ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.09.2025Справа № 910/14325/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації),
2. Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області»
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 ,
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 ,
третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 ,
третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_6 ,
третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_7 ,
третя особа-7, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_8 ,
третя особа-8, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_9 ,
третя особа-9, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_10 ,
про визнання недійсними протоколу, розпорядження та статуту,
Представники учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
від позивача та третіх осіб 1-9: Ковальчук Я.В. ,
від відповідача-1: Ворона Л.О. (в режимі відеоконференції),
від відповідача-2: Титикало Р.С. , Лазоренко Р.В.,
третя особа-1: ОСОБА_2.,
третя особа-2: ОСОБА_3.,
третя особа-5: ОСОБА_6.,
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) та Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» про:
- визнання недійсним протоколу Парафіяльних Загальних зборів Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області №1 від 01.07.2024;
- визнання протиправним та скасування розпорядження Голови Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) від 05.09.2024 № 546 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції»;
- визнання недійсним Статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції, зареєстрований розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 № 546 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції».
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/14325/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та призначено підготовче засідання на 04.02.2025. Встановлено сторонам та третім особам строк для подання заяв по суті спору.
11.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшла заява про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи №910/14325/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 заяву Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» про відвід судді Морозова С.М. від розгляду справи № 910/14325/24 задоволено, матеріали справи вирішено передати уповноваженій особі на повторний автоматизований розподіл справи.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із задоволенням відводу судді Морозову С.М. справу № 910/14325/24 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.
17.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 прийнято справу № 910/14325/24 до провадження судді, підготовче засідання призначено на 22.01.2025. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, відповідачу-2 - строк для подання заперечень на відповідь на відзив. Зобов'язано відповідача-2 надати вичерпну відповідь на поставлені позивачем в порядку ст. 90 ГПК України питання, у формі заяви свідка протягом п'яти днів з дня отримання вказаної ухвали або повідомити у цей строк суд та позивача про відмову від надання відповідей. Відповідачу-1 встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву, а третім особам - строк для подання пояснень по суті спору.
18.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
20.12.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній, зокрема, просить справу розглядати без участі його представника.
23.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшла заява в порядку ч. 5 ст. 90 ГПК України, про відмову від надання відповідей на поставлені позивачем запитання.
07.01.2025 до суду від третіх осіб 1-5 надійшли письмові пояснення по справі.
08.01.2025 до суду від третіх осіб 1-5 надійшли заяви свідків.
21.01.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
22.01.2025 до суду від ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надійшли заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
В підготовче засідання 22.01.2025 з'явилися представники позивача, відповідача-2 та третіх осіб. Представник відповідача-1 не з'явився.
За результатами підготовчого засідання 22.01.2025 суд постановив ухвалу, якою залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ); ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ). Зобов'язано позивача направити на адреси залучених третіх осіб копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази чого надати до суду. Встановлено третім особам строк для надання до суду письмових пояснень по суті позовних вимог відповідно до вимог статей 168, 179 Господарського процесуального кодексу України - десять днів з дня отримання даної ухвали.
Також вказаною ухвалою суду від 22.01.2025 клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 46, м. Полтава, 36014; ідентифікаційний код 02229741) копію реєстраційної справи Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» (код ЄДРПОУ 21063795); установлено строк для подання вказаних доказів до 05.02.2024.
Підготовче засідання у справі № 910/14325/24 відкладено на 17.02.2025.
31.01.2025 від Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації до суду надійшла копія реєстраційної справи Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (код ЄДРПОУ 21063795).
03.02.2025 від третіх осіб: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до суду надійшли заяви свідків.
04.02.2025 від третіх осіб: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до суду надійшли письмові пояснення у справі.
Також 04.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів надання копії позовної заяви з додатками залученим ухвалою від 22.01.2025 третім особам.
14.02.2025 від представника відповідача-2 до суду надійшло клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення у справі.
17.02.2025 від представника позивача до суду надійшло про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_9 .
В підготовче засідання 17.02.2025 з'явились представники позивача, третіх осіб та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився.
За результатами підготовчого засідання 17.02.2025 суд постановив ухвалу (із урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.03.2025), якою залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 . Зобов'язав позивача направити на адресу ОСОБА_9 копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази чого надати до суду. Третій особі встановлено строк для надання до суду письмових пояснень по суті позовних вимог відповідно до вимог статей 168, 179 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали. Підготовче засідання відкладено на 12.03.2025 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до приписів ч. 3 ст. 177 ГПК України.
Також судом в підготовчому засіданні 17.02.2025 протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду; клопотання відповідача-2 від 14.02.2025 про долучення доказів задоволено та долучено подані із цим клопотанням докази. Мотиви вказаних судових рішень викладені в ухвалі від 17.02.2025.
25.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів вручення ОСОБА_9 копії позовної заяви з додатками.
25.02.2025 до суду від третьої особи-8 ( ОСОБА_9 ) надійшли пояснення по суті позовних вимог.
26.02.2025 до суду від третьої особи-8 ( ОСОБА_9 ) надійшла заява свідка.
27.02.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про визнання неналежними, недопустимими і недостовірними письмових доказів, долучених до позовної заяви.
Також 27.02.2025 від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення.
11.03.2025 до суду від позивача надійшли: додаткові пояснення, із клопотанням в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України щодо надання дозволу на подання цих пояснень; заперечення на клопотання відповідача-2 про визнання неналежними, недопустимими і недостовірними письмових доказів, долучених до позовної заяви.
12.03.2025 до суду від ОСОБА_10 надійшло клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Також 12.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, із вимогою про поновлення пропущеного строку для подання доказів.
В підготовче засідання 12.03.2025 з'явилися представники позивача, відповідача-2 та третіх осіб. Представник відповідача-1 не з'явився.
В підготовчому засіданні 12.03.2025 суд на місці постановив поновити позивачу пропущений процесуальний строк на долучення доказів до матеріалів справи, долучити до матеріалів справи докази, подані із клопотанням від 11.03.2025. Також судом долучено до матеріалів справи подані 27.02.2025 відповідачем-2 додаткові пояснення у справі.
Щодо поданих позивачем 11.03.2025 до суду додаткових пояснень, з метою забезпечення реалізації учасниками справи принципу змагальності, суд дійшов висновку про надання дозволу позивачу в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України для надання додаткових пояснень та долучення їх до матеріалів справи. Водночас, долучені до вказаних додаткових пояснень докази суд не прийняв до розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України.
У підготовчому засіданні 12.03.2025 судом з'ясовано у присутніх представників позивача та відповідача-2 з приводу надання ними в матеріали усіх доказів в обґрунтування ними своїх вимог та заперечень, а також з'ясовано відсутність у останніх будь-яких інших заяв/клопотань, які підлягають розгляду судом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ). Зобов'язано позивача направити на адресу третьої особи ( ОСОБА_10 ) копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази чого надати до суду. Встановлено третій особі ( ОСОБА_10 ) строк для подання письмових пояснень щодо позову відповідно до вимог статей 168, 179 Господарського процесуального кодексу України протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання даної ухвали.
Також вказаною ухвалою закрито підготовче провадження у справі № 910/14325/24 та призначено справу до розгляду по суті на 07.04.2025.
25.03.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів вручення копії позовної заяви з доданими до неї документами ОСОБА_10 .
26.03.2025 до суду від третьої особи-9 ( ОСОБА_10 ) надійшли письмові пояснення щодо позову, у яких викладено вимогу про зобов'язання відповідача-2 надати відповіді на питання, поставлені у порядку ст. 90 ГПК України у долученому до даних пояснень письмовому опитуванні. Також від третьої особи-9 надійшла заява свідка.
04.04.2025 до суду від позивача надійшли: клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження; заява про зміну предмета позову; клопотання про зобов'язання відповідача-2 виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/14325/24 в частині зобов'язання надати вичерпну відповідь на поставлені позивачем запитання в порядку ст. 90 ГПК України.
В судове засідання 07.04.2025 з'явилися представники позивача, відповідача-2 та третіх осіб 1-9. Представник відповідача-1 не з'явився.
Представник позивача у підготовчому засіданні 07.04.2025 заявив усне клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з відсутністю у засіданні представника відповідача-1.
Розглянувши вказане клопотання та заслухавши заперечення представників відповідача-2, суд на місці постановив відмовити у задоволенні зазначеного клопотання представника позивача через необґрунтованість та з урахуванням викладеного відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Розглянувши клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, про відмову у його задоволенні, оскільки позивачем не наведено достатньо обґрунтованих підстав для неможливості вчинення ним усіх необхідних процесуальних дій в межах підготовчого провадження, враховуючи його тривалість.
За результатами розгляду клопотань позивача про зобов'язання відповідача-2 виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/14325/24 в частині зобов'язання надати вичерпну відповідь на поставлені позивачем запитання в порядку ст. 90 ГПК України, та про зміну предмета позову, суд постановив ухвалу від 07.04.2025, якою залишив їх без розгляду, з наведених у зазначеній ухвалі підстав.
У зв'язку із усно заявленим представником позивача клопотанням про оголошення перерви у судовому засіданні/його відкладення, суд постановив вказане клопотання задовольнити та відкласти судове засідання на 05.05.2025, встановивши відповідачу-2 строк для подання відповідей на поставлені третьою особою-2 питання до 20.04.2025.
14.04.2025 від відповідача-2 надійшла заява в порядку ч. 5 ст. 90 ГПК України та клопотання про визнання неналежним, недопустимим і недостовірним письмового доказу.
06.05.2025 до суду від представника відповідача-1 надійшла заява про участь в судових засіданнях у справі № 910/14325/24 в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 06.05.2025 вказану вище заяву представника відповідача-1 задоволено.
07.05.2025 до суду від третьої особи-9 надійшло клопотання про допит свідків.
В судове засідання 07.05.2025 з'явилися позивач, представники позивача, відповідача-1 та третіх осіб. Представник відповідача-2 не з'явився, про причини своєї неявки не повідомляв.
Заслухавши усні пояснення щодо заявлених позовних вимог позивача та його представника, заперечення відповідача-1, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 26.05.2025.
В судове засідання 26.05.2025 з'явилися позивач, його представник, представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб.
В судовому засіданні 26.05.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи-9 про допит свідків, про що постановлено протокольно ухвалу.
Заслухавши усні заперечення представника відповідача-2 щодо позову, пояснення представника третіх осіб, суд оголосив в судовому засіданні перерву до 18.06.2025.
06.06.2025 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення письмових доказів до клопотання про визнання неналежними, недопустимими і недостовірними письмових доказів.
17.06.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів із вимогою про поновлення строку на подання доказів.
18.06.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про визнання неналежним, недопустимим і недостовірним письмового доказу.
В судове засідання 18.06.2025 з'явились позивач та його представник, представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб. Третя особа-9 надала суду усні пояснення по суті позовних вимог.
Крім того, в судовому засіданні 18.06.2025 судом не прийнято до розгляду подане 17.06.2025 позивачем клопотання про долучення доказів.
В судовому засіданні 18.06.2025 оголошено перерву до 30.07.2025, а в останньому оголошено перерву до 11.08.2025.
07.08.2025 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.
В судовому засіданні 11.08.2025, у яке з'явилися позивач та його представник, представники відповідача-2 та третіх осіб, суд, закінчивши з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов до стадії судових дебатів та оголосив в судовому засіданні перерву до 15.09.2025.
В судове засідання 15.09.2025 з'явилися позивач, його представник, представники відповідачів 1, 2, третіх осіб, а також особисто треті особи 1, 2, 5.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідачів 1, 2 заперечували щодо задоволення позову, просив відмовити в його задоволенні.
Представник третіх осіб 1-9 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.
В порядку ч. 1 ст. 233 ГПК України судом в судовому засіданні 15.09.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
20.03.1992 рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів (облвиконкому) № 60 зареєстровано статут Успенської Української Православної Церкви релігійної громади (парафії) Української Православної Церкви м. Кременчук.
20.03.1992 проведено державну реєстрацію Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області, як юридичної особи (ідентифікаційний код 21063795).
Розпорядженням Голови Полтавської обласної держадміністрації від 13.04.2009 № 115 зареєстровано статут Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області у новій редакції, який ухвалений загальними зборами віруючих 01.12.2008 (свідоцтво Полтавської обласної державної адміністрації про реєстрацію статуту релігійної організації № 992/115 від 13.04.2009).
Відповідно до статуту Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області (зареєстрованого розпорядженням Голови Полтавської обласної держадміністрації від 13.04.2009 № 115) (надалі - Статут):
1.1. Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви (надалі також - Парафія) - релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви (надалі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Кременчуцької єпархії;
1.2. Парафія створюється за бажанням віруючих з благословення єпархіального архієрея;
1.3. Парафія об'єднує громадян православного віросповідання для спільного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання;
1.4. Парафія діє, дотримуючись чинного законодавства, Статуту Руської Православної Церкви (надалі - РПЦ), Статуту УПЦ, Статуту Кременчуцької єпархії, а також цього Статуту;
1.5. У своїй діяльності Парафія керується цим Статутом, постановами Соборів РПЦ і УПЦ, Священних Синодів РПЦ і УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісних та Архієрейських Соборів РПЦ і УПЦ;
1.6. Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею;
1.7. Парафія як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту.
Органами Парафіяльного управління є Парафіяльні загальні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше двох третин від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів (п. 2.1. Статуту).
Указом Митрополита Кременчуцького і Лубенського Миколая від 16.10.2021 № 31 архімандрит ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) призначений на несення послуху настоятеля Свято-Успенського Собору м. Кременчук.
Пунктом 2.2. Статуту передбачено, що членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статути РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті.
Відповідно до п. 2.3. Статуту Парафіяльні збори відповідно до Статуту УПЦ, зокрема, приймають нових членів Парафії.
01.07.2024 на Парафіяльних Загальних зборах «Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області» (код ЄДРПОУ 21063795) (присутні 26 осіб) прийнято такі рішення, які оформлені протоколом № 1:
1. Обрати Головою Загальних зборів - Кучменко О.Ю., а Секретарем - Пономаренко О.М .
2. Встановити і затвердити список членів Релігійної громади, які беруть участь у цих Загальних зборах, що додається (Додаток №1).
3. Змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Української Православної Церкви (Православної Церкви України); визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та Предстоятелю Української Православної Церкви (Православної Церкви України) (Додаток № 2).
4. Змінити найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади - «РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ «СТАВРОПІГІЙНА РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ПАРАФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ПРАВСОЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ) МІСТА КРЕМЕНЧУК КРЕМЕНЧУЦЬКОГО РАЙОНУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ».
5. Викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції, подати прийнятий Статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею «Управління Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», митрополиту Епіфанію (додаток № 2).
6. Під час богослужінь здійснювати поминання таким чином: «Владику і отця нашого Епіфанія, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України».
7. Обрати головою Парафіяльної ради Релігійної громади Кучменко Оксану Юріївну, помічником голови Парафіяльної ради Релігійної громади - Літвінову-Кулагіну Олену Вікторівну та скарбником Парафіяльної ради Релігійної громади - Демченко Галину Анатоліївну строком на три роки.
8. Обрати Петрова Володимира Анатолійовича головою Ревізійної комісії Релігійної громади, Богданову Олену Валеріївну та Бондаренко Марію Юріївну - членами Ревізійної комісії Релігійної громади строком на три роки.
9. Уповноважити голову та секретаря Загальних зборів на підписання прийнятого Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також цього Протоколу.
10. Провести реєстрацію Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Уповноважити Кучменко Оксану Юріївну на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, в тому числі, але не обмежуючись, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласними державними адміністраціями, відділами (управліннями) державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з метою реєстрації Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно надати право від імені Релігійної громади підписувати заяви, форми реєстраційних карток, подавати всі необхідні документи, включаючи заяви, форми реєстраційних карток, цей протокол Загальних зборів Релігійної громади, Статут Релігійної громади та інші документи, передбачені чинним законодавством України, засвідчувати своїм підписом копії документів з метою реєстрації Статуту Релігійної громади у новій редакції, а також внесення змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запитувати та отримувати (в тому числі оригінали) будь-які документи, у разі необхідності вносити плату за дії, що пов'язані з такою державною реєстрацією.
09.08.2024 уповноваженою особою Кучменко О.Ю. подано до Полтавської обласної військової адміністрації заяву про реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, у зв'язку зі зміною підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України.
Розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 № 546 зареєстровано статут Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції.
Зі Статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» (нова редакція), прийнятого рішенням Парафіяльних зборів, оформленими протоколом № 1 від 01.07.2024, вбачається, що цей Статут був затверджений Предстоятелем Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм 04.07.2024 та зареєстрований розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 № 546.
10.09.2024 державним реєстратором Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації Січевським С.Я. проведено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу із ідентифікаційним кодом 21063795, про що зроблено запис № 1009421070012000065.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує про нечинність та неправомочність проведених 01.07.2024 Парафіяльних Загальних зборів Релігійної громади і, як наслідок, недійсність прийнятої на цих зборах нової редакції Статуту, реєстрація якої проведена всупереч нормам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Так, позивач вказує, що будь-яких рішень Релігійною громадою щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях або про внесення змін до Статуту Релігійної громади не приймалось, а 01.06.2024 на Парафіяльних Загальних зборах було підтримано канонічну підлеглість УПЦ. Водночас, рішення, які були прийняті на Парафіяльних Загальних зборах Релігійної громади 01.07.2024, прийнято неуповноваженими особами, які ніколи не були членами релігійної громади та не входили до складу Загальних зборів Релігійної громади. Ні позивач, ні дійсні (повноправні) члени не скликали та не брали участі у зазначених Парафіяльних Загальних зборах 01.07.2024, як і не були обізнані про їх проведення. Так, позивач зазначає, що 01.07.2024 фактично відбулися збори не релігійної, а територіальної громади м. Кременчук, оскільки особи, які були присутні на загальних зборах, ніколи не набували статусу дійсних (повноправних) чи навіть асоційованих членів релігійної громади відповідно до Статуту, зареєстрованого розпорядженням Голови Полтавської облдержадміністрації від 13.04.2009 за № 115 та Положення про членство в релігійній громаді УПЦ парафії "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області", прийнятого та затвердженого рішеннями Парафіяльних зборів Релігійної громади, оформленими протоколом № 4 від 11.11.2023.
Крім того, ОСОБА_1 вказує про порушення на зборах 01.07.2024 відповідного кворуму - 2/3 членів релігійної громади, зазначаючи, що станом на 01.06.2024 до членів релігійної громади входило 129 осіб, тоді як участь у спірних Загальних зборах взяли 26 осіб).
Відтак, за доводами позивача, рішення, прийняті на Парафіяльних Загальних зборах 01.07.2024 є такими, що порушуються немайнові права членів релігійної громади, оскільки внаслідок їх прийняття фактично відбулось втручання в законну діяльність релігійної організації, а також було порушено принцип вільного волевиявлення та принцип автономії релігійної організації, так як особи без волевиявлення існуючих членів громади визнали себе новими членами громади.
Крім того, позивач зазначав про здійснення реєстрації Статуту у новій редакції за відсутності усіх необхідних документів, передбачених ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідач-1 (Полтавська обласна державна адміністрація (Полтавська обласна військова адміністрація) заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи про недоведеність позивачем незаконності та порушення процедури прийняття розпорядження № 546 від 05.09.2024 та дотримання відповідачем-1 всіх вимог законодавства при прийнятті вказаного розпорядження. Крім того, відповідач-1 звернув увагу на заборону відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» діяльності релігійних організацій, пов'язаних з РФ на території України.
Відповідач-2 (Релігійна організація «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області») також заперечив щодо задоволення позову. Зокрема, відповідач-2 зазначав про відсутність у позивача, третіх осіб права на звернення із даним позовом до суду; неналежність, недопустимість поданих позивачем разом із позовною заявою доказів; правомірність прийнятих на Парафіяльних загальних зборах 01.07.2024 рішень та відсутність будь-яких порушень цими рішеннями прав та свобод позивача та інших осіб, оскільки на цих зборах жодних питань щодо заборони відвідування церкви не вирішувалось. Також відповідач-2 заперечив щодо доводів позивача про відсутність членства у релігійній громаді осіб, які брали участь у Загальних зборах релігійної громади 01.07.2024, оскільки визначальним відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи») щодо членства особи в тій чи іншій релігійній громаді є волевиявлення виключно цієї особи щодо ідентифікації себе її членом, тоді як законодавством не передбачено фіксованого членства у релігійній громаді.
Треті особи 1-9 заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі та зазначили, що внаслідок зміни канонічної підлеглості Релігійної громади вони позбавлені можливості сповідувати свою релігію спільно з іншими.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).
Так, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, заявив, зокрема, вимогу про визнання недійсним протоколу Парафіяльних Загальних зборів Свято-Успенської релігійної громади Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області №1 від 01.07.2024.
Водночас, певні правові наслідки породжують саме рішення зборів Релігійної громади, які є юридичними фактами. Протокол зборів є документом, який засвідчує їх існування. З огляду на це вимога про визнання недійсним протоколу Парафіяльних Загальних зборів є неналежним і неефективним способом захисту.
Незважаючи на обрання позивачем неналежного способу захисту, зміст рішень Парафіяльних Загальних зборів від 01.07.2024, як юридичного факту, що породжує правові наслідки, підлягає дослідженню з визначених позивачем мотивів.
Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Аналогічні положення щодо відокремленості церкви від держави містяться у ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (тут і надалі - в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень).
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Положеннями ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Отже, вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації її членами, а не тільки настоятелем, та таке скликання не пов'язане із наданням єпархіальним архієреєм його згоди.
Суд також враховує, що у випадку невідповідності положень Статуту нормам законодавства мають застосовуватись положення закону, які мають вищу юридичну силу.
Аналіз положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» свідчить про те, що особа має право на вільне волевиявлення відносно свого членства в релігійній громаді.
Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на Положення про членство в релігійній громаді УПЦ парафії "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області", прийняте та затверджене рішеннями Парафіяльних зборів Релігійної громади, оформленими протоколом № 4 від 11.11.2023 (надалі - Положення про членство). Цим Положенням визначено порядок прийняття (набуття) та виключення осіб з числа членів Релігійної громади, а також ведення реєстру членів релігійної організації. Зі змісту вказаного Положення про членство вбачається, що таке членство у Релігійній громаді «Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області» було визначено фіксованим та поділялось на два види: дійсне (повноправне) - з правом участі і вирішального голосу в органах управління релігійної громади; асоційоване (часткове) - з виключним правом дорадчого голосу, без права участі в органах управління релігійної громади. Як до повноправного, так і до асоційованого членства особи приймалися за рішенням загальних зборів релігійної громади.
Крім того, позивач посилався на прийняття Парафіяльними загальними зборами віруючих релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" (код ЄДРПОУ 21063795) рішень, оформленими протоколом № 2 від 01.06.2024, згідно з якими було затверджено фіксоване членство в Парафіяльних загальних зборах згідно з чинним Статутом релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області", затверджено журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області", а також виражено підтримку релігійною організацією "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" предстоятелю УПЦ митрополиту Онуфрію та про незмінне перебування у лоні УПЦ.
Відповідно до поданого позивачем додатку до протоколу Парафіяльних загальних зборів віруючих релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" (код ЄДРПОУ 21063795) № 2 від 01.06.2024, кількість членів релігійної організації "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" становить 129 осіб.
Також позивачем було подано копію протоколу № 3 Загальних зборів релігійної грмомади - Парафіяльних зборів Релігійної громади "Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчука Полтавської області" від 10.06.2024, яким, зокрема, оформлено рішення щодо обрання на новий термін складу Парафіяльної ради вказаної релігійної громади; визначення головою Парафіяльної ради Релігійної громади - архімандрита ОСОБА_1 (ОСОБА_1).
Суд критично оцінює та не бере до уваги посилання позивача як на докази членства в релігійній громаді подані ним копії рішення, оформлені протоколом № 4 від 11.11.2023, рішення, оформлені протоколом № 2 від 01.06.2024 зі списком членів релігійної організації «Свято-Успенська релігійна громада Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області», затвердженим Митрополитом Кременчуцьким і Лубенським 03.06.2024, заяви і пам'ятки, копії яких додані до позову, а також рішення, оформлені протоколом від 10.06.2024 № 3, з наступних підстав.
Відповідач-2 у відзиві та у поданому до суду 27.02.2025 клопотанні про визнання неналежними, недопустимими і недостовірними письмових доказів зазначав, що вказані вище докази (рішення, оформлені протоколом № 4 від 11.11.2023 та рішення, оформлені протоколом № 2 від 01.06.2024) є недопустимими, оскільки відсутнє джерело їх походження, а представник позивача, посвідчивши своїм підписом копії вказаних документів шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом», створив хибне уявлення про належність, допустимість та достовірність таких письмових документів. У позовній заяві всупереч вимогам ГПК України позивачем не зазначено джерело походження цих документів, які на думку позивача є доказами у справі, а також не зазначено особи, у якої знаходяться письмові оригінали цих документів, тоді як позивач жодних документів відповідачу-2 не передавав. Водночас, відповідач-2 зазначив, що у нього відсутні оригінали або копії таких документів, як протокол Загальних зборів релігійної громади № 4 від 11.11.2023 з додатками, протокол Загальних зборів релігійної громади № 2 від 01.06.2024 з додатками, протокол Загальних зборів релігійної громади № 3 від 10.06.2024 з додатками та журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації. Таким чином, вказані документи офіційно не створювались відповідачем-2 і у нього такі документи відсутні.
Суд зазначає, за приписами ч.ч.1-2, 4-6 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У позовній заяві позивач вказав, що у нього є копії протоколів № 4 від 11.11.2023 та № 2 від 01.06.2024, щодо протоколу № 3 від 10.06.2024 позивач вказав про наявність у нього оригіналу. Натомість у запереченнях на клопотання відповідача-2 про визнання неналежними, недопустимими і недостовірними письмових доказів позивач вже зазначає, що оригінали протоколів Загальних зборів членів Релігійної громади від 11.11.2023, від 01.06.2024 та від 10.06.2024 зберігаються у Кременчуцькій єпархії УПЦ, однак жодних підтверджень цьому не надає.
У Постанові КГС ВС від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15 Верховний Суд зазначив наступне: оскільки позивач не зазначив про наявність у нього або в іншої особи оригіналів усіх поданих ним до господарського суду копій письмових доказів, не подав до господарського суду витребувані ним оригінали таких письмових доказів, а представник відповідача та суд ставлять під сумнів відповідність поданих позивачем копій письмових доказів їх оригіналам, то в силу частини шостої статті 91 ГПК України судом першої інстанції правомірно не взято до уваги подані копії письмових доказів.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, оскільки відповідачем-2 поставлено під сумнів вищезгадані докази, оригінали яких до суду не було подано, такі докази не беруться судом до уваги під час вирішення даного спору.
Дослідивши зміст Статуту відповідача-2 в редакції 2008 року (чинній на момент проведення зборів 01.07.2024) судом не встановлено порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість положеннями п. 2.2. Статуту визначено, що членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статут РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті.
Позивачем не подано суду жодних доказів внесення змін до Статуту щодо фіксованого членства в релігійній громаді на підставі рішення, оформленими протоколом № 4 від 11.11.2023 (якими прийнято та затверджено Положення про членство, прийнято та затверджено форми заяв, а також реєстр дійсних (повноправних) членів та асоційованих (часткових) членів релігійної громади) та рішення, оформленими протоколом № 2 від 01.06.2024 (якими затверджено фіксоване членство в Парафіяльних Загальних Зборах, затверджено реєстр фіксованих членів релігійної організації «Свято-Успенська релігійна громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області»).
Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Стверджуючи, що особи, які взяли участь у Парафіяльних загальних зборах Релігійної громади 01.07.2024, не є членами релігійної громади, позивач не навів відповідних доказів, тоді як відповідно саме позивач мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі № 906/820/22.
Враховуючи відсутність фіксованого членства в Релігійній організації «Свято-Успенська релігійна громади Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області», суд виходить з того, що на загальних зборах 01.07.2024 взяли участь 100% всіх членів релігійної громади.
З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, судом враховується критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21).
Отже, з урахуванням вищенаведеного, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що на зборах голосували особи, які не є членами Релігійної громади та про відсутність кворуму.
За наведених вище підстав, суд не бере до уваги викладені позивачем та третіми особами у заявах свідка пояснення та обставини щодо відсутності у осіб, які взяли участь у Загальних зборах 01.07.2024, членства у Релігійній громаді.
31.01.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи» від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.
Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" від 17.01.2019, установлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.
Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
За приписами ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
Стаття 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» регулює порядок відмови в реєстрації статуту (положення) релігійної організації.
Нову редакцію Статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» 05.09.2024 зареєстровано згідно з розпорядженням відповідача-1 № 546.
Судом встановлено, що дії відповідача-1 відповідали вимогам чинного законодавства, із врахуванням того, що у останнього були відсутні підстави для відмови у реєстрації в новій редакції Статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області».
Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.
Отже, судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі також зазначила, що відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту вичерпує свою дію з моменту внесення таких змін або доповнень до статуту (прийняття статуту в новій редакції) (пункт 97).
Отже, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб'єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції (пункт 98).
Виходячи із вищезазначеного, обраний позивачем спосіб захисту про визнання протиправним та скасування розпорядження Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 № 546 «Про реєстрацію статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Успенська парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області» у новій редакції», є неефективним, а тому у задоволені позову в цій частині необхідно відмовити.
В той же час, судом критично оцінюється пред'явлення позовної вимоги про визнання недійсним Статуту до відповідача-1, яким не вчинялося дій щодо прийняття Статуту в новій редакції та який взагалі в силу приписів законодавства не повинен втручатися в діяльність релігійних організацій, а має діяти виключно в межах визначених дискреційних повноважень.
Відтак, суд зазначає, що фактично підставою для звернення позивача до суду стало не прийняте відповідачем-1 розпорядження, а саме незгода із діями осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади, подали відповідну заяву та документи для реєстрації.
Щодо посилань позивача на порушення його прав на свободу совісті та віросповідання, а також на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації слід зазначити наступне.
Частина 3 ст. 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.
Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що 01.07.2024 на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування церкви на вказаних зборах не приймалось.
Із положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» слідує, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади. Відтак, сама по собі зміна канонічної підлеглості не може порушувати права на свободу віросповідання. При цьому, законом закріплено право особи, у разі незгоди із рішенням релігійної громади про зміну канонічної підлеглості, утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником.
Відтак, якщо позивач не погоджується із прийнятими на загальних зборах 01.07.2024 рішеннями, оформленими протоколом № 1, то він не позбавлений права на утворення нової релігійної громади з бажаним канонічним підпорядкуванням.
Отже, суд доходить висновку, що прийнятими на загальних зборах 01.07.2024 рішеннями, оформленими протоколом № 1, позивача не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, а також не було заборонено йому відвідувати церкву.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо втручання у його право на свободу віросповідання, чим останній, серед іншого, обґрунтовує свої позовні вимоги.
Разом з тим, суд зауважує, що даний позов подано не релігійною організацією, а особисто позивачем, наявними у справі доказами не доведено та не встановлено порушення його прав та обов'язків з огляду на гарантовану законами свободу інших осіб мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.
Встановивши, що загальні збори від 01.07.2024, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), а позивачем не доведено невідповідності статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, а також, встановивши відсутність порушення спірним статутом прав позивача, суд доходить висновку про необхідність відмови в позові.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на встановлені в ході розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Інші доводи та докази сторін судом розглянуто, однак визнано такими, що не спростовують вищевикладених загальних висновків суду. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 26.09.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко