Справа № 128/2120/25
Провадження 2/127/4515/25
26 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького районного суду Вінницької області звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до позивача щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. 24.02.2024, будучи клієнтом банку, відповідач уклав договір з позивачем № АВН0СТ155101708783526520 щодо надання йому кредиту в сумі 100 000, 00 гривень строком на 60 місяців (до 23.02.2029) зі сплатою процентів у розмірі 75 % річних. Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконає, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 05.06.2025 становить 119 169, 35 гривень, з яких: 96 570, 12 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 21 863, 68 гривень - заборгованість по відсотках; 735, 55 гривень - пеня.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості станом на 05.06.2025 за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 в розмірі 119 169, 35 гривень. Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10.06.2025 матеріали цивільної справи були передані за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.07.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 10.07.2025 позивачем надано докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 4907400152314). (а.с. 51-52зв.)
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із копією ухвали суду від 15.07.2025, направлені неодноразово відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулись до суду із відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 82-86) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 15.07.2025 вважається врученою відповідачу 18.08.2025.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 15.07.2025, від відповідача відзив на позов не надійшов.
Будь-які інші докази по справі чи клопотання, крім тих, що надані позивачем разом із позовною заявою, від учасників справи на адресу суду не надходили.
Варто зазначити, що дата ухвалення цього рішення обумовлюється тим, що в період з 25.08.2025 до 19.09.2025 суддя Борисюк І.Е. перебувала у відпустці.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
19.03.2021 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». У цій анкеті-заяві зазначено, що дана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг становлять між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, умови якого клієнту зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. (а.с. 58)
24.02.2024 ОСОБА_1 ознайомився із паспортом споживчого кредиту «Швидка готівка» і того ж дня подав заяву про надання даної послуги № АВН0СТ155101708783526520: сума кредиту - 100 000, 00 гривень; строк кредиту - 60 місяців, з 24.02.2024 по 23.02.2029 (включно); процентна ставка - фіксована, 75 % на рік; розмір щомісячного платежу - 6 493, 43 гривень; номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 4323387010182486. (а.с. 60-61)
Підписуючи вищевказану заяву відповідач підтвердив, що: до укладення цієї угоди ознайомився з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-БАНК», що розміщені за посиланням www.a-bank.com.ua/terms, та до укладання цієї угоди ознайомлений з інформацією, яка розміщується на вебсайті та доступна за посиланням www.a-bank.com.ua, в повному об'ємі у відповідності до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір; отримав їх примірники, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Із розрахунку заборгованості за вищевказаним договором станом на 05.06.2025 вбачається наявність заборгованості у розмірі 119 169, 35 гривень, з яких: 96 570, 12 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 21 863, 68 гривень - заборгованість по відсотках; 735, 55 гривень - пеня. (а.с. 63)
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 24.02.2024 договір № АВН0СТ155101708783526520 електронним підписом. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.
Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт банку за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладений. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договір № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 є укладеним між відповідачем та позивачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та неустойку.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем станом на 05.06.2025, заборгованість за договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 становить 119 169, 35 гривень, з яких: 96 570, 12 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 21 863, 68 гривень - заборгованість по відсотках; 735, 55 гривень - пеня. (а.с. 63)
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
На підтвердження виконання умов договору № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 позивачем суду надано меморіальний ордер, згідно якого 24.02.2024 ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 100 000, 00 гривень. (а.с. 63зв.)
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
З виписки по кредиту від 05.06.2025 та розрахунку заборгованості вбачається часткове погашення відповідачем заборгованості по вищевказаному договору. (а.с. 63, 64-64зв.)
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем кредиту за договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 в сумі 100 000, 00 гривень.
Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за вищевказаним договором.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами кредитного договору, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до умов договору № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 сторони даного правочину погодили: строк кредитування - 60 місяців (до 23.02.2029); розмір щомісячного платежу - 6 493, 43 гривень; процентну ставка за користування кредитом - 75 % на рік, яка сплачується у складі щомісячного платежу; порядок повернення кредиту і відсотків за користування ним - шляхом здійснення щомісячного платежу до 24 числа кожного місяця.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
Судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024, внаслідок чого позивач пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту.
Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У відповідності до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Регулювання правовідносин зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
За змістом п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Положеннями частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Також Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові виснувала, що «звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».
Як слідує з умов договору, укладеного між сторонами по справі, кредит є споживчим, оскільки наданий на споживчі потреби.
Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим договором, мають споживчий характер, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.
Враховуючи, що ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц , є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц виснувала, зокрема, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Як вбачається із позовної заяви та підтверджується матеріалами справи, підставою звернення до суду стало прострочення виконання відповідачем зобов'язань за черговими платежами, визначеними у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік внесення щомісячних платежів.
Із умов договору № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 та графіку платежів, узгодженого сторонами цього договору вбачається, що строк кредитування ще не сплинув.
Однак, звертаючись до суду із цим позовом, позивач не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої позивач мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.
Отже, враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вручення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», то суд дійшов висновку, що у позивача не виник обов'язок дострокового повернення суми грошових коштів за договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було направлено відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту і така була отримана ним.
З огляду на викладене відсутні підстави для дострокового стягнення коштів за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024.
Разом із тим, виходячи із розрахунку заборгованості та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік внесення щомісячних платежів, зважаючи на наявність у відповідача станом на 05.06.2025 (на день звернення до суду, за період з 24.02.2024 (з дати видачі кредиту) до 24.05.2025, оскільки обов'язок чергового платежу - 24.06.2025 ще не настав станом на 05.06.2025) простроченої заборгованості, а саме: 730, 44 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 19 867, 02 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами, та враховуючи приписи ст.ст. 530 і 610 ЦК України, в цій частині позов підлягає до задоволення.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема сплата неустойки.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до умов договору № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 у випадку порушення клієнтом зобов'язань із погашення заборгованості клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0, 07 % (не менше 1 гривні) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 % суми простроченого платежу.
Згідно із ч. 1 і ч. 1 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею; у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу ; сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не поширюються на спірні правовідносини.
Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.
Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, нарахована неустойка у вигляді пені за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 в сумі 735, 55 гривень стягненню із відповідача не підлягає. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд не перевіряє порядок нарахування неустойки і не встановлює правомірність її розміру.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані з позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 15.07.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 станом на 05.06.2025 в сумі 20 597, 46 гривень, з яких: 730, 44 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 19 867, 02 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 24.02.2024 до 24.05.2025.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 95 839, 68 гривень, відсотків за користування кредитними коштами в сумі 1 996, 66 гривень та пені в сумі 735, 55 гривень за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжним дорученням від 05.06.2025. (а.с. 24)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 418, 60 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (17, 28 %). Решту судового збору в сумі 2 003, 80 гривень слід залишити за позивачем.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101708783526520 від 24.02.2024 станом на 05.06.2025 в сумі 20 597, 46 гривень, з яких: 730, 44 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 19 867, 02 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 24.02.2024 до 24.05.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір в сумі 418, 60 гривень.
Судовий збір в сумі 2 003, 80 гривень залишити за Акціонерним товариством «Акцент-Банк».
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Акціонерне товариство «Акцент-Банк»: ЄДРПОУ 14360080; місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.
Рішення суду складено 26.09.2025.
Суддя