адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018
Код ЄДРПОУ 03500004
про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову
26.09.2025 Справа № 917/1838/25
м. Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., розглянувши заяву заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від 23.09.2025 (вх № 1908/25 від 25.09.2025) про забезпечення позову по справі № 917/1838/25
за позовною заявою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910060, адреса: вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава)
в інтересах держави в особі:
Позивач 1) Кременчуцька міська рада (адреса: площа Перемоги, 2, м. Кременчук, 39600, ЄДРПОУ 24388300);
Позивач 2) Північно-Східний офіс Держаудитслужби (адреса: майдан Свободи, 5, Держпром, 4, під, 10, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 40478572)
до Відповідача 1) Комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька міська лікарня «Правобережна» (адреса вул. Генерала Манагарова, 7, м. Кременчук, 39625, ЄДРПОУ 01204294);
Відповідача 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНТЕМ.УА» (адреса: вул. Ялинкова, 60/1, офіс 53, м. Київ, 39600, ЄДРПОУ 40665499)
про визнання договору про надання послуг недійсним
24.09.2025 до Господарського суду Полтавської області від заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кременчуцької міської ради; Північно-Східного офісу Держаудитслужби надійшла позовна заява до Комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька міська лікарня «Правобережна»; Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНТЕМ.УА» про стягнення боргу на загальну суму 755 573,32 грн за договором про визнання договору про надання послуг недійсним.
Разом із позовною заявою прокурор звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Комунальному некомерційному медичному підприємству «Кременчуцька міська лікарня «Правобережна» вчиняти певні дії, а саме: здійснювати платежі за договором від 20.03.2025 № 92-25Г.
При вирішенні заяви про забезпечення позову судом враховується наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19.
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).
Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц.
У зв'язку з цим об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 17 січня 2025 року у cправі № 916/4954/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов'язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов'язків, що не відповідає зазначеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які (висновки) за змістом норм частини 4 статті 236 ГПК України та статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" підлягають врахуванню судами при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
Відповідно до висновку, викладеного в п. 49 постанови від 17 січня 2025 року у cправі № 916/4954/23 об'єднаної палата Касаційного господарського суду, в спорі про визнання недійсним договору про закупівлю вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона сторонам оспорюваного договору виконувати договірні зобов'язання: 1) не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; 2) порушує збалансованість інтересів сторін такого договору; 3) є неспівмірним із негативними наслідками, що можуть настати в результаті вжиття судом такого заходу забезпечення позову; 4) спрямоване на втручання в господарську діяльність сторін оспорюваного договору; 5) фактично підмінює собою судове рішення у справі, яке має ухвалюватися за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог (див. пункт 1 цієї постанови).
Суд звертає увагу, що предметом позову є визнання недійсним договору про закупівлю послуг з організації харчування вартістю 9 117 500 грн, укладеного між Комунальним некомерційним медичним підприємством «Кременчуцька міська лікарня «Правобережна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОНТЕМ.УА», предметом якого є надання послуг з харчування, в тому числі, вагітним та породіллям, з моменту підписання договору (20.03.2025).
Заборона здійснювати платежі за договором може призвести як до неотримання виконавцем грошових коштів за послуги, які були фактично надані (спожиті), так і до неможливості надання послуг з харчування пацієнтів лікарні (в тому числі вагітних, породіль) в період дії договору (до 31.12.2025), що може призвести до порушення прав та заподіяти шкоду здоров'ю зазначених осіб.
За наведених обставин, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 136, 139, 140, 234 ГПК України, суд
Відмовити заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури в задоволенні заяви від 23.09.2025 (вх № 1908/25 від 25.09.2025) про забезпечення позову по справі № 917/1838/25.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту складення повного тексту ухвали (ст. 235,255-256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.І. Пушко