ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 вересня 2025 року Справа № 906/336/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 (повний текст складено 30 червня 2025 року, суддя Соловей Л.А.)
за позовом Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024"
до фізичної особи - підприємця Беліци Ольги Володимирівни
про стягнення 59 475,30 грн.
ДП "Металіст" ТОВ "Металіст 2024" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни про стягнення 59475,30 грн заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням умов договору оренди №16 від 01 січня 2016 року та додаткової угоди до договору №1 від 15 листопада 2020 року, з яких: 19500,00 грн основного боргу, 975,30 грн пені та 39000,00 грн неустойки у розмірі подвійної плати.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 частково задоволено позов Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" до фізичної особи - підприємця Беліци Ольги Володимирівни про стягнення 59 475,30 грн.
Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" (вул.Лесі Українки, 52, м.Житомир, 10029, код ЄДРПОУ 31888692) 19500,00 грн заборгованості з орендної плати, 845,00 грн пені, 2422,40 грн судового збору.
Відмовлено в позові в частині стягнення 130,30 грн пені та 39000,00 грн неустойки.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо дати припинення дії договору оренди нерухомого майна від 01 січня 2016 року. З умов договору оренди вбачається, що саме відповідачка повинна була письмово попередити позивача про припинення користування орендованим майном. Однак фізична особа-підприємець Беліца О.В. не виконала свій обов'язок щодо письмового повідомлення орендодавця про припинення користування орендованим приміщенням.
Як встановлено судом першої інстанції, в період з серпня 2024 року по листопад 2024 року договірні відносини щодо оренди майна за договором №16 від 01 січня 2016 року не були припинені, відтак суд виснував, що позовна вимога щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Беліци О.В. 39000,00 грн неустойки у розмірі подвійної плати, передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України є безпідставною, не доведеною належними доказами та такою що задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Беліца О.В. звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що 30 липня 2025 року вона звернулася до позивача з пропозицією розірвати договір та підписати акт приймання-передачі, провівши перед цим повний розрахунок з орендної плати та звільнивши орендоване приміщення, вивезла з нього всі належні їй речі. Представник позивача відмовився від підписання акта приймання-передачі, про що відповідачка зазначила на акті приймання-передачі, копія якого додана до матеріалів справи. Те що відповідачка звільнила орендоване нею приміщення в липні 2024 року підтверджується заявою свідка ОСОБА_1 від 02 травня 2025 року, яка завірена нотаріально та додана до матеріалів справи, оригінал заяви оглядався судом під час судового засідання. Вказане також підтверджується нотаріально завіреною заявою відповідачки ФОП Беліци О.В., як свідка, яку вона подала при розгляді заяви позивача про видачу судового наказу у справі №906/186/25, яка розглядалася Господарським судом Житомирської області та актом прийому-передачі (повернення) орендованого нерухомого та рухомого майна від 30 липня 2024 року.
Апелянт зауважує, що проживання відповідачки в Німеччині підтверджується дозволом на проживання та роботу Y3TCVF44G виданим 04 березня 2022 року, який дійсний по сьогоднішній день разом з правом на проживання згідно 24 параграфу, копії вказаних документів були додані до матеріалів справи. Те що відповідачка зареєстрована в Німеччині як приватний підприємець, і працює там підтверджує, що вона не працює на території України. Також до матеріалів справи була додана податкова звітність відповідачки за 2024 рік, з якої видно, що в 2024 році вона підприємницьку діяльність в Україні не проводила, копія додана до матеріалів справи.
Скаржник звертає увагу суду, що в оскаржуваному рішенні вказано, що згідно твердження позивача передача орендованого приміщення від відповідачки відбулася 13 грудня 2024 року та ключі від приміщення вона передала орендодавцю 13 грудня 2024 року, у зв'язку з чим договір оренди припинив дію. Однак вказане не відповідає дійсності, так-як у відповіді на запит про перетинання державного кордону Беліцею О.В. Державна прикордонна служба України надала інформацію №19/Б-3415/7837 від 31 березня 2025 року, з якої видно, що в грудні 2024 року Беліца О.В. заїхала на територію України 21 грудня 2024 року, тобто 13 грудня 2024 року вона ніяк не могла передати ключі від приміщення позивачу. Таким чином передача приміщення та ключів від нього від відповідачки позивачу 13 грудня 2024 року не підтверджується жодними доказами і фізично не могла відбутися.
Відповідач наполягає, що листи АТ "Житомиробленерго" не могли братися судом до уваги, як докази користування приміщенням, так-як в додаткових поясненнях у справі від 30 травня 2025 року відповідачем було наголошено, що у відповідачки існувала заборгованість за спожиту електроенергію, яка виникла до моменту звільнення орендованого приміщення тобто до 30 липня 2024 року, і тільки після проведення повного розрахунку, який відбувся в грудні 2024 року, договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28 грудня 2018 року був розірваний. Витребування доказів судом, відбувалося при розгляді справи в спрощеному провадженні з викликом сторін, що також протирічить нормам ГПК України.
Листом №906/336/25 від 23 липня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.
31 липня 2025 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/336/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 серпня 2025 року у справі №906/336/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25. Запропоновано позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України, та докази його надсилання апелянту. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
08 серпня 2025 року від ДП "Металіст" ТОВ "Металіст 2024" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
На переконання позивача, судом першої інстанції було досліджено та надано правову оцінку всім доказам, які були надані сторонами, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Аргументи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними не відповідають дійсності та свідчать про те що Беліца О.В., всіма способами бажає уникнути відповідальності та затягує розгляд справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 частини 10 статті 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського слід залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 січня 2016 року між Дочірнім підприємством "Металіст" ВАТ "Атмашбуд", яке перейменоване на Дочірнє підприємство "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Беліцою Ольгою Володимирівною (орендар, відповідач) укладено договір №16 оренди нерухомого майна (приміщення) ДП ВАТ "Атмашбуд" "Металіст", за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне тимчасове користування приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Лесі Українки, 52, загальною площею 65 кв.м. (пункт 1.1. договору).
За змістом пунктів 2.1 - 2.2 договору, орендна плата визначається на підставі згоди про орендну плату та складає 60,00 грн за 1 кв.м. орендованої площі на місяць. Загальна суму орендної плати за місяць складає 3 900,00 грн. Крім того, орендар щомісяця сплачує за фактичне використання електроенергії, за умови використання води в своїй господарській діяльності виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, опалення та користування послугами зв'язку.
Відповідно до пункту 2.3. договору, орендна плата перераховується орендарем не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця.
Згідно з пунктом 2.7 договору, при несплаті орендної плати, плати за комунальні послуги, відшкодування вартості фактичних послуг, наданих орендодавцем та інші платежі, протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу, договір оренди розривається з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про односторонню відмову від договору. Орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцю орендоване майно в стані не гіршому, ніж отримано ним за цим договором
Пунктами 3.2.8, 3.2.9 договору сторони узгодили, що орендар зобов'язаний за місяць письмово попередити орендодавця про припинення використання орендованого майна. Після припинення строку дії договору, якщо немає згоди на продовження, або у випадку дострокового його припинення, повернути орендодавцю негайно у 5-ти денний строк орендоване майно, згідно акту прийому-передачі, у задовільному технічному стані, не гіршому, ніж отримане ним за цим договором, з урахуванням фізичного зносу та амортизації за цей час. Якщо орендар несвоєчасно повертає орендоване майно, він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Цей договір укладено на невизначений термін (строк дії договору не встановлюється) і вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами (пункт 6.1. договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Відповідно до акта прийому-передачі орендованого приміщення від 01 січня 2016 року орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до умов договору від 01 січня 2016 року в платне користування приміщення площею 65 кв.м. /а.с. 11 на звороті/.
15 листопада 2020 року між позивачем та відповідачкою укладено додаткову угоду №1 до договору №16, згідно з якою сторони виклали пункт 2.1 договору в наступній редакції: "орендна плата визначається на підставі згоди про орендну плату та складає 75,00 грн за 1 кв.м. орендованої площі на місяць. Загальна суму орендної плати за місяць складає 4 875,00 грн" /а.с.13/.
ДП "Металіст" ТОВ "Металіст 2024" стверджує, що орендарем залишено приміщення без передачі його орендодавцю та без оформлення відповідних документів. У зв'язку із зазначеними обставинами ДП "Металіст" ТОВ " Металіст 2024" здійснено нарахування орендної плати за період з серпня 2024 року по листопад 2024 року у розмірі 19500,00 грн. Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку у розмірі подвійної плати в загальній сумі 39000,00 гривень та пеню за порушення строків внесення орендних платежів в сумі 975,30 грн.
Враховуючи, що орендарем зазначені кошти не сплачені, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Між сторонами, внаслідок укладання договору оренди №16 від 01 січня 2016 року, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України закріплено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Сторонами у пункті 6.1 договору визначено, що цей договір укладено на невизначний термін (строк дії договору не встановлюється) і вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи із змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Апелянт заперечуючи проти позову зазначає, що після початку війни вона виїхала до Німеччини, почала працювати та вести бізнес. Приїхавши в Україну в 2023 році мала намір вивезти свої речі з орендованого приміщення та розірвати договір оренди, при цьому орендодавець запропоновував не розривати договір та пообіцяв, що суттєво знизить орендну плату, однак відповідних дій щодо зменшення розміру орендної плати не вчинив, у зв'язку з чим відповідачка вирішила розірвати договір оренди. Як стверджує відповідач, у липні 2024 року вона сплатила заборгованість за оренду приміщення по липень 2024 року включно, повернула ДП "Металіст" отримане за договором майно, не має до нього доступу, не користується ним і не має обов'язку сплачувати будь-які платежі за його користування за серпень, вересень, жовтень та листопад 2024 року. На підтвердження надала акт прийому-передачі (повернення) орендованого нерухомого та рухомого майна від 30 липня 2024 року, підписаний орендарем в односторонньому порядку /а.с.61/.
Натомість, позивач наполягає, що по листопад 2024 року включно, відповідачка мала доступ до об'єкта оренди та ключі від приміщення передала орендодавцю 13 грудня 2024 року, у зв'язку з чим договір оренди припинив дію.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з строком дії договору, умовами передачі майна та повернення його з оренди, фактом належного повернення майна з оренди, наявністю/відсутністю заборгованості за договором оренди, наявністю підстав для стягнення пені та подвійної неустойки у заявлених до стягнення сумах.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів щодо дати припинення дії договору оренди нерухомого майна від 01 січня 2016 року.
Пунктами 3.2.8, 3.2.9 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язаний за місяць письмово попередити орендодавця про припинення використання орендованого майна. Після припинення строку дії договору, якщо немає згоди на продовження, або у випадку дострокового його припинення, повернути орендодавцю негайно у 5-ти денний строк орендоване майно, згідно акту прийому-передачі, у задовільному технічному стані, не гіршому, ніж отримане ним за цим договором, з урахуванням фізичного зносу та амортизації за цей час. Якщо орендар несвоєчасно повертає орендоване майно, він сплачує неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Таким чином, з умов договору оренди вбачається, що саме фізична особа-підприємець Беліца О.В. повинна була письмово попередити позивача про припинення користування орендованим майном.
Однак, матеріали справи не містять належних доказів виконання фізичною особою-підприємцем Беліцою О.В. свого обов'язку щодо письмового повідомлення орендодавця про припинення користування орендованим приміщенням.
Зміст заперечень відповідачки зводиться до її незгоди із датою закінчення дії договору.
Разом з тим, з дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що матеріали справи не містять доказів, що відповідачка вчиняла активні дії щодо реалізації свого обов'язку із повернення майна орендодавцю, які і доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від ФОП Беліци О.В.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд, акт прийому-передачі (повернення) орендованого нерухомого та рухомого майна від 30 липня 2024 року, підписаний ФОП Беліцою О.В. в односторонньому порядку, не може бути доказом повернення орендованого приміщення в передбачений договором спосіб. Інших доказів на підтвердження повернення орендованого приміщення 30 липня 2024 року апелянтом не надано.
Доводи апелянта про те, що звільнення приміщення в липні 2024 року підтверджується нотаріальною заявою свідка Грєхова О.В. та її власними свідченнями не відповідають вимогам закону щодо належності й допустимості доказів.
Відповідно до статті 87 ГПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, проте вони не можуть бути використані для підтвердження фактів, які за законом або звичаями ділового обороту мають бути зафіксовані у відповідних документах.
Повернення орендованого майна оформлюється актом приймання-передачі, підписаним обома сторонами (частина 2 статті 795 Цивільного кодексу України). Тому факт повернення приміщення не може встановлюватися на підставі лише показань свідків.
Відтак посилання апелянта на ці свідчення не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути покладені в основу визначення моменту припинення дії договору.
З метою перевірки взаємосуперечливих пояснень позивача та відповідача щодо моменту припинення правовідносин з оренди спірного майна, суд першої інстанції з власної ініціативи витребував від АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ довідку (інформацію) про закриття особового рахунку, на постачання електричної енергії по ФОП Беліци Ольги Володимирівни в орендованому приміщенні за адресою: м. Житомир, вул. Лесі Українки, буд.52; інформацію, коли саме був призупинений договір на постачання електричної енергії відповідно заяви про закриття особового рахунку та належним чином засвідчену копію акту щодо зняття приладу обліку електроенергії в орендованому приміщенні станом на грудень 2024 року.
Листом від 21 травня 2025 року за №08/16992 АТ "Житомиробленерго" повідомило суд, що не має змоги надати довідку (інформацію) про закриття особового рахунку на постачання електричної енергії по ФОП Беліца О.В. в орендованому приміщенні за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 та інформації коли саме був призупинений договір постачання електричної енергії, оскільки АТ "Житомиробленерго" не є постачальником електричної енергії, а надає послуги з розподілу електричної енергії та є оператором систем розподілу. Також зазначив, що між АТ "Житомиробленерго" Житомирський РЕМ та ФОП Беліца Ольга Володимирівна був укладений договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28 грудня 2018 року. В зв'язку зі зверненням споживача 22 листопада 2024 року було проведено відключення точки обліку, розірвано договір з розподілу електроенергії та закрито особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.106-107/.
Крім того, представник відповідача у додаткових поясненнях у справі від 30 травня 2025 року також наголосила, що у відповідачки існувала заборгованість за спожиту електроенергію, яка виникла до моменту звільнення орендованого приміщення, і тільки після проведення повного розрахунку, який відбувся в грудні 2024 року, договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №1153 від 28 грудня 2018 року був розірваний.
Заперечення щодо неналежності доказів від АТ "Житомиробленерго" є також безпідставними. Суд першої інстанції діяв у межах статті 38 ГПК України, витребувавши ці відомості з метою з'ясування істотних обставин справи. При цьому апеляційний суд зазначає, що розгляд справи у спрощеному провадженні не обмежує суд у праві витребовувати докази з власної ініціативи. Надана оператором системи розподілу інформація є офіційною і більш вірогідною у розумінні статті 79 ГПК України, ніж нотаріальні заяви надані відповідачем.
За вказаних обставин, враховуючи принцип вірогідності доказів, відсутні підстави вважати, що договір оренди №16 від 01 січня 2016 року припинив дію 30 липня 2024 року.
Разом з тим, сторони не заперечують, що станом на дату звернення з позовом до суду (17 березня 2025 року) орендні відносини між сторонами припинені.
Заперечуючи проти позовних вимог фізична особа-підприємець Беліца О.В. стверджує, що нею не здійснюється підприємницька діяльність в Україні, в підтвердження чого надає копію дозволу на проживання та роботу №Y3TCVF44 від 04 березня 2022 року, реєстрацію Беліци О.В. підприємцем в Німеччині, довідку про волонтерську діяльність від 25 січня 2024 року, відповідь Державної прикордонної служби від 31 березня 2025 року про перетин ФОП Беліцою О.В. кордону, податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця Беліци О.В. за 2024 рік.
Водночас, колегія суддів бере до уваги положення пункту 2.9 договору оренди, яким передбачено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ФОП Беліца О.В. зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та не перебуває в процесі припинення.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №910/15484/17, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №910/2376/18, від 23 червня 2023 року у справі №910/8232/22.
Крім того, доводи апелянта щодо її перебування за кордоном та ведення діяльності у Німеччині не можуть слугувати підставою для звільнення від виконання зобов'язань за договором оренди. Згідно з пунктом 2.9 договору оренди №16 від 01 січня 2016 року орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату орендодавцю незалежно від результатів своєї господарської діяльності. Тобто навіть у випадку, якщо відповідач фактично не використовувала приміщення або не здійснювала підприємницьку діяльність на території України, це не звільняє її від обов'язку належним чином виконувати взяті на себе договірні зобов'язання, у тому числі щодо внесення орендних платежів. Сам факт виїзду орендаря за кордон чи реєстрація підприємницької діяльності в іншій державі не припиняє дію укладеного договору та не звільняє від відповідальності за його порушення. Таким чином, у апелянта існував обов'язок своєчасно сплачувати орендну плату до моменту належного припинення договору і повернення майна у спосіб, визначений пунктами 3.2.8, 3.2.9 договору та частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд правомірно врахував ті обставини, що ФОП Беліца О.В. використовувала орендоване приміщення з 2016 року, повномасштабна агресія Російської Федерації проти Україні триває понад 3 роки, тому при здійсненні господарської діяльності відповідачка не була позбавлена можливості враховувати ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе. Відтак, відповідач не була позбавлена можливості вчинити дії для відмови від договору у визначеному угодою порядку.
Щодо доводів апелянта про неможливість передачі ключів 13 грудня 2024 року у зв'язку з перебуванням відповідача за кордоном, колегія суддів зазначає, що сама по собі різниця в датах не спростовує наявності факту користування приміщенням до листопада 2024 року. Визначальним у даному випадку є не точна дата фізичної передачі ключів, а відсутність підтвердженого повернення приміщення у встановленому договором порядку в липні 2024 року.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суди обох інстанцій дійшли висновку, що докази на підтвердження припинення дії договору оренди 30 липня 2024 року є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, з огляду на відсутність письмового доказу направлення відповідачкою на адресу позивача повідомлення про припинення користування орендованим майном (пункт 3.2.8 договору).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з ФОП Беліци О.В. заборгованості з оплати орендної плати за період серпень 2024 року - листопад 2024 року в сумі 19500,00 грн за договором оренди №16 від 01.01.2016 є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Щодо доводів апелянта про те, що власником приміщення загальною площею 65кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Лесі Українки, 52 є ТОВ "Металіст", а не позивач, колегія суддів зазначає наступне.
Договір №16 оренди нерухомого майна (приміщення) від 01 січня 2016 року укладено юридичною особою (код ЄДРПОУ 31888692) і відповідно до встановленої судами інформації найменування цієї юридичної особи на момент розгляду справи змінено. При цьому код ЄДРПОУ 31888692 юридичної особи позивача не змінився.
З огляду на викладене, Дочірнє підприємство "Металіст" Товариства з обмеженою відповідальністю "Металіст 2024" є належним позивачем.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 ГПК України).
Оскільки апеляційна скарга ФОП Беліци О.В. не містить жодних доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 39 000,00 грн неустойки, а під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги та перегляду рішення суду в цій частині немає.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Згідно із частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 2.6 договору, за несвоєчасне та не в повному обсязі внесення орендної плати, плати за комунальні послуги, відшкодування вартості фактичних послуг, наданих орендодавцем та інші платежі, орендар сплачує пеню у розмірі 5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день сплати.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегією суддів перевірено здійснений місцевим судом розрахунок пені та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи (зокрема пункту 2.3 договору) та нормам чинного законодавства. Відтак з відповідача підлягає стягненню 845 грн. пені, а в задоволенні 130,30 грн. пені обгрунтовано відмовлено.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Беліци Ольги Володимирівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 16 червня 2025 року у справі №906/336/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Повний текст постанови складений "25" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.