Справа № 146/432/25
"25" вересня 2025 р. селище Томашпіль
Томашпільський районний суд Вінницької області в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Томашпільського відділу Тульчинської окружної прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025020200000007 від 13 січня 2025 року на підставі обвинувального акта по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Томашпіль, Вінницької області, громадянина України, не одруженого, освіта середня, потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС та учасником бойових не являється, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України
В провадженні Томашпільського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
25 вересня 2025 року прокурор направив на адресу суду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в якому просить застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 діб.
Клопотання прокурор мотивував тим, що на розгляді Томашпільського районного суду перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України. Обвинувачений будучи повідомлений про дату час та місце розгляду справи до суду неодноразово не з'являвся, у зв'язку з чим ухвалою Томашпільського районного суду від 25 липня 2025 року був оголошений в розшук. Підставою для обрання запобіжного заходу стало існування ризиків передбачених ст. 177 КК України, а саме те що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки він знаючи що щодо нього Томашпільським районним судом розглядається вказане кримінальне провадження до суду не з'являвся, по місцю проживання був відсутній, в нього відсутні місці соціальні зв'язки, крім цього він є особою, яка самовільно залишила військову частину. При цьому менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених п.1,5 ч. 1 ст. 177 КК України та виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, зокрема при заставі та домашньому арешті він може в будь-який час покинути своє житло з метою уникнення від кримінальної відповідальності, також жодна особа не висловила намір особистої поруки за обвинуваченим, а особисте зобов'язання не забезпечить належної його поведінки.
В судовому засіданні прокурор Томашпільського відділу Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_3 клопотання підтримав, просив його задовільнити та обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки воно є необґрунтованим, зазначені ризики нічим не підтверджені.
Суд, заслухавши клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , думку обвинуваченого та його захисника, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких віднесені, зокрема і запобіжні заходи.
Відповідно до положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам зокрема переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд, вирішуючи доцільність обрання обвинуваченому такого виду запобіжного заходу як тримання під вартою, має встановити в першу чергу існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні не тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавленні волі на строк до п'яти років, а тому суд має право на підставі п.3 ч.2 ст.183 КПК України обрати відносно нього запобіжний захід у виді тримання під вартою у випадку якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Обвинувачений ОСОБА_4 підозрюється в ухиленні від виконання свого конституційного обов'язку захищати країну у воєнний час, коли держава перебуває в стадії активних військових дій у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України. В період захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами, а ухилення громадянами України від мобілізації формує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності та має вплив на їх бойовий дух та мотивацію.
Суд вважає, що дійсно існує вказаний прокурором ризик, передбачений ч.1 ст.177 КПК України, що обвинувачений може переховуватись від суду з огляду на його позицію у справі та обставини, при яких він був ухвалою Томашпільського районного суду від 25 липня 2025 року оголошений в розшук.
Крім цього, суд вважає, що у зв'язку із військовою агресією збройних сил російської федерації та впровадженням на території України воєнного стану, вказані ризик є вагомий, оскільки повсякденний уклад цивільного способу життя порушений, що лише сприятиме можливим спробам обвинуваченого переховатися від суду.
КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених диспозицією статті 177 КПК України.
Також кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 є суспільно небезпечним злочином, ухилення від призову до Збройних сил України під час особливого періоду та введеного воєнного стану створює загрозу для безпеки держави .
Обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту неможливо, так як необхідних умов для обрання такого виду запобіжного заходу на даній стадії процесу не встановлено. Так у справі не підтверджено наявність у підозрюваного соціальних зав'язків в Україні. Крім цього ОСОБА_4 є особою, яка самовільно залишила військову частину.
Відтак, аналізуючи дані обставини, суд приходить до висновку, що на даній стадії процесу, саме запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується ОСОБА_4 і зокрема під час слухання справи у суді не надасть можливості перешкоджати обвинуваченому інтересам правосуддя шляхом ухилення від явки до суду.
Щодо вирішення питання можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
З викладеної норми слідує, що метою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави є те, що у разі невиконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, внесені грошові кошти будуть стягнені в дохід держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що принцип верховенства права є однією з основ демократичного суспільства, притаманною всім статтям Конвенції.
Невід'ємним елементом зазначеного принципу, який також є однією із загальних засад кримінального провадження, є пропорційність. Зокрема, це підтверджується абзацом 3 підпунктом 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що така пропорційність обов'язково має застосовуватися судом при вирішенні питання щодо суми застави, яку у разі наявності відповідних підстав у порядку ч.8 ст. 182 КПК України слід звернути в дохід держави.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в цілях ст.14 Конвенції різниця у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розсудливого виправдання, не переслідує законної мети і якщо запропоновані засоби не є пропорційними до переслідуваної мети (справа «Карлгайнц Шмідт проти Німеччини»).
У рішенні у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання, тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
У рішенні у справі «Гафа проти Мальти» від 22 травня 2018 року ЄСПЛ зазначив, що гарантія, передбачена статтею 5§3 Конвенції, покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого.
Тому суд вважає, що у разі виникнення підстав для застосування судом ч.8 ст.182 КПК України має бути дотриманий принцип пропорційності, який є невід'ємною складовою верховенства права.
Як вбачається з наданих матеріалів, обвинувачений ОСОБА_4 на підставі Указу Президента України №69 від 24 лютого 2022 року призваний у Збройні Сили України за мобілізацією, має звання старшого сержанта, раніше не судимий, не має міцних соціальних зв'язків.
З огляду на те, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави має стимулюючий характер дотримання покладених на нього обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, визначити розмір застави на цій стадії кримінального провадження в розмірі 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень, що відповідатиме критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), здатний забезпечити справедливий баланс інтересів особи та суспільства, а тому не суперечитиме статті 1 Першого Протоколу та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 205 КПК України, суд
Клопотання прокурора Томашпільського відділу Тульчинської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком 60 днів, а саме до 23 листопада 2025 року включно.
Визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 30280 грн. (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень) у разі внесення якої покласти на нього такі обов'язки на строк два місяці:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) не відлучатися з населеного пункту, де він проживає без дозволу суду;
3) повідомляти суд, про зміну свого місця проживання та /або місця роботи.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали після її оголошення негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_4 .
На ухвалу може бути подана апеляція протягом 7 днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду.
Суддя: ОСОБА_1