26.09.2025 Справа № 908/2983/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна, розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» (вул. Корсака Івана, буд. 2, м. Луцьк Волинська область, 43023, ідентифікаційний номер юридичної особи 41085075) про забезпечення позову
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» звернулося до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Завод «ЗАПОРІЖАВТОМАТИКА» про стягнення заборгованість згідно договору поставки № СБ-116 від 21.08.2017 в розмірі 84 461 грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2983/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі ціни позову - в сумі 94 866 грн 07 коп.: 84 461 грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн 40 коп., всього 97 288 грн 47 коп., які обліковуються на розрахунковому рахунку Приватного акціонерного товариства «Завод «ЗАПОРІЖАВТОМАТИКА» № НОМЕР_1 ПАТ «Укрексімбанк», а також на всіх поточних рахунках, що належать Приватному акціонерному товариству «Завод «ЗАПОРІЖАВТОМАТИКА», а також на майно: 1 торговельна марка; 2 об'єкта нерухомого майна; 2 земельні ділянки та 6 транспортних засобів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду від 24.09.2025 здійснено автоматизований розподіл заяви про забезпечення позову та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття визначених ним заходів до забезпечення позову, господарський суд не вбачає підстав для вжиття таких, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з вимогами доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права Відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.
Господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Близькі за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.
Господарський суд бере до уваги, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 22.08.2018 у справі № 924/150/17, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.
Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази повинні міститься в позовних матеріалах або в заяві про забезпечення позову, тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані позивачем до позову або до заяви про забезпечення позову.
Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадках невжиття заходів забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.
Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № СБ-116 від 21.08.2017 в розмірі 94 866 грн 07и коп., яка складається з 84 461 грн 52 коп. основного боргу, інфляційні втрати в сумі 8 080 грн 43 коп., 3% річних в сумі 2 324 грн 12 коп.
Як зазначалося вище, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Будь-яких належних доказів до заяви на її обґрунтування позивачем не додано.
Заявником у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення майбутнього рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Наведені у заяві про забезпечення позову обставини, в розумінні ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, не свідчать про унеможливлення виконання рішення суду взагалі або позбавлення заявника можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зроблено висновок, що при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, тощо).
Із заяви про забезпечення позову не вбачається також, що майно, наявне у відповідача, може зникнути, зменшитися в кількості, або може погіршитися його якість на момент виконання рішення в результаті об'єктивних чи суб'єктивних причин. Доказом таких обставин могло би бути, зокрема, вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна; дій, спрямованих на уникнення відповідальності або перешкоджання законному стягненню; відсутність грошових коштів для виконання зобов'язання за спірними правочинами; незадовільний фінансовий стан; наявність відкритих виконавчих проваджень тощо.
Наведені ним обставини також не підтверджені жодними належними, допустимими та достовірними доказами, в тому числі, щодо наявності коштів у відповідача та здійснення ним оплат на користь інших осіб.
Суд вважає, що не можуть бути підставою для забезпечення позову доводи позивача про ухилення відповідача від виконання зобов'язань за спірним договором, оскільки на час звернення із заявою про забезпечення позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, потребують дослідження, перевірки та оцінки судом під час розгляду самої позовної заяви, а наявні матеріали справи таких доказів не містять.
Крім того, заходи забезпечення позову мають стосуватися можливого невиконання судового рішення, а не самого зобов'язання, невиконання якого стало підставою звернення з відповідним позовом до суду.
В даному позивач не надав доказів звернення до відповідача для врегулювання спору в досудовому порядку та відмови відповідача від мирного врегулювання спору, отримання від бухгалтерії відповідача відомостей щодо наявності коштів для погашення боргу та вказівки не оплачувати борг позивачу. Матеріали справи взагалі не містять будь-якого листування сторін щодо спірних правовідносин. Натомість до позову додано акт звірки взаємних розрахунків сторін, в якому з боку відповідача підтверджений стан розрахунків із позивачем.
Позивач не надав доказів відсутності або недостатності у відповідача коштів для стягнення спірної заборгованості, вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження грошових коштів та наявного майна, а також інших доказів на підтвердження існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Фактично підставою для забезпечення позову, виходячи зі змісту заяви позивача, є лише припущення позивача про можливе невиконання рішення суду з боку відповідача з огляду на наявність у відповідача перед позивачем значної заборгованості за декількома угодами. Однак наявність спірної заборгованості та відкритті виконавчі провадження не є єдиною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказана заборгованість на час подання позову є предметом спору та підлягає доведенню позивачем на загальних підставах під час розгляду справи по суті.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач крім накладення арешту на грошові кошти, просить накласти арешт на майно відповідача, однак
В прохальній частині не конкретизує яке саме це має бути, не наводить його ідентифікуючих ознак, та не обґрунтовує вартість майна, за рахунок якого позивач пропонує здійснити за необхідності задоволення його грошових вимог до відповідача.
Позивачем в обґрунтування заяви не надано інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, Єдиного державного реєстру транспортних засобів, тощо. Відтак не надано відомостей які саме у відповідача наявні у власності активи та якої вартості для співставлення з заявленими вимогами у справі.
Водночас, позивач не надає суду будь-яких доказів відсутності у відповідача грошових коштів на рахунках, а відповідно не доводить неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, без накладення арешту на майно відповідача.
Крім того, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначив, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Таким чином, одночасне накладення арешту і на майно (вартість якого невідома) так і на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, на переконання суду, у даному випадку є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
Отже, позивач не підтвердив у встановленому порядку наявність правових та фактичних підстав для забезпечення позву в даній справі.
Також слід зазначити, що вжиття передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком.
За таких обставин, Господарський суд Запорізької області дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОНІНКІВСЬКА КАРТОННО-ПАПЕРРОВА ФАБРИКА-УКРАЇНА» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Відповідно до ст.ст. 140, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання в порядку, встановленому ст. 257 цього Кодексу.
Ухвалу підписано 26.09.2025.
Суддя С.С. Дроздова