вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" вересня 2025 р. Справа№ 911/1/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Чайка" на рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2025 у справі №911/1/25 (суддя Мальована Л.Я., повне рішення складено - 26.05.2025) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" до Державного підприємства "Чайка" про стягнення 146 103,21 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" звернулось до суду з позовом до Державного підприємства "Чайка" про стягнення заборгованості у розмірі 146 103,21 грн., з яких: 90 000,00 грн. основного боргу, 38 928,23 грн. пені, 13 301,21 грн. інфляційних втрат та 3 873,77 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином грошові зобов'язання по договору поставки нафтопродуктів № 114 від 07.09.2023 року.
Рішенням Господарського суду Київської області від 09.04.2025 у справі №911/1/25 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 90 000 (дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 38 928 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 23 коп. пені, 13 301 (тринадцять тисяч триста одну) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 3 873 (три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 77 коп. 3 % річних, 13 290 (тринадцять тисяч двісті дев'яносто) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині задоволених вимог про стягнення 38 928 (тридцять вісім тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 23 коп. пені, 13 301 (тринадцять тисяч триста одну) грн. 21 коп. інфляційних втрат, 3 873 (три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 77 коп. 3 % річних, 13 290 (тринадцять тисяч двісті дев'яносто) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору та прийняти нове, яким відмовити у їх задоволенні.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом не було розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому, апелянт вважає наявними підстави для їх зменшення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
07.09.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" (постачальник) та Державним підприємством "Чайка" (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 114 відповідно до п. 1.1. умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити нафтопродукти, іменовані надалі - товар, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 1.5. договору орієнтована сума договору складає 480 000,00 грн.
Згідно п. 3.3. договору постачальник забезпечує відвантаження товару в семиденний термін з моменту одержання передоплати за товар.
Перехід права власності на товар та ризиків відбувається в момент фактичної передачі товару. Товар за кількості та якістю вважається переданим в момент підписання накладних про його отримання покупцем. Передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті призначення (п. 3.6. договору).
Покупець зобов'язується здійснити 100% передоплату за товар, або оплачує вартість поставленого товару в перебігу терміну 5 банківських днів з моменту підписання накладних про їх отримання покупцем (п. 4.2. договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу паливо дизельне Energy-ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 8115 т (9,86 тис.л) на загальну суму 473280,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1002 від 07.09.2023 р. та товарно-транспортною накладною.
За отриманий товар відповідач розрахувався частково, в сумі 383280,00 грн., а тому у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 90000,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Як вже вказувалося, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Покупець зобов'язується здійснити 100% передоплату за товар, або оплачує вартість поставленого товару в перебігу терміну 5 банківських днів з моменту підписання накладних про їх отримання покупцем (п. 4.2. договору).
Відповідач у визначений договором строк за отриманий товар розрахувався частково, сума боргу у розмірі 90000,00 грн. оплачена ним так і не була.
Отже, на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем грошового зобов'язання настав.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 90000,00 грн. є обґрунтованим.
Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 38 928 грн. 23 коп. пені, 13 301 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 3 873 грн. 77 коп. 3% річних.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до п. 6.4. договору у випадку несплати або несвоєчасної оплати вартості товару в строк, обговорений у договорі, покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від суми неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 38 928 грн. 23 коп. пені, 13 301 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 3 873 грн. 77 коп. 3% річних, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.
Стосовно доводів скаржника про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій, Суд зазначає наступне.
Частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
Окрім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
В обґрунтування вимоги про зменшення нарахувань (пені, 3% річних та інфляційних) апелянт вказує на те, що він є державним підприємством, а вирощування ним сільськогосподарської продукції здійснювалось в 2022-2024 роках в умовах збройної агресії РФ, воєнного стану, що призвело до тимчасового фактичного блокування господарської діяльності ДП "Чайка" та до кризового фінансового становища підприємства в цілому.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір поставки нафтопродуктів, на підставі якого заявлено позовні вимоги, укладено між сторонами 07.09.2023р., тобто вже після початку збройної агресії РФ проти України та запровадження воєнного стану.
Отже, закупівля відповідачем нафтопродуктів свідчить про те, що в умовах воєнного стану господарська діяльність відповідача не була заблокована, а, навпаки, здійснювалась, що також підтверджується і відповідачем, який вказує на фактичне здійснення ним своєї основної діяльності протягом цього часу з вирощування ним сільськогосподарської продукції.
Вказане також обумовлювало обов'язок розуміння відповідачем ризиків власної господарської діяльності, зокрема, у зв'язку з прийняттям на себе зобов'язань в умовах вже триваючого (на час укладання Договору) понад півтора року воєнного стану.
Тому само по собі запровадження воєнного стану та збройна агресія РФ проти України (що в рівному ступені впливає як на відповідача так і на позивача) в даному випадку - за умови укладання сторонами Договору вже під час існування вказаних обставин не може бути безумовною підставою для зменшення пені за невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідачем не додано будь-яких доказів, що свідчили б про наявність обставин, зумовлюючих необхідність зменшення заявленого позивачем розміру пені та не зазначено поважних причин такого ненадання.
Що ж стосується зменшення інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів враховує наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025р. у справі №903/602/24 наведено наступні правові висновки: "Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.".
Таким чином, колегія суддів вважає відсутніми підстави для зменшення заявлених позивачем до стягнення нарахувань.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Чайка" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 09.04.2025 у справі №911/1/25 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 25.09.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко