65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2138/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу № 916/2138/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛОРЕ» (65114, Одеська обл., м. Одеса, вул. Левітана, буд. 141, офіс 16-Н; код ЄДРПОУ 42067853)
про стягнення 3 180 214,66 грн;
представники сторін:
від позивача -Єфременко О.О.;
від відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “КАЛОРЕ», про стягнення 3180214,66 грн, з яких: 2424644,58 грн основного боргу, 327255,67 грн пені, 74855,78 грн 3% річних, 353458,63 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором постачання природного газу № 5727-ТКЕ(23)-23 від 21.09.2023 в частині оплати отриманого газу.
Ухвалою від 04.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2138/25, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 02.07.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
26.06.2025 представник позивача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд наступного дня задовольнив, постановивши відповідну ухвалу.
30.06.2025 від представника позивача надійшло клопотання про зміну представника, що братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
01.07.2025 представник відповідача подав клопотання, в якому повідомив про надіслання 30.06.2025 відзиву на позовну заяву, проте у зв'язку з технічним збоєм в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, відзив на позовну заяву не прикріпився.
01.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечував факту укладання договору, отримання газу у заявленому обсязі та недотримання строків щодо його оплати. Разом з цим, він зазначив про неналежне виконання зобов'язань у зв'язку з настанням обставин невідворотної сили та відсутність своєї вини та умислу. Посилався на встановлення договірного порядку списання коштів за поставлений природний газ, укладання відповідних договорів. Вказував на погіршення економічного становища через введені на державному рівні мораторії на відключення від теплопостачання боржників, на підвищення тарифів на послуги з теплопостачання, об'єктивну неможливість розрахуватися з постачальником за рахунок щомісячних надходжень від споживачів газу, можливе банкрутство, тощо. Просив суд поновити пропущений строк на подання відзиву та зменшити розмір нарахованої пені до 1 грн. з посиланням на судову практику з цих питань. Більш детально позиція відповідача викладена у відзиві (а.с. 61-65).
Також, 01.07.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з прийняттям участі в іншому судовому засіданні.
Судове засідання, призначене на 02.07.2025, не відбулось у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
В порядку ст. 120 ГПК України суд постановив ухвалу від 02.07.2025, якою призначив наступне судове засідання на 23.07.2025.
04.07.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив залишити відзив на позовну заяву без розгляду, посилаючись на пропущений строк подання. Заперечував щодо доводів відповідача щодо зменшення пені, посилаючись на обізнаність відповідача про наслідки порушення грошового зобов'язання за умовами договору. Вказував, що відповідач не звільнюється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин. Разом з цим, він зазначив про недоведення відповідачем підтвердження свого майнового стану, наявність або відсутність коштів на рахунках. Вказував, що дебіторська заборгованість постійно зростає, у зв'язку з чим перешкоджає виконанню обов'язків, погіршує фінансове становище та впливає на якість надання послуг (а.с. 120-135).
17.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
17.07.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач вважає, що наявні обставини, які свідчать про те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, вважає що їх отримання призведе до невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Разом з цим, вважає що порушення відповідачем зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, у зв'язку з чим просив зменшити розмір пені (а.с.144-147).
Протокольною ухвалою від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2025.
У судовому засіданні, яке відбулось 17.09.2025, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки не повідомив, водночас, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку ухвали, постановленої в порядку ст. 120 ГПК України, до електронного кабінету відповідача (а.с. 158).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
17.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
21.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЛОРЕ» як споживачем укладено договір № 5727-ТКЕ(23)-23 постачання природного газу (далі - Договір; а.с. 20-27).
Пунктом 3.5. Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
На виконання умов Договору, з листопада 2023 р. по березень 2024 р., позивач передав у власність відповідача природний газ загальною вартістю 2 424 644,58 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2023, від 31.12.2023, від 31.01.2024, від 29.02.2024 та від 31.03.2024 (а.с. 9-11).
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється відповідачем в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
За порушення відповідачем строків виконання зобов'язань з повної та своєчасної оплати природного газу позивач, крім основного боргу, також нарахував та заявив до стягнення з відповідача 327 255,67 грн пені, 74 855,78 грн 3% річних та 353 458,63 грн інфляційних втрат. Розрахунок вказаних сум наявний у матеріалах справи (а.с. 17-19).
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків зазначено договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Стаття 526 ЦК України вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Суд встановив, що на підставі Договору № 5727-ТКЕ(23)-23 від 21.09.2023 між сторонами виникли правовідносини з постачання природного газу.
В період з листопада 2023 року по березень 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 424 644,58 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень, є первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт господарських операцій з поставки природного газу.
Судом також встановлено, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору, вартість спожитого природного газу у спірному періоді на користь позивача не сплатив, внаслідок чого станом на час вирішення спору за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 2 424 644,58 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основної заборгованості в розмірі 2 424 644,58 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 74 855,78 грн 3% річних та 353 458,63 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Щодо пені суд зазначає наступне.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Як вже зазначалось, умовами договору між сторонами (п.7.2) було передбачено обов'язок сплати відповідачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у разі прострочення строку остаточного розрахунку.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на порушення відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, суд зазначає, що позивач цілком правомірно заявлено до стягнення пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 327 255,67 грн згідно наданого розрахунку.
В якості одного з заперечень на позов в частині стягнення пені відповідач посилається на відсутність умислу та настання обставин невідворотної сили у зв'язку з введенням воєнного стану.
З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Не ставлячи під сумнів те, що війна та пов'язані з нею події є обставинами непереборної сили, господарський суд вказує, що відповідачем не надано доказів того, що у даному випадку форс-мажор призвів до того, що відповідач не міг виконувати грошові зобов'язання за поставлений природний газ.
Таким чином, доводи відповідача в частині посилання на наведені та інші форс-мажорні обставини господарським судом відхиляються, оскільки відповідачем не доведено належними доказами причинно-наслідкового зв'язку між настанням форс-мажорних обставин та неможливістю виконати грошове зобов'язання.
Відповідач також просить зменшити розмір неустойки з посиланням на економічне становище Товариства, введені на державному рівні мораторії на відключення від теплопостачання за наявну заборгованість, нарахування та стягнення в судовому порядку штрафних санкцій, на підвищення тарифів на послуги теплопостачання тощо. Разом з цим, на думку суду, відповідач не надав доказів наявності таких виключних обставин, з якими чинне законодавство та стала судова практика пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Важкий фінансовий стан та інші наведені відповідачем обставини не можна вважати такою підставою виходячи з майнових інтересів сторін, рівності сторін та балансу інтересів.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача про стягнення 2 424 644,58 грн основного боргу, 327 255,67 грн пені, 74 855,78 грн 3% річних та 353 458,63 грн інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛОРЕ» (65114, Одеська обл., м. Одеса, вул. Левітана, буд. 141, офіс 16-Н; код ЄДРПОУ 42067853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 42399676) 2 424 644,58 грн основного боргу, 327 255,67 грн пені, 74 855,78 грн 3% річних, 353 458,63 грн інфляційних втрат, 38 162,58 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 17 вересня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 26 вересня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков