16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/983/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Альянс"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 (головуючий суддя Тимошенко О. М., судді Крейбух О. Г., Юрчук М. І.)
та на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 (головуючий суддя Тимошенко О. М., судді Крейбух О. Г., Юрчук М. І.)
у справі № 918/983/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іванна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Альянс"
про стягнення коштів,
(у судове засідання з'явилися представники: позивача - Макаренко О. А., відповідача - Василевська О. В.)
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іванна" (далі - Позивач, ТОВ "Іванна") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Альянс" (далі - Відповідач, ТОВ "Титан Альянс") про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) в сумі 4 928 185, 18 грн, з яких: 3 030 000 грн 00 коп. - заборгованість з орендної плати; 540 661 грн 34 коп. - пеня за прострочення сплати орендних платежів; 606 000 грн 00 коп. - штраф за прострочення сплати орендних платежів; 258 634 грн 79 коп. - інфляційні втрати через несплату орендних платежів; 112 661 грн 40 коп. - три проценти річних від простроченої суми орендної плати за користування чужими коштами; 25 119 грн 82 коп. - пеня за несплату компенсації комунальних та експлуатаційних витрат; 2 100 грн 65 коп. - інфляційні втрати за несплату компенсації комунальних та експлуатаційних витрат; 2 898 грн 44 коп. - три проценти річних від простроченої суми компенсації комунальних та експлуатаційних витрат за користування чужими коштами, 350 108 грн 74 коп. - заборгованість з компенсації комунальних та експлуатаційних витрат/податків за 2021-2023 роки.
2. Підставою позову Позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання Відповідачем умов Договору оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019.
3. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити Позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, не погоджуючись, зокрема, із періодом та порядком нарахування заборгованості за договором, неврахуванням погодженими сторонами в додаткових угодах періодами безоплатного користування приміщенням, а також посилався на необхідність застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до решти заявленого періоду.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вважав наявними у спірних правовідносинах підстави для звільнення Відповідача від сплати орендної плати у спірний період відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України, врахувавши, при цьому, долучений Відповідачем висновок Рівненської торгово-промислової палати від 24.12.2024 № 56.01/470 про істотну зміну обставин по договору оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019; введення воєнного стану з 24.02.2022; знаходження орендованого приміщення у місті Харкові Харківської області, яка входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.
6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 рішення Господарського суду Рівненської області від 10.02.2025 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 450 000,00 грн заборгованості з орендної плати; 387 170,91 грн пені за прострочення сплати орендних платежів; 490 000,00 грн штрафу за прострочення сплати орендних платежів; 133 176,22 грн інфляційних втрат; 70 295,10 грн 3% річних; 268 336,71 грн компенсації комунальних та експлуатаційних витрат; 19 242,43 грн пені за несплату компенсації комунальних та експлуатаційних витрат; 16 10,03 грн інфляційних втрат за несплату компенсації комунальних та експлуатаційних витрат; 2 221,48 грн 3% річних за несплату компенсації комунальних та експлуатаційних витрат.
7. Апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення орендаря від орендних платежів на підставі частини 6 статті 762 ЦК України, вказавши на те, (1) що Відповідач в порушення умов договору не повідомив Позивача про настання форс-мажорних обставин, не надав доказів такого повідомлення; (2) відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії (затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.02.2025 № 376) на території Харківської міської територіальної громади (за місцезнаходженням об'єкта оренди) бойові дії розпочалися 24.02.2022 та завершились 15.09.2022; (3) Відповідач не довів фізичну неможливість користування орендованим майном протягом всього спірного періоду.
8. Приймаючи до уваги об'єктивну неможливість використання орендованого майна в період з 24.02.2022 по 15.09.2022, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, за виключенням вищевказаного періоду, а також з урахуванням здійсненого судом перерахунку заявленої до стягнення заборгованості.
9. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 заяву ТОВ "Іванна" про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнути з ТОВ "Титан Альянс" на користь ТОВ "Іванна" 34 902,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
10. Урахувавши положення частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та прийнявши до уваги часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, апеляцій суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу Позивача підлягають покладенню на Відповідача пропорційно (77,56%) в сумі 34 902,00 грн із заявлених 45 000 грн. Апеляційний суд також не визнав обов'язковим покладення на Відповідача передбаченого договором гонорару успіху в розмірі 45 000 грн.
Касаційні скарги
11. Не погодившись із постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, додаткову постанову скасувати та відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткової постанови повністю.
Узагальнені доводи касаційних скарг
12. Скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду, а саме:
12.1. частину 6 статті 762 ЦК України, в частині звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, за наявності обставин, за які орендар не відповідає, без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.01.2025 року по справі № 915/1592/23;
12.2. ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", в частині можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, аніж сертифікат ТПП, якщо інше не встановлено законом чи договором, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22;
12.3. ст.ст. 793, 794 ЦК України, в частині нотаріального посвідчення договору оренди будівлі або капітальної споруди (їх окремої частини) та його державної реєстрації, без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.11.2024 № 927/394/23, від 16.01.2025 № 927/395/23;
12.4. ст.ст. 793, 794 ЦК України в поєднанні зі ст. 654 ЦК України, в частині дотримання форми додаткової угоди до договору оренди будівлі або капітальної споруди (їх окремої частини), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна";
12.5. ст. 764 ЦК України, в частині врахування дотримання необхідних умов для поновлення договору найму (оренди), без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.04.2025 № 904/2851/20 та від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22.
13. У касаційній скарзі на додаткову постанову суду апеляційної інстанції скаржник не погоджується з розміром витрат, присуджених до стягнення з Відповідача на користь Позивача, понесених за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу. Вважає, що витрати повинні бути зменшені до нуля.
14. Посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
Відзив
15. У відзиві Позивач не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Посилається на неналежне обґрунтування скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень. Просить залишити касаційній скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
16. 31.10.2019 між ТОВ "Іванна" (орендодавець) і ТОВ "Титан Альянс" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір).
17. Умовами Договору передбачено, зокрема, таке:
- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), а саме: нежитлову будівлю загальною площею 1 328 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, б. 33, окрім приміщення в даній будівлі за № 2-8 та № 2-9 на другому поверсі, площа яких складає 10,6 кв.м, користування котрим залишає за собою ТОВ "Іванна", проти чого не заперечує ТОВ "Титан Альянс" (пункт 1.1);
- об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності. Право власності зареєстроване відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34778463101від 04.04.2013 (п. 1.2);
- мета оренди: використання орендарем об'єкта оренди для розміщення офісу (пункт 1.3);
- повернення Об'єкта оренди Орендодавцю здійснюється не пізніше дня припинення дії цього Договору (в інших випадках, передбачених цим Договором) та оформлюється актом здачі-приймання об'єкта оренди, який з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (у випадку їх наявності) є невід'ємною частиною цього Договору. В акті здачі-приймання Об'єкта оренди зазначається технічний стан приміщень, перелік, найменування та характеристика об'єкта оренди на момент передачі його орендодавцю (п. 2.2);
- за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 копійок (п. 3.1);
- внесення орендних платежів проводиться щомісячно до 25 (двадцять п'ятого) числа кожного місяця за поточний місяць оренди, шляхом перерахування суми коштів на поточний рахунок орендодавця, що вказаний у ст. 13 цього Договору. Рахунок часу сплати за оренду починається з дати підписання акту прийому-передачі об'єкту в оренду (п. 3.2);
- компенсація комунальних та експлуатаційних послуг, не входить до розрахунку орендної плати, та компенсується орендарем пропорційно займаній площі орендованого майна, з урахуванням місць загального користування, згідно встановлених тарифів на такі послуги, що підтверджуються оплаченими орендодавцем рахунками, протягом 10 (десяти) робочих днів, після отримання від орендодавця рахунку. Або орендарем, на підставі окремих, самостійно укладених договорів, на підставі показників лічильників. Також, при внесенні передоплати постачальникам послуг орендатор бере витрати на себе з подальшим перерахунком згідно рахунків по передоплаті (пункт 3.3);
- орендар зобов'язаний звільнити та повернути об'єкт оренди у стані, у якому він був переданий орендарю, з урахуванням нормального зносу в порядку, передбаченому в п. 2.2. цього Договору (підпункт 4.1.15. пункту 4.1);
- У випадку несплати орендарем орендної плати у строки, встановлені цим Договором, орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, а у разі прострочення сплати орендної плати на 1 (один) календарний місяць та більше, орендар, окрім пені, зобов'язаний сплачувати орендодавцеві штраф у розмірі 20% від суми щомісячної орендної плати, за кожен місяць прострочки (пункт 7.5);
- у випадку затримки орендарем сплати компенсації згідно пунктів п. 3.3. та 3.5. Договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочки (пункт 7.6);
- сторона не несе відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання спричинено настанням та/або дією форс-мажорних обставин, або відсутністю вини (п. 7.8);
- у разі настання форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, стихійного лиха, строки виконання зобов'язань за цим Договором мають бути подовжені на час, що дорівнює періоду дії форс-мажорних обставин. Настання та припинення дії форс-мажорних обставин підтверджується документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (особою) (п. 7.9);
- якщо одна із сторін знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, вона повинна повідомити про такі обставини іншу сторону протягом 5 (п'яти) календарних днів. Якщо сторона, яка знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, не повідомляє іншу сторону про факт їх виникнення, то вона не має права посилатися на виникнення та дію таких обставин для звільнення її від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору (п. 7.10);
- Договір діє з 31 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2020 року включно (пункт 8.1);
- дія Договору припиняється внаслідок, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (підпункт 9.1.1. пункту 9.1);
18. Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.
19. ТОВ "Іванна" передало ТОВ "Титан Альянс" в оренду нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, б. 33, загальною площею 1 328 кв.м., окрім приміщення в даній будівлі за № 2-8 та № 2-9 на другому поверсі, площа яких складає 10,6 кв.м., що підтверджується актом здачі-приймання від 31.10.2019.
20. До Договору вносилися зміни, шляхом укладення додаткових договорів від 30.10.2020, від 20.08.2021, від 02.11.2021 та від 26.11.2021, які стосувалися розміру орендної плати, компенсації витрат на комунальні послуги та строку дії договору.
21. Згідно з пункту 2 Додаткової угоди від 30.10.2020 п. 8.1. Договору викладено в наступній редакції: "8.1. Договір діє з 1 листопада 2020 року по 1 листопада 2021 року включно".
22. Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди від 30.10.2020 п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: "3.1. За користування Об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок".
23. Згідно з пунктом 9 Додаткової угоди від 30.10.2020, ця додаткова угода набуває чинності з 31.10.2020.
24. Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 20.08.2021 п. 8.1. Договору викладено в наступній редакції: "8.1. Договір діє до 31 грудня 2021 року включно".
25. Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди від 20.08.2021 п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: "3.1. Починаючи з 1 вересня 2021 року щомісячна орендна плата становить 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ за користування об'єктом оренди, згідно п. 3.7. Договору".
26. Згідно з пунктом 8 Додаткової угоди від 20.08.2021 року, ця додаткова угода набуває чинності з 1 вересня 2021 року.
27. Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 02.11.2021 доповнено п. 3.3. Договору та викладено п. 3.3.1. Договору в наступній редакції: "3.3.1. Орендар зобов'язаний до 10 числа розрахункового місяця сплачувати авансом компенсації витрат на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення), в розмірі 100% (сто відсотків) від розміру компенсації витрат на комунальні послуги за місяць, що передував розрахунковому, на підставі наданих Орендодавцем рахунків комунальних служб (електроенергія, водопостачання, опалення), починаючи з 02.11.2021 року по 30.04.2022 року, що являє собою опалювальний період.
До 10 числа кожного розрахункового місяця Орендодавець повинен робити перерахунок (коригувати) сплаченого авансу компенсації витрат на комунальні послуги за попередній місяць відповідно до фактично використаних комунальних послуг згідно рахунків комунальних служб".
28. Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 26.11.2021 п. 8.1. Договору викладено в наступній редакції: "8.1. Продовжити строк дії Договору до 31 грудня 2022 року включно".
29. Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди від 26.11.2021 року п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: "3.1. В період з 1 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року, за користування Об'єктом оренди в цілому становить 0,00 грн - безоплатна оренда, у зв'язку з важким становищем в енергетичному секторі країни".
30. Згідно з пунктом 7 Додаткової угоди від 26.11.2021, ця додаткова угода набуває чинності з 1 грудня 2021 року.
31. Позивач посилається на те, що з березня 2022 року Відповідач має заборгованість по орендній платі. Зокрема заборгованість відповідача з орендної плати за 2022 рік становить 930 000,00 грн (100 000,00 грн х 10 місяців - 70 000,00 грн), за 2023 рік становить 1 200 000,00 грн (100 000,00 грн х 12 місяців), за січень-вересень 2024 року становить 900 000,00 грн (100 000,00 грн х 9 місяців).
32. 06.06.2024 Позивачем надіслав Відповідачу рахунок № 124 від 05.06.2024, рахунок № 125 від 05.06.2024, рахунок № 126 від 05.06.2024 на оплату орендної плати, які Відповідачем отримано 10.06.2024, що підтверджується відповідною інформацією з офіційного сайту Укрпошти.
33. 09.09.2024 Позивач направив Відповідачу вимогу про погашення заборгованості з орендної плати, до якої додано рахунки на оплату орендної плати за весь період заборгованості (рахунок № 124, рахунок № 125, рахунок № 126, рахунок № 126/1 від 09.09.2024р.), а також акт звіряння взаємних розрахунків № 1022 від 10.01.2022 року. Проте, як зазначено в позовній заяві, вказана вимога залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
34. За твердженням Позивача, Відповідач свої зобов'язання зі сплати орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 не виконав, у зв'язку з чим за останнім обліковується заборгованість в розмірі 3 030 000 грн 00 коп. Також, за твердженнями Позивача, за Відповідачем обліковується заборгованість з компенсації комунальних та експлуатаційних витрат/податків за 2021-2023 роки в загальному розмірі 350 108 грн 74 коп.
35. В зв'язку з порушенням зобов'язань по сплаті орендної плати Позивач нарахував 540 661,34 грн пені, 606 000,00 грн штрафу, 258 634,79 грн збитків від інфляції та 112 661,40 грн процентів річних. За прострочення сплати компенсації комунальних та експлуатаційних витрат/податків, останнім нараховано 251 19,82 грн пені, 2 100,65 грн збитків від інфляції та 2 898,44 грн процентів річних.
36. Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом у цій справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
37. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2025
38. Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується Відповідачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
39. Так, Відповідач у касаційній скарзі наголошує, що до всього заявленого Позивачем періоду заборгованості підлягають застосуванню положення частини 6 статті 762 ЦК України (як про це вказано в рішенні суду першої інстанції) та не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що період застосування вказаної норми законодавства до спірних правовідносин оренди нерухомого майна становить лише з 24.02.2022 по 15.09.2022.
40. В обґрунтування своєї позиції Відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.01.2025 у справі № 915/1592/23, а також Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.18 у справі № 910/7495/16, щодо застосування частини 6 статті 762 ЦК України які узагальнено зводяться до того, що для застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 762 ЦК України, а саме для звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини.
41. Як убачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на загальновідомі обставини збройної агресії, введення правового режиму воєнного стану та активних бойових дій на території Харківської області, врахувавши, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії (затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.02.2025 № 376) на території Харківської міської територіальної громади (за місцезнаходженням об'єкта оренди) бойові дії розпочалися 24.02.2022 та завершились 15.09.2022, дійшов висновку, що використання орендованого майна саме в цей період було унеможливлено.
42. Стосовно решти заявленого періоду, апеляційний суд дійшов висновку, що перешкод у подальшому використанні об'єкта оренди матеріали справи не містять; за твердженнями Позивача та доданими фотоматеріалами об'єкт оренди не постраждав і в силу існування договірних відносин з Відповідачем іншим особам не передавався; договір оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 не припинив своєї дії та є чинним, відповідно зобов'язання сторін щодо його виконання також є діючими.
43. За наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про фізичну неможливість користування орендованим майном протягом всього спірного періоду.
44. За наведеного, колегія суддів не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду на які посилається скаржник у справах № 915/1592/23, № 910/7495/16, щодо застосування положень частини 6 статті 762 ЦК України, оскільки як убачається з наведених постанов суду касаційної інстанції саме на орендаря покладається обов'язок доведення настання обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством, чого в цьому випадку Відповідачем щодо всього заявленого періоду заборгованості зроблено не було.
45. Стосовно посилань Відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22, відповідно до яких "… сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором… навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором", Суд зазначає таке:
- по-перше, висновки Верховного Суду в справі № 910/7679/22 стосуються саме випадку коли сторона доводила наявність форс-мажорних обставин на підставі листа ТПП, в той час як суди наголошували на необхідності отримання сертифіката ТПП, що є відмінним від обставин цієї справи, яка розглядається;
- по-друге, наявним в матеріалах справи листу від 25.02.2022 року № 11-18 з повідомленням про настання форс-мажорних обставин адресованому керівникові ТОВ "Іванна" та висновку Рівненської торгово-промислової палати від 24.12.2024 № 56.01/470 про істотну зміну обставин, обставини непереборної сили надав оцінку суд апеляційної інстанцій. Переоцінка вказаних доказів до компетенції суду касаційної інстанції не входить;
- по-третє, апеляційний господарський суд з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановив невиконання Відповідачем належним чином передбаченого пунктом 7.10 Договору обов'язку повідомлення Позивача про наявність форс-мажорних обставин, з урахуванням чого дійшов висновку, що Відповідач позбавлений права посилатися на виникнення та дію таких обставин для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань щодо всього періоду заявленої заборгованості. Вказані висновки суду апеляційної інстанції скаржник у поданій касаційній скарзі (зокрема, з огляду на положення частини 2 статті 287 і статті 300 ГПК України) не спростовує.
46. За наведеного, колегія суддів також не вбачає невідповідності висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22, щодо застосування статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
47. Окрім того, Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку судом касаційної інстанції обставин справи, яким вже була надана вичерпна оцінка, зокрема, в частині наявності / відсутності незалежних від Відповідача обставин за яких він не міг користуватися орендованим майном протягом всього заявленого періоду заборгованості.
48. У той же час, колегія суддів звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні спору, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
49. Стосовно доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статей 793, 794 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.
50. Так, за змістом частин 1 та 3 статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
51. Частиною 4 статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
52. Як зазначено вище та вбачається з оскаржуваних судових рішень і матеріалів справи, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Відповідач вказував на те що в позові заявлена вимога про стягнення орендної плати за 4 квартал 2021 року у розмірі 190 304,54 грн, водночас, з даною позицією Відповідач не погоджувався, так як оплата передбачена договором оренди помісячно (п. 3.1. Договору); оплата комунальних - за виставленими та оплаченими орендодавцем рахункам, після їх отримання. Відповідач зазначав, що до позову не надані оплачені рахунки та докази їх направлення на адресу Відповідача. Крім цього на підставі п. 2 додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 яка датована 26.11.2021, у період з 01.12.2021 року по 28.02.2022 року за користування об'єктом оренди встановлена безоплатна оренда, а 4 квартал 2021 року входить до терміну з 01.12.2021 року по 28.02.2022 року. Також відповідач зазначав, що в позові заявлена вимога, про стягнення оренди за 1 квартал 2022 року у розмірі 47 850,34 грн, водночас, Відповідач не погоджувався з даною вимогою, оскільки додатковою угодою для орендаря встановлена безоплатна оренда по 28.02.2022 року, а 1 квартал 2022 року включає в себе, у тому числі термін з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року. Щодо стягнення заборгованості з оренди, яка на думку Позивача продовжена, у зв'язку із неповерненням об'єкта оренди до орендодавця (відсутність підписання акта приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди) Відповідач не погоджувався з посиланням на положення ч. 6 ст. 762 ЦК України, якою закріплено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
53. За таких обставин, як убачається з поданих Відповідачем у справі процесуальних документів, у тому числі відзиву на позовну заяву, Відповідач під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій в обґрунтування своїх заперечень проти заявленого позову не зазначав про нікчемність Договору оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 в силу відсутності його нотаріального посвідчення та державної реєстрації у зв'язку із продовженням строку дії оренди на підставі додаткових угод. Наведені доводи не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, а судові рішення взагалі не містять висновків щодо застосовності / незастосовності норм статей 793, 794 ЦК України до спірних правовідносин.
54. З огляду на викладене вище, наведені скаржником у пункті 12.3 цієї постанови доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Відповідач не заперечував проти позовних вимог з цих підстав у суді першої інстанції.
55. Суд також вважає безпідставним посилання скаржника на висновки у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 420/847/20, оскільки спір щодо того, чи є орендоване майно капітальною спорудою у справі, яка розглядається, відсутній.
56. Скаржник також здійснює посилання на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".
57. Верховний Суд наголошує, що за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені саме в постановах Верховного Суду (Верховного Суду України). Постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми. Тому Верховний Суд відхиляє покликання Відповідача на зазначену постанову Пленуму Вищого господарського суду України.
58. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 764 ЦК України (пункт 12.5 цієї постанови), то Суд аналогічно звертає увагу на відсутність заперечень Відповідача в судах першої чи апеляційної інстанції щодо заявленої заборгованості з підстави закінчення строку дії Договору, оскільки Відповідач наполягав саме на необхідності застосування до вказаного періоду приписів частини 6 статті 762 ЦК України.
59. У той же час, як в рішенні суду першої інстанції, так і в постанові суду апеляційної інстанції містяться висновки про те, що у зв'язку з тим, що Відповідач не повернув Позивачеві орендоване приміщення 31.12.2022 та продовжував ним користуватися, дія Договору оренди нежитлового приміщення від 31.10.2019 в силу приписів статті 764 ЦК України та частини 4 статті 284 Господарського кодексу України була продовжена.
60. Ураховуючи той факт, що суди не встановили передбачених статтею 764 ЦК України обставин припинення Договору, колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів в цій частині висновкам Верховного Суду в постанові від 21.03.2024 у справі № 910/6947/22, обставини в якій аналогічно пов'язані із поновленням договору оренди в силу продовження користування майном. У той же час, обставини щодо припинення орендних правовідносин у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 904/2851/20 є відмінними від цієї справи, що розглядається, а тому Суд констатує неподібність правовідносин у цих двох справах, а відтак відхиляє посилання скаржника на вказану постанову Верховного Суду.
61. За таких обставин, наведені скаржником у пункті 12 цієї постанови доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи та не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
62. Стосовно згаданих частково процитованих скаржником постанов Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 915/1567/21, від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23, від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23, від 10.04.2024 у справі № 911/638/23, від 10.04.2024 у справі № 924/318/23, від 25.05.2021 у справі № 910/9949/2, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, то вони колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сам скаржник не розкриває зміст подібності правовідносин у наведених справах зі справою, яка розглядається, крім того, аналіз змісту наведених справ свідчить про відмінні установлені фактичні обставини, які формують спірні правовідносини, а відтак і про неподібність правовідносин у них.
Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025
63. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Відповідача з оскаржуваною додатковою постановою апеляційного суду, якою стягнуто з ТОВ "Титан Альянс" на користь ТОВ "Іванна" 34 902,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 098 грн, а також щодо стягнення гонорару успіху в сумі 45 000грн.
64. Відповідач у поданій касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваною додатковою постановою в частині задоволення заяви Позивача та вважає, що заявлена Позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою та неспівмірною та має бути зменшена до нуля, враховуючи критерії, встановлені частиною 4 статті 126 та частиною 5 статті 129 ГПК України, а також посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
65. Так, відповідно до частин 1- 4 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
66. При цьому частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
67. У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
68. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
69. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
70. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначено також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
71. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
72. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 цього Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
73. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
74. Аналогічні правові висновки викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
75. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
76. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану додаткову постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваного судового рішення не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.
77. Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права в подібних правовідносинах.
78. При цьому, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
79. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
80. Дослідивши надані заявником докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з апеляційним переглядом справи № 918/983/24, врахувавши заперечення Відповідача, розмір задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката підлягає покладенню на Відповідача пропорційно (77,56%) в сумі 34 902,00 грн.
81. При цьому, з оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції не визнав обов'язковими всі зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі договору від 10.09.2024 № 19/09-24 у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Натомість, апеляційний господарський суд з урахуванням сукупності установлених обставин, а також долучених Позивачем доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши критерії визначення адвокатський витрат та врахувавши свої дискреційні повноваження дійшов висновку про часткове задоволення відповідної заяви, що цілком узгоджується з наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду.
82. Водночас, проаналізувавши доводи касаційної скарги Відповідача на додаткову постанову, колегія суддів дійшла висновку, що вони наведеного вище не спростовують.
83. У зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваним додатковою постановою суду апеляційної інстанції не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з критерію реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, розумності їх розміру, а також про право суду як не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, так і про право суду зменшити такі витрати у разі доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката їх неспівмірності.
84. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції розглянув заяву Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, наведене, відповідно, виключає як закриття касаційного провадження в частині обраної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, так і скасування оскаржуваної додаткової постанови з цих мотивів.
85. Усі інші доводи касаційних скарг Відповідача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
86. У зв'язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву Позивача в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові і з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
87. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
88. Звертаючись із касаційними скаргами, Відповідач, в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
89. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги ТОВ "Титан Альянс" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
90. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан Альянс" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі № 918/983/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил