і може бути її опікуном.
Відповідно до довідки Криворізької гімназії № 111 від 13 червня 2024 року № 54 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у вказаному закладі в 4-А класі.
Згідно із заявою вчителя початкової школи Криворізької гімназії № 111 ОСОБА_9 від 13 червня 2024 рокубатько ОСОБА_1 приводить та забираєдитину ОСОБА_3 зі школи. Ніхто, крім нього,дитину не приводивта не забирав.
ОСОБА_5 , якийє тренером відділення плавання КПНЗ «ДЮШ-6» у заяві від 13 червня 2024 року зазначив, що батько ОСОБА_1 самостійно приводить та забирає ОСОБА_3 на тренування з плавання. Дитина зарахована у групу початкової підготовки з 15 вересня 2023 року. Батько ОСОБА_1 цікавиться розвитком та досягненням дитини самостійно, ніхто крім нього дитину не приводить та не забирає.
Рішенням Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 21 серпня 2024 року № 768 затверджено висновок, з якого вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей 21 червня 2024 року складено акт обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якого умови проживання задовільні, у кімнатах є необхідна кількість меблів, побутової техніки. На момент обстеження достатній запас продуктів харчування. Для дитини виділено окрему кімнату у якій є ліжко, шафа для речей, куток для навчання, комп'ютер, одяг та взуття. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , учениця 3 класу Криворізької гімназії № 111. Стосунки у сім'ї доброзичливі. Батько створює належні умови для нормального та повноцінного життя дитини. ОСОБА_1 не працює.
Відповідно до побутової характеристики від 18 липня 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «УК Центробуд» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1. Зі слів уповноваженої особи будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживає з донькою ОСОБА_3 , виховує дитину самостійно. На подвір'ї удвох вигулюють домашніх тварин. Дочка привітна, добра. Батько не був помічений у нетверезому стані. ОСОБА_1 привітний та доброзичливий, умови життя задовільні, скарг від сусідів не надходило. За місцем проживання характеризується позитивно. ОСОБА_2 давно не проживає за адресою реєстрації, веде сумнівний спосіб життя, з дитиною у дворі не була помічена, не надто привітна.
Адміністрація КНП «ЦПМСД № 2» повідомила, що ОСОБА_3 має укладену декларацію з сімейним лікарем Смірновою І. О. з 23 травня 2023 року. Дитина перебуває на «Д» обліку у лікаря-ендокринолога, діагноз: аутоімуний тиреоїдит з 2022 року, психічний розвиток відповідає віку, щеплена за віком, матір з дитиною регулярно відвідує лікаря-педіатра, рекомендації лікаря виконує.
Відповідно до інформації Криворізької гімназії № 111 щодо родини дитини ОСОБА_3 від 18 липня 2024 року у батьківських зборах батько бере участь онлайн, з вчителем очно спілкується батько, мати - у телефонному режимі. Батьки прислуховуються до порад та рекомендацій вчителів. У дитини є гаджети для онлайн-навчання, відвідує всі онлайн-уроки та активно працює на них, домашні завдання регулярно виконує та своєчасно надає для перевірки, відвідує секцію плавання «Дельфін», музичну школу № 2, секцію англійської мови при ПК «Центральний». Батьки не зверталися до адміністрації закладу за допомогою, бо проблемних питань не виникало.
Сім'я проживає у п'ятикімнатній квартирі, де одна кімната відведена для проживання дитини. У ній є ліжко, комп'ютерний стіл, шафа, ігровий куточок. На полицях є невелика домашня бібліотека. Санітарний стан квартири задовільний, відповідає санітарним нормам. ОСОБА_3 забезпечена необхідними речами, одягом, шкільним приладдям, гаджетами для дистанційного навчання, іграшками для розвитку. До гімназії на офлайн заняття ходить чиста, охайна. Для дитини створено належні умови для навчання і розвитку. У навчальному процесі ОСОБА_3 батьки беруть участь, слідкують за успіхами дитини в гімназії. Батько регулярно відвідує батьківські збори, співпрацює з класним керівником. З мамою спілкування відбувається у телефонному режимі. Фактична роль у вихованні дитини належить батькові.
Відповідно до довідки, згідно з якою спеціалістом служби справах дітей встановлювалася думка дитини щодо з'ясування питання визначення її місця проживання, ОСОБА_3 зазначила, що має бажання проживати з батьком, з матір'ю вона інколи спілкується телефоном, вона вітає її зі святами, днем народженням, надсилає подарунки.
На електрону адресу служби у справах дітей Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради надійшли пояснення ОСОБА_2 , у яких вона зазначила, що у зв'язку з проживанням та працевлаштуванням в іншому місті (м. Олександрія), постійними обстрілами м. Кривий Ріг вона не може проживати поруч з донькою. З чоловіком подали на розлучення і вона має своє власне життя. Не заперечувала, щоб дочка проживала з батьком, оскільки у них склалися кращі відносини.
На електронну адресу служби у справах дітей Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради надійшло повідомлення від служби у справах дітей Кіровоградської області Олександрійської міської ради та акт обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_5 , у якому зазначено, що обстежити умови проживання не можливо, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 відмовилась від проведення обстеження та не допустила членів комісії до свого домоволодіння. Свою відмову мотивувала тим, що дитина з нею не проживає. ОСОБА_2 також зазначила, що не заперечує щодо визначення місця проживання доньки за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 , та просить це питання розглянути без її участі.
З урахуванням зазначеного Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради дійшов висновку за недоцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що відсутні документи, які б підтверджували самостійний дохід батька. Відсутність відповідача на території Покровського району м. Кривого Рогу позбавляють орган опіки та піклування можливості підготувати об'єктивний висновок про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача.
З висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 25 вересня 2024 року вбачається, що працівники служби у справах дітей Олександрійської міської ради, за клопотанням служби у справах дітей Покровського району міста Кривого Рогу, у липні 2024 року відвідували ОСОБА_2 з метою визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 . Під час спілкування з працівниками служби у справах дітей ОСОБА_2 заявила, що вона не заперечує проти проживання дочки з батьком, з донькою зв'язок не підтримує. Обстежити умови проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 , працівникам служби не вдалось, свою відмову ОСОБА_2 мотивувала тим, що у цьому будинку дитина не проживала і не проживає, дитячі речі, канцелярське приладдя відсутні. Питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 двічі розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на які запрошувалась ОСОБА_2 , але жодного разу вона на засідання не з'явилась, будь-яких заяв, заперечень чи звернень з цього питання не надавала. За інформацією служби у справах дітей встановлено, що на адресу служби м. Олександрії не надходили матеріали від ОСОБА_1 з питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , а також працівники служби не володіють інформацією щодо думки дитини з питання позбавлення матері батьківських прав. Враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини, позицію ОСОБА_2 щодо проживання дочки за місцем проживання її батька, орган опіки та піклування не заперечує щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за місцем проживання батька. Щодо питання доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , орган опіки та піклування не визначився через брак інформації та документів, а тому залишає розгляд цього питання на розсуд суду.
Відповідно до договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини/утримання та виховання, посвідченого 25 листопада 2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Русавською Т. В. за № 3094, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились, що місцем проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання її батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Сторони врегулювали порядок здійснення батьківських прав, порядок зустрічей, спілкування з дитиною та забезпечення її розвитку і відпочинку.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради від 10 липня 2024 року № 22386 ОСОБА_3 , 07 грудня 2014 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 26 грудня 2014 року, разом з батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований з 20 листопада 2011 року як фізична особа-підприємець.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
На думку колегії суддів Верховного Суду, касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення вимог про визначення місця проживання дитини з батьком
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).
Статтею 161 СК України передбачено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій статті 19 СК України зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 (батько) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (матері) про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.
Підставою звернення було те, що мати дитини, з 24 лютого 2022 року переїхала жити в іншу область та не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з нею та не надає матеріальної допомоги. З лютого 2022 року дитина проживає разом з батьком, який сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків.
Суди встановили, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком.
У висновку Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради від 21 серпня 2024 року № 768 та висновку Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 25 вересня 2024 року № 231/6/10/3 про визначення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав зазначено, що мати не заперечує щодо визначення місця проживання дочки за місцем проживання батька.
Також матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача стосовно визначення місця проживання дитини разом із позивачем.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визначення місця проживання дочки разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Верховний Суд звертає увагу, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання дочки.
З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у разі відсутності предмета спору, суд закриває провадження у справі, а не відмовляє у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 13 серпня 2025 року у справі № 202/15541/23.
Доводи щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, у яких зазначено, що у випадку, коли у справі відсутній предмет спору, то суд ухвалою закриває провадження у справі, а не відмовляє у задоволенні позову, колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
Зокрема, у справах № 686/20582/19, № 456/647/18 касаційний суд скасував судові рішення про закриття провадження та направив справу на новий розгляд, зазначивши, що суди належним чином не дослідили матеріали справи та зробили передчасний висновок про закриття провадження.
У справі № 757/555/22 встановлені інші фактичні обставини справи, зокрема суди у цій справі зазначили, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.
Водночас у справі, що переглядається, суди встановили відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача, що є самостійною підставною для відмови у задоволенні позову.
З огляду на встановлені обставини, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог щодо визначення місця проживання дитини зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників, та недоведеності необхідності захисту інтересів позивача та малолітньої дитини, як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржених судових рішень.
Доводи заявника про те, що незважаючи на фізичну відсутність матері дитини та її відмову від участі в судових засіданнях, існує очевидна правова невизначеність щодо місця проживання дитини, що є основою наявності юридичного спору, колегія суддів відхиляє, оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина. Проте у справі, яка переглядається, дитина постійно проживає із батьком, мати не заперечувала щодо проживання дитини разом із батьком, а тому вказані посилання є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди маж батьком і матір'ю (статті 160, 161 СК України).
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що визначення місця проживання дітей з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини батька із синами, оскільки таке визначення місця проживання дітей, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки у справі, що переглядається, суди встановили, що права позивача не порушені, оскільки дитина проживає з батьком та відповідач не вимагає змінити місце проживання дитини.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо відібрання дитини у позивача.
Водночас відмова в позові у цій справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітньої дочки, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки у цій справі суди, відмовляючи у задоволенні позову, дотрималися балансу між інтересами дитини і її сталими зв'язками та правами батьків на виховання дитини і не порушили прав та інтересів малолітньої ОСОБА_3 .
Щодо вирішення вимог про позбавлення батьківських прав
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Правові наслідки позбавлення батьківських прав зазначені у статті 166 СК України.
Частиною першою вказаної статті встановлено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, урахувавши те, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками щодо малолітньої дочки, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Суди надали оцінку наявним у матеріалах справи висновкам органів опіки та піклування виконавчих комітетів Покровської районної у місті ради та Олександрійської міської ради та врахували, що жоден з них не містить достатніх підстав для висновків щодо доцільності позбавлення батьківських прав позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що матір протягом останнього часу не спілкується з дитиною та не бере активної участі у її вихованні, не може бути достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, попередив матір про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_3 .
Отже, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Морозов Вадим Юрійович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року в частині вирішення вимог про визначення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк