Провадження № 11-кп/821/722/25 Справа № 704/260/25 Категорія: ч. 1 ст. 286-1 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
25 вересня 2025 року м. Черкаси
Суддя Черкаського апеляційного суду ОСОБА_2 , вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги прокурора Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури Черкаської обл. ОСОБА_3 на вирок Тальнівського райсуду Черкаської обл. від 13.08.2025 р., -
Вказаним вироком затверджено угоду про примирення, укладену 13.08.2025 р. між потерпілою ОСОБА_4 , її законним представником ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 6 367,20 грн. судових витрат за проведення судових експертиз.
Питання про речовий доказ судом вирішене відповідно до вимог КПК України.
Не погодившись з вироком, суду прокурор Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити в цій частині новий обвинувальний вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним та засудити за ч. 1 ст. 2861 КК України до 2 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років. У решті вказаний вирок суду першої інстанції просив залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 13.08.2025 р. між потерпілою ОСОБА_4 , її законним представником ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_6 , за участі захисника ОСОБА_8 , в порядку передбаченому ст. ст. 468, 469, 471 КПК України, укладено угоду про примирення.
Згідно даної угоди, потерпіла ОСОБА_4 , її законна представниця ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_6 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 2861 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість у зазначеному діянні.
Також сторонами угоди узгоджено покарання, яке повинен понести обвинувачений за вчинення кримінального правопорушення: із застосуванням ст. 69 КК України, тобто у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, відшкодувати процесуальні витрати в сумі 6367,20 грн. за проведення експертиз та відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, завдану неповнолітній потерпілій у сумі 1000 грн. у день підписання угоди.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, які виклав прокурор в апеляційній скарзі, вважаю, що необхідно відмовити у відкритті провадження особі, яка її подала, з огляду на наступне.
Стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК України визначає, в яких випадках і які рішення судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8.04.2015 р. № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 п. п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення).
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 8.01.2008 р. щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 2861 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, належить до нетяжких злочинів, а тому сторони мали правові підстави для укладення угоди про примирення.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України, угода не може бути укладена.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, які надійшли на розгляд до апеляційного суду, прихожу до висновку, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим не входить до переліку вироків, які можуть бути оскаржені прокурором в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а тому законодавець встановив, що такий вирок оскарженню з цих підстав не підлягає.
Виключних обставин, які б свідчили про необхідність невідкладної перевірки судом апеляційної інстанції законності та обґрунтованості вищевказаного вироку суду, не вбачається.
Апеляційний суд наголошує, що законодавець у чинному КПК України чітко визначив, перелік судових рішень, строки, порядок та підстави з яких вони можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а тому доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, не є релевантними та підставою для апеляційної перевірки судового рішення, яка передбачена чинним КПК України.
Згідно ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК України.
За таких обставин вважаю, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_7 необхідно відмовити, а апеляційну скаргу повернути у зв'язку з тим, що вирок суду першої інстанції не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК України.
Керуючись ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя, -
Відмовити прокурору Тальнівського відділу Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області ОСОБА_9 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок Тальнівського райсуду Черкаської області від 13.08.2025 р., оскільки вирок не може бути оскарженим згідно вимог ст. 394 КПК України.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.
Суддя ОСОБА_2