465/3591/20
1-кп/465/337/25
Іменем України
26.09.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020140080001032 від 27 травня 2020 року про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженець м. Львова, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21 за ч.2 ст. 296, ч.4 ст.70 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України,
встановив:
ОСОБА_5 23.05.2020 року близько 17:30 год, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, маючи умисел на безпідставне заподіяння тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, наніс ОСОБА_6 декілька ударів руками в ліву область обличчя. В результаті вказаних дій ОСОБА_5 у потерпілого ОСОБА_6 виявлено синець в ділянці лівого ока, синець в ділянці лівої щоки, синець в ділянці нижньої щелепи зліва, забійна рана в ділянці лівої брови, садно в ділянці верхньої губи зліва, перелом виличної дуги зліва, злам стінок лівої орбіти, лінійні злами кісок носа, злами стінок лівої верхньощелепної пазухи, злам піднебінного відростка верхньої щелепи, лінійний злам круглоподібного відростка клиноподібної кістки. Вищевказані травми відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я. Синці та садно відносяться до легкого тілесного ушкодження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, визнав повністю, надав показання про мотиви та обставини нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 . Показав, що потерпілий ОСОБА_6 у квартирі по АДРЕСА_3 , почав йому хамити і він наніс потерпілому ОСОБА_6 4-6 ударів на ґрунті конфлікту, який виник між ними раптово, після цього потерпілого не бачив і не чув.У вчиненому щиро розкаявся, цивільний позов частково визнав, матеріальну шкоду визнає повнісню, моральну шкоду визнає в межах 20000 гривень.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Відтак на підставі ст.55 КПК України та відповідно до ч.1 ст.325 КПК суд ухвалює рішення про завершення судового розгляду у відсутності потерпілого.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, суд, на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового розгляду і такі ніким не оспорюються.
Між тим, суд з'ясував в обвинуваченого та інших учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст фактичних обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз'яснив сторонам кримінального провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини даної справи в апеляційному порядку.
Даючи оцінку показанням ОСОБА_5 суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об'єктивно і повно відображають обстановку і обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, підстав для самообмови судом не встановлено.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 , його вина підтверджується зібраними у справі доказами, дійсність та достовірність яких учасниками судового розгляду не оспорюється та наданими в судовому засіданні поясненнями, зокрема висновком експерта №110/20 від 28.08.2020 року.
Враховуючи покази обвинуваченого ОСОБА_5 , надані в судовому засіданні, які є послідовними та узгоджуються з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України - заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_6 грунті раптово виниклого конфлікту.
Характер дій ОСОБА_5 , встановлених судом, свідчить про умисний характер дій обвинуваченого, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , наслідком яких стало нанесення ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_5 своїми умисними діями вчинив умисне заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.
Під час судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 після вчинення злочину, рівень суспільної небезпеки обвинуваченого, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію порушень, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на всі обставини кримінального провадження в їх сукупності.
Пом'якшуючими покарання ОСОБА_5 обставинами суд визнає щире каяття.
Обтяжуючих покарання ОСОБА_5 обставин, відповідно до ст.67 КК, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд виходить із вимог ст. 50, 65 КК України щодо призначення покарання та з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти росії» від 29.11.2007 р.).
Також суд враховує загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, а саме призначення покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування і належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст.12 КК України, згідно з якою кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 122 КК України, відноситься до не тяжкого злочину, також враховує дані про його особу, зокрема те, що ОСОБА_5 є особою молодого віку, беззаперечно визнав свою вину, раніше судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, що підтверджується довідкою КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний центр превенції та терапії узагальнень» від 21.05.2020 року, на обліку у лікаря психолога не перебуває, що підтверджується довідкою КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» від 25.05.2020 року, пом'якшуючу обставину: щире каяття обвинуваченого, та доходить до переконання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст.122 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.122 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_5 суд також враховує таке.
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України та призначено йому покарання, у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки та на підставі ч.4 ст.70 КК України, з врахуванням вироку Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2024 (справа №465/8204/20), шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21, більш суворим покаранням за попереднім вироком Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2024 (справа №465/8204/20), до покарання у виді позбавлення волі на 4 (чотири) роки 2 (два) місяці позбавлення волі та зараховано в строк відбуття покарання остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, покарання у виді позбавлення волі за вироком Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2024 у справі №465/8204/20, частково відбуте до часу приведення нового вироку до виконання. На підставі ч.7 ст. 72 КК України ОСОБА_5 у строк покарання зараховано строк перебування під цілодобовим арештом з 28 квітня 2021 року по 26 червня 2021 року, із розрахунку 3 дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Згідно з ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті, призначаються покарання, якщо після постановлення вироку в справі, буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.
Згідно з роз'ясненнями Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили: якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст.70 КК (за сукупністю злочинів);
За наявності встановлених судом обставин, з врахуванням особи винного та обставин вчинення злочину, ступінь його суспільної небезпеки, його тяжкість та спосіб вчинення, суд переконаний, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови призначення покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, оскільки в протилежному випадку мета покарання не може бути досягнута.
Оскільки злочин за ч. 1 ст. 122 КК України був вчинений обвинуваченим ОСОБА_5 до постановлення попереднього вироку Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21, то остаточне покарання ОСОБА_5 необхідно призначити за сукупністю злочинів, тобто за правилами, передбаченими ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим за вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21.
Відповідно до ч.1 ст.129, абз.7 п.2 ч.3 ст.374 КПК України при ухваленні обвинувального вироку, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
Щодо пред'явленого потерпілим ОСОБА_6 цивільного позову до обвинуваченого про стягнення заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, то такий позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 18662,47 грн., що підтверджується квитанціями, долученими до цивільного позову.
Вказані збитки обвинуваченим відшкодовані потерпілому не були.
Оскільки матеріальна шкода потерпілому не відшкодована, а шкода заподіяна потерпілому діями обвинуваченого знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із вчиненим ним суспільно небезпечним діянням, а також, враховуючи часткове визнання обвинуваченим цивільного позову, суд доходить висновку, що з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_6 необхідно стягнути матеріальну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням в сумі 18662,47 грн.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Так, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. зі змінами та доповненнями, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п.п.4,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Потерпілий ОСОБА_6 зазначає, що внаслідок вчиненого відносно нього кримінального правопорушення йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_6 зазнав у зв'язку із протиправною поведінкою ОСОБА_5 щодо нього. Так, моральна шкода, завдана винною особою, полягає у пережитих ОСОБА_6 моральних стражданнях внаслідок такого: психологічного стресу, якого ОСОБА_6 зазнав після того як відносно нього було вчинено кримінальне правопорушення; втрати психологічної рівноваги в наслідок порушеного сталого побуту, порушення стану здоров'я внаслідок пережитого психологічного стресу; фізичних страждань, оскільки біль у місцях, нанесених ОСОБА_6 обвинуваченим тілесних пошкоджень, була сильною. ОСОБА_6 не відновив своєї працездатності в повному обсязі, потребує подальшого лікування та продовжує лікуватися; моральних страждань, пов'язаних із байдужим ставленням обвинуваченого до вчиненого ним злочину, його не бажання відшкодовувати заподіяну шкоду у добровільному порядку, образах та погрозах в сторону ОСОБА_6 ; душевних переживань пов'язаних із неодноразовими викликами до слідчого та суду, пов'язаних із досудовим розслідуванням та розглядом справи у суді; відчуттям страху за власну безпеку, якого ОСОБА_6 постійно зазнає, побоюючись погроз та помсти з боку обвинуваченого ОСОБА_5 . Моральну шкоду ОСОБА_6 оцінює в розмірі 70000,00 гривень.
Суд, оцінюючи позовні вимоги потерпілого, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заподіяна потерпілому моральна шкода знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із вчиненим ОСОБА_5 кримінальним правопорушенням.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_6 суд враховує форму вини обвинуваченого, його матеріальне становище, те що нанесення потерпілому тілесних ушкоджень спричинило до фізичних та психологічних страждань, та змусило потерпілого докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень призвело до погіршення його стану здоров'я, що спричинило потерпілому душевні страждання, стрес, принижено його гідність, що завдало моральних страждань. Виходячи з принципів розумності та справедливості, приймаючи до уваги повне визнання позову обвинуваченими, суд вважає, що цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, підлягає частковому задоволенню, а тому з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 необхідно стягнути 22000,00 грн. заподіяної моральної шкоди.
Процесуальні витрати та речові докази у справі відсутні.
Керуючись статтями 331, 349, 368-371, 373, 374, ч.15 ст. 615 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року справа №465/3690/21 призначити остаточне покарання ОСОБА_5 за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 2 (два) місяці.
Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, часткове відбуте покарання у виді позбавлення волі за вироком Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 року у справі №465/3690/21.
Цивільний позов ОСОБА_6 задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 22000 (двадцять дві тисячі) гривень.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням в розмірі 18662 (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 47 копійок.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку, з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.
З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.
Вирок виготовлений в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.
Головуючий суддя ОСОБА_1