Справа № 484/1075/25
Провадження № 2/484/712/25
23 вересня 2025 року м. Первомайськ
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Маржиної Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ткаченко К.А.,
представника позивача - прокурора Жорової В.О.,
представника відповідача Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області - адвоката Закревського В.І.,
у відсутність відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Мамедової О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області, яка діє в інтересах держави, до Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та повернення земельної ділянки, -
Заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області Сілецька О., яка діє в інтересах держави, звернулася до суду з позовом до Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та повернення земельної ділянки, мотивуючи тим, що пунктом 1.6 розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20.04.2011 № 167-р ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. В подальшому пунктами 2.11 та 3.12 рішенням Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 № 12 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, розташовану в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 23.07.2021 внесено відповідний запис за № 43228235. Прийняття рішення Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 № 12 в частині затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства. Згідно даних Національної кадастрової системи ДЗК із застосуванням шарів «Гідрографія», «Умовна прибережна захисна смуга» земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу річки Синюха. Інформація про наявні обмеження у використанні вказаної земельної ділянки у вигляді прибережної захисної смуги міститься і у поземельній книзі на спірну земельну ділянку та в інформації ДЗК. Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 02.11.2023 № 2391/10 земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу річки Синюхи, яка відповідно до ст. 79 ВК України відноситься до середніх річок загальнодержавного значення та ширину прибережної захисної смуги якої визначено у розмірі не менше 50 м. Проведеним в межах кримінального провадження № 42024152050000015, розпочатого 29.04.2024 за ч. 1 ст. 358 КК України, оглядом місця події - земельних ділянок, в тому числі землі з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632, із залученням спеціаліста-геодезиста встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на прибережну захисну смугу р. Синюха. Ділянка в місцях накладення на прибережну захисну смугу має болотисту місцевість. В ході огляду місця події встановлено, що крутизна схилу вздовж водного об'єкту поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 перевищує 3° та складає 11°, тому відповідно до ч.3 ст. 88 ВК України, якою передбачено у такому разі подвоєння мінімальної ширини прибережної захисної смуги у разі, оглядом визначено охоронну зону, яка знаходиться на вказаній земельній ділянці шириною 100 м від очерету та болотистої місцевості. Таким чином з плану горизонтальної зйомки, складеного за результатами огляду, земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 повністю накладається на прибережну захисну смугу річки Синюха. Вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства через законодавчо визначену заборону передачі земель водного фонду у власність громадян. Сільська рада незаконно змінила цільове призначення спірної земельної ділянки водного фонду, передавши її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства як землю сільськогосподарського призначення. Тож рішення Синюхино-Брідської ради від 13.07.2021 № 12 про надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 суперечить законодавству, оскільки його прийнято із суттєвими порушеннями вимог Земельного та Водного кодексів України, незаконною зміною цільового призначення землі та передачею із комунальної у приватну власність земельної ділянки, надання якої у приватну власність чинним законодавством взагалі заборонено. Визнання судом незаконними і скасування спірного рішення сільської ради, як документу, на підставі якого ОСОБА_1 набуто право приватної власності на зазначену земельну ділянку призведе до припинення права приватної власності останнього на незаконно вилучену земельну ділянку. Зазначила, що задоволення позову про повернення ділянки призведе до припинення прав приватної власності на спірну ділянку та реєстрації прав на неї належного власника - народу України в особі Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, - що забезпечить ефективний захист порушених прав. Крім того, зазначила, що спірна земельна ділянка належить до земель комунального водного фонду, а її власником (розпорядником) відповідно до вимог ст.ст. 12, 83, 122 ЗК України є Синюхино-Брідська сільська рада. Отже, Синюхино-Брідська об'єднана територіальна громада як власник земельних ділянок делегувала Синюхино-Брідській сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом. Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації рішення сільської ради спірна земельна ділянка комунальної форми власності протиправно передана у приватну власність. Синюхино-Брідська сільська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, проте не може здійснити такий захист, оскільки являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного рішення) зазначеного уповноваженого органу, у зв'язку з чим останній визначено відповідачем за позовом. Таким чином, сільська рада не може бути позивачем у цій справі. Вважає, що у наданих спірних правовідносинах наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки в особі одного органу (СинюхиноБрідської сільської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права територіальної громади щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду.
Разом з позовною заявою заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області Сілецька О., яка діє в інтересах держави подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку з метою уникнення ризиків їх відчуження.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, що належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки, у тому числі, у разі її поділу чи об'єднання з іншими земельними ділянками.
25.02.2025 року прокурор Первомайської окружної прокуратури надала витяги з Державного реєстру речових прав на підтвердження виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 26.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.03.2025 року, 09:00 годину.
21.03.2025 року від представника відповідача - сільського голови Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Зубка О. надійшла заява, в якій він зазначив, що у вирішенні позовних вимог покладається на розсуд суду.
19.05.2025 року прокурор Сілецька О.Є. надала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просила прийняти до провадження у справі заяву про зміну предмету позову та розглянути наступні позовні вимоги: «1. Усунути перешкоди власнику - Синюхино-Брідській сільській територіальній - у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним та скасування рішення Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 № 12 в частині затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельної ділянки площею 1,4736 га з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632, розташованої в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2021 зареєстровано відповідне право приватної власності (запис № 43228235). 2. Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади в особі Синюхино-Брідської сільської (код ЄДРПОУ 04376951) земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 23.07.2021 за № 43228235, яка розташована в межах території СинюхиноБрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. В обґрунтування заяви послалася на те, що даний позов пред'явлено прокурором 20.02.2025, а тому мотивування позовних вимог здійснено у відповідності з вимогами закону та судовою практикою, яка склалася з вирішення земельних спорів у подібних правовідносинах. 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача». Вказаним законом доповнено ст. 391 ЦК України частиною другою такого змісту: «2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Ці законодавчі зміни, які суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), тощо). Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68). Серед способів захисту майнових прав законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема, віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Враховуючи вищевказане, наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Зазначила, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, яка розташована у безпосередній близькості біля річки Синюха, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту. Відповідно до даних поземельної книги на спірну земельну ділянку, 20.11.2014 до неї включено інформації про наявні обмеження у використанні вказаної земельної ділянки у вигляді прибережної захисної смуги. Більш того, ОСОБА_1 особисто подавав для затвердження до Синюхино-Брідської сільської ради проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 для ведення особистого селянського господарства, в якому також зазначено про такі обмеження. Він міг ознайомитись зі змістом Конституції України, земельного та водного законодавства (норми якого щодо неможливості отримання у власність земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність та користування спірної земельної ділянки. Відтак, ОСОБА_1 міг і повинен був розуміти, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 належить до земель водного фонду, і її отримання у власність для ведення сільськогосподарської діяльності є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. Також про недобросовісність набувача земельної ділянки свідчить і той факт, що він відмовився від дачі показань у межах кримінального провадження та не надав дізнавачу копію проєкту відведення спірної земельної ділянки, хоча з протоколу допиту розробника проєкту ОСОБА_2 вбачається, що вона надала оригінал вказаної землевпорядної документації замовнику - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 усвідомлював ризики набуття землі водного фонду, що накладається на прибережну захисну смугу річки, в приватну власність, а тому мав можливість відмовитись від її набуття (придбання). За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності на земельну ділянку, яку ОСОБА_1 за добросовісної поведінки не міг отримати, є для нього надмірним тягарем.
Ухвалою суду від 06.06.2025 року закрите підготовче провадження в наданій справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2025 року, 10:00 годину.
У визначений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подав, однак 22.09.2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що дізнавачам СД Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області достеменно було відомо щодо права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами №№ 4825486300:05:000:0632, 4825486300:05:000:0634, 4825486300:05:000:0747 та права користування земельною ділянкою 4825486300:05:000:0567 державною установою лісового господарства без фізичного доступу до яких сертифікованим інженеромгеодезистом ОСОБА_4 та слідчим не можливо провести огляди та заміри із використанням приймача S680P GNSS фактичного місцерозташування крайніх точок земельних ділянок, вертикальних та горизонтальних координат для визначення крутизни схилу, що підтверджується наданими з матеріалів кримінального провадження документами щодо оглядів кадастрових карт земельних ділянок. З метою проведення зазначеного огляду СД Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області не отримано ухвал суду на проведення огляду або обшуку, не залучено та не отримано дозволів власників земельних ділянок для доступу на їх території (лісового господарства та власників земельних ділянок), не проведено фіксація за допомогою аудіо- та відеозапису, не залучено понятих до проведення слідчої дії. Дізнавач під час проведення слідчої дії склав протокол огляду місця події, що згідно КПК України є слідчою дією, яка проводиться у невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР. Фактично факт по якому зареєстровано ЄРДР відбувся в 2014 році, що суперечить необхідності проведення огляду місця події у невідкладних випадках. Відповідно до наданого до матеріалів витягу з ЄРДР № 420224152050000015 від 29.04.2024, сформованого 19.02.2025, зазначено перелік слідчих, дізнавачів, якими здійснюється досудове розслідування та які фактично мають право на проведення слідчих дій, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . В наданому витязі відсутні відомості щодо дізнавача СД Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області Ємельянової Є.О., що унеможливлює проведення будь-яких слідчих дій нею по кримінальному провадженню, у т.ч. огляду місця події, який відбувся 20.08.2024. Відсутні відомості як саме було залучено спеціаліста для участі під час слідчої дії (чи є листування з приводу залучення спеціаліста, чи підписаний договір та компенсовані витрати, передбачені п.5 ч.4 ст. 71 КПК України). Не встановлено та не описано факт того, що дозвіл на розробку проекту отримано 20.04.2011 та інженерами-землевпорядниками було розроблено проект землеустрою ще 20.11.2014. На той час рівень схилу був меншим, а відбувалась зміна рівня води (в залежності від сезону, посушливості погоди, механізованих змін під час оброблення території для сільськогосподарських цілей). Огляд місця події відбувався в серпні місяці, який в літку вважається посушливим та рівень води в річках значно знижується, що призводить до появи природного схилу та ставить питання про упереджені результати залученого спеціаліста. Окрім того власником земельної ділянки протягом багатьох років здійснювалась обробка земельної ділянки механізованим способом, що також створювали умови для зміни рівня поверхні на земельній ділянці. Вважає, що необхідно отримати висновок спеціаліста або експертизи з цих питань в якому буде зазначено можливість зміни на протязі цього періоду русла, рівня води, крутизни схилу, заболочення території. Також необхідно здійснити нові заміри з іншим геодезистом, щоб спростувати ухил в 11 % та відстань від фактичного берега річки. Відсутні відомості щодо встановлення дати появи наявності болотистої місцевості. Протягом 11-ти років в залежності від зміни рівня води також змінюється русло річки та берегова лінія, що призводить до фактичного розмочення ґрунтів та призводить до їх болотистості й появи рослинності у вигляді очерету. Не відомо на підставі яких початкових даних отримано відомості щодо наявності болотистої місцевості на період проведення робіт із розроблення проекту землеустрою. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем права власності на земельної ділянки, що підтверджується тим фактом, що із заявою про виділення йому земельної ділянки він звернувся ще в 2010 році, отримав дозвіл на складання проекту землеустрою 20.04.2011, проект землеустрою отримав 20.11.2014 та рішення про його затвердження отримав 13.07.2021. Тобто за час від звернення до органів державної влади до фактичного набуття права власності на земельну ділянку сплинув час в 10 років, за який представники органів державної влади, які є профільними спеціалістами, неодноразово проводили перевірки, затвердження та погодження документації щодо зазначеної земельної ділянки та не встановлювали будь-яких невідповідностей та порушень. ОСОБА_1 , як пересічний громадянин, особисто не є фахівцем у сфері земельних відносин та не може визначати візуально відповідність документації законодавству, фактичні відстані, виміряти кути земельної ділянки. Візуально будучи на земельній ділянці будь-яких порушень законодавства у відстанях та кутах, ним не могло бути визначено, тим паче, що за час користування та механізованої обробки щороку змінюється рельєф, в залежності від сезону та природних явищ посухи змінюється рівень води в річці. Тож вважає, що позиція позивача не підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч.ч.7-8 ст. 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 23.09.2025 року, зазначений відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , залишено без розгляду як такий, що поданий поза межами строку, встановленого законом для подання відзиву на позов відповідно до ст.ст. 178, 126 ЦПК України.
Крім того, представник відповідача ОСОБА_11 - ОСОБА_3 не надала жодних доказів на підтвердження зазначених у відзиві обставин.
Сторонами, їх представниками не подано будь-яких інших заяв і клопотань по суті позовних вимог.
В підготовчому засіданні представник відповідача Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Закревський В.І. зазначив, що сільська рада не визнає позов, однак під час розгляду справи по суті 23.09.2025 року він змінив свою позицію, пославшись на те, що оскільки в аналогічній справі по суміжній земельній ділянці позов був задоволений судом і таке судове рішення набрало законної сили, то у вирішенні спору в наданій справі сільська рада покладається на розсуд суду.
В судовому засіданні прокурор Жорова В.О. погодилася з тим, що пояснення свідків є недопустимими доказами, оскільки таких свідків не було допитано в судовому засіданні, зазначила, що клопотання про допит свідків не буде заявляти, повністю підтримала позов, просила його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки про виклик до суду та судових документів за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а також до кабінету Електронного суду адвоката, на підтвердження чого наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення та довідка про доставку електронного документу до кабінету адвоката в системі Електронний суд відповідно. Однак до суду вони не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Вирішуючи справу на основі наявних доказів та викладених письмово позицій сторін, суд приходить до висновку про те, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що Первомайською окружною прокуратурою шляхом використання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за наслідками проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024152050000015 виявлено порушення інтересів держави при розпорядженні землями водного фонду на території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Встановлено, що п.1.6 розпорядження Первомайської районної державної адміністрації від 20.04.2011 № 167-р ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
У подальшому пунктами 2.11 та 3.12 рішення Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 № 12 /а.с.38/ затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, розташовану в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 23.07.2021 внесено відповідний запис за № 43228235 /а.с.14/.
Прийняття рішення Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 № 12 в частині затвердження проєкту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства з огляду на наступне.
Так, згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шарів «Гідрографія», «Умовна прибережна захисна смуга» земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу річки Синюха /а.с.17-20/.
Інформація про наявні обмеження у використанні вказаної земельної ділянки у вигляді прибережної захисної смуги міститься і у поземельній книзі на спірну земельну ділянку та в інформації Державного земельного кадастру /а.с.21-36, 16/.
Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 02.11.2023 № 2391/10 земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу річки Синюхи, яка відповідно до ст. 79 Водного кодексу України відноситься до середніх річок загальнодержавного значення та ширину прибережної захисної смуги якої визначено у розмірі не менше 50 м /а.с.53/.
Проведеним в межах кримінального провадження № 42024152050000015, розпочатого 29.04.2024 за ч. 1 ст. 358 КК України, оглядом місця події - земельних ділянок, в тому числі землі з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632, із залученням спеціаліста-геодезиста встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на прибережну захисну смугу р. Синюха. Ділянка в місцях накладення на прибережну захисну смугу має болотисту місцевість /а.с.39-45
В ході огляду місця події встановлено, що крутизна схилу вздовж водного об'єкту поряд з земельною ділянкою з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 перевищує 3° та складає 11°, тому відповідно до ч.3 ст. 88 Водного кодексу України, якою передбачено у такому разі подвоєння мінімальної ширини прибережної захисної смуги у разі, оглядом визначено охоронну зону, яка знаходиться на вказаній земельній ділянці шириною 100 м від очерету та болотистої місцевості.
Таким чином, як вбачається з плану горизонтальної зйомки, складеного за результатами огляду, земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 повністю накладається на прибережну захисну смугу річки Синюха /а.с.54-55/.
Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі зайняті річками, іншими водними об'єктами та прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм.
Статтями 60 ЗК України, ст. 88 ВК України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах середніх річок шириною 50 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
Прибережні захисні смуги уздовж річок, навколо водойм, у відповідності до норм ч.ч. 1, 2 ст. 89 ВК України, є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, у межах якої забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій).
Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Вищевказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц та від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного суду України, викладеними у постановах від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15.
Верховним судом України зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.
Планом горизонтальної зйомки, виконаним спеціалістом-геодезистом, підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу водного об'єкту річки Синюха.
Приписами ст.ст. 85, 88 ВК України, ст. ст. 59, 61, 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду (окрім земельних ділянок з розташованими на них замкненими природними водоймами площею до 3 га) та земельні ділянки прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей.
Встановлення законодавством відповідного обмеження прямо впливає на оборотоздатність таких земель та вод, під якою ст. 178 ЦК України розуміє можливість об'єктів цивільних прав вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином.
Згідно з цією статтею обмежено оборотоздатними об'єктами цивільних прав є встановлені у законі об'єкти, що можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом.
Системний аналіз положень зазначених статей свідчить, що землі водного фонду обмежені в обороті, оскільки вибути із власності та із володіння законного власника - держави чи відповідної територіальної громади не можуть.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства через законодавчо визначену заборону передачі земель водного фонду у власність громадян.
Крім того, відведення у приватну власність земельної ділянки за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 20, ст. 122 ЗК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
При цьому, положеннями глави 18 ВК України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду, зокрема, й для ведення на них особистого селянського господарства.
Водночас, вказаним вище рішенням сільська рада фактично змінила цільове призначення спірної земельної ділянки водного фонду, передавши її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства як землю сільськогосподарського призначення.
У свою чергу, статтею 21 ЗК України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Синюхино-Брідської ради від 13.07.2021 № 12 про надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 суперечить законодавству, оскільки його прийнято із суттєвими порушеннями вимог Земельного та Водного кодексів України, незаконною зміною цільового призначення землі та передачею із комунальної у приватну власність земельної ділянки, надання якої у приватну власність чинним законодавством взагалі заборонено.
Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Положеннями ст. 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Враховуючи, що оскаржуване рішення сільської ради стосується землі водного фонду, яка не може бути передана у приватну власність, таке рішення суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, порушує інтереси держави, що згідно із ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відповідного рішення незаконним та скасування.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомо майна конкретній особі. Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
Приписами ст. 26 вказаного Закону визначено, що за результатами розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються (ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже визнання судом незаконним і скасування спірного рішення сільської ради, як документу, на підставі якого ОСОБА_1 набуто право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632, призведе до припинення права приватної власності останнього на незаконно вилучену земельну ділянку.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п.57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Вище за змістом зазначено про неодноразове звернення Великою Палатою Верховного Суду уваги на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено ст. 391 ЦК України частиною другою такого змісту: «якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Ці законодавчі зміни, які суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора, тож оскільки згідно із ч.3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, слід прийняти заяву позивача про зміну предмету позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Серед способів захисту майнових прав законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема, віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Враховуючи вищевказане, наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема, землями водного фонду, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зокрема, згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Для визначення правових підстав для витребування майна вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Суд погоджується з твердженням позивача про те, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, яка розташована у безпосередній близькості біля річки Синюха, ОСОБА_1 , міг і повинен був знати про те, що ця ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту.
Відповідно до даних поземельної книги на спірну земельну ділянку 20.11.2014 до неї включено інформації про наявні обмеження у використанні вказаної земельної ділянки у вигляді прибережної захисної смуги.
Більш того, ОСОБА_1 особисто подавав для затвердження до Синюхино-Брідської сільської ради проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 для ведення особистого селянського господарства, в якому також зазначено про такі обмеження.
Він міг ознайомитись зі змістом Конституції України, земельного та водного законодавства (норми якого щодо неможливості отримання у власність земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність та користування спірної земельної ділянки. Відтак, ОСОБА_1 міг і повинен був розуміти, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 належить до земель водного фонду, і її отримання у власність для ведення сільськогосподарської діяльності є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.
ОСОБА_1 усвідомлював ризики набуття землі водного фонду, що накладається на прибережну захисну смугу річки, в приватну власність, а тому мав можливість відмовитись від її набуття (придбання).
За таких обставин неможливо дійти висновку про те, що втручання у право власності на земельну ділянку, яку ОСОБА_1 за добросовісної поведінки не міг отримати, є для нього надмірним тягарем.
Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Незаконне вилучення земель водного фонду призвело до зміни їх правового статусу, так як земля вилучена з комунальної власності та надана у приватну власність відповідачу. Змінено й цільове призначення ділянки з земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення.
Вищенаведеними доказами повністю підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 на час прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та на цей час належить до земель водного фонду комунальної власності.
Окрім того, за даними Національної кадастрової системи, а також інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 02.11.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 накладається на прибережну захисну смугу річки Синюха шириною 100 м із врахуванням крутизни схилу водного об'єкту понад 3°.
Спірна земельна ділянка, будучи землею водного фонду, не може належати до приватної власності, тому порушення прав держави щодо неї не пов'язане із позбавленням володіння та підлягає захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.
При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
Відповідно до ч.11 ст. 17-2 ЗК України адміністративний акт у сфері земельних відносин, що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку, не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права.
Рішення органів державної влади у сфері земельних відносин, на підставі яких виникають речові права на земельні ділянки, можуть бути визнані недійсними, протиправними виключно за рішенням суду, крім випадків, коли скасування протиправних рішень в позасудовому порядку передбачено законодавчими актами у сфері земельних відносин, а також Законом України "Про адміністративну процедуру". Визнання нікчемними власних рішень органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування допускається в порядку, передбаченому Законом України "Про адміністративну процедуру" (ч.3 ст. 17-2 ЗК України).
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувано, що рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки не вичерпує своєї дії шляхом виконання, а тому, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування такого рішення органу місцевого самоврядування є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення (п. п. 145-149 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що заволодіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на це майно.
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації, чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, у тому числі, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.
Пунктом 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України п. 24, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до цього пункту, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Тобто, з 27.05.2021 землі водного фонду за межами населених пунктів перейшли у комунальну власність та право розпорядження ними перейшло до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад.
Оскільки на час набуття чинності змінами у Перехідні положення Земельного кодексу України спірна земельна ділянка не була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то фактичним її власником (розпорядником від імені народу України), на користь якого слід витребувати землю, є відповідна територіальна громада в особі Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, визначальним при вирішенні наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
З урахуванням висновків Конституційного суду України у справі від 08.04.1999 № 3- рп/99 необхідно зазначити, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у порушенні прав держави у сфері земельних відносин.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54).
Судовою практикою Верховного суду України, зокрема у постановах від 16.12.2015 (справа № 6-2510ц15), від 05.10.2016 (справа № 916/2129/15), від 29.06.2016 (справа № 6-1376ц16), підставою для представництва інтересів держави прокурором визнано захист «суспільного», «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання.
При цьому, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель водного фонду із державної чи комунальної власності, становить суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція висловлена Верховним судом України при розгляді справи № 6-157ц16 від 29.06.2016).
Відповідно до ст. 13 Конституції України, преамбули Водного кодексу України, ст. 324 Цивільного кодексу України водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу та його національним надбанням, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами. В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність раціонального використання водних ресурсів та їх екологічно спрямованого захисту.
Незаконне надання у власність земельної ділянки водного фонду - прибережної захисної смуги водного об'єкту порушує виключне право власності Українського народу як на земельні, так і на водні ресурси. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на земельні ділянки в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 13, 19 Конституції України).
Заходи представницького характеру мають за мету відновлення правового порядку та становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на спірні землі.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Як вже зазначалось, спірна земельна ділянка належить до земель комунального водного фонду, а її власником (розпорядником) відповідно до вимог ст. ст. 12, 83, 122 ЗК України є Синюхино-Брідська сільська рада.
Отже, Синюхино-Брідська об'єднана територіальна громада як власник земельних ділянок делегувала Синюхино-Брідській сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації рішення сільської ради спірна земельна ділянка комунальної форми власності протиправно передана в приватну власність.
Синюхино-Брідська сільська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, проте не може здійснити такий захист, оскільки являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного рішення) зазначеного уповноваженого органу, у зв'язку з чим останній визначено відповідачем за позовом.
Таким чином, сільська рада не може бути позивачем у цій справі. З огляду на таке прокурором пред'явлено вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.
Втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на витребування спірної земельної ділянки у її власність.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.
Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи обставини справи, позбавлення недобросовісних набувачів права власності на незаконно отримані земельні ділянки водного фонду не є в даному випадку порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а є співмірним із відновленням порушених прав власності.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню, тому з відповідачів слід стягнути понесені і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору, що був сплачений за подання позову та заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч.7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області, яка діє в інтересах держави, до Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та повернення земельної ділянки, - задовольнити повністю.
Усунути перешкоди власнику Синюхинобрідській сільській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним та скасування рішення Синюхино-Брідської сільської ради від 13.07.2021 року № 12 в частині затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, яка розташована в межах території Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2021 року зареєстровано відповідне право приватної власності, номер відомостей про речове право 43228235.
Витребувати з володіння ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь територіальної громади в особі Синюхино-Брідської сільської ради, код ЄДРПОУ 04376951, земельну ділянку з кадастровим номером 4825486300:05:000:0632 площею 1,4736 га, яка розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 23.07.2021 року, номер відомостей про речове право 43228235.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910048) судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 к. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 605 (шістсот п'ять шістдесят) грн. 60 к., що разом становить 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Стягнути з Синюхино-Брідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910048) судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 к. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 605 (шістсот п'ять шістдесят) грн. 60 к., що разом становить 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Відповідно до ч.ч.7-8 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: Первомайська окружна прокуратура Миколаївської області, яка звертається до суду в інтересах держави: код ЄДРПОУ 02910048, адреса: вул. І. Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213.
Відповідач: Синюхино-Брідська сільська рада Первомайського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 04376951, адреса: вул. Центральна, 14, с. Синюхин Брід, Первомайський район, Миколаївська область, 55243.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення виготовлено 26 вересня 2025 року.