Справа № 943/1521/23
провадження № 2/445/95/25
22 вересня 2025 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Сивака В. М.
секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.
з участю
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні в м. Золочеві Львівської області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , у якій просить: - визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію поширену ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) на інформаційному ресурсі веб-сторінці " ОСОБА_4 " в мережі інтернет публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 у вигляді таких тверджень:
- Але, на що варто звернути увагу, що, ймовірно, путівку собі вибив у курортне місто саме через районну Спілку репресованих та політв'язнів, яку він давно очолює.
- Всі певно пам'ятають, як він нібито захищаючи місцевих від орендавця озера, вибив собі абонемент на купання у цілющих водах нашого рідного краю ?
- До речі, а як під ОСОБА_5 робилось декілька років все, щоб бідолаха через певну Програму отримав з області та району кошти на купівлю будинку у смт. Красне, це заслуговує окремої детальної публікації. О, це корупція!
та публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 у вигляді таких фактичних тверджень:
- А може певно вирішив завітати до будинку у смт. Красне, який спочатку йому придбали за кошти платників податків, а потім він його продав!
- Зобов?язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити у повному обсязі пости у Facebook, що викладені на веб-сторінці «Буський Медіа Портал» щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: пост від ІНФОРМАЦІЯ_4 та пост від 11.07.2023 за посиланням https://www.facebook.com/groups/buskportal/posts/6447142422028940.
- Зобов?язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 ) протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ним інформацію щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом розміщення за рахунок особи, яка поширила недостовірну ІНФОРМАЦІЯ_7 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі, із забезпеченням вільного доступу до спростування під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 "
- У рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на користь позивача 1 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 10 липня 2023 року він дізнався, що у соціальній мережі Facebook на веб-сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (інтернет-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_7 (інтернет-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_10 о 21:22 год. з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 " за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та наступним викладом тексту: « ОСОБА_6 історію про одну непересічну особистість у Золочівському районі - депутата Буської міської ради ОСОБА_5 , який прикриваючись патріотизмом, відпочиває нині у курортному місті Моршин. Певно, дуже змучився після останньої сесії міськради, де на захист свого кумира (питання про проведення конкурсу на посаду директора лікарні) виступив з одним реченням - і все. Не було його тих, як він вміє писати, красивих слів із фейсбуку. А де ж, патріотизм із соцмереж? ОСОБА_7 не підтримали більшість з депутатів, бо знають, хто такий ОСОБА_8 , і що саме він переслідує - власну вигоду, яку він вже втратив. Скажете та най відпочиває, горе нетрадиційної орієнтації, ніхто ж не забороняє? Але, на що варто звернути увагу, що, ймовірно, путівку собі вибив у курортне місто саме через районну Спілку репресованих та політв'язнів, яку він давно очолює. Як нам розповіли деякі Члени Спілки, це вже не вперше. Пан ОСОБА_9 , репресований? А може, політв'язень? Hi, перше, ні друге...А члени Спілки десь відпочивали?
А може путівку йому з місця роботи дали за певні заслуги? Але у Буському районному суді, де він працює командиром відділення Служби судової охорони, кажуть, що такі путівки не видають. Тоді чого це раптом екстравагантному ОСОБА_10 (про його стиль одягу, який не відповідає жодним християнським цінностям, подейкують ходять легенди не захотілось відпочити на озері у Новому Милятині? Всі певно пам?ятають, як він нібито захищаючи місцевих від орендавця озера, вибив собі абонемент на купання у цілющих водах нашого рідного краю? ОСОБА_11 хизувався там. А чому іншим із ОСОБА_12 чи ОСОБА_13 таких привілеїв не дали? Бо вони не депутати..? Ex, ОСОБА_9 , краще б купався у цілющих водах нашої ОСОБА_14 , а тебе понесло на більш крутіший курорт...
Люди вміють співають оди політикам-депутатам, а вони насамперед думають і шукають для себе вигоду, прикриваючись великими патріотами і борцями з корупцією.
До речі, а як під ОСОБА_5 робилось декілька років все, щоб бідолаха через певну Програму отримав з області та району кошти на купівлю будинку у смт. Красне, це заслуговує окремої детальної публікації. О, це корупція!
Не створи собі кумира, так само й люди, не створіть собі депутата, який рватиме сорочку і кричатиме: "Я - патріот!", яким і близько не був.
Дякуємо за увагу до публікації!
ОСОБА_15 з Моршина нема, є з Нового ОСОБА_16 і його візиту закордон".
В тому числі, до цього посту долучені 3 (три) мої фотографії, що викладені позивачем на його особистій сторінці.
Також зазначає, що поширена Відповідачем інформація є негативною, недостовірною та порушує особисті немайнові права Позивача, ганьбить його честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації як посадовій особі органу місцевого самоврядування та працівника суду. Поширена інформація містить конкретну інформацію про вчинення, на думку Відповідача, Позивачем злочину і порушення ним законодавства, які не мають жодного документального підтвердження.
23.01.2024 відповідачем ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву згідно якого останній просить в задоволенні позову ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю. В обґрунтуванні поданого відзиву зазначає наступне. Під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1
"Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова №1 від 27.02.2009) при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Верховний Суд (далі - ВС) неодноразово акцентував про необхідність наявності вище перелічених обставин. Так, наприклад, в постанові ВС від 10 липня 2018 справа № 910/15148/17, суд акцентував, що: "За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні". Така ж позиція наведена і в постановах ВС від 05 грудня 2019 року у справі 910/14928/18, 16 жовтня 2019 року справа № 910/13289/18, 03 вересня 2019 року № 920/593/18 .
В постанові ВС від 30 жовтня 2019 року справа № 307/2803/16-ц, зазначено, що: "Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права." Аналогічні висновки ВС містяться в постановах від 02 червня 2021 року справа № 201/6995/17, 31 березня 2021 року справа № 523/7567/20, 02 грудня 2019 року справа № 761/27243/16-ц.
Відповідно до п. 9 Постанова №1 від 27.02.2009 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що відповідачами у справі є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Пункт 12 Постанова №1 від 27.02.2009 також передбачає, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Отже визначальним у такій категорії справ є те, щоб позов був пред'явлений до особи, яка є автором висловлювання, та особи, яка поширила інформацію.
Втім, відповідач зазначає, що у даній справі він не є ні автором, ні особою яка поширила інформацію, ні власником групи в Фейсбук "Буський медіа портал", де начебто поширено оскаржувану інформацію.
12.03.2024 представником позивача - адвокатом Тищук Т.І. було подано відповідь на відзив згідно якої остання просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі покликаючись на наступне. У відзиві на позовну заяву зазначено про неналежність Відповідача. Однак дану позицію представник позивача заперечує, з огляду на докази, що долучені позивачем до позову, а саме роздруківки скріншотів, де відповідач зазначений, як адміністратор групи. Беручи до уваги все вказане, вважає, що аргументи, наведені відповідачем ОСОБА_3 у відзиві є повністю необґрунтованими та недоведеними.
Ухвалою судді Золочівського районного суду Львівської області від 04.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 14.08.2024, задоволено клопотання представника позивача - адвоката Янчишин Т.І. про витребування у Товариства з обмеженою відповідальність «ХОСТІНГ УКРАЇНА» (LLC HOSTING UKRAINE) ЄДРПОУ 37593550 адреса: 03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 35-А; тел.: +380443927433 доказів.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 11.12.2024 задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про зміну предмету позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити. Прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_2 про зміну предмету позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, та вирішено розглядати позовні вимоги із урахуванням заяви про зміну предмету позову від 11.12.2024.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 28.04.2025 закрито підготовче провадження в справі. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
У судовому засідання представник позивача - адвокат Янчишин Т.І. позов підтримала, просила задоволити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, подав суду заяву у якій просить розгляд справи проводити без його участі, вимоги позову заперечує.
Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Беручи до уваги приведені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таке ж право надається і юридичним особам згідно частини 2 статті 94 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.
Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Згідно з частиною 4 статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім?ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За змістом частини 1 статті 275 ЦК України , фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 №1 далі за текстом Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1).
За положеннями частини 1 статті 277 ЦК України, спростуванню підлягає недостовірна інформація.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
За загальними правилами цивільно-правової відповідальності, за поширення недостовірної інформації зобов'язаними суб'єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 6, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року № 1, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. При цьому негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Пунктом 18 указаної Постанови Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року № 1 роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Критерії допустимості доказів визначені в статті 78 ЦПК України. Зокрема, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Статтею 100 ЦПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На підтвердження факту розміщення саме відповідачем ОСОБА_3 оспорюваного допису до позовної заяви долучено паперове відображення електронного документу у формі роздруківки Інтернет сторінки.
Відповідач категорично заперечив свою причетність до авторства та розміщення оспорюваної інформації на зазначеній позивачем веб сторінці "Буський медіа портал" у мережі "Facebook" та факт, що автором цього посту є саме він.
Суд враховує, що офіційний веб - сайт «Facebook» є соціальною мережею, де кожен користувач, без ідентифікації може створити будь - яку сторінку та публікувати тексти, коментарі тощо під власним або вигаданим ім'ям користувача.
Відтак, окрім припущень позивача, матеріали справи не містять інших належних та достовірних доказів про те, що оспорюване текстове повідомлення було виготовлене та поширене в соціальній мережі «Facebook» у групі " ІНФОРМАЦІЯ_8 " та на веб-сторінці " ІНФОРМАЦІЯ_8 " безпосередньо відповідачем.
Посилання позивача про те, що саме відповідачем було поширено в соціальній мережі «Facebook» у групі " ІНФОРМАЦІЯ_8 " та на веб-сторінці "Буський медіа портал" таку інформацію, є лише припущенням, яке, за відсутності інших доказів, не може прийматись судом до уваги.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року № 1, у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивачі просять спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див.постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).
Відповідно до статті 1 закону України «Про авторське право і суміжні права», власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.
Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірну інформацію про себе. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом «в» цієї частини (частина одинадцята статті 52-1 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).
Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені. UA здійснюється недержавною організацією, функції якого здійснює об'єднання підприємств «Український мережевий інформаційний центр» (частина третя статті 56 Закону України «Про телекомунікації», розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2003 року № 447-р «Про адміністрування домену. UA»). ОП «Український мережевий інформаційний центр» акредитувало Центр компетенції для надання послуг, пов'язаних із фіксацією поширення інформації в Інтернет.
Зазначена інформація та вказана правова позиція судам регулярно доводилися у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18; від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 742/287/17 та інших.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Аналогічні правові висновки висловив Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2019 року (справа № 742/286/17), від 14 грудня 2022 року (справа №454/2743/19), від 01 червня 2022 року (справа № 713/1710/19).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору, способу захисту є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Згідно із частиною 1 статті 12, частинами 1, 2 статті 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних не є обов'язком суду, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
З огляду на викладене, є недоведеними позовні вимоги в частині поширення відповідачем в мережі Інтернет відомостей, які позивач вважає недостовірними і такими, що не відповідають дійсності, принижують її честь, гідність та ділову репутацію.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК( 435-15 ) моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1ст. 1167 ЦК України).
З огляду на те, що позивачем не доведено факту, поширення відповідачем ОСОБА_3 недостовірної і такої, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформації, а позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідною від цієї вимоги, тому в задоволенні позову слід відмовити в цілому.
Керуючись статтями 10, 12, 89, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України,суд-
вирішив:
у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення буде виготовлено 26.09.2025.
Суддя В. М. Сивак