(додаткова)
25 вересня 2025 року Справа № 915/776/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
розглянувши заяву від 12.09.2025 (вх.№13053/25 від 15.09.2025) Приватного підприємства "Демсей" про компенсацію витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи, у справі
за позовом: Південноукраїнської міської ради, вул.Європейська, 48, м.Південноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 33850880
електронна пошта: yuzhvk@gmail.com
до 1-го відповідача: Приватного підприємства "Демсей", вул. Кам'яномостівська, 3, м.Первомайськ, Миколаївська область, 55200, код ЄДРПОУ 32838473
електронна пошта: pp.demsey@ukr.net
до 2-го відповідача: Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради, вул.Європейська, 23, кабінет 87, м.Південноукраїнськ, Вознесенський р-н, Миколаївська область, 55001, код ЄДРПОУ 44354422
електронна пошта: ubtr_umr@ukr.net
про: визнання недійсним договору.
Південноукраїнська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 15.05.2025 (вх.№7460/25 від 16.05.2025) в якій просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м.Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація", що укладений між управлінням будівництва та ремонтів Южноукраїнської міської ради та Приватним підприємством "Демсей".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.09.2025 позовну заяву Південноукраїнської міської ради до Приватного підприємства "Демсей" та Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради про визнання недійсним з моменту укладення договір №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м.Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" - залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України.
Приватне підприємство "Демсей" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою від 12.09.2025 (вх.№13053/25 від 15.09.2025) в якій з посиланням на ст.123, 126, 129, 130 ГПК України просить суд:
- витрати Приватного підприємства «ДЕМСЕЙ» на професійну правничу допомогу у справі №915/776/25 покласти на Південноукраїнську міську раду;
- стягнути з Південноукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ 33850880) на користь Приватного підприємства «ДЕМСЕЙ» (код ЄДРПОУ 32838473) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Південноукраїнська міська рада через систему «Електронний суд» подала заяву (вх.№13336/25 від 19.09.2025) в якій просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.
В обґрунтування заяви зазначає, що позивач не згоден із розміром витрат на професійну правничу допомогу визначену відповідачем, вважає такі витрати надмірно завищеними адже справа не є складною не потребувала від адвоката Петровського Д.О. значного часу для вивчення так як всі матеріали справи йому були повністю відомі за справою №915/648/24, за своїм змістом відзив відповідача не має нічого спільного з положеннями чинного в Україні законодавства (доводи, наведені у відзиві ПП «Демсей» повністю спростовані постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 по справі №915/648/24), одна частина відзиву прямо суперечить іншій, сам відзив поданий до суду з порушенням процесуального строку, а твердження представника ПП «Демсей» про те, що готуючись до справи ним було вивчено понад 6000 судових рішень нічим не підтверджено, окрім того, обов'язком адвоката згідно Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є постійне підвищення своєї кваліфікації та знань в галузі права, а тому ознайомлення з правовими позиціями Верховного Суду та судовою практикою є обов'язком адвоката незалежно від того, приймає він участь у розгляді справи чи ні у зв'язку з чим вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу по даній справі має бути зменшено до 5000,00 (п'яти тисяч) грн. З вартістю послуг "Захист інтересів у судових засіданнях - загальною вартістю 9000 грн. із розрахунку 3000 грн/засідання" Південноукраїнська міська рада не погоджується, вважає їх надмірними та неспівмірними як з тривалістю участі представника відповідача в судових засіданнях, так і з самим об'ємом участі представника відповідача в судових засіданнях, які обмежувались виключно встановленням його особи.
За змістом частин 1, 3 статті 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.
Тобто, з урахуванням викладеного вище, у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.
Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додатково рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.
Водночас, порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, ч. 3 ст. 244 ГПК України (якщо вирішено спір по суті спору) та ч. 6 ст. 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі / залишення позову без розгляду).
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21.
Розглянувши заяву від 12.09.2025 (вх.№13053/25 від 15.09.2025) Приватного підприємства "Демсей", суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.3 та ч.4 ст.126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Разом з тим, у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
У відповідності до приписів ч.5 ст.130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 -130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України.
У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача, тощо (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 по справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 по справі № 922/2157/20).
При цьому ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Такі обставини встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).
Поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 р. у справі 922/2017/17).
Окрім того, поняття "необґрунтовані дії позивача" не є тотожним поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору -позов. Тобто предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.
Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23.
Оскільки наведена норма частини п'ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/ необґрунтованості, то такі слід встановлювати суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із висновками наведеними у додатковій постанові Касаційного господарського суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.
Реалізація позивачем права на звернення до суду із позовом у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним відповідачем. Отримавши звернений до себе позов, відповідач цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п'ятою статті 130 ГПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.
Так, відповідач просить суд витрати ПП «Демсей» на професійну правничу допомогу у справі №915/776/25 покласти на Південноукраїнську міську раду та стягнути з Південноукраїнської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду не одразу після звернення з позовом до суду, а лише 05.09.2025, тобто після спливу трьох місяців здійснення судового провадження, протягом якого відповідач (його представник) був вимушений знайомитися з матеріалами справи, готувати відзив та клопотання, а представник - прибувати до суду та брати участь у судових засіданнях, що зумовило здійснення відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме, витрат на професійну правничу допомогу. Вказує, що оскільки залишення позову без розгляду здійснено судом за заявою позивача, якою він фактично визнав недоцільність подальшого провадження внаслідок досягнення власної мети у іншому судовому провадженні №915/648/24, та не у зв'язку з діями відповідача, спрямованими на визнання позову чи фактичного виконання вимог позивача, то вважає, що залишення позову без розгляду було здійснено у зв'язку з необґрунтованими діями саме позивача.
Суд зазначає, що відповідно до п.10 ч.2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
У відповідності до п.1 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про, зокрема, залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Так, позивачем було подано заяву №31/01-32/2488 від 05.09.2025 (вх.№12732/25 від 05.09.2025) в якій на підставі п.5 ч.1 ст.226 ГПК України просив суд залишити без розгляду позовну заяву Південноукраїнської міської ради по справі №915/776/25, оскільки 20 серпня 2025 року Південно-західним апеляційним господарським судом винесено постанову по справі №915/648/24, якою апеляційну скаргу управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 по справі №915/648/24 задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 02.04.2025 по справі №915/648/24 скасовано та у задоволенні позову Приватного підприємства "Демсей" до Управління будівництва та ремонтів Південноукраїнської міської ради про стягнення грошових коштів за договором №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м.Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" відмовлено.
Вказаною постановою, яка набрала законної сили, спірний договір №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м.Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" визнано нікчемним.
У зв'язку з тим, що вступило в силу судове рішення (поставнова), яким спірний договір №48-03/24 про закупівлю робіт по об'єкту "Капітальний ремонт вулиці Дружби Народів у м.Южноукраїнську Миколаївської області, Коригування (в частині додаткових робіт), згідно ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація" визнано нікчемним, позивачем подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Так, залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ГПК України, зокрема ст.14. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Подати заяву про залишення позову без розгляду є правом заявника, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це його диспозитивне право, передбачене нормами ГПК України, яке не містить обмежень в його реалізації (подібний висновок у постанові ВС КЦС від 20 травня 2024 року у справі № 202/16597/23).
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач від моменту звернення до суду з позовною заявою до постановлення судом ухвали про залишення позову без розгляду діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та (або) інтересів відповідача.
Подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) у даній справі не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.
Так само факт залишення позовної заяви без розгляду не підтверджує свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачеві.
Ураховуючи викладене вище, суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про компенсацію витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи №915/776/25.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви від 12.09.2025 (вх.№13053/25 від 15.09.2025) Приватного підприємства "Демсей" про компенсацію витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи №915/776/25 - відмовити.
Додаткова ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.О. Семенчук