ЄУН справи: 333/10637/23
Номер провадження: 1-кп/336/460/2025
26 вересня 2025 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023082050001595 від 05.08.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, не працевлаштованого, одруженого, який має на утриманні сина 2011 року народження, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
05.08.2023 о 12 год. 15 хв., водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz 510 КА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , приїхав на територію автомобільного ринку, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменко, 2-а, де здійснив зупинку транспортного засобу на асфальтованому майданчику біля першого кіоску, розташованого справа від в'їзду на вказаний ринок.
В цей же час, зліва від входу до зазначеного кіоску, біля відкидного металевого столу, непорушно стояв пішохід ОСОБА_6 , який був розташований передньою частиною тулуба до столу.
В подальшому, водій ОСОБА_4 , з метою виконати маневр розвороту транспортного засобу, проїхав по вищевказаному асфальтованому майданчику вперед та вліво, де повністю зупинився. Надалі, водій ОСОБА_4 діючи в порушення вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, відповідно до яких:
- п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;
- п. 10.9 «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб»; розпочав рух заднім ходом, внаслідок чого задньою лівою частиною кузову керованого ним транспортного засобу, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_6 , притиснувши його до відкидного металевого столу.
Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
В результаті ДТП пішоходу ОСОБА_6 заподіяно тяжке тілесне ушкодження.
Під час проведення судово-медичної експертизи № 2005/к у потерпілого ОСОБА_6 була виявлена закрита травма живота у вигляді саден в ділянці лівого підребер'я (епігастрію), множинних розривів та забою брижі низхідного відділу ободочної кишки, розриву тонкої кишки, забою жирової клітковини, неповного розриву прямих м'язів живота ліворуч. Дана травма у своєму перебігу ускладнилася розвитком некрозу ділянки низхідної ободової кишки через порушення регіонального кровообігу (травма брижі) та ознаками фібринозного перитоніту (під час оперативного втручання по лівому боковому фланку виявлено до 200 мл. фібринозного випоту).
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні. Суду пояснив, що 05 серпня 2023 приблизно 12 год. дня. він на вантажному автомобілі «Mercedes-Benz 510 КА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , заїхав на ринок, який розташований за адресою: м.Запоріжжя, вул. Авраменко, 2а, щоб купити масла для автомобіля. Він зупинився справа від в'їзду. Після того, як він придбав необхідний товар ОСОБА_4 сів в автомобіль та почав виконувати розворот. Після цього обвинувачений подивися в дзеркало заднього виду, натиснув на звуковий сигнал та почав здавати назад, проїхавши 3 метра. Людей він не бачив. Столик від кіоску він не бачив. В дзеркалі заднього виду він бачив кіоск. Сторонньою допомогою при русі заднім ходом він не скористався. Обвинувачений потруху почав здавати назад та почув крики. Він проїхав 2-3 метра вперед та побачив, що придавив потерпілого ОСОБА_6 . Після чого обвинувачений вийшов з машини. Він разом з іншими людьми поклав потерпілого на куртку на землю. Потім приїхала швидка. Обвинувачений декілька разів пропонував потерпілому відшкодувати шкоду, але останні зазначив, що це не потрібно, бо шкоду відшкодує страхова компанія. Пізніше обвинувачений ОСОБА_4 пропонував потерпілому ОСОБА_6 відшкодувати лікування у лікарні та декілька тисяч доларів США. Вказана сума потерпілого не влаштувала, потерпілий просив відшкодувати шкоду у розмірі 10 000 США. Додав, що в день подій він був тверезий, вину визнав повністю, щиро розкаюється, частково відшкодував шкоду, а саме матеріальну шкоду у розмірі 41 378, 00 грн.
Потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що 05.08.2023 він працював на ринку за адресою:м.Запоріжжя, вул. Авраменко 2А. В денний час доби до нього приїхав обвинувачений ОСОБА_4 на вантажному автомобілі «Mercedes-Benz» щоб придбати у потерпілого товар. Після того, як обвинувачений розрахувався за придбаний товар, останній сів за кермо свого ТЗ, та, під час розвертання, здійснив рух заднім ходом. В цей час потерпілий ОСОБА_6 знаходився перед своїм кіоском біля відкидного металевого столику обличчям до кіоску. В результаті чого потерпілого притиснуло автомобілем до металевого столика. ОСОБА_6 почав кричати та обвинувачений ОСОБА_4 зупинив ТЗ та від'їхав вперед. Свідки події поклали потерпілого на землю та викликали швидку медичну допомогу. Через деякий час приїхала швидка медична допомога та працівники поліції. Потерпілого відвезли до лікарні. ОСОБА_6 зробили 3 операції та встановили 2 групу інвалідності. Дружина з дитиною повернулись з Польщі щоб доглядати за потерпілим. Останній не може вести звичайний спосіб життя, йому заборонені будь-які фізичні навантаження.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою всіх учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів: допитом обвинуваченого та потерпілого, дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого та дослідженням експертизи №2005/к від 20.10.2023, довідок про витати на проведення експертизи та постанови про визнання в якості речового доказу.
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення знайшла своє повне підтвердження під час судового розгляду. В результаті протиправних дій ОСОБА_4 , згідно висновку експерта від 20.10.2023 за №2005/к, потерпілому ОСОБА_6 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпека для життя.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Відповідно до вимог статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанова Пленуму ВСУ № 7), враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму ВСУ № 7, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Обставинами, яка згідно зі ст.66 КК України пом'якшують покарання, є щире каяття та часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому у розмірі 41 378 грн.
Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
При призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, його ступінь суспільної небезпеки для невизначеного кола осіб, виходячи з наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_6 , в результаті чого останній отримав 2 групу інвалідності, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні сина 2011 року народження, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, визнання вини та каяття у вчиненому, який за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність обтяжуючих обставин.
Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, враховуючи, що за приписами ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, враховуючи думку прокурора, який вважав за можливе призначити покарання без ізоляції від суспільства, думку потерпілого, який просив призначити суворе покарання, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України та на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з покладенням окремих обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Окрім того, судом встановлено, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, віднесено до злочинів проти безпеки руху, крім того порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_4 , знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
Відтак, суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки даний злочин пов'язаний з експлуатацією транспортного засобу, а протиправні дії обвинуваченого пов'язані з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого отримав 2 групу інвалідності.
Призначене судом покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і захистом інтересів потерпілого.
Дане покарання, на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, та відповідає принципам рівних можливостей та справедливого судового розгляду, встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Щодо цивільного позову, який був заявлений потерпілим ОСОБА_8 , то суд зазначає наступне.
Потерпілим під час розгляду справи судом неодноразово збільшувались позовні вимоги щодо стягнення шкоди з обвинуваченого.
Позовні заяви про збільшення позовних вимог від 03.06.2025 та 17.09.2025, суд залишив без розгляду у зв'язку із пропуском строку подачі цивільних позовів, які передбачені положеннями КПК та ЦПК України. А тому суд вирішує цивільний позов потерпілого, поданого 23.04.2024, виходячи з його вимог про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 матеріальної шкоди у сумі 41 384,96 грн. та моральної шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 та потерпілий у судовому засіданні цивільний позов підтримали, просили задовольнити з викладених у ньому обставин. Зазначивши, що неправомірними діями ОСОБА_4 потерпілому спричинено моральних та фізичних страждань, які негативно позначилися на життя потерпілого, він переніс три операції, стан здоров'я не відновився, потребує постійного лікування, тимчасово був відірваний від активного життя, мав порушення сну та емоційну напругу, нервозність, отримав другу групу інвалідності, йому протипоказана тяжка фізична праця, статико-динамічні навантаження, (т. 1 а.с. 142).
Обвинувачений ОСОБА_4 сплатив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду у розмірі 1 000 доларів США. (41 378 гривень), про що надано розписку, тому суд цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди залишає без розгляду.
Позов в частині моральної шкоди обвинувачений ОСОБА_4 визнав частково.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав на безпідставність позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень, посилаючись на неспевмірність вимоги розумності і справедливості, визнання його підзахисним вини, щирим каяттям, відшкодуванням матеріальної шкоди.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 128 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
В рішенні Європейського Суду з прав людини від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Згідно зі ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У силу принципу диспозитивності, визначення предмета, підстав позову, а також відповідача є правом позивача. Разом з цим установлення обґрунтованості позову є обов'язком суду.
При визначенні розміру відшкодування судом враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував, що немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, особи. Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує: характер правопорушення, який є тяжким злочином, вчиненим з необережності; глибину фізичних та душевних страждань, з огляду, що потерпілому завдано фізичну шкоду і тривале лікування спричиняло душевні страждання у зв'язку із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, в результаті яких потерпілий отримав 2 групу інвалідності.
Оцінивши згадані позовні вимоги цивільних позивачів на предмет їх обґрунтованості та доведеності, суд приходить до висновку про часткове задоволення таких, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що в результаті неправомірних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку із втратою здоров'я та встановленням 2 групи інвалідності. Суд погоджується з доводами позивача, що наведені обставини завдають йому сильних душевних переживань.
Потерпілий ОСОБА_6 зазнав фізичних і душевних страждань унаслідок отримання тілесних ушкоджень, переніс три операції, що призвело до погіршення стану його здоров'я, завдало незручностей у повсякденному житті, до цього часу не відновив повністю свого здоров'я, потребує подальшого лікування, отримав другу групу інвалідності та має обмеження у фізичному навантаженні.
Ураховуючи вимоги закону, обставини справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 в частині стягнення моральної шкоди у розмір 300 000 гривень.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Арешт накладений на майно 10.09.2023 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя (ЄУН №334/6643/23, провадження №1-кс/334/2247/2023), а саме на автомобіль «Mercedes-benz 510 КА», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ належить ОСОБА_9 - скасувати.
На підставі викладеного, керуючись ст. 65 КК України, ст.ст. 100, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) завдану моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп.
В частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 41 378 гривень - залишити без розгляду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 щодо стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди - відмовити.
Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_4 , не обирати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження технічного стану транспортних засобів» № СЕ-19/108-23/12443-ІТ, у сумі 2 868 гривень 00 копійок, за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму ДТП» № СЕ-19/108-23/12978- ІТ, у сумі 2 868 гривень 00 копійок, загальна сума 5 736 грн.
Арешт накладений на майно 10.09.2023 ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя (ЄУН №334/6643/23, провадження №1-кс/334/2247/2023), а саме на автомобіль «Mercedes-benz 510 КА», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ належить ОСОБА_9 - скасувати.
Речові докази:
- автомобіль «Mercedes-benz 510 КА», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_9 , - повернути власнику.
На вирок може бути подана апеляційна скарга, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_10