25 вересня 2025 року м. Чернівці
справа № 725/8540/24-ц
провадження № 22-з/822/66/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Перепелюк І.Б., Височанської Н.К.,
за участю секретаря Скулеби А.І.,
розглянув заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованого майн,
встановив:
У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованого майна.
Рішенням Чернівецького районного суду м.Чернівці від 21 травня 2025 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 третя особа ОСОБА_7 про знесення самочинно збудованого майна відмовлено.
На вказане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
27 серпня 2025 року постановою Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду м.Чернівці від 21 травня 2025 року залишено без змін.
04 вересня 2025 року на адресу Чернівецького апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи заяв, апеляційний суд вважає, що заяви про ухвалення додаткового рішення підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України).
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.
Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_6 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги від 14 листопада 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; Актом№2 приймання-передачі послуг від 27 серпня 2025 року. Всього надано послуг на суму 8500 гривень.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги від 14 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; Актом№1 приймання-передачі послуг від 27 серпня 2025 року. Всього надано послуг на суму 8000 гривень.
Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26 лютого 2015 року, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для відшкодування відповідачам витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними.
Апеляційний суд дійшов висновку, що заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягає задоволенню, з огляду на таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат, на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу відповідачів є обґрунтованими.
Отже, необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 8500 гривень, судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції та на користь ОСОБА_4 8000 гривень, судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 141,270 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 8500 гривень, судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 8000 гривень, судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови- 25 вересня 2024 року.
Судді: М.І. Кулянда
І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська