1Справа № 335/5661/25 2/335/2595/2025
25 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Запорізький електроапаратний завод» про визнання права користування житловим приміщенням,
10.06.2025 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника, - адвоката Вишнякова Д.О. звернулась до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Запорізької міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням.
В обґрунтування поданої заяви зазначено наступне. В однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживала родина з 5-ти членів сім'ї, а саме: ОСОБА_4 (батько); ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_6 (донька). Зазначену однокімнатну квартиру для проживання із родиною було надано ОСОБА_7 електроапаратним заводом своєму працівнику слюсарю-сантехніку 2-го цеху - ОСОБА_4 , батьку. У 1992-ому році померла мешканка однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , яка також відносилася до житлового фонду Запорізького електроапаратноrо заводу. 17.09.1992 року на засіданні адміністрації та профспілкового комітету Запорізького електроапаратного заводу, оскільки ОСОБА_4 потребував розширення житлової площі для проживання родини, було вирішено надати вільну однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_4 на склад родини з 5 осіб. 21.09.1992 року Виконавчим комітетом Орджонікідзевської районної Ради народних депутатів м. Запоріжжя ОСОБА_4 було надано ордер №4421 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , однак вже з вказанням площі й квартири АДРЕСА_4 . Отже, таким чином, ОСОБА_5 для проживання із своєю родиною отримав у користування «двокімнатну» квартиру, що фактично складалася з двох окремих однокімнатних квартир з реєстрацією членів родини в квартирі АДРЕСА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Після смерті батька, позивачка продовжувала безперервно, відкрито і добросовісно мешкати в квартирі, оплачувати всі комунальні платежі, нести інші витрати для забезпечення нормального існування та схоронності квартири, підтримувати чистоту і порядок в квартирі. На сьогоднішній день позивачка продовжує проживати у зазначеній квартирі, добросовісно та безперервно володіє, відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає за ним, утримує його, постійно робить поточний та капітальний ремонт. Однак, позивачка позбавлена можливості оформити право власності на займане нею житло, оскільки не зареєстрована у ньому, а у відповідних органів відсутні правові підстави провести реєстрацію місця проживання позивачки, оскільки в позивачки відсутній ордер на ім'я позивачки на вселення в квартиру та договір найму житла. Вищевикладені обставини стали підставою для звернення позивачки до суду із даною позовною заявою, у зв'язку з чим, позивачка просить суд визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 16.06.2025 року задоволено клопотання представника позивача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Запорізький електроапаратний завод». Разом з цим, вказаною ухвалою позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з викликом сторін на 09.07.2025 року. Крім цього, разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про виклик свідків, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які можуть підтвердити викладені у позовній заяві обставини.
30.06.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник просить суд прийняти відзив на позовну заяву до розгляду та у разі встановлення судом достатніх та належних доказів, що підтверджують викладені доводи позивача у позовній заяві - прийняти по даній справі рішення на розсуд суду в межах діючого законодавства України.
03.07.2025 року на адресу суду надійшли заяви від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , за змістом яких останні не заперечують проти задоволення позовної заяви та просять суд розглянути справу за їх відсутності, проте зазначені заяви не можуть бути прийняті судом, оскільки вони не підписані вказаними особами, а отже не являються належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду.
Ухвалою суду від 09.07.2025 року, задоволено заяву представника позивача про виклик свідків, визначено викликати у якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 18.08.2025 були допитані свідки - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_6 та є сусідкою позивачки. ОСОБА_8 у 1994 році переїхала до будинку АДРЕСА_7 та познайомилась із позивачкою. Тобто з 1994 року ОСОБА_8 відомо, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 . Свідок підтвердила, що позивачка користується квартирою АДРЕСА_4 та проживає у ній, з часу їх знайомства. На третьому поверсі вказаного будинку у квартирі АДРЕСА_5 проживає мати позивачки.
Свідок ОСОБА_9 , суду показала, що вона є подругою позивачки. Свідок часто приїздила у гості до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_9 відомо, що у вказаній квартирі позивачка раніше проживала разом із батьком та братом. Свідок зазначила, що квартира, де проживає ОСОБА_1 однокімнатна, є кухня та ванна з туалетом. ОСОБА_1 робила ремонт та купувала меблі у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Свідок наголосила на тому, що увесь час їх знайомства з позивачкою, остання проживала за вищезазначеною адресою, сплачувала за комунальні послуги, та самостійно утримувала квартиру.
Під час судового засідання 15.09.2025 позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, просила прийняти у даній справі рішення, з урахуванням доводів викладених у відзиві на позовну заяву.
Від третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_11 23.07.2025 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі. Також просили позовні вимоги задовольнити.
Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлявся у встановленому законодавством порядку, пояснень чи заперечень по суті спору не надавав. Про причини неявки у судові засідання суд не повідомляв.
У судовому засіданні 15.09.2025 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 25.09.2025.
У судове засідання 25.09.2025 сторони не з'явилися.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріли справи, вислухавши пояснення сторони позивача, допитавши свідків, доходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Судом встановлено, що 16 липня 1973 року було укладено договір найму житлового приміщення Запорізького електроапаратного заводу між представником заводу ОСОБА_12 та ОСОБА_4 на окрему квартиру з 1 кімнатою, площею 19,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуєтся копією договору, що міститься в матеріалах справи.
Відповідно до копії акту здачі прийому квартири, кімнати від 16.07.1973 року, ОСОБА_4 прийняв квартиру на 3 поверсі в буд. АДРЕСА_8 в задовільному стані.
12 вересня 1978 року було укладено договір найму житлового приміщення Запорізького електроапаратного заводу між представником заводу ОСОБА_12 та ОСОБА_4 на окрему квартиру з 1 кімнатою, площею 19,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджуєтся копією договору, що міститься в матеріалах справи.
Відповідно до копії акту здачі прийому квартири, кімнати від 12.09.1978 року, ОСОБА_4 прийняв квартиру на 3 поверсі в буд. АДРЕСА_8 в задовільному стані.
Відповідно до витягу з протоколу № 60 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету електроапаратного заводу від 17.09.1992 вбачається, що надано звільнену однокімнатну квартиру ОСОБА_4 слюсару-сантехніку, працюючому на заводі з 13.06.1983 року, який перебуває на квартирному обліку з 24.10.1984 року за № 161 у складі сім'ї з 5 чоловік (він, дружина, донька 1974 року народження, донька 1984 року народження, син 1977 року народження) по АДРЕСА_2 без зняття з квартирного обліку.
Згідно рішення Виконавчого комітету Орджонікідзевської районної ради народних депутатів № 235/2 від 28.09.1992 «Про виділення звільненої жилплощі у Запорізькому електроапаратному заводі» вирішено узгодити спільне рішення адміністрації та комітету профспілок Запорізького електроапаратного заводу від 17.09.1992 № 60 про виділення звільненої жилплощі робітникам, згідно списку на одному аркуші (одна родина).
Згідно з копією списку Електроапаратного заводу робітників, яким виділялась звільнена житлова площа, вбачається що ОСОБА_4 , 1949 року народження, слюсару-сантехніку, склад сім'ї ОСОБА_2 - дружина 1948 року народження, ОСОБА_1 -донька 1974 року народження, ОСОБА_6 - донька 1984 року народження, ОСОБА_5 - син 1977 року народження, виділено житлову площу 18,43 кв.м. в АДРЕСА_9 оформити на ОСОБА_4 .
Згідно з копією ордеру на житлове приміщення №4421 від 21.09.1992 року, серія «О» видано на гр. ОСОБА_4 , з сім'єю 5 чоловік ( ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_6 (донька)), площа 37,39 кв.м, складається з 2 кімнат за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава рішення Виконавчого комітету Орджонікідзевської районної ради народних депутатів №235/2 від 18.09.1992 року.
ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
Розпорядженням № 385 від 15.11.2006 року КП «ВРЕЖО №13» внесено зміни в облік житлових квартир. При видачі житлового фонду в комунальну власність від електроапаратного заводу була допущена помилка в обліку житлових квартир в буд. АДРЕСА_8 . Замість 2 однокімнатних квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , які числяться в тех. Паспорті БТІ, було відкрито 2 особових рахунка на кв. АДРЕСА_5 , в яку включили площу вищезазначених квартир. Внесено корегування в особові рахунку і закріплено: особовий рахунок НОМЕР_3 за кв. АДРЕСА_5 ; особовий рахунок НОМЕР_4 за кв. АДРЕСА_4 .
Відповідно до копії довідки №92 від 21.12.2006 виданої КП «ВРЕЖО №13» ОСОБА_1 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 одна.
Згідно з розпорядженням № 385 від 15.11.2006 КП «ВРЕЖО № 13» було закріплено особовий рахунок квартири АДРЕСА_3 за позивачем, що підтверджується відповідними копіями квитанцій про оплату комунальних платежів, долученими до матеріалів справи.
Разом з цим, до матеріалів справи долучено копію технічного паспорту виданого «Запорожгаз» на ім'я ОСОБА_1 , згідно якого, домашньою адресою останньої вказано: АДРЕСА_2 .
Як зазначає позивач, що відповідно до листа Департаменту управління житлово-комунальним господарством від 06.07.2024 № Г-1396, в квартирі АДРЕСА_3 , що перебуває у власності територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, знаходиться в господарському віданні КП «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради - відсутні зареєстровані особи.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду від 28.10.2024 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи: Комунальне підприємство «ЗАПОРІЖРЕМСЕРВІС» Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_11 про визнання права власності на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 29 ЦК України - місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно зі ст. 379 ЦК України, житло фізичної особи - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ст. 58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є ордер.
Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до п. 69, 70, 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок 11.12.1984 за №470 ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.
Ордер вручається громадянинові, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім'ї, включених до ордера.
При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.
Отже, ордер не підлягає зберіганню у наймача квартири та є документом з обмеженим строком дії, який лише дає право на вселення у квартиру.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (безспірні члени сім'ї: дружина, чоловік наймача, його діти, в тому числі повнолітні). Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР).
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 106 ЖК УРСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Членом сім'ї наймача, в розумінні ч.2 ст.64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
При цьому, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням (п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), (що ратифікована Україною 17.07.1997, і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 201/193/22 Верховний Суд виснував, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення сама по собі не є підставою для висновку, що житло, займане особою тривалий час, за наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також, суд звертає увагу, що відсутність реєстрації сама по собі не скасовує правовстановлюючого значення факту вселення як члена сім'ї.
Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують, що позивачка вселилася до спірної квартири як член сім'ї (донька), в якій вона постійно проживає, та фактично нею користується і несе витрати з її утримання.
З огляду на викладене, право користування ОСОБА_1 квартирою що за адресою: АДРЕСА_10 підлягає судовому захисту шляхом його визнання, тому суд задовольняє позов повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією №2272-3255-3337-8251 від 07.06.2025.
В той же час, позивач не заявляв вимогу про стягнення судового збору, тому на підставі ст.13 ЦПК України, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Запорізький електроапаратний завод» про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 .
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції - Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Запорізька міська рада, ЄДРПОУ 04053915, адреса: м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд. 206.
Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Публічне акціонерне товариство «Запорізький електроапаратний завод», ЄДРПОУ 14281020, адреса: м. Запоріжжя, шосе Південне, буд. 9.
Суддя І.В. Новасардова
25.09.2025