вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.09.2025м. ДніпроСправа № 904/2835/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від прокуратури: Риженко В.О.;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Желізняк О.В.;
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Слобожанської окружної прокуратури (смт. Слобожанське Дніпропетровської області) в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (м.Дніпро)
до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (с.Любимівка Дніпровського району Дніпропетровської області)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (м.Київ) в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (м. Дніпро)
про скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації земельної ділянки
Слобожанська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - позивач), в якій просить суд:
- поновити строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом;
- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 5,9307 га, кадастровий номер 1224881700:01:002:0296, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Могилівської сільської ради Кравець Р.А. 30.08.2021, індексний номер рішення 60065851 (номер відомостей про речове право 43690653, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2442876512248);
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 5,9307 га, кадастровий номер 1224881700:01:002:0296, у Державному земельному кадастрі.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- за результатами інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Любимівської сільської ради, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Любимівській об'єднаній територіальній громаді за Актом приймання-передачі передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1647,9930 га, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га, що відображена у додатку до Акту приймання-передачі за номером 55. Відповідно до пункту 2 вказаного наказу, право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до Акту приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Рішенням Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від № 561-10/VIII від 15.07.2021 вказані земельні ділянки прийнято до комунальної власності Любимівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області. На підставі вказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Могилівської сільської ради Кравець Р.А. 30.08.2021 прийнято рішення за індексним номером 60065851 про реєстрацію за Любимівською сільською радою права комунальної власності, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га - землі запасу, код КВЦПЗ 16.00;
- відпрацюванням вищевказаної земельної ділянки на https://kadastr.live встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га є землями лісогосподарського призначення. Отже, інвентаризацію вказаної земельної ділянки, як ділянки сільськогосподарського призначення, проведено неправомірно, в результаті чого, в подальшому, реєстрацію права власності за міською радою на вказану земельну ділянку здійснено незаконно з огляду на те, що вказана земельна ділянка фактично не являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення;
- земельна ділянка площею 5,9307 га з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 сформована за результатами інвентаризації частково за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Філії "Дніпровське лісове господарство ДП "Ліси України" (правонаступник - Філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України") та використовуються для ведення лісового господарства. Належність вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" № 219 від 28.04.2025, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га. Зазначена інформація підтверджується також листом Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" № 11039/32.6-2025 від 07.05.2025. Крім того, за інформацією Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" № 11039/32.6-2025 від 07.05.2025 вилучення вказаної земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення не погоджувалось, землевпорядна документація відсутня. На підставі розпоряджень голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 21.08.2023 № Р-336/0/3-23, від 27.10.2023 № Р-462/0/3-23 "Про проведення інвентаризації земель" на території Дніпропетровської області триває реалізація заходів, пов'язаних з інвентаризацією земель лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі, Любимівського лісництва;
- таким чином, факт віднесення частини спірної земельної ділянки площею 4,7975 га з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", повністю підтверджується інформацією і картографічними матеріалами ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція", інформацією Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України". Як наслідок, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" фактично припинено право постійного користування ДП "Ліси України" (Філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України") частиною земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 4,7975 га, яка знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги статей 20, 83, 122, 141, 142, 149, пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України;
- за викладених обставин прокурор вказує на необхідності представницьких заходів шляхом звернення до суду, оскільки таке представництво стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, а саме: незаконного вибуття з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення.
Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: Слобожанською окружною прокуратурою 28.04.2025 за № 66/1-327ВИХ-25 до Дніпропетровської обласної військової адміністрації - обласної державної адміністрації направлено запит про надання інформації про вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави за вказаним фактом. На вказаний запит Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація листом № 2232/0/31-25 від 23.05.2025 повідомила, що заходи з метою відновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживались. Отже, прокурор зазначає, що вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Крім того, щодо строків позовної давності прокурор зауважує, що з метою встановлення підстав для представництва, окружною прокуратурою 21.04.2025 за № 66/1-286вих-25 на адресу Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області направлено запит про надання інформації щодо підстав прийняття рішення № 561-10/VIII від 15.07.2021. Відповідь від сільської ради на адресу окружної прокуратури надійшла 02.05.2025. Окружною прокуратурою до ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" 24.04.2025 направлено запит (№ 66/1-307вих-25) про надання інформації щодо віднесення, зокрема, вказаної земельної ділянки до земель лісового фонду. Відповідь від ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" надійшла до окружної прокуратури 06.05.2025. Також, окружною прокуратурою направлено запит № 66/1-308ВИХ-25 від 24.04.2025 на адресу Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" за фактом відчуження у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 за рахунок земель лісогосподарського призначення. Відповідь від Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" надійшла до окружної прокуратури 08.05.2025. У подальшому, окружною прокуратурою направлено запит № 66/1-327вих-25 від 28.04.2025 на адресу Дніпропетровської обласної військової адміністрації - обласної державної адміністрації за фактом відчуження у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 за рахунок земель лісогосподарського призначення. Відповідь від Дніпропетровської обласної державної адміністрації надійшла до окружної прокуратури № 2232/0/31-25 від 23.05.2025. Враховуючи викладене, окружна прокуратура довідалася про можливе порушення інтересів держави 06.05.2025, тобто після отримання листа від ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект". Окрім того, враховуючи скерування окружною прокуратурою додаткових запитів з метою встановлення фактичних обставин справи, лише після отримання інформації Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" 08.05.2025 було остаточно підтверджено порушення інтересів держави та встановлено підстави для представництва. Зі змісту листа Дніпропетровської обласної військової адміністрації - обласної державної адміністрації № 2232/0/31-25 від 23.05.2025 вбачається, що останній не було відомо про порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення в комунальну власність територіальної громади. Таким чином, Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація дізналася про порушення інтересів держави із запиту окружної прокуратури № 66/1-327вих-25 від 28.04.2025, водночас, заходів цивільно-правового характеру щодо скасування права державної реєстрації права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки не вжито. Зважаючи на викладене, прокурор стверджує, що встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності в даному випадку пропущено з поважних причин та підлягає поновленню.
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь прокуратури понесені судові витрати.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2025 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 5-ти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 24260/25 від 04.06.2025).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 09.06.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2025. Крім того, вказаною ухвалою суду залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли письмові пояснення по справі (вх. № 25682/25 від 13.06.2025), в яких він просить суд врахувати дані пояснення під час розгляду справи та здійснювати її розгляд за відсутності представника позивача, посилаючись на таке:
- у зв'язку з внесенням Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до підпункту "а" пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Цією нормою визначено категорії земель державної власності поза межами населених пунктів, які не можуть бути віднесено до комунальної власності. До них, зокрема, віднесено землі, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств). Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України (у редакції з 27.05.2021) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. При цьому частина 1 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції з 27.05.2021) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України з урахуванням вимог статті 150 Земельного Кодексу України;
- на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення поза межами населених пунктів здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією з 27.05.2021. Відповідно до листа департаменту економічного розвитку облдержадміністрації, який забезпечує реалізацію в області державної політики у сфері земельних відносин, № 2232/0/31-25 від 23.05.2025, наявного в матеріалах справи, вхідної кореспонденції щодо вилучення з постійного користування чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не ідентифіковано. Станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказу № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та її передачу з державної до комунальної власності міг приймати виключно Кабінет Міністрів України. Також, відповідно до змісту листа Департаменту економічного розвитку облдержадміністрації № 2232/0/31-25 від 23.05.2025, в облдержадміністрації відсутня інформація щодо належності земельної ділянки 1224881700:01:002:0296 (площею 5,9307 га) до земель лісогосподарського призначення. Відповідною інформацією володіє Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України". Разом з тим, відповідно до листа Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" № 219 від 28.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" (наразі - філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України"), площа перетину меж спірної земельної ділянки з межами лісництва становить 4,7975 га із загальної площі 5,9307 га. Відповідно до інформації Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", викладеної у листі № 1039/32.6-2025 від 17.05.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 відносяться до земель лісогосподарського призначення кварталу 50 Любимівського лісництва;
- згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, з урахуванням чого, земельна ділянка площею 4,7975 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення, що на сьогодні підтверджується матеріалами лісовпорядкування;
- порушення інтересів держави полягає в незаконному вибутті з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення, крім того позивач наголошує, що саме Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області проводилася інвентаризація земель сільськогосподарського призначення державної власності, в результаті якої земельна ділянка 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га була віднесена до земельних ділянок сільськогосподарського призначення і передана із державної до комунальної власності. Позивач зауважує, що саме з вини органу Держгеокадастру виникли подальші порушення при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га, як земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, а не з вини Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. З урахування вказаного позивач виснує, що спірна земельна ділянка площею 4,7975 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення, знаходиться в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не може перебувати в комунальній власності, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог у даній справі.
Від третьої особи за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. № 26143/25 від 17.06.2025), в яких третя оссоба зазначає про те, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника третьої особи, обґрунтовуючи власну правову позицію наступним:
- Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вилучення спірної земельної ділянки лісового фонду здійснено з численними суттєвими порушеннями вимог чинного законодавства;
- ДСГП "Ліси України" зазначає, що є державним лісогосподарським підприємством, створеним для ведення лісового господарства, є постійним землекористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, в тому числі Любимівського лісництва філії "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України". Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 12.04.2024 № 692 структурний підрозділ філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" припинило свою господарську діяльність та 05.08.2024 було закрито, про що здійснено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Все майно, права та функції філії "Дніпровське лісове господарство" передано до філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Керівнику філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" надані повноваження представляти інтереси Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", зокрема, по Дніпропетровській області. Згідно із структурою філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" з 01.07.2024 Любимівське лісництво є структурним підрозділом Запорізького лісового відділення філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". З 01.12.2024 Любимівське лісництво є структурним підрозділом Запорізького надлісництва філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України";
- земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га знаходиться на території Любимівської ОТГ та має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кварталом 50 Любимівського лісництва Запорізького надлісництва філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кварталом 50 Любимівського лісництва становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га. Згідно з Проєктом організації і розвитку лісового господарства, таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду Любимівського лісництва (рекреаційно-оздоровчі ліси) на території кварталу 50 знаходяться лісові культури. На підставі розпоряджень голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 21.08.2023 №Р-336/0/3-23, від 27.10.2023 № Р-462/0/3-23 "Про проведення інвентаризації земель" на території Дніпропетровської області триває реалізація заходів, пов'язаних з інвентаризацією земель лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі Любимівського лісництва. На підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Так, лісовим кодексом України визначено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Діюче лісовпорядкування проведено у 2014 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція";
- у зв'язку з тим, що відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, та лише Кабінет Міністрів України має право передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 Земельного кодексу України, відповідно виникає висновок, що земельну ділянку із кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 неправомірно було віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано у комунальну власність Любимівській сільській територіальній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області;
- в постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 та відповідні рішення органів виконавчої влади на розгляд до постійного лісокористувача не надходили. Оскільки згоди на вилучення із користування земельною ділянкою постійним лісокористувачем не надавалось, фактично незаконно було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 4,7975 га. Штучна зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки. Земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов'язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має сільськогосподарське призначення, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об'єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаній земельній ділянці;
- особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб, отже залишення вказаній земельній ділянці цільового призначення - для сільськогосподарського призначення, фактично може призвести до знищення лісу. Враховуючи вказане вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства України та внаслідок такої передачі відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, у зв'язку з чим виникає необхідність у скасуванні державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Вказану правову позиція також підтримує у повному обсязі філія "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
У підготовче засідання 24.06.2025 з'явився прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 09.06.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 09.06.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача та відповідача - 10.06.2025, третьої особи - 13.06.2025 (а.с. 76-79). Також, судом враховано наявність клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У вказаному засіданні судом було відзначено, що ухвалою суду від 09.06.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Враховуючи дату отримання відповідачем ухвали суду - 10.06.2025, граничним строком подання відзиву на позовну заяву є 25.06.2025, отже строк для подачі відзиву на позовну заяву станом на 24.06.2025 не закінчився.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 24.06.2025 підготовче засідання було відкладене на 08.07.2025.
У підготовче засідання 08.07.2025 з'явився прокурор та представник відповідача, представники позивача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 24.06.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені, зокрема, Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 24.06.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи - 26.06.2025 (а.с. 124-127). Також, судом враховано наявність раніше поданих клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У вказаному засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для подачі відзиву на позовну заяву. Вказане клопотання було задоволено судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 08.07.2025 підготовче засідання було відкладене на 30.07.2025.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 32866/25 від 29.07.2025), в якому він зазначає таке:
- Верховний Суд у пункті 38 постанови від 05.06.2024 у справі № 913/202/23 зазначив, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14). У пункті 50 вказаної постанови зазначено, що в розумінні положень частини першої статті 116 та пункту "б" частини 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 06.02.2006) відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, а не рішення про надання згоди (дозволу) на розроблення проєкту відведення земельної ділянки, що узгоджується з висновком, викладеним у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16;
- з огляду на те, що у Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" відсутнє відповідне рішення уповноваженого органу про передачу земель лісогосподарського призначення у постійне користування Любимівському лісництву, а також його попередникам, підстави вважати землі лісогосподарського призначення, що розташовані на території Любимівської сільської ради, державними також відсутні;
- з 27.05.2021 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, в редакції від 28.04.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств;
- враховуючи те, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" не має належних та допустимих доказів на підтвердження факту законного користування землями лісогосподарського призначення, переданими у користування до 28.03.2006, землі лісогосподарського призначення, що розташовані на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області з 27.05.2021 є комунальною власністю територіальної громади.
У підготовче засідання 30.07.2025 з'явився прокурор та представник відповідача, представники позивача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 08.07.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені, зокрема, Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 08.07.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи - 09.07.2025 (а.с. 145-148). Також, судом враховано наявність раніше поданих клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У вказаному засіданні судом було відзначено, що відповідач подав відзив на позовну заяву лише 29.07.2025, отже строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву не закінчився.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.07.2025 підготовче засідання було відкладено на 06.08.2025.
Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 33915/25 від 05.08.2025), в якій прокурор просить суд відзив представника відповідача залишити без розгляду, як такий, що поданий після закінчення процесуальних строків на його подання, а також врахувати під час розгляду справи наступне:
- 29.07.2025, тобто майже через 2 місяці після відкриття провадження по справі, надійшов відзив від представника відповідача Широких Євгена Сергійовича на позовну заяву (далі - представник відповідача). Однак, ознайомившись з відзивом, окружною прокуратурою встановлено відсутність клопотання від представника відповідача щодо поновлення строку на надання відзиву, обґрунтування причин та документального підтвердження поважності пропуску строку, зазначеного в ухвалі від 09.06.2025. Право на подання відзиву на позовну заяву може бути реалізовано відповідачем виключно у встановлений строк, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії;
- ознайомившись з відзивом на позовну заяву, прокурор зазначає, що неможливо погодитись з обставинами, викладеними у ньому. Так, безпідставними є твердження представника відповідача Широких Є.С. про те, що ДСГП "Ліси України" не отримало від ДП "Дніпровське лісове господарство" (за правилами правонаступництва) право постійного користування землями лісогосподарського призначення. Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. ДП "Ліси України" є державним лісогосподарським підприємством, створеним для ведення лісового господарства, є постійним землекористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, в тому числі Любимівського лісництва філії "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України". Відповідно до наказу ДП "Ліси України" від 12.04.2024 № 692 структурний підрозділ філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" припинило свою господарську діяльність та 05.08.2024 було закрито, про що здійснено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Все майно, права та функції філії "Дніпровське лісове господарство" передано до філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Згідно із структурою філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" з 01.07.2024 Любимівське лісництво є структурним підрозділом Запорізького лісового відділення філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". З 01.12.2024 Любимівське лісництво є структурним підрозділом Запорізького надлісництва філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 за № 1003 "Деякі питання реформування управління лісової галузі" установлено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником: майна, прав та обов'язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються; права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, затверджених матеріалів лісовпорядкування, затверджених розрахункових лісосік, затверджених поділів лісів на категорії, виділених особливо захисних лісових ділянок спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються. Таким чином, відбувся повний перехід прав та обов'язків від ДП "Дніпровське лісове господарство" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України";
- безпідставними є також твердження представника відповідача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 не відноситься до земель державної власності, а є комунальною власністю територіальної громади. Земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296, загальною площею 5,9307 га, знаходиться на території Любимівської ОТГ та має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кварталом 50 Любимівського лісництва Запорізького лісництва філії "Східний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кварталом 50 Любимівського лісництва становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га. Згідно з Проєктом організації і розвитку лісового господарства, таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду Любимівського лісництва (рекреаційно-оздоровчі ліси) на території кварталу 50 знаходяться лісові культури. На підставі розпоряджень голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 21.08.2023 № Р-336/0/3-23, від 27.10.2023 № Р-462/0/3-23 "Про проведення інвентаризації земель" на території Дніпропетровської області триває реалізація заходів, пов'язаних з інвентаризацією земель лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі Любимівського лісництва. Прокурор зазначає, що згідно з пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Діюче лісовпорядкування проведено у 2014 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція". Належність вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" № 219 від 28.04.2025, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га;
- в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 681/804/20, від 01.11.2023 у справі № 676/5079/21 зазначено, що інформація, надана Виробним об'єднанням "Укрдержліспроект", а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України. Отже, посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 913/202/23 є помилковим, так як обставини вказані у вказаній постанові відрізняються від обставин зазначених у позовній заяві керівника Слобожанської окружної прокуратури;
- згідно зі статтею 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Для встановлення цільового призначення земель визначальне значення має те, які саме угіддя за якісними характеристиками складають земельну ділянку, а не дані земельного кадастру чи землевпорядна та містобудівна документація. Якщо землевпорядна, містобудівна або кадастрова документація не відповідають фактичному стану земельних ділянок, вони мають бути виправлені, оскільки за своєю правовою природою така документація фіксує існуюче цільове призначення земельної ділянки, а не є підставою для його встановлення. Таким чином, штучна зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки. Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, та лише Кабінет Міністрів України має право передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, то можна зробити висновок, що земельну ділянку із кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 неправомірно було віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано у комунальну власність Любимівській сільській територіальній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області;
- отже, прокурор виснує, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства України, та як наслідок, відбулась незаконна зміна цільового призначення землі.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №33694/25 від 05.08.2025), в якій він просить суд здійснювати подальший розгляд справи без участі представника позивача.
У підготовче засідання 06.08.2025 з'явився прокурор, представники позивача, відповідача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 30.07.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 09.06.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи - 30.07.2025 (а.с. 7166-169). Також, судом враховано наявність раніше поданих клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У вказаному засіданні судом відзначено, що відповідь на відзив на позовну заяву подана прокурором лише 05.08.2025, отже строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву не закінчився.
З огляду на викладене, суд вбачав підстави для відкладення підготовчого засідання в межах розумного строку, проти чого не заперечував прокурор.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 06.08.2025 підготовче засідання було відкладене в межах розумного строку на 16.09.2025.
Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №37607/25 від 01.09.2025), в якій прокурор, керуючись статтями 42, 53, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, просить суд долучити до матеріалів справи копії документів, що підтверджують приналежність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а саме: наказ про затвердження матеріалів лісовпорядкування від 15.02.2016 № 8; Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП "Дніпропетровське лісове господарство" (книга І пояснювальна записка) із протоколами лісовпорядних нарад; запит Слобожанської окружної прокуратури від 02.08.2025 № 66-3019ВИХ-25; відповідь філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" від 22.08.2025 №1970/32.6-2025.
У підготовче засідання 16.09.2025 з'явилися прокурор та представник відповідача, представники позивача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 06.08.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені, зокрема, Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 06.08.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи - 07.08.2025 (а.с. 203-206). Також, судом враховано наявність раніше поданих клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У вказаному засіданні представник відповідача повідомив, що не має наміру подавати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, а також прокурор та представник відповідача зазначили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв'язку з чим прокурор та представник відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 16.09.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 16.09.2025 підготовче провадження було закрите та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2025.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №40763/25 від 18.09.2025), в якій він просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача та з урахуванням поданих позивачем письмових пояснень.
У судове засідання 25.09.2025 з'явилися прокурор та представник відповідача, представники позивача та третьої особи у вказане засідання не з'явились, при цьому всі учасники справи були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, шляхом направлення ухвали суду від 16.09.2025 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені, зокрема, Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 16.09.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача, відповідача та третьої особи - 17.09.2025 (а.с. 254-257). Також, судом враховано наявність раніше поданих клопотань позивача та третьої особи про розгляд справи без участі їх представників, які були задоволені судом.
У судовому засіданні 25.09.2025 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на викладені у його заявах по суті справи обставини.
У судовому засіданні було оголошено зміст письмових прояснень, поданих у підготовчому засіданні позивачем та третьою особою.
Представник відповідача просив суд під час вирішення справи врахувати доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.
Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
У судовому засіданні 25.09.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача,
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації земельної ділянки.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.
Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне. Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом'якшенні негативної дії природних факторів.
Таким чином, порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських цілей безумовно має значний суспільний інтерес.
У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше передання до комунальної власності, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.
Відповідно до Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальша передача у комунальну власність для ведення, в тому числі, товарного сільськогосподарського виробництва грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів. Поряд з цим, статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 28 "Про місцеві державні адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку створено Дніпропетровську обласну військову адміністрацію.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених вказаним Законом.
Обласні військові адміністрації відповідно до частини 3 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" здійснюють на відповідній території, поряд із повноваженнями місцевих державних адміністрацій, повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, а районні, обласні військові адміністрації, утворені у зв'язку з нескликанням сесії відповідно районної, обласної ради у встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" строки, також здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок).
Згідно з пунктом "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
У зв'язку з внесенням Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-ІХ від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до підпункту "а" пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. При цьому частина 1 статті 149 Земельного кодексу України у редакції з 27.05.2021 визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Отже, органом уповноваженим здійснювати функції власника спірної земельної ділянки є Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація. Ураховуючи викладене, питання повернення державі незаконно вилученої земельної ділянки лісогосподарського призначення пов'язано із потребою в охороні і збереженні територій лісового фонду Дніпропетровської області та забезпеченням на загальнодержавному рівні екологічної безпеки України.
Таким чином, прокурор стверджує, що при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації - обласної державної адміністрації.
Так, пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом. "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне. Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом'якшенні негативної дії природних факторів. Таким чином, прокурор зауважує, що порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських цілей безумовно має значний суспільний інтерес.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У той же час, прокурор звертає увагу, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше передання до комунальної власності, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні. Відповідно до Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Прокурор зазначає, що незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальша передача у комунальну власність для ведення, в тому числі товарного сільськогосподарського виробництва грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
У справі "Натег проти Бельгії" Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 488/5027/14-ц, №488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 367/2022/15-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).
За вказаних обставин, прокурор зазначає, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про скасування державної реєстрації права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та прийняття її у комунальну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними державою.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
З огляду на наведене, прокурор вказує на те, що положення статті 1, частини першої статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6,10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Прокурор зазначає, що у даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення законодавства під час передачі земель лісогосподарського призначення у комунальну власність Любимівській сільській територіальній громаді та полягає у вибутті із власності держави земельної ділянки державного лісового фонду всупереч встановленого законом порядку. Прийняття органами державної влади або місцевого самоврядування рішення про передачу земель державної власності лісогосподарського призначення у власність для інших цілей ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) прав власника землі в тому обсязі який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей безумовно становить суспільний інтерес.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Прокурор звертає увагу на те, що дана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки з державного лісового фонду позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі із володіння та розпорядження землями. Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає також і у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави. Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, прокурор виснує, що стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, від якої майно повертається. Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. За таких обставин, при наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.
Щодо бездіяльності уповноваженого органу та додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" слід зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4- рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, на території Дніпропетровської області, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та прийняття у комунальну власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка позбавлена можливості використовувати чи розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
Так, Слобожанською окружною прокуратурою 28.04.2025 за № 66/1-327вих-25 до Дніпропетровської обласної військової адміністрації направлено запит про надання інформації про вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави за вказаним фактом. На вказаний запит Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація листом № 2232/0/31-25 від 23.05.2025 повідомила, що заходи з метою відновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживались.
Отже, прокурор виснує, що вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.
Прокурор зазначає, що для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.08.2021 по справі № 923/833/20 щодо належного виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та оцінки бездіяльності органу зауважив, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов'язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом. Верховний Суд зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи. У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Звернення керівника Слобожанської окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб'єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку вчинити дії щодо відновлення права користування державою земельною ділянкою лісогосподарського призначення. Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі) про те, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Отже, при наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.
Суд приходить до висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.
Правовідносини учасників даної справи виникли у сфері земельних відносин, що регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).
Так, з матеріалів справи вбачається, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Любимівській об'єднаній територіальній громаді за Актом приймання передачі передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1647,9930 га, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га, що рахується у додатку до Акту приймання-передачі за номером 55.
Відповідно до пункту 2 вказаного Наказу, право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до Акту приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Рішенням Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від № 561-10/VIII від 15.07.2021 вказані земельні ділянки прийнято до комунальної власності Любимівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області.
На підставі вищевказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Могилівської сільської ради Кравець Р.А. 30.08.2021 прийнято рішення за індексним номером 60065851 про реєстрацію за Любимівською сільською радою права комунальної власності, зокрема, на земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га - землі запасу, код КВЦПЗ 16.00.
Дослідженням інформації щодо вказаної земельної ділянки на https://kadastr.live встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га є землями лісогосподарського призначення.
Отже, прокурор стверджує, що інвентаризацію вказаної земельної ділянки, як ділянки сільськогосподарського призначення, проведено неправомірно, в результаті чого, в подальшому, реєстрацію права власності за міською радою на вказану земельну ділянку здійснено незаконно з огляду на те, що вказана земельна ділянка фактично не являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.
Так, земельна ділянка площею 5,9307 га з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 сформована за результатами інвентаризації частково за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Філії "Дніпровське лісове господарство ДП "Ліси України" (правонаступник - Філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України") та використовуються для ведення лісового господарства.
Належність вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" № 219 від 28.04.2025, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кв.50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га.
Вказане вище підтверджується також листом Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" № 11039/32.6-2025 від 07.05.2025.
Крім того, за інформацією Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" №11039/32.6-2025 від 07.05.2025 вилучення вказаної земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення не погоджувалось, землевпорядна документація відсутня.
На підставі розпоряджень голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 21.08.2023 № Р-336/0/3-23, від 27.10.2023 № Р-462/0/3-23 "Про проведення інвентаризації земель" на території Дніпропетровської області триває реалізація заходів, пов'язаних з інвентаризацією земель лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі, Любимівського лісництва.
Таким чином, факт віднесення частини спірної земельної ділянки площею 4,7975 га з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", підтверджується інформацією і картографічними матеріалами ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція", інформацією Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України".
Як наслідок, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" фактично припинено право постійного користування ДП "Ліси України" (Філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України") частиною земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 4,7975 га, яка знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги статей 20, 83, 122, 141, 142, 149, пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 14 Конституції України, відповідно до яких земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Водночас, у статті 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Згідно з частиною 1 статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово- картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у справі № 369/16317/18 від 31.03.2021, у справі № 360/1998/18 від 06.04.2021 у справі № 380/375/17 від 09.06.2021, у справі № 369/16416/18 від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14 від 24.11.2021, у справі № 372/2093/19 від 25.01.2023, у справі №488/2812/17 від 16.08.2023, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 368/1158/16-ц від 30.05.2018, № 488/402/16-ц від 23.10.2019, у постановах Верховного Суду у справах № 907/459/17 від 15.01.2019, № 911/604/18 від 19.06.2019, №925/889/19 від 04.08.2021, № 904/9886/23 від 21.01.2025 (пункт 34).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).
За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема, складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини 1статті 164 Земельного кодексу України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.
Так, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити: в якому порядку станом на момент видачі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 здійснювалась зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення та який існував порядок передачі земель лісогосподарського призначення з державної у комунальну власність; чи дотримано Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області вимоги чинного законодавства під час видачі наказу № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність". Отже, застосуванню підлягає законодавство в редакціях, чинних на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказу № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018.
Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 01.04.2018). Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (частина 2 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 01.04.2018).
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 20 Земельного кодексу України в редакції від 01.04.2018).
Відповідно до вимог статті 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 4, 8 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції від 01.04.2018) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 01.04.2018) Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" і земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти газотранспортної системи, що передаються суб'єкту господарювання у зв'язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області спірного наказу № 4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та її передачу з державної до комунальної власності міг приймати виключно Кабінет Міністрів України.
За таких обставин, частину земельної ділянки, що була віднесена до земель лісогосподарського призначення, неправомірно віднесено (інвентаризовано) до загального масиву земель у складі земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 та передано за наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-3771/15-18-СГ від 27.09.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Любимівській сільській територіальній громаді у комунальну власність зі зміною цільового призначення землі на землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до статей 162, 163 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Однак, в порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області до земель комунальної власності.
Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку статті 16 Цивільного кодексу України.
У силу положень статей 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Відповідно до частини 3 статті 178 Цивільного кодексу України види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюється законом. Отже, вказаними законодавчими нормами закріплено особливий статус земель лісогосподарського призначення зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а відтак земельні ділянки вказаної категорії відносяться до речей, що обмежені у цивільному обороті.
Крім того, Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким до земель комунальної власності територіальних громад віднесено всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком окремих категорій земель).
Вказаною нормою законодавець визначив категорії земель державної власності поза межами населених пунктів, які не можуть бути віднесено до комунальної власності. До них, зокрема, віднесено землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та землі водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), землі лісогосподарського призначення та інші.
Таким чином, враховуючи місце розташування та перебування частини земельної ділянки у користуванні Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", з огляду на вимоги частини 2 статті 56, статті 57 Земельного кодексу України, ця частина земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 8,1028 га, за визначенням статті 178 Цивільного кодексу України належить до речей, що обмежені у цивільному обороті.
Отже, під час здійснення інвентаризаційних робіт допущено порушення законодавства, що визначає засади та порядок проведення цієї процедури, внаслідок чого з державної власності незаконно вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення. Зокрема, всупереч принципам плановості, достовірності й повноти дослідження та використання під час інвентаризації даних про об'єкти інвентаризації, що закріплені в пункті 7 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012, виконавці інвентаризаційних робіт безпідставно не врахували весь обсяг доступних відомостей про земельні ділянки, їх категорію та цільове призначення.
Так, через неврахування картографічних даних, матеріалів лісовпорядкування, документів, що посвідчують речові права, та інших доступних відомостей, які вказували на належність цих земель до обмежених в обороті і перебування їх у постійному користуванні державних підприємств, такі землі після затвердження матеріалів інвентаризації, всупереч вимогам статей 35, 37 Закону України "Про землеустрій", статті 186 Земельного кодексу України, безпідставно обліковано в Державному земельному кадастрі як землі сільськогосподарського призначення, що згодом надало уповноваженим органам формальні підстави для подальшого їх передання у власність територіальної громади, в результаті чого згодом земельна ділянка лісогосподарського призначення може перейти у приватну власність.
Щодо належного способу захисту суд зазначає таке.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено способи судового захисту.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав.
Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29.06. 2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21).
Прокурор зазначає, що на час пред'явлення даного позову, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка загальною площею 5,9307 га з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 (до складу якої входить частина земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 4,7975 га) зареєстрована на праві комунальної власності за Любимівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області. Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.08.2021, індексний номер 60065851 (номер відомостей про речове право 43690653). Власником земельної ділянки є Любимівська сільська рада. Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові. Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з приписами статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог частиною 1 статті 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Одним із речово-правових способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння або віндикація.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
У своїй постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07 2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12- 80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
У зв'язку з внесенням Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.
Право комунальної власності на частину спірної земельної ділянки зареєстровано за Любимівською сільською радою, яка на теперішній час є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) належить державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 148) та інших.
Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов (пункти 51, 52, 59 постанови). Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї. Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою. Тобто для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність.
Так, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
За таких обставин, за умови наявності рішення повноважного органу відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, на землі лісового фонду, може виникнути право комунальної власності. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Належним способом захисту у такому разі є віндикаційний позов.
Таким чином, враховуючи незаконність рішень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, способом захисту права власності Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації є вимога про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Водночас, відповідно до інформації ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" № 219 від 28.04.2025, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га.
Отже, незаконно сформована спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, тобто лише частина спірної земельної ділянки площею 4,7975 га є власністю держави, а інша її частина площею 1,1332 га належить до земель комунальної власності.
За таких обставин повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв'язку з її сформованістю як єдиного об'єкта цивільних прав. Відповідно, зобов'язати відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь позивача, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.05.24 916/1750/22 (пункти 45-46).
Ураховуючи викладене, прокурор зауважує, що позовну вимогу про витребування частини спірної земельної ділянки дана позовна заява не містить. В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомо майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта. Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
Відповідно до абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 22.07.2023, тобто на час звернення з позовом) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини 7 статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній раніше реєстрував за собою відповідне речове право.
Положення абзаців 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" послідовно узгоджуються з нормами пунктів 4, 5 частини 1 статті 14 цього Закону, відповідно до яких розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ.
Отже, виходячи з системного аналізу змісту зазначених норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовуються рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, є закриття державним реєстратором відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке (закриття розділу) відбувається в разі неможливості повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, а саме на користь попереднього набувача речового права, якщо існує запис про право такого набувача.
Ураховуючи правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23 та від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, при частковому накладенні спірної земельної ділянки на земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", сама по собі позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності селищної ради на спірну земельну ділянку в цілому, до складу якої входить земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави в особі Дніпропетровської ОДА, який (спосіб) спрямований на відновлення первісного стану, що існував до відповідної (незаконної) державної реєстрації. До таких висновків також прийшов Верховний Суд у постанові від 21.01.2025 у справі №904/6886/23). Адже, навіть за умов відсутності підстав для задоволення вимог негаторного позову (про зобов'язання місцевої ради усунути перешкоди у здійсненні облдержадміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Дніпропетровської облдержадміністрації), скасування судом державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, в подальшому, дозволяє ініціювати розроблення зацікавленими сторонами (облдержадміністрацією та радою) та затвердження технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх законної реєстрації як окремих об'єктів цивільних прав (сформованих земельних ділянок) в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Отже, скасування державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку, враховуючи належність частини спірної земельної ділянки загальною площею 5,9307 га до земель лісогосподарського призначення (площа перетину становить 4,7975 га), які перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовуються для ведення лісового господарства, та обставину припинення права постійного користування ДСГП "Ліси України" в особі філії "Східний лісовий офіс" (філії "Дніпровське лісове господарство") та зміна цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на сільськогосподарське призначення на підставі рішення органу, який не мав на це повноважень, у державного реєстратора не було підстав для державної реєстрації права комунальної власності місцевої ради на спірну земельну ділянку в цілому, а тому вимога прокурора про скасування державної реєстрації права комунальної власності ради на земельну ділянку, проведеної на підставі рішення державного реєстратора, відповідає належному способу захисту прав держави. Тобто в даному конкретному випадку належним способом захисту розпорядження вказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 4,7975 га є позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки, що, в свою чергу, в майбутньому не позбавить Любимівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області права на оформлення комунальної власності на частину земельної ділянки площею 1,1332 га. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 та від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23.
Щодо скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі слід зазначити наступне.
Відповідно до відомостей національної кадастрової системи до Державного земельного кадастру 25.11.2013 внесені відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 5,9307 га, кадастровий номер 1224881700:01:002:0296, цільове призначення - 16.00 та відкрито Поземельну книгу. Належність спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" № 219 від 28.04.2025, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 має частковий перетин з межами державного лісового фонду кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", орієнтовна площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 з кв. 50 Любимівського лісництва Філія "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" становить 4,7975 га із загальної площі ділянки 5,9307 га.
Приналежність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується також Наказом про затвердження матеріалів лісовпорядкування від 15.02.2016 № 8; Проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП "Дніпропетровське лісове господарство" (книга І пояснювальна записка) із протоколами лісовпорядних нарад; відповіддю філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" від 22.08.2025 №1970/32.6-2025 (а.с.209-242).
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Згідно з частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Аналогічні положення передбачено частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр". При цьому відповідно до частини 6 статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17 обов'язок до скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі виникає у відповідного органу лише після набрання законної сили судовим рішенням про її скасування. Крім того, у пунктах 49-51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних земельних правовідносин, викладено висновок щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" про те, що відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації. У зв'язку з наведеним за конкретних встановлених судами обставин цієї справи та за умови, що державна реєстрація речових прав ради та ІП "Драйфхолм Фармінг" на спірну земельну ділянку вже скасована судами у межах цієї справи, що має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку, одночасне скасування і державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.
Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, ґрунтується на тому, що: 1) під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок; 2) скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе лише щодо сформованого об'єкта цивільних прав - спірної земельної ділянки та повернення її позивачу (Дніпропетровській обласній державній адміністрації) з подальшим виготовленням облдержадміністрацією технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки на дві окремі частини з урахуванням різного цільового призначення її частин та подальшої їх реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 3) оскільки спірна земельна ділянка частково (площею 4,7975 га) відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України", то відповідно до положень статей 20, 83, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та з огляду на її цільове призначення, враховуючи недопустимість її передачі в комунальну власність за наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27.09.2018 № 4-3771/15-18СГ, не передбачається можливості відведення спірної земельної ділянки в комунальну власність виключно за категорією земель сільськогосподарського призначення, тому наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що є належним способом захисту порушеного права держави. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23.
З урахуванням того, що спірна земельна ділянка площею 4,7975 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення у відповідності до положень до статті 7 Лісового кодексу України та статей 19, 55, 57, 84, 149 Земельного кодексу України, знаходиться в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не може перебувати в комунальній власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів держави. Неможливо встановити та зазначити чіткі межі ділянки, що була віднесена до земель лісогосподарського призначення площею 4,7975 га, із загального масиву земель, який був сформований як земельна ділянка із кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 площею 5,9307 га.
Водночас, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Неможливість виокремлення ділянки лісогосподарського призначення із загального масиву земель земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 без виготовлення нової технічної документації із землеустрою не є підставою для протиправного вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення із власності держави.
Таким чином, наявні підстави для задоволення вимог прокурора щодо скасування державної реєстрації речових прав Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на земельну ділянку з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1224881700:01:002:0296 загальною площею 5,9307 га, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, у постановах Верховного суду від 22.05.2024 у справі №916/1750/22 та від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті прокурором, становив 4 844 грн. 80 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 4 844 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Слобожанської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації земельної ділянки - задовольнити у повному обсязі.
Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 5,9307 га, кадастровий номер 1224881700:01:002:0296, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Могилівської сільської ради Кравець Р.А. 30.08.2021, індексний номер рішення 60065851 (номер відомостей про речове право 43690653, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2442876512248).
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 5,9307 га, кадастровий номер 1224881700:01:002:0296, у Державному земельному кадастрі.
Стягнути з Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (вулиця Садова, будинок 1, с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52042; ідентифікаційний код 04339741) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) - 4 844 грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 25.09.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко